Сутність мита, його класифікація та особливості застосування

Митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Суб’єктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій. Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники [9, с. 38].

Роль мита визначається відповідно до його функцій – фіскальної та регулювальної. У фіскальній функції мито служить для наповнення дохідної частини бюджету, однак на сучасному етапі розвитку значної ролі не відіграє. У регулювальній функції мито може слугувати для захисту або стимулювання вітчизняного виробництва [9, с. 40].

Сьогодні відповідно до чинного законодавства України митними органами при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон справляються: митні збори, мито, акцизний збір (при ввезенні), ПДВ (при ввезенні), єдиний збір (при ввезенні).

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.

В залежності від специфіки оподаткування ввізне та вивізне мито буває:

1) адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів (легкові автомобілі);

2) специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів (сигарети, нафтопродукти, горілка);

3) комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання;

4) сезонне ввізне та вивізне мито нараховується на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення [10, с. 83].

Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України.

Транзитне мито стягується з товарів, які перетинають національну територію транзитом.

Також існують особливі види мита в Україні:

1) спеціальне

2) антидемпінгове

3) компенсаційне

Спеціальне мито застосовується:

а) як захисний захід: якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, для припинення недобросовісної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України [10, с. 84].

Антидемпінгове мито застосовується у випадках:

а) ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за її конкурентну ціну в країні експорту, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам;

б) вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів таких товарів.

Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезені на митну територію України або різниці між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу [10, с. 87].

Компенсаційне мито застосовується у випадках:

а) ввезення на митну територію Україну товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних до безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні;

б) вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія.

Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій [10, с. 88].

Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів [5, с. 3].

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:

· транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;

· товари, що підлягають поверненню у власність держави;

· товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;

· товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України [4, с. 68].

Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

· у процентах до митної вартості товарів;

· у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб [4, с. 69].

Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари:

1) заборонені до ввезення в Україну;

2) заборонені до вивезення з України;

3) заборонені до транзиту через митну територію України;

4) щодо яких не було здійснене митне оформлення;

5) які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного Кодексу та інших законів України.

До переміщення через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях забороняються культурні цінності.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками). [ 4,с.71].
2.Фісккальна та регулююча роль ввізного мита, аналіз його динаміки в Україні.

Одним із найбільш поширених інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є ввізне мито. Відповідно до запропонованої класифікації митного тарифу мито на імпорт та ввізне мито за своєю економічною природою є еквівалентними поняттями. Воно нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. Основні цілі застосування імпортного мита - це:

• створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва;

• регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою встановлення добросовісної конкуренції;

• вплив на господарську діяльність і соціальну обстановку як складової механізму ціноутворення;

• формування раціональної структури споживчого ринку, яка ґрунтується на збалансованій пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів, а також на ескалації митного тарифу;

• захист окремих галузей економіки від можливого заподіяння їм суттєвих збитків від іноземних виробників;

• збільшення доходної частини Державного бюджету;

• сприяння структурній перебудові економіки України;

• сприяння оптимізації співвідношення експорту та імпорту держави, валютних витрат і надходжень, досягненню оптимального торговельного балансу;

• вирішення торговельно-політичних цілей у взаємовідносинах з іноземними державами, їхніми союзами та групами, тобто використання митного тарифу з метою поступок на міжнародних переговорах.

За економічним змістом і характером дії імпортне мито належить до вартісних ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обороту, тобто як будь-який податок мито збільшує ціну товару і знижує його конкурентоспроможність.

Хоча імпортне мито - найпопулярніший захід системи економічного інструментарію регулювання зовнішньоекономічної діяльності, але часто його доля в структурі митних платежів не сама суттєва, так нарахування з податку на додану вартість значно перевищують надходження з мита при ввезенні товарів. Визначити вплив мита на загальний рівень товарних цін у країні значно важче, ніж розрахувати підвищення цін на імпортні товари. Проте деякі автори, здійснивши такі розрахунки, доводять, що втрати споживачів від загального підвищення внутрішніх цін, яке було результатом застосування імпортного мита в економічно розвинутих країнах, у 4-5 разів перевищували суму стягнутого мита.

Реалізації зазначених цілей певною мірою має відповідати структура митного тарифу, яку умовно можна поділити на три рівні ставок мита, що існують на даний час. Кожний рівень має відповідати стадії обробки продукції - сировина, напівфабрикати та готові вироби. Даний поділ ґрунтується на принципі ескалації тарифу, тобто підвищення ставок мита у міру зростання ступеня обробки продукції, яка представляє ланки одного технологічного ланцюга. Поділ на рівні в цілому відповідає основам побудови Гармонізованої системи опису та кодування товарів та товарним номенклатурам зовнішньоекономічної діяльності багатьох країн світу.

Прикладом застосування імпортного мита на основі тарифної ескалації є використання специфічного мита при ввезенні на територію України кави.

Підвищення ступеня захисту окремих галузей економіки може відбуватися не тільки за рахунок підвищення ставки імпортного мита, але й шляхом вибіркового його заниження, у першу чергу, на ті товари, які є складовою готової продукції, що виробляється. Такий спосіб підвищення митного протекціонізму за сучасних умов використовується досить активно у зв'язку з розширенням міжнародної торгівлі напівфабрикатами, вузлами, комплектуючими.

Нескладні розрахунки показують, як відміна мита на імпортні агрегати, які входять до складу національного виробу, підвищує ступінь захисту останнього. Наприклад, національна автомобільна промисловість продає автомобілі на внутрішньому ринку, який захищено митом в 20%, за ціною 10000 грн. Двигун таких машин імпортується за ціною 4000 грн, а мито складає 20%, тобто споживачам він обходиться у 4800 грн. Відміна мита на двигун дасть можливість підприємству отримати додатково 800 грн. Такий же ефект могло дати підвищення мита на автомобіль ще на 8%, але у цьому разі ціна на автомобіль складала б не 10000 грн., а 10800 грн.

Цей приклад підтверджує висновок, що вибіркове зниження мита не означає, що відповідно буде зменшено ступінь протекціоністського захисту. Важливо й те, що вибіркове зниження мита на окремі комплектуючі, сировину або напівфабрикати не тягне за собою загальне підвищення цін у країні і зростання інфляції.

Слід зазначити, що в Україні такий ефективний засіб практично не використовується, а навпаки, існує проблема застосування досить високої ставки мита на сировину.

Аналіз механізму впливу мита на ціни і конкурентоспроможність товару дає змогу зробити ще один висновок: ефективність тарифного протекціонізму визначається не тільки абсолютною величиною ставки мита. Зіставлення структури митного тарифу, структури внутрішнього виробництва і структури імпорту економічно розвинутих країн світу показало, що рівень протекціоністського захисту готового виробу залежить не тільки від рівня обкладання митом самого готового виробу, але й від рівня мита на ті складові і матеріали, які імпортуються для виготовлення даного виробу.

Як вже зазначалось вище, механізм впливу мита на ціни багатогранний, тому ефективність мита, а отже, й оцінка його ефективного рівня - залежать від багатьох факторів. Необхідно врахувати й те, що ставки митних тарифів зростають в період погіршення економічної кон'юнктури і знижуються в період підвищення ділової активності.

Побудова імпортного тарифу, який застосовується в Україні, має грунтуватись на таких основних принципах, як:

• ескалація митного тарифу - це підвищення ставок мита у міру зростання ступеня обробки продукції;

• ефективний митний тариф - це встановлення низьких ставок для товарів, необхідних для розвитку виробництва з високою часткою новоствореної вартості;

• поповнення доходної частини Державного бюджету за рахунок встановлення високих ставок мита для товарів з малою еластичністю попиту;

• згідно з теоремою симетрії Лернера, імпортне мито - це податок і на експорт, оскільки воно підвищує реальний курс національної валюти і знижує користь експорту;

• здійснення структурної перебудови національної економіки та її розвиток мають привести до раціоналізації тарифу і поступового зниження ставок імпортного мита у міру підвищення конкурентоспроможності внутрішнього виробництва, основним показником якої є зростання експорту. Якщо експорт товару збільшується, то необхідно знижувати ставки імпортного мита на сировину та комплектуючі, які використовуються для цього виробництва, а зниження ставок на кінцеву продукцію може бути обумовлено торговельно-політичними міркуваннями.

Як було зазначено вище, імпортне мито формується на основі різниці між світовими і національними цінами. Тому як метод політики протекціонізму ввізне мито використовують практично усі країни світу і досить часто. Тільки в економічно розвинутих країнах, як правило, рівень імпортного мита відносно низький, а в менш розвинутих країнах, де високі національні витрати, рівень імпортного мита досить високий.

Як свідчить світовий досвід, для того щоб рівень митно-тарифного захисту був ефективним, він має бути не вище 10-15% митної вартості товару. Відповідно до існуючих домовленостей у рамках COT до тарифних піків, тобто максимальних ставок мита, належать усі ставки, які перевищують 10%. Максимальна межа мита не має перевищувати 30%. Перевищення даного рівня призводить не до збільшення надходжень до Державного бюджету країни, а навпаки - до їх скорочення. Більше того, високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а призводять до значного порушення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Крім цього, високі ставки митного тарифу стимулюють розвиток корупції і контрабанди в країні.

Необхідно зазначити, що за результатами Уругвайського раунду країнам з перехідною економікою, бажаючим приєднатися до системи ГААТ/СОТ, дається семирічний перехідний період для адаптації своїх економік до жорстких вимог, які випливають із зобов'язань кожної держави, що приєднується до даної системи, максимально лібералізувати свою зовнішню торгівлю.

За результатами Уругвайського раунду переговорів, середній рівень митного обкладення промислових товарів знижено на 38-40%, тобто з 6,3% до 3,9%. В Україні ситуація інша, і це, передусім, пов'язано зі станом економіки. На даний момент визначена верхня межа - 30%. Кількість ставок ввізного мита, рівень яких перевищує встановлену межу, складає близько 20%. Потрібно зазначити, що Концепцією трансформації митного тарифу України передбачено поступове зниження верхньої межі, і наступний етап - 20%.

Розрахунки основних показників митного тарифу свідчать про поступовий рух у напрямі приведення до норм міжнародного законодавства. Спостерігається тенденція до поступового зниження середньоарифметичної ставки ввізного мита, зокрема, вона складала 12,72%. Але при цьому слід зазначити, що зростають абсолютні показники тарифного відрахування.

Імпортному тарифу притаманна внутрішня суперечність, яка виявляється в розбіжності інтересів національних виробників та споживачів. З одного боку, виробники зацікавлені в митному тарифі, що захищає їх від іноземної конкуренції, з іншого - ті самі виробники в неробочий час є споживачами і не зацікавлені у застосуванні імпортного мита, оскільки воно позбавляє їх можливості купувати імпортні товари за нижчими цінами. Частково ці суперечності можуть вирішуватись шляхом застосування тарифної квоти.

Тарифна квота - це різновид змінних митних ставок, які залежать від обсягу імпорту товарів: при імпорті в межах певної кількості він оподатковується за базовою внутрішньоквотною ставкою мита, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за надквотною ставкою.

Прикладом застосування даного інструменту обмеження імпорту може слугувати використання тарифної квоти в Японії. Там товари оподатковуються митом за первинною ставкою до тих пір, доки обсяги імпорту не досягають певної величини, після чого вступає в дію більш висока вторинна ставка. Як правило, тарифна квота визначається відніманням обсягу внутрішнього виробництва із обсягу попиту на даний товар всередині країни. Тарифна квота встановлюється щорічно спеціальною постановою Уряду. На сьогоднішній день вона застосовується відносно таких товарів, як тверді сири, зерно і взуття із натуральної шкіри.

Розглянемо застосування тарифної квоти за допомогою графіка.

Де крива D₀ - внутрішній попит; S" - внутрішня пропозиція і S_c. - світова пропозиція товару. До початку торгівлі ціна рівноваги товару становила 150 дол. США. При вільній торгівлі ціна товару становила 100 дол. США. За даною ціною країна виробляє 20 одиниць товару, споживає 120 одиниць товару та імпортує 100 одиниць, а імпорт яких перевищує 20 одиниць - ставкою мита в розмірі 40%. Оскільки країна свідомо імпортує значно більше одиниць товару, ніж передбачено квотою, виникає двоступінчатий тариф, який збільшує внутрішню ціну товару до 140 дол.

У результаті внутрішнє виробництво збільшиться до 60 одиниць товару, споживання зменшиться до 80 одиниць товару, а імпорт до 20 одиниць. Ефект перерозподілу становитиме величину а, що дасть змогу національному виробникові під захистом імпортного тарифу перерозподілити частину доходів за рахунок споживачів на свою користь. Прямі економічні втрати через меншу ефективність внутрішнього виробництва порівняно із зарубіжним через скорочення внутрішнього споживання будуть складати як і раніше b+d, тобто вони не зміняться.

Водночас, величина с розподілиться на декілька підвеличин. Оскільки після введення митного тарифу держава імпортуватиме 20 одиниць товару, які суттєво перевищують тарифну квоту, ставки імпортного мита, які застосовуються до різних частин будуть також різними. Перші 10 одиниць імпорту оподатковуватимуться тарифом за внутрішньою квотною ставкою, доходи від якої будуть становити 200 дол. і надходитимуть до державної казни. Наступні 10 одиниць імпорту будуть оподатковуватись митом за надквотною ставкою, доходи від нього в розмірі 400 дол. надійдуть до бюджету. Підвеличина 10x40 дол. - 10x20 дол. = 200 дол) становитиме непередбачений дохід національних фірм, які купуватимуть сто одиниць товару за 120 доларів у рамках квоти і отримають можливість перепродати його за більш високою внутрішньою ціною 140 дол. Але реакція іноземних постачальників буде однозначною - враховуючи їх зацікавленість в отриманні непередбаченого доходу, вони просто підвищать експорту ціну. У даному прикладі вона досягне 140 дол., що призведе до відпливу непередбачуваного доходу за кордон. Тому тарифна квота може використовуватися як засіб торговельної політики тільки впродовж обмеженого проміжку часу.

Головна мета застосування тарифних квот - це сприяння ввезенню національними товаровиробниками сільськогосподарської сировини для виробництва готової продукції. Оскільки при митному оформленні продукції, яка ввозиться за квотами, сплачується мінімальна ставка ввізного мита, то це сприятливо впливає на ціну готової продукції, що робить її більш конкурентоспроможною.

Застосування митного тарифу як регулятивного заходу зовнішньоторговельної політики передбачає створення не тільки ефективної захисної системи національного ринку, але й визначення оптимальних напрямів стимулювання реалізації економічних інтересів через систему митно-тарифних відносин. Використовуючи ті чи інші митні пільги у тарифній системі, методи тарифної ескалації та деескалації, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва, обміну, розвитку продуктивних сил, сприяє створенню в країні оптимальної структури споживання.

Під тарифною пільгою розуміється надання на умовах взаємності чи в односторонньому порядку пільги стосовно товару, який переміщується через митний кордон України, у формах: повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зниження митної ставки, встановлення тарифних квот на преференційне ввезення чи вивезення товарів. Усю сукупність існуючих пільг у сфері митного оподаткування можна систематизувати за декількома критеріями: за суб'єктом та об'єктом надання податкових пільг, залежно від країни походження товару, митного режиму, форми здійснення зовнішньоекономічної операції та юридичного статусу надання пільг у системі тарифного регулювання.

Проведений аналіз по надання пільг за міжнародними договорами про вільну торгівлю та кооперацію свідчить, що пільги за цими угодами становили 4,35 млрд. дол. США.

Наслідки запровадження системи пільг у сфері тарифного регулювання міжнародних економічних відносин - неоднозначні.

З одного боку, позитивні зміни відбуваються у структурі зовнішньоекономічних зв'язків, з іншого - має місце негативний вплив на економічну ситуацію в країні, оскільки від системи існування пільгового режиму сплати ввізного мита, яким користуються понад 200 суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності втрачає, насамперед, Державний бюджет.

Але головний недолік, на нашу думку, полягає в тому, що порушуються умови функціонування конкуренції як рушійної сили формування ринкової моделі господарювання. За наявності пільг велика частка високоліквідних товарів ввозиться в Україну через комерційні структури. Основним видом діяльності окремих суб'єктів господарювання стала власне реалізація їх пільгового статусу.

В Україні впродовж 2008-2011 рр. товарний імпорт за вартістю зріс в 4,3 раза, за фізичним обсягом – у 2,0 рази, випереджаючи зростання ВВП, промисловості та експорту. У кризові роки (2008-2009 рр.) він, навпаки, найбільше скоротився внаслідок звуження внутрішнього попиту та глибокої девальвації гривні. Але вже у 2010 р. темпи зростання імпорту знову перевищили динаміку виробництва та експорту. При цьому з 2001 р. щорічно зростало від'ємне сальдо торговельного балансу, яке у 2008 р. перевищило 18 млрд. дол. США, або майже чверть валютної виручки. У наступному році через різке скорочення імпорту і ще більше експорту, від'ємне торговельне сальдо зменшилось майже утричі, а в 2010 р. знову зросло в 1,6 раза.

У зв'язку з такими процесами виникають питання щодо ступеня впливу імпорту на розвиток національної економіки, методів його регулювання та доцільності імпортозаміщення.

Незважаючи на досить високий рівень відкритості економіки України, на який як негатив вказують більшість економістів, малі розміри економіки спричинили досить обмежену участь країни в обсягах світової торгівлі. Зокрема, як імпортер Україна посідає 0,3 % у світовому імпорті, але за основним індикатором – відношенням імпорту до ВВП, який характеризує ступінь залежності відтворювальних процесів і національних товарних ринків від надходжень ззовні, Україна значно перевищує цей показник низки країн, що мають набагато масштабніші обсяги зовнішніх постачать.

Частка імпорту у 2010 р. досягла 53,6% ВВП і є однією з найбільших серед багатьох країн (Польща 36,9%, ФРН – 32,4%, Італія і Франція – 23,6%,). Міжнародні резерви країни спроможні покрити середньомісячний обсяг імпорту майже шість разів (приміром, у Росії двадцятикратне покриття), при тому, що МВФ рекомендує трикратне покриття. Таке наближення до порогових значень покриття є небезпечним для фінансової стійкості країни, оскільки імпорт продовжує зростати випереджуючими темпами (36, 3% у 2010 р., 40% - у 2011 р.), а при цьому товарна структура імпорту практично не змінюється. Як і в попередні роки, 64% загального обсягу імпорту формують сировинні товари для виробничого проміжного споживання, 22% - споживчі товари і лише 11% - засоби виробництва.

Предметною ілюстрацією внеску імпорту в економіку є структура використання імпортної продукції в Україні (табл. 2), в якій імпортні надходження сировини і матеріалів для проміжного споживання у галузях економіки складали 61-63 %, інвестиційної продукції – 17-21 %, і стільки ж товарів споживчого призначення.

У докризові роки найбільшою часткою у структурі імпорту складали переважно сировинні товари, передусім, мінеральні продукти, хоч ця частка характеризувалася тенденцією до зниження. Натомість зростала частка імпорту інвестиційної продукції, машинобудування та металургії. У 2009 р. саме ці позиції в імпортних постачаннях зменшились найбільше через падіння виробництва і попиту у галузях – споживачах цієї продукції.

Впродовж останнього десятиліття три позиції – мінеральні продукти, машини, обладнання, транспортні засоби та продукція хімічної промисловості – формували майже 3/4 всього обсягу імпортних постачань. Мінеральні продукти складали понад третину імпорту, машини, обладнання, транспортні засоби (включно з легковими авто та побутовою технікою) – трохи більше 1/5, на метали і вироби з них припадало 5-6 %. Кінцева продукція, продукти харчування, одяг і взуття – становили у товарній структурі імпорту лише 7-8 %.

Аналіз відтворювальних процесів в економіці України (за допомогою інформаційної бази та методологічного інструментарію національного виробництва) дозволяє зробити висновок, що ці процеси значною мірою опираються на імпорт (табл. 4).

Таблиця 4: Місце імпорту у відтворювальних процесах в Україні у відсотках

Показники
Частка імпорту товарів та послуг у ВВП	53,8	50,6	50,5	54,9	48,1	53,6
Частка імпорту у проміжному споживанні економіки	-			26,1	23,4	*
Частка імпорту у споживанні домогосподарств і закладів бюджетної сфери		13,2	11,3	12,4	12,0	*
Частка імпорту у валовому нагромадженні основного капіталу		40,7	39,3		44,8	*
Частка імпорту в товарних ресурсах роздрібної торгівлі	24,7	29,5	35,5	36,9	32,6	35,7
в т.ч. продовольчі товари	6,8	9,1	11,8	11,8	11,6	11,8
непродовольчі товари	41,3	42,4	47,1	48,8	45,3	50,0

Імпорт відіграє важливу роль у здійсненні виробничих процесів завдяки його участі у регулюванні виробничих витрат сировини і матеріалів (23-26 %), інвестиційних процесів (імпорт формує від 40 до 45 % валового нагромадження основного капіталу, передусім, у машинобудуванні та будівництві). У споживанні домогосподарств та установ і закладів бюджетної сфери частка імпорту відносно невелика (11-13 %), проте у товарних ресурсах роздрібної торгівлі вона становить 25-37 %, а стосовно непродовольчих товарів – половину. 70% сягає частка імпорту в обсязі продажів товарів культурно-побутового призначення, у тому числі аудіо-, відео- та фотообладнання – 90 %, електропобутових приладів – 85 %, комп’ютерної техніки – 87 %, одягу і білизни – 79 %, взуття – 93 % (табл. 5).

Таблиця 5: Співвідношення продукції власного виробництва та імпорту на внутрішньому ринку* України у поточних цінах, %

Галузі переробної промисловості	Роки докризового періоду	Роки кризи
Вітчизн. вир-во*	Імпорт	Вітчизн. вир-во	Імпорт	Вітчизн. вир-во	Імпорт	Вітчизн. вир-во	Імпорт	Вітчизн. вир-во	Імпорт
Харчова	88,3	11,7	88,5	11,5	85,7	14,3	82,9	17,1	83,9	16,1
Легка	22,5	77,5	23,3	76,7	28,7	71,3	26,1	73,9	25,7	74,3
Деревообробна	52,6	47,4	70,7	29,3	64,4	35,6	67,9	32,1	65,5	34,5
Хімічна і нафтохімічна	30,1	69,9	37,7	62,3	34,3	65,7	32,6	67,4	28,4	71,6
Металургія	51,3	48,7	70,2	29,8	71,5	28,5	67,7	32,3	67,7	32,3
Машинобудування	32,4	67,6	37,7	62,3	36,7	63,3	33,9	66,1	31,8	68,2

* Примітка: 1. Обсяг продукції кожної галузі на внутрішньому ринку розраховано як суму вітчизняного виробництва та імпорту, що дорівнює 100 %.

Дослідження джерел наповнення внутрішнього ринку, здійснене щодо продукції шести галузей промисловості, які сумарно поглинають до 77 % імпортних надходжень, дозволяє зробити низку висновків.

По-перше, спостерігалось зниження частки імпорту в усіх галузях, залучених до аналізу. Важливо, що ця частка знижувалась, передусім, в основних імпортозалежних галузях – легкій промисловості (на 0,8 в.п.), хімічній і нафтохімічній (на 4,2 в.п.), машинобудуванні (на 4,3 в.п.). Найбільш вагомим було зменшення імпортної складової на вітчизняному ринку продукції металургії, а також деревообробної промисловості (відповідно з 47,4 % до 29,3 %, або на 18,1 в.п.). У цей же період відбулось зростання частки продукції власного виробництва, зокрема деревообробної, хімічної, металургійної промисловості, машинобудування.

По-друге, вже у 2011 р. у більшості галузей (крім легкої промисловості і металургії) зменшилась частка продукції власного виробництва і зросла – імпортованої. Найбільш проблемними у цьому контексті є легка промисловість (продукція власного виробництва знизилась у 2009 р. до 25,7 %, імпортована – зросла до 74,3 %), хімічна і нафтохімічна промисловість (відповідно 28,4 % і 71,6 %), машинобудування (31,8 % і 68,2 %).

По-третє, навіть за умов кризи в окремих галузях вдалося збільшити присутність на внутрішньому ринку власної продукції і дещо потіснити зовнішніх постачальників. Приміром, підприємства харчової промисловості у 2009 р. забезпечили власною продукцією 83,9 % ринку проти 82,9 % - у 2008 р. Металургійна промисловість, хоч і зменшила присутність власної продукції на внутрішньому ринку у 2008 р. проти 2007 р. (відповідно до 67,7 % проти 71,5 %), але забезпечила стабільне її співвідношення з імпортованою у 2008-2009 рр.

Ситуація із зростанням частки імпорту на внутрішньому ринку України сприймається, зазвичай, як негативна, що гальмує розвиток вітчизняного виробництва. Однак слід зазначити, що на шляху потоків імпорту до 2008 р. (року вступу України до СОТ) використовувались засоби митної політики, хоч і не такі жорсткі, як у багатьох інших країнах, приміром у Росії. Несприятливим для імпорту в окремі роки першого десятиліття нового століття було також послаблення курсу національної валюти до долару США.

На наш погляд, нарощування імпорту в Україну спричинене відсталістю вітчизняного виробничого апарату, його фізичною зношеністю та моральною застарілістю. Ступінь зносу основних засобів підприємств переробної промисловості досягає 64,9%. Відсутність структурних реформ у промисловості, зниження технологічності виробничих процесів призвели до зменшення темпів приросту випуску продукції, її невідповідності внутрішньому попиту за асортиментом та якістю. Ці процеси особливо поглибились в останньому десятилітті.

Якщо у 2001-2004 рр. досліджувані галузі відзначились високою динамікою (випуск продукції деревообробної промисловості збільшився на 145 %, машинобудування – 130 %, харчової – на 70 %, легкої – на 30 %), то у подальшому темпи приросту суттєво зменшуються та стають від’ємними (табл. 6).

Таблиця 6: Темпи зміни фізичного обсягу промислового виробництва та імпорту у порівняльних цінах, у відсотках до попереднього періоду

Галузі	Промислове виробництво	Імпорт
2004-2008 рр.	2006-2007 рр.	2008-2009 рр.	2009-2010 рр.	2010-2011 рр.
Харчова промисловість	70,5	34,5	-7,5	-1,3	-18,1
Деревообробна промисловість			-26,4	37,4	-17,4
Легка промисловість	29,8	-5,3	-39,9	22,1	-25,6
Хімічна і нафтохімічна промисловість	57,4	22,8	-29,6	71,6	-14,5
Металургія	39,5	14,8	-35,7	70,9	-45,4
Машинобудування	129,8	42,5	-44,8	92,8	-59,9

Темпи приросту виробництва знижуються у всіх досліджуваних галузях: у харчовій – в 2,0 рази (34,5 % проти 70,5 % у 2004-2008 рр.), деревообробній і машинобудуванні – у 3,0 рази, хімічній і металургії – в 2,5 раза. У легкій промисловості відбулося скорочення фізичного обсягу виробництва на 5,3 %. Кризовий період (2009-2010 рр.) характеризується падінням виробництва в усіх досліджуваних галузях, причому найбільшим воно було у машинобудуванні (на 45 %), легкій промисловості (на 40 %) та металургії (на 36 %).

Найбільше відставання спостерігається у розвитку прогресивних, з огляду на світові тенденції, видів продукції електронної, електротехнічної, фармацевтичної промисловості тощо, частка яких не перевищує 4 % загального обсягу продукції промисловості [3].

Внаслідок цього на внутрішньому ринку утворились ніші, що заповнив імпорт і в яких він практично не конкурує з вітчизняними товаровиробниками.

Імпорт демонстрував позитивну динаміку і більш високі темпи приросту порівняно з виробництвом, особливо щодо продукції легкої, хімічної, металургійної промисловості та машинобудування. Ще у 2008 р. імпортні поставки зростали за всіма вказаними галузями, крім хімічної, хоч вітчизняне виробництво продукції під впливом кризи вже скорочувалось. І лише розгортання кризи у 2009 р. призвело до різкого падіння імпорту через скорочення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, про що свідчить 15-відсоткове скорочення ВВП, зниження інвестицій в основний капітал на 41 %, реальних наявних доходів населення на 8,5 %, фізичного обсягу товарообороту на 21 %, у тому числі в торгівлі непродовольчими товарами – на 27 %.

У 2011 р. економічне піднесення після кризи відбилось у зростанні ВВП на 4,2 %, промислового виробництва – на 11,2 %, споживчого попиту домашніх господарств – майже на 6 %, завдяки чому створились сприятливі умови для нарощування імпортних постачань сировини, матеріалів, товарів споживчого призначення. Фізичний обсяг імпорту товарів і послуг зріс на 11,3 %.

Останні роки відзначаються скороченням закупівель вітчизняними виробниками капіталомістких товарів за кордоном, в тому числі високотехнологічних, що свідчить про низький платоспроможний попит українських промислових підприємств на сучасне промислове обладнання.

Значна частина верстатів (електрохімічних, електронно-променевих, іонно-променевих, плазмово-дугових) надходить в країну за імпортом при наявності вітчизняного виробництва аналогів. Майже 60% імпортованих високотехнологічних товарів мають вітчизняні аналоги [4, С.31-32]. Зростання обсягів поставок цих товарів з-за кордону призведе до витіснення українських виробників з внутрішнього ринку, що свідчить про їх низьку конкурентоспроможність.

Враховуючи низькі темпи розвитку вітчизняного виробництва високотехнологічної продукції, її низьку якість та невідповідність вимогам сьогодення, попит на неї внутрішнього ринку задовольняється переважно за рахунок імпортних поставок, а імпортозаміщення донині не відбувається.

Якщо держава не приділяє достатньої уваги формуванню пропорцій національної економіки, баченню перспектив національного технологічного розвитку, то Україна і надалі в системі міжнародного поділу праці буде постачальником сировини і низько технологічних товарів, що супроводжуватимуться подальшим відпливом креативних спеціалістів за кордон та відставанням у рівні добробуту громадян.

Високотехнологічна продукція іноземного виробництва складає нині понад 56% національного ринку, хоч ще на початку нового тисячоліття її частка складала 38%. Однак причина цього криється не в експансії імпорту, а в інертності українських виробників.

Для стимулювання розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно запровадити селективну державну підтримку та надання преференцій при створенні і впровадженні нових технологій, зокрема податкових пільг при виробництві ВТТ і пільг іноземним інвесторам при налагодженні такого виробництва; надання державних грантів, асигнувань, позик, субсидій, дотацій держзамовлень, пільгових умов кредитування, фінансових гарантій, пряме інвестування за рахунок бюджетних коштів, надання нефінансових послуг та інших видів не фінансової підтримки.

За оцінками експертів, на вітчизняному ринку з конкуренцією з боку імпорту стикаються більше 40% всіх українських підприємств. Це зумовлюється, передусім, державним субсидуванням зовнішніх постачань, а також значними масштабами «сірого» імпорту.

Державна підтримка експорту (у вигляді субсидій, пільгових кредитів, гарантій і страхування експортних кредитів та ін.) дуже розповсюджені у світовій торгівлі і багато з них відповідають правилам СОТ. В Україні державна підтримка, зокрема сільськогосподарських виробників, має невеликі обсяги – 0,43% доходів бюджету (при 2/5 бюджету ЄС, 12% бюджету Білорусі, 2% - Росії). Тому Україна все ще імпортує, зокрема, готові харчові продукти в обсязі, адекватному обсягу їх експорту (у 2010 р. на 2,5 млрд. дол. США).

«Сірий» імпорт спричиняє значні втрати бюджету від недоотримання митних платежів, які, за нашими оцінками складали, 11 млрд. дол. США (табл. 8). Тіньовий імпорт впродовж 2007 – 2012 рр. з країн СНД і ЄС перевищив 48,5 млрд. дол. США, тобто 8,08 млрд. дол. за рік. Для боротьби з «сірим» імпортом слід покращити адміністрування наявних та передбачених податковим законодавством ресурсів.

Девальвація національної грошової одиниці означає перерозподіл національного багатства на користь експортерів. Цей засіб регулювання впливає на подорожчання імпорту та зростання гривнєвих цін на внутрішньому ринку в цілому.

Вплив обмінного курсу на рівень цін у національній валюті визначається ефектом перенесення. Цей ефект реалізується через: непрямий вплив на ціни імпортованої кінцевої продукції; зміну цін на вітчизняну продукцію внаслідок подорожчання чи подешевшання проміжної імпортної продукції; зміну цін на вітчизняні товари, що прямо конкурують з імпортними.

Дата добавления: 2015-03-29