Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТРУДОВІ РЕСУРСИ ТА ЇХ СТРУКТУРА




МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ТА ЇЇ ВИДИ

Міграція — це переміщення населення з постійного місця про­живання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району, облас­ті, країни, материка). Переміщення населення може бути пов’я­зане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі
і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.

Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращання демографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже,
і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів.

Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.

Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Протягом 1970—1993 рр. сальдо міграції населення України було додатнім, і населення країни зростало за рахунок його механічного руху.

Починаючи з 1994 р., сальдо міграції населення України набуло від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.

Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рів­нем заробітної плати тощо.

Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чер­нівецькій.

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів I та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).



Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на держав­них та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сіль­ському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’яз­ку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеороло­гічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в час­тині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Підприємства і організації матеріального виробництва і невиробничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кож­ний рік у середньорічному обчисленні.

5. ТРУДОРЕСУРСНА СИТУАЦІЯ
ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якос­тей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов’язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить біль­ше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високоурбанізованих та індустріально розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997 р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волин­ської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Респуб­ліці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсоб­ному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25—29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.

Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окре­мих регіонах України.

6. РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення від­бувається на транспорті і зв’язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безро­бітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгод­ження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

!
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Відтворення населення — процес неперервної заміни поколінь.

Внутрішня міграція — зміна місця проживання в межах держави.

Густота (щільність) населення — співвідношення між населенням і площею території, яку воно займає.

Депопуляція — процес скорочення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю.

Економічно активне (трудоактивне) населення — загальна чисельність населення, старшого від певного віку (16 або 18 років), яке працює або прагне працювати за винагороду.

Зовнішня міграція — переселення, пов’язане з перетином державного кордону.

Коефіцієнти демографічні — частота, з якою відбуваються демо­графічні події на 1000 чол. населення за рік.

Легальна міграція — переселення на законних підставах; якщо йдеть­ся про міграцію робочої сили, то це проживання в іншій країні за доз­волом, який здебільшого обмежений часом або галуззю зайнятості.

Міграція — переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання. Розрізняють зовнішню і внутрішню, зворотну і незворотну міграції.

Незареєстрована (нелегальна) зайнятість поєднує два види: приховування доходів (і відповідно зайнятості) від дозволеної законом діяльності; заборонену законодавством країни діяльність.

Незворотна (постійна) міграція — переселення до нового місця проживання без наступного повернення до попереднього місця.

Нелегальна міграція — проживання на певній території (переважно в іншій країні) без законних підстав.

Перепис населення — спеціальна науково організована статистична операція, мета якої отримати відомості про чисельність та склад населення.

Попит на робочі місця — загальна кількість робочих місць, необхідних для повного задоволення потреб в них з боку трудоактивного населення, тобто для забезпечення повної зайнятості робочої сили.

Працездатність — здатність виконувати трудові функціїбез шкоди здоров’ю.

Праця— доцільна діяльність людей завдяки розумовим та фізичним здібностям (зусиллям), які можуть бути застосовані для виробництва товарів або послуг.

Пропозиція робочої сили — загальна сукупність осіб, що активно пропонують свою здатність до праці (свою робочу силу) на конкретному ринку.

Рух населення — процеси зміни чисельності та складу населення:

природний рух — народження, смерті, шлюби і розлучення;

механічний рух — зміни місця проживання в межах країни (внутріш­ня міграція) або переїзди до інших країн (зовнішня міграція);

соціальний рух — перехід людей з одних соціальних груп до інших, що приводить до зміни їх соціальних ознак.

Робоча сила — загальна чисельність населення старшого від певного віку (16 або 18 років), яке в даний конкретний момент працює або прагне працювати за винагороду.

?
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте роль народонаселення в розвитку та розміщенні виробництва.

2. Визначте особливості сучасного відтворення населення України та динаміки його чисельності.

3. Назвіть основні демографічні показники, розкрийте їх сутність. Обгрунтуйте сучасні демографічні проблеми України.

4. Визначте особливості формування міського та сільського населення України.

5. У чому полягають регіональні особливості розміщення населення України?

6. Назвіть склад трудових ресурсів, особливості їх формування в Україні.

7. В чому полягають особливості розподілу трудових ресурсів по видах зайнятості та галузях народного господарства?

8. Назвіть причини безробіття і проблеми раціонального використання трудових ресурсів України.

9. Обгрунтуйте регіональні особливості трудозабезпеченості територій України.

&
Література

1. Алексеев А. И. Социально-экономическая география России. — М.: Варяг, 1995. — С. 50, 65.

2. Белоконь Н. В. Трудовые ресурсы села (проблемы сезонной занятости). — К.: Наукова думка, 1987. — С. 20.

3. Доценко А. І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. — К.: Наукова думка, 1994. — С. 31.

4. Заставний Ф. Д. Населення України. — Львів: МП «Край», 1993. — 224 с.

5. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні аспекти. — К.: Ленвіт, 1996. — 100 с.

6. Заяць Т. А. Економічне регулювання сфери відтворення робочої сили. — К.: Ленвіт, 1997. — 152 с.

7. Крисанов Д. Ф. Сельское расселение: социально-экономический аспект. — К.: Наукова думка, 1998. — 142 с.

8. Либанова Э. М., Палий Е. М. Демографическое развитие Украинской ССР в 70—80-х годах и его перспектива. — К.: СОПС УССР АН УССР, 1988. — 22 с.

9. Нові Закони України. Вип. 1. — К., 1991. — С. 75.

10. Пітюренко Ю. І. Розвиток міст і міське розселення в Українській РСР. — К.: Наукова думка, 1972. — С. 109-118.

11. Расселение: вопросы теории развития (на примере Украинской ССР) / Под. ред. Ф. Д. Заставного. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 34.

12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1997. — 375 с.

13. Рассет Э. Процесс старения населения. — М.: Статистика, 1968. — 192 с.

14. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Видавництво УАДУ, 1997. — 360 с.

15. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. — 618 с.

16. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення: Підручник. — К.: Вища школа, 1993. — 463 с.

17. Стешенко В. С. Природний рух населення України: загальна характеристика. — К.: Здоров’я, 1991. — С. 6—10.

18. Фащевский Н. И., Палий Е. М., Немченко М. П., Старостенко А. Г. Территориальная организация жизнедеятельности населения. — К.: Наукова думка, 1992. — 135 с.

19. Хомра О. У. Міграційні процеси в Україні. Здоров’я та відтворення народу України // Матеріали конференції. — К.: Здоров’я, 1991. — 36 с.

20. Чисельність населення України на 1 січня 1997 р. — К., 1997. — 68 с.

21. Штемпель Д. Население мира в 2000 году. Пер. с немецкого. — М.: Мысль, 1988. — 206 с.

?
ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Як населення впливає на розвиток і розміщення виробництва?

2. Основні причини сучасної міграції населення України.

3. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості.

4. Ринок праці та проблеми забезпечення раціональної зайнятості.





Дата добавления: 2015-03-29; Просмотров: 307; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.145.118.24
Генерация страницы за: 0.102 сек.