Антропологічна філософія Фейербаха

Людвіг Фейєрбах – видатний філософ, матеріаліст і атеїст. Його філософія остаточно повертає філософську класику до проблеми людини, її сутності, відчуження й свободи. Центром філософії стає морально-етична та антропологічна проблематика.

З Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Філософ уважав, що природа ніким не створена та є причиною самої себе. Людина є невід’ємною частиною природи. Саме з погляду матеріалізму Фейєрбах намагався переосмислити традиційне для класичної філософії поняття суб’єкта. Суб’єктом у нього виступає не просто розумна істота, а цілісна людина як вища природна істота в єдності її тілесних і родових (суспільних) якостей. Саме суспільні якості, «людська природа» відрізняють її від тварин. Людину вчений розглядає як універсальну та активну істоту ще й тому, що вона не просто пристосовується до навколишнього середовища, а й перетворює його, засвоюючи культуру.

Особливу увагу Фейєрбах приділив критичному аналізу релігії. Атеїзм для нього був безпосередньо пов’язаний з моральною та політичною вимогою звільнення людських сил й оновлення умов життя, які зробили б людину господарем природи, а відношення людей — колективістськими. Причиною виникнення релігії філософ уважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами. Людське безсилля й породжує богів. Релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує активність і творчі сили людини, тому він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей.

Ідеалістичну філософію Фейєрбах уважав своєрідним доповненням релігії. Відчуження від людини її родової сутності— це те, до чого приходять і релігія, і ідеалізм. Тому критику релігії філософ поєднував з критикою ідеалізму.

Філософія Фейєрбаха, незважаючи на її матеріалістичні та атеїстичні позиції, не була послідовно матеріалістична. У розумінні історії людства, тобто суспільства, він був ідеалістом, а, критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діалектичний метод.

Отже, філософська система Фейєрбаха логічно завершувала німецьку класичну філософію та давала імпульс подальшому розвитку матеріалістичної філософії.

32. Філософський зміст класичного марксизму: основні ідеї та принципи.

(Діалектичний та історичний матеріалізм)

Принципи діалектики - вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає,що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

Істор. Матеріалізм(матеріалістичне розуміння історії) – складник марксизму; теорія розвитку і пізнання суспільства. Основні ідеї, висунуті Марксом, Енгельсом, Леніним виходять з визнання первинності матеріального життя Суспільства-суспільного життя по відношенню до суп. свідомості: з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а спонук. Мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами суп. Виробництва; виділяє вироб. Відношення як економ. Структуру, базис суспільства, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир-істор. Процес розвитку і зміни суп-істор. Формацій, в результаті якого затверджується комунізм.

Дата добавления: 2015-04-24