Власність в економічній системі. Нові тенденції у розвитку відносин власності

Система виробничих(економічних)відносин.

Виробничі відносини — це відносини, що об'єктивно складаються між людьми в процесі виробництва. розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

А економічні з приводу економічної діяльності суб’єктів.

У єдності з продуктивними силами виділяють виробничі відносини утворюють спосіб виробництва.

У системі виробничих відносин виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага.

Техніко – економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – це відносин між людьми з приводу застосування способів та методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини – насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему та владу.

Основу системи виробничих відносин утворять відносини власності на засоби виробництва. Це порозумівається тим, що:

1) Вони характеризують історично визначену форму суспільного присвоєння матеріальних благ;

2) Спосіб з’єднання виробників із засобами виробництва;

3) Визначають соціально-економічну природу даного способу виробництва і всієї сукупності його виробничих відносин;

4) Соціальну структуру суспільства, у тому числі наявність тих чи інших класів;

5) Об’єктивну спрямованість суспільного виробництва.

Система виробничих відносин охоплює усі фази суспільного відтворення: виробництво, розподіл,обмін і споживання матеріальних благ.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Власність визначає:

1) Суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

2) Специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

3) Цілі та мотиви виробництва;

4) Характер розподілу і споживання створеного продукту;

5) Класову і соціальну структуру суспільства;

6) Панівну систему політичної та економічної влади.

Власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілій інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

- відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

- відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності(тобто одержання від них доходу.);

- відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити:

- засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; нерухомість(будинки та споруди, відокремлені водні об’єкти, тощо); природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, тощо); предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність.

Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності:

- окрема особа (індивідуум) юридичні особи, держава в особі органів державного управління.

Правомочність володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним та незаконним, давнішнім.

Правомочність користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Правомочність розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження, або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

У сучасній економічній науці господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів:

1) Право володіння;

2) Право користування;

3) Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4) Право на дохід(право на володіння результатами використаних благ).

5) Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага);

6) Право на безпеку(право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі);

7) Право на передачу благ у спадок;

8) Право на безстроковість володіння благом;

9) Заборона на використання шкідливим способом;

10) Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу);

11) «Зворотній» характер прав власності, тобто повернення переданих кому небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов, тощо.

Дата добавления: 2015-04-24