Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Спільне підприємництво:сучасні форми




 

Спільне підприємництво — це різноманітні форми виробничо-господарської діяльності партнерів двох або кількох країн, яка ґрунтується на об'єднанні зусиль, фінансових засобів, матеріальних ресурсів, довгострокових гарантій збуту товарів, систематичному оновленні продукції, науково-виробничій і торговій кооперації, участі в прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків.
Спільне підприємництво здійснюється у формах обміну технологіями й послугами з подальшим розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у таких формах, як концесії, консорціуми, акціонерні товариства і компанії з виробничо-збутовою діяльністю, міжнародні економічні організації, спільні (змішані) підприємства і вільні економічні зони.


Концесія — це договір на здачу в експлуатацію на певний період на договірних умовах надр і земельних ділянок, підприємств та інших господарських об'єктів, які належать державі або муніципальній владі

Консорціуми — це тимчасові союзи господарських незалежних фірм або організацій, що виникають з метою скоординованої підприємницької діяльності. У практиці світогосподарських зв'язків консорціуми найчастіше створюються для успішного ведення суперництва за отримання замовлень і для їх спільного використання. Фірми й організації однієї або кількох країн об'єднуються в міжнародні консорціуми, щоб підвищити свою конкурентоспроможність. Консорціум, як правило, несе солідарну відповідальність перед замовником, а кожний його член — майнову відповідальність у межах 8—10 відсотків його частки у замовленні.
У 60-х роках виникають консорціуми нового типу, в яких беруть участь не тільки деякі фірми, а й цілі держави (наприклад. Міжнародний консорціум супутників зв'язку — Інтелсат). За умов НТП консорціуми виникають переважно в нових галузях або на отаку різних галузей. У цьому разі передбачається не лише об'єднання капіталів, а й проведення спільних наукових досліджень.

При входженні до консорціуму компанії повністю зберігають свою самостійність. Однак у тій частині діяльності, яка стосується цілей консорціуму, вони підпорядковуються спільно обраному керівництву.
Консорціуми виникають як породження конкуренції, але самі по собі не лише не послаблюють її, а, навпаки, значно загострюють, піднімаючи на якісно новий рівень змагання надмонополій.
Акціонерні товариства — організаційна форма об'єднання підприємств, організацій та окремих осіб (акціонерів), одна з основних організаційних форм утворення сучасних великих підприємств. Акціонерні товариства бувають двох основних видів: закриті, акції яких належать кільком приватним особам (засновникам) і не надходять у вільний продаж; відкриті (в деяких країнах вони мають назву «публічні»), акції яких вільно продаються і купуються на фондовій біржі.
Акція — це цінний папір, який є свідоцтвом про участь його власника в капіталі акціонерного товариства і дає право на отримання певної частини щорічного прибутку товариства у вигляді дивідендів.

Акціонерний капітал широко використовується і для створення міжнародних монополій. Найхарактернішим за таких умов є те, що капіталістична власність набуває тут асоційованої (колективної) форми. У розвинених країнах акціонерні товариства незалежно від їхніх розмірів дістали назву корпорацій.
Спільні підприємства — це виробничі підприємства, торгові фірми, впроваджувальні та інші сервісні організації, а також міжнародні виробничі об'єднання, які створюються для координації господарської діяльності деяких фірм і підприємств на засадах збереження власності на майно його учасників. У разі необхідності учасникам таких підприємств надається право частково об'єднувати своє майно для проведення окремих господарських операцій або здійснення діяльності впродовж тривалого часу. і Історично спільні підприємства виникали у рамках національної економіки в епоху вільної конкуренції.
Спільне підприємництво партнерів з різних країн нині є однією з ефективних форм світогосподарських зв'язків і часто супроводжується створенням на території певної країни виробничого або іншого підприємства за участю як національного, так й іноземного капіталу. Сутність спільного підприємства полягає в об'єднанні капіталів, що належать як приватним особам, так і підприємствам різного підпорядкування.
Використання такої форми спільного підприємництва, як спільні підприємства, супроводжується скороченням витрат виробництва й обігу, зростанням швидкості обороту капіталу, що, в свою чергу, зумовлює зростання прибутку, розширює можливості нагромадження капіталу.
Вільні економічні зони (спеціальні економічні зони, зони спільного підприємництва, вільної торгівлі) — це обмежені території, на яких діють особливі пільгові економічні умови для іноземних і національних підприємців, їх ще називають «вільними митними зонами», «експортними промисловими зонами». Вони мають підвищити конкурентоспроможність національного виробництва, посилити його експортний потенціал, збільшити приплив у країну прямих іноземних інвестицій, зменшити витрати на придбання імпортної продукції, прискорити строки освоєння новітньої техніки і технології.
та фізичних осіб.


Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їхній діяльності, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.
Найперспективнішими для України, з урахуванням специфіки її економічного і науково-технічного потенціалу, а також першорядності вирішуваних стратегічних завдань, можуть бути технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони.

Під час створення на території нашої держави спеціальних (вільних) економічних зон слід виходити, з одного боку, з загальної стратегії перспективного економічного і науково-технічного розвитку України, з іншого — з конкретних особливостей розвитку регіонів і територій та наявності в них відповідних природних, економічних, науково-технічних й історичних чинників. Однак перед прийняттям рішення про створення того чи іншого типу спеціальних (вільних) економічних зон в першочерговому порядку мають бути зроблені комплексні економічні розрахунки доцільності створення їх з погляду національно-державних інтересів.

 

 

96). Еволюція світових валютно-фінансових систем.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних(грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавноюдомовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства. Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.світовий грошовий товар виступає носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства.

Валюта в широкому розумінні — це грошова одиниця країни (гривня,рубль, долар і т. ін.);у вузькому розумінні -- це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система — форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС)

І. Система "золотого стандарту": — золотомонетний стандарт (діяв із 1867 р. до початку XX ст.);

— золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни);

— золотодевізний (золотовалютний) стандарт (із 1922 р. до початку Другої світової війни).

II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)

Основні принципи:

— встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;

— курс долара фіксований відносно золота;

—центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;

— організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР.

III. Ямайська валютна система (створена в 1976 р.)

Основні особливості:

— заснована на кількох валютах;

— відмінено монетний паритет золота;

— основний засіб розрахунків — вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші — СПЗ і резервні позиції МВФ;

— вільний плаваючий курс валют визначається попитом і пропозицією;

 

— центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового паритету національних валют;

— країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).

Структура національної валютної системи:

· Національна грошова (валютна) одиниця

· Золотовалютні резерви країни

· Умови конвертованості національних валют

· Структура національної валютної системи

· Режим ринку валют

· Режим ринку золота

· Статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни

Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото,пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші(векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші. Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучкими). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобтооцінки в національних грошах вартості однакового "кошика" товарів. Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Четвертий елемент світової валютної системи — це міжнароднівалютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ),Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін. Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт й імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється перелив економічних ресурсів з однієї країни в іншу або ж цей процес блокується, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших. Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів. 97). Валютні ринки. Валютний курс.

Валютний ринок (лат. valeo — коштую) — система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів.

Основними суб'єктами цих відносин є: фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю; некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду; державні установи (насамперед, центральні банки та державні скарбниці окремих країн).

Серед суб'єктів валютного ринку провідна роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Тому ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу.

Об'єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви тощо) в іноземній валюті.

До найбільших валютних ринків світу належать валютні центри Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапуру, Гонконгу та ін.

Сутність валютного ринку та його структура повніше виявляються в його якісних ознаках:

1) функціонування ринку на засадах конкуренції, на яку, у свою чергу, впливають попит і пропозиція на інші валюти (національні, колективні тощо), прагнення привласнити максимальний дохід;

2) органічне доповнення конкуренції національним та наднаціональним регулюванням. Переважаючою стороною в цій своєрідній єдності протилежностей є наднаціональне регулювання. Більше того, сама конкуренція у процесі взаємодії цих сторін (їх взаємопроникнення, взаємопереходу, взаємозаперечення) стає все більш регульованою.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу повніше (комплексно) розкривають виконувані ним функції:

— порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

— порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;

— певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

На валютний курс впливає чимало факторів: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон'юнктура, стійкість валюти і довір'я до неї та ін.

Валютний курс відчутно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, на вибір структури виробництва і споживання, на конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку, темпи економічного зростання тощо.

Занижений валютний курс порівняно з купівельною спроможністю валюти зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче від світових. Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає змогу експортерам продукції продавати її за цінами, нижчими від світових, розширювати експорт товарів і послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, розширювати обсяги виробництва. Такий курс сприяє припливу капіталу, підвищує вигідність його реінвестиції, але зменшує вигідність його вивезення. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорт інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті, скорочує їх у національній валюті.

Отже, занижений валютний курс з погляду еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена більше вивозити на одиницю імпорту товарів і послуг.

Завищений валютний курс спричиняє підвищення внутрішніх цін вище за світові, зниження конкурентоспроможності товарів і послуг та ефективність експорту (його скорочення і зменшення дохідності). При цьому відбуваються здешевлення імпорту товарів і послуг, зростання його ефективності, що може призвести до скорочення національного виробництва. Крім того, спостерігається відплив капіталу, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зменшується їх реінвестування, зростає реальний зовнішній борг тощо. Такий курс вигідний переважно для тих країн, які відносно невелику частку створених товарів і послуг експортують на зовнішні ринки та істотно не впливають на внутрішню економіку.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-04-24; Просмотров: 724; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.042 сек.