Демонополізація економіки

демонополізація економіки – це процес усунення монополій в економіці, здійснюваний державою. Мета: створення конкурентного середовища. Основні завдання:

- збільшення числа господарюючих суб’єктів, що конкурують на ринках;

- обмеження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб’єктів.

Способи демонополізації: децентралізація управління – це чітка регламентація державного управління, розмежування між різними органами влади їх функцій;зниження або зняття бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринок. Здійснюється через ліцензування – дозвіл;стимулювання вступу на монополізовані ринки, а саме через надання пільг (зменшення податку, державні замовлення, зменшення ПДВ);ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, це ті державні підприємства, що є неефективними;деконцентрація виробництва – розкруплення, передача від великих за розмірами виробників до середніх та малих, це поділ державних монополій на декілька самостійних господарюючих суб’єктів.

Демонополізація економіки і розвиток конкуренції в Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України (Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції).

Мета політики демонополізації (антимонопольної політики) полягає у підвищенні ефективності суспільного виробництва, на її основі розвитку конкуренції як найважливішого регулятора ринкових процесів в економіці.

Захист конкурентного середовища і суб'єктів, що господарюють, від монополізму здійснюється на основі Закону від 18 лютого 1992 p. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Антимонопольна (конкурентна) політика кожної з держав формується на загальній для всіх теоретичній основі. Отже її різновиди мають багато спільного. Існує два напрями антимонопольної політики: структурний та регулятивний. Звідси і виникнення двох систем антимонопольного регулювання: американської (США, Канада, Аргентина, Японія) та європейської (країни - члени ЄЕС, Австралія). За антимонопольного регулювання американського типу реалізується політика, спрямована проти монополії як структурної одиниці (структурний напрям). Політика конкуренції в ЄЕС є регулятивною за змістом і спрямована на контроль за структурною концентрацією підприємств, яка може призвести до формування монополій, та на недопущення збільшення державної допомоги підприємствам з метою надання їм певних переваг. Антимонопольна політика у цих країнах базується на контролі та регулюванні організаційних структур монопольного типу (протидія негативним проявам ринкової влади монополії). Реалізація антимонопольної політики будується на антимонопольному (конкурентному) законодавстві, тобто сукупності нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов`язані з економічною конкуренцією.

Дата добавления: 2015-04-24