Видобуток вугілля в Україні у 1990—1997 РР. , млн. Т

Україна	164,8	135,6	133,6	115,7	94,4	83,6	71,7	75,9
Донецький басейн	145,1	120,4	119,4	103,6	85,3	76,4	66,3	70,9
Львівсько-Волинський басейн	10,5	8,0	8,4	8,0	6,4	4,9	3,8	3,6
Дніпровський басейн	9,2	7,2	5,8	4,1	2,7	2,3	1,6	1,4

^* За даними Міністерства вугільної промисловості України.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров­ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та при­діленню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до екологонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збага­чувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах — щорічно у відвали скидається 60—70 млн. м³ породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 — це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концент­рації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що по­силює техногенне навантаження на навколишнє середовище і харак­теризує його як надзвичайно небезпечне для здоров’я населення.

4. НАФТОВА І НАФТОПЕРЕРОБНА
ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН,
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового вироб­ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки нафтова промисловість Передкарпаття швидко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію підприємств галузі на новій технічній основі. В результаті значного роз­ширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф­ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф­тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Найбільшого розвитку нафтова промисловість досягла в роки дев’ятої п’ятирічки. Так, максимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн. т.) було досягнуто у 1972 р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони станов­лять близько 4 млн. т. за рік. Тільки за 1990—1997 рр. видобуток нафти в Україні знизився майже на 22%.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по АТ «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки велико­об’ємного за запасами, але й середньооб’ємного.

У нафтовидобувній промисловості країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон­ський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно нови­ми і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичансь­кий. Перший з них побудований у 1966 р., його потужність з пер­винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік (табл. 9). Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 р.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф­топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.

Таблиця 9

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ НАФТОПЕРЕРОБНИХ
ЗАВОДІВ УКРАЇНИ у 1996—1997 рр.

НПЗ	Рік вводу в експлуатацію	Потужність за 1997 р., млн. т/рік	Чисельність ПВП за 1996 р., тис. чол.
Кременчуцький		18,6	4,1
Лисичанський		16,0	4,2
Херсонський		7,1	1,5
Одеський		3,9	1,0
Дрогобицький		4,2	1,6
Надвірнянський		2,7	1,5
Разом	—	52,5	13,9

· Примітка. Чисельність промислово-виробничого персоналу на НПЗ за 1997 р. прак­тично не змінилась. За даними об’єднання «Укрнафтохімпереробка».

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд­нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.

У зв’язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни. Фактична забезпеченість споживання нафтопродуктів на території України власною нафтою за останні роки показана в табл. 10. Зовнішні поставки нафти здійснюються головним чином з Російської Федерації. В Україні склалася вкрай несприят­лива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для виробництва в необхідних обсягах нафтопродуктів (з усіх основних найменувань), простоюють. З 1991 р. подача нафти в Україну з Росії різко знижувалась. Відповідно скорочувалися і обся­ги нафтопереробки. Якщо в 1990 р. було перероблено 58,1 млн. т, то у 1997 р. — лише 12,3 млн. т (табл. 11). До того ж якість багатьох нафтопродуктів не відповідає вимогам споживачів. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та інших країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для України в період кризи її економіки.

Таблиця 10

РІВЕНЬ СПОЖИВАННЯ НАФТОПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ
ЗА РАХУНОК НАФТИ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА з 1990—1997 рр.^*

Показники
Обсяги видобутої наф­ти (включаючи газовий конденсат), млн. т	5,2	4,9	4,5	4,2	4,2	4,1	4,1	4,1
Орієнтовний обсяг наф­ти, еквівалентний обся­гу виробництва спожи­тих нафтопродуктів, млн. т
Орієнтовний рівень за­безпеченості споживання нафтопродуктів нафтою власного вироб­ництва, %	9,1	9,6	10,7	15,6	16,2	17,8	17,8	17,1

^* За даними АТ «Укрнафта».

Таким чином, Україна стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов’язаних з подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей промисловості і всього народногосподарського комплексу, а також з раціональним та ста­більним забезпеченням НПЗ сирою нафтою (власною і привізною).

Таблиця 11

ОБСЯГИ ПЕРЕРОБКИ НАФТИ НА ПЕРЕРОБНИХ ЗАВОДАХ УКРАЇНИ
у 1990—1997 рр., млн. т^*

НПЗ
Кременчуцький	18,3	16,7	13,1	10,0	9,1	7,7	5,9	4,7
Лисичанський	21,8	19,6	10,6	4,3	4,8	2,1	2,2	3,2
Херсонський	8,2	7,6	5,6	2,3	1,6	2,2	1,5	1,7
Одеський	3,8	3,5	3,4	0,9	1,3	2,0	1,5	1,0
Дрогобицький	3,1	3,3	2,9	1,4	1,3	1,2	1,0	1,0
Надвірнянський	2,9	3,0	2,0	1,2	1,0	1,1	0,9	0,7
Разом	58,1	53,7	37,6	20,2	19,1	16,3	13,0	12,3

^* За даними об’єднання «Укрнафтохімпереробка».

Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промис­ловості є забезпечення істотного зростання технічного рівня виробництва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010 р. Поглиблення переробки нафти для України має зараз першорядне значення, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи виробництва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних — автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу. Правда, при цьому знизяться обсяги виробництва паливного мазуту. Однак він може і повинен заміщатися іншими видами палива, насамперед вугіллям. З поглибленням переробки нафти в Україні поліпшиться загальна структура випуску нафтопродуктів та більш ефективним стане використання нафтової сировини.

5. ГАЗОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ:
СУЧАСНИЙ СТАН, ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ
ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін­ці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Для газової промисловості України в першій половині XX ст. характерними були незначні обсяги виробничого та видобувного газу, його висока собівартість та низька продуктивність праці.

Незначний розвиток газової промисловості у довоєнний період пояснюється певною мірою відсутністю спеціального оснащення для газових промислів і надто обмеженою кількістю розвіданих газових родовищ. Разом з тим у 40-х роках XX ст. були створені відповідні передумови для відокремлення газової промисловості у самостійну галузь паливної індустрії.

Якісно новий період у розвитку газової промисловості настав після другої світової війни, коли розпочалася інтенсивна експлуатація вже відкритих родовищ природного газу у західних областях і активізувались пошуки по всій території республіки.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 рр. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.

Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо­ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

Це привело до того, що в розміщенні газової промисловості республіки за 1950—1970 рр. відбулися суттєві зміни. Так, якщо раніше провідну роль відігравала західноукраїнська нафтогазоносна область, то вже в 60-х роках акцент в розміщенні сировинних ресурсів був перенесений на схід України (Дніпровсько-Донецька западина). За двадцятиріччя (1950—1970 рр.) питома вага Східного регіону у видобутку газу зросла від нуля до 76%, тоді як доля Західного регіону зменшилась від 100% до 22,6%. Разом з тим розпочався видобуток газу і на півдні республіки.

За цей же період значно зросла кількість газифікованих міст республіки, розширилась сфера застосування природного газу. Видобуток газу збільшився з 1,5 млрд. м³ у 1950 р. до 60,9 млрд. м³ у 1970 р., або більше ніж в 40 разів.

Найбільший обсяг видобутку газу був досягнутий у 1975 р. — 68,7 млрд. м³. У наступний період після 1975 р. мала місце тенденція зниження видобутку газу в Україні, який зараз становить близько 17 млрд. м³ за рік (табл. 12). Разом зі зниженням видобут­ку газу в Україні, починаючи з 1991 р., спостерігається зменшен­ня споживання газу, що пов’язано із загальним спадом в промисловому і сільськогосподарському виробництві.

Таблиця 12

ВИДОБУТОК ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ
РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1990—1997 рр.^*

Регіон
Східний	25,1	21,7	18,8	17,1	16,1	15,7	15,7	15,4
Західний	1,2	1,0	0,8	0,8	0,9	1,1	1,3	1,3
Південний	0,6	0,5	0,5	0,5	0,6	0,7	0,7	0,7
Україна — разом	26,9	23,2	19,8	18,4	17,6	17,5	17,7	17,4

^* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос­на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар­патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь­ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків­ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку
і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Запаси природного газу категорій А + В + С₁ станом на 01.01.1998 р. становлять 1098,4 млрд. м³, категорії С₂ — 331,3 млрд. м³ (табл. 13).

Запаси газу категорій А +В + С₁ + С₂ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна станом на 01.01.1998 р. має перспективні ресурси (С₃) — 711,89 млрд. м³, прогнозні ресурси (Д₁ + Д₂) — 2651,79 млрд. м³.

Таблиця 13

РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ
ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
на 01.01.1998 р., млрд. м^{3 *}

Регіон	Кількість родовищ	Запаси газу по категоріях	Забалансовані запаси
А+В+С1	С2	усього	%
усього	%	усього	%
Східний		921,9	84,0	245,1	74,0	2,8	96,6
Західний		118,2	11,0	27,2	8,0	—	—
Південний		58,3	5,0	59,0	18,0	0,1	3,4
Україна — разом		1098,4	100,0	331,3	100,0	2,9	100,0

^* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% (табл. 14). До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов’я­зано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у при­родному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.

Таблиця 14

Дата добавления: 2015-03-31