Обсерваційні методи (спостереження і самоспостереження)

Лонгітюдне дослідження може проводитися протягомдвох, три, п'яти років і більше.Найтриваліше лонгітюдне дослідження в історії психології – Каліфорнійський лонгітюд, що простежував розвиток більше 1000 обдарованих дітей – продовжувався більше 40 років!

Психологія - це і наука, і практика. Методи психології, спочатку розроблені в наукових дослідженнях, переходять потім до психолога-практика і служать цілям діагностики, розвитку і корекції, психопрофілактики тощо. Тому психологічні методи, хоча і можуть бути підрозділені на дослідницькі, психодіагностичні, розвивальні, психокоректуючі, психопрофілактичні, все ж таки нерідко виступають в декількох ролях. Наприклад, діагностичні методиможуть застосовуватися і для досліджень, і для практичної роботи. 10. Характеристика організаційних методів психології: порівняльне, лонгітюдне, комплексне дослідження.

Процес психологічного дослідження складається з ряду етапів: підготовчного, власне експериментального (збору данних), обробки, інтерпретації фактичних даних та формулювання висновків.

Етапи психологічного дослідження. Задум дослідження визначає його етапи, складові та послідовність реалізації задуму дослідження.

На підготовчому етапі здійснюється вибір теми та постановка проблеми,вивчається стан досліджуваної проблеми, проводяться попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначаються об'єкт і предмет, мета й завдання дослідження та розробляється його програма. Важливим елементом цього етапу є формулювання гіпотези – припущення про очікуваний результат дослідження.

Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількості піддослідних, місця та часу проведення дослідження, технічне оснащення, відбувається вибір методів і розробка методики дослідження, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки та інтерпретації даних.

В цілях уточнення методики дослідження, конкретизації його цілей і завдань іноді виділяється ще один етап – пробне (пілотажне) дослідження, цьому етапу передує оформлення методики дослідження.

На власне експериментальному етапі відбувається збирання фактичних даних використовуються емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо), в процесі цього здійснюється перевірка гіпотези дослідження. Експериментальні дані фіксуються в протоколі, що має бути достатньо повним і цілеспрямованим, включаючи реєстрацію усіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.

Етап обробки даних передбачає власне кількісну обробку отриманих експериментальних данних, аналіз, узагальнення інформації, якісний аналіз та синтез зафіксованих даних.

На останньому етапі дослідження здійснюються інтерпретація даних в рамках початкової дослідницької концепції, співвіднесення результатів з існуючими концепціями і теоріями, формулювання висновків, вироблення практичних рекомендацій, встановлюється їхня відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляються нові питання та проблеми, на основі яких встановлюються перспективні напрямки подальших досліджень. (оцінювання перспектив подальшої розробки проблеми). Завершальний етап будується з орієнтацією на впровадження отриманих результатів в практику.

Слід зазначити, що в теоретичному дослідженні пошук і відбір фактів, їх систематизація, описання відбувається під новим кутом зору.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить з характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного наявного в нього матеріалу, рівня оснащеності дослідження і своїх можливостей.

Послідовне проходження перерахованих етапів вельми умовно в реальному дослідженні, оскільки практично завжди виникає необхідність корегувати вирішення початкових етапів з урахуванням можливостей і обмежень подальших етапів.

Загальна характеристика методів психології. Принципи психологічного дослідження реалізуються в тих методах, які використовуються для збору фактичного матеріалу про психічну діяльність людини. Вибір того або іншого методу завжди визначається предметом і завданнями конкретного дослідження.

Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів та прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.

Методи, тобто шляхи пізнання, — це способи, за допомогою яких пізнається предмет науки. Психологія, як кожна наука, вживає не один, а цілу систему приватних методів, або методик.

Явища, що вивчаються психологією, настільки складні і багатоманітні, та важкі для наукового пізнання, що впродовж всього розвитку психологічної науки її успіхи безпосередньо залежали від ступеня досконалості вживаних методів дослідження. Психологія виділилася в самостійну науку лише в середині XIX ст., тому вона дуже часто спирається на методи інших, «старіших» наук — філософії, математики, фізики, фізіології, медицини, біології і історії.Окрім цього психологія використовує методи сучасних наук, таких як інформатика і кібернетика.

Але будь-яка самостійна наука має також тільки їй властиві методи (специфічні). Такі методи є і у психології. Всі вони можуть бути розділені на дві основні групи: суб'єктивні і об'єктивні.

Суб'єктивні методи грунтуються на самооцінках або самозвітах випробовуваних, а також на думці дослідників про те або інше спостережуване явище або отриману інформацію. Найпершими методами вивчення психологічних явищ були спостереження, самоспостереження і опитування.

При користуванні так званими суб'єктивними методами вислови випробовуваних про їх власні уявлення (описи, що даються ними, або загальні характеристики уявлень) розглядаються як безпосереднє відображення якостей самих уявлень.

Об'єктивні методи – ті, що враховують лише отримані в досвіді і зареєстровані експериментатором об'єктивні дані (словесні відповіді або малюнки випробовуваного, кількісні результати досвіду тощо). Їх розглядають як показники певних властивостей уявлень.

Головні труднощі при користуванні суб'єктивними методами полягають в с уб'єктивному характері описів і оцінок випробовуваного і в неможливості їх перевірки з боку експериментатора.

Однією з головних труднощів при користуванні об'єктивними методами є більш менш проблематичний характер передбачуваного зв'язку між властивостями уявлень, що вивчаються, і прийнятими як їх показники даними.

Понад дві тисячі років у психології не існувало об'єктивних методів дослідження. Однак сучасний розвиток психологічної науки показав недостатню спроможність суб'єктивного методу дослідження психіки, неможливість за його допомогою відкрити складні закономірності психічних явищ.

Як правило в сучасній психології виділяють наступні групи методів: организаційні, емпіричні, методи обробки даних, інтерпретаційні методи та методи корекції.

До організаційних методів відносять: лонгітюдний метод, порівняльний метод (метод поперечних зрізів), комплексний метод.

До емпіричних методів відносять: спостереження і самоспостереження, експериментальні методи (лабораторний, природний, формувальний), психодіагностичні (тести, анкети, опитувальники, інтерв'ю, бесіди); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод.

До методів психологічної корекції відносять: аутотренінг, груповий тренінг, способи терапевтичної дії.

До методів обробки даних відносять: кількісний метод (математична статистика, комп'ютерна обробка даних) і якісний метод (диференціація матеріалу по групах, його аналіз і узагальнення).

До інтерпретаційних методів – різні варіанти генетичного (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, стадій, критичних моментів) і структурного (встановлення структурних зв’язків між всіма характеристиками психіки) методів.

Для практики психологічної діагностики велике значення мають організаційні методи, які покликані визначати стратегію дослідження, від вибору того або іншого способу організації залежить хід всього дослідження, його кінцевий теоретичний і практичний результат.

Окрім загальної стратегії і об'єму дослідження організаційні методи також визначають вибір конкретних діагностичних засобів. Тому необхідно детальніше розглянути їх основні особливості.

Організаційні методи включають: 1) порівняльний (або генетичний) метод (зіставлення різних видових груп за психологічними показниками) та один з його різновидів метод поперечних зрізів (порівняння одних і тих же психологічних показників у відмінних за віком групах випробовуваних); 2) лонгітюдний метод — метод продольних зрізів (багатократні обстеження одних і тих же осіб впродовж тривалого часу); 3) комплексний метод (у дослідженні беруть участь представники різних наук, при цьому один об'єкт вивчають різними засобами).

Застосування організаційних методів дозволяє встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного типу (наприклад, між фізіологічним, психологічним і соціальним розвитком особистості), особливості і закономірності психічного розвитку людей на різних вікових етапах.

Відомо, що порівняльний організаційний метод закріпився в психології раніше інших і спочатку він застосовувався для вивчення філогенезу поведінки і психічної діяльності. Широке застосування він знайшов в порівняльній психології, що вивчала передісторію становлення і розвитку психіки людини, мови, мислення, суспільних форм поведінки, взаємодії між членами групи тощо.

Порівняно-вікові дослідження псиіки людини охоплюють:

– різні періоди розвитку, наприклад порівняння психічної організації дітей дошкільного і шкільного віків;

– різні фази одного і того ж періоду, наприклад, порівняння психічної організації осіб ранньої і пізньої дорослості;

– різні рівні одного і того етапу розвитку, наприклад, порівняння психічної організації обдарованих і звичайних дітей.

До категорії порівняльних відносяться дослідження, що виявляють особливості психічної організації осіб, що розрізняються не тільки за віком, але і за статтю (хлопчики - дівчатка, чоловіки - жінки), професійною приналежністю (психологи - інженерно-технічні працівники), місцем проживання (жителі міст - жителі сільської місцевості), станом здоров'я (здорові - соматично хворі) тощо.

У всіх випадках суть порівняльного організаційного методу дослідження полягає в наступному:

1) вибираються групи для порівняння, що розрізняються за певним заданим критерієм, такі як – соціальні, психологічні, психофізіологічні, фізичні ознаки;

2) вибираються необхідні психодіагностичні методи і методики, причому одні і ті ж методики в повному об'ємі пропонуються всім групам, що беруть участь в дослідженні.

Перевага порівняльного методу полягає в тому, що його застосування дозволяє за короткий строк провести досить обширні дослідження, охопити різні вікові категорії, виявити роль численних детермінант в розвитку особистості. Він дає можливість прослідкувати зміни вікового розвитку, спадкоємність різних фаз і періодів становлення психіки.

Обмеження в застосуванні порівняльного методу пов'язані з недооцінкою ролі індивідуальної варіативності психічних проявів при вивченні загальних закономірностей.

У дитячій психології і психогеронтології порівняльний метод виступає як спеціальний метод вікових або поперечних зрізів.

Метод поперечних зрізів (синоніми – метод генетичних зрізів, порівняно-віковий метод, синхронічний метод, трансверсальна стратегія) – метод вивчення змін в певній стороні психічного розвитку людини шляхомпорівняльного дослідження груп випробовуваних (вибірок), які відрізняються за параметром хронологічного віку (але на практиці ці групи як правило відрізняються не тільки за віком).

Ця стратегія була вперше обгрунтована амер.дослідником дитячого розвитку А. Гезелом.

На основі статистичної обробкиматеріалів визначаються зміни, що відбулися в розвитку за проміжки часу, якими відрізняються вибірки. При цій стратегії застосовуються різні методичні прийоми – спостереження, експерименти, тести. Крім того ця стратегія застосовується і для розробки самих тестів та їх стандартизації.

Метод поперечних зрізів цілком задовільно показує, як варіює з віком та або інша функція – наприклад, для визначеннясередньостатистичного зростання дітей різного віку і загального відношення між віком і зростанням достатньо зіставити відповідні вибірки дітей різного віку. Та ж логіка діє при зіставленні фізичної сили, інтелекту, емоцій або ціннісних орієнтацій дітей різного віку — потрібна лише обгрунтована вибірка і адекватні способи вимірювання.

Основною перевагою цього методу є швидкість дослідження – можливість отримання протягом короткого часу результатів.

1) досліджує тільки зовнішню картину змін в розвитку, що виникають з віком, не розкриваючи рушійних сил розвитку і його якісних змін при переході від одного періоду до іншого (наскільки стійкі або мінливі з віком окремі властивості особистості, як вони зв'язані один з одним в процесі індивідуального розвитку), тобто не дає можливості зробити висновок про динаміку процесу розвитку, його закономірності та безперервність;

2) існує ризик змішування віково-генетичних відмінностей з історичними або когортними (наприклад, різниця в рівні інтелекту або спрямованості інтересів пяти- і десятикласників може визначатися не стільки їх віком, скільки тим, що ці дві вибірки вчилися за різними програмами).

Паралельно з порівняльним методом у віковій психології почав розроблятися і застосовуватися лонгітюдний метод. Коли дослідники хочуть зрозуміти, як розвивається та або інша здібність, як змінюються ті або інші якості, властивості людей з віком ,вони вивчають одних і тих же людей протягом декількох років. Такий метод називається лонгітюдним дослідженням (від англ. longitude - довгота), або лонгітюдом.

Лонгітюдний метод – це метод продольних зрізів, який дозволяє досліджувати динаміку психічного розвитку.

Лонгітюдний метод має декілька синонімічних назв: метод длинника, метод подовжніх зрізів. На відміну від методу поперечних зрізів, лонгітюд припускає багатократне дослідження однієї і тієї ж людини або однієї і тієї ж групи осіб впродовж достатньо тривалого відрізку життєвого шляху.

У нашій країні велику роль в організації і проведенні лонгітюдних досліджень зіграв Б.Г.Ананьєв, п ід керівництвом якого проводилося 5-річне дослідження, в якому брали участь студенти-психологи.

Методична специфічність лонгітюду полягає в необхідності використання на кожному етапі дослідження методів, що мають однаковою змістовною валідностью. Лонгітюд можливий лише за наявності паралельних форм психодіагностичних методик. У разі проведення дослідження в межах одного вікового періоду потрібне дотримання вікової валідности методик і одночасно складності завдань.

Переваги лонгітюдного методу полягають: 1) у вищій точності (в порівнянні з методом поперечних зрізів) прогнозу психічного розвитку окремого індивіда і подальшого ходу психічної еволюції взагалі; 2) в можливості визначення генетичних зв'язків між фазами психічного розвитку і встановлення діапазону коливань вікових норм і моментів переходу однієї фази в іншу; 3) в усуненні такого недоліку методу поперечних зрізів, як нівелювання індивідуальних соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних особливостей і зрівнювання всіх обстежуваних індивідів даного віку і даної популяції.

Обмеження на використання лонгітюдного методу накладає трудомісткість його організації і проведення. Перш за все, слід пам'ятати, що для отримання надійних результатів необхідне правильне визначення тривалості всього дослідження, а також кількості і періодичності проведення контрольних вимірювань. Відомо, що надійність результатів тим вище, чим триваліший лонгітюд. В той же час дослідникам навряд чи хотілося, щоб лонгітюд виходив за межі їх власного життєвого шляху.

Істотні складнощі для проведення лонгітюдного дослідження представляють вимоги до методик. Необхідні паралельні серії методик, на розробку яких йде досить багато часу. Інакше результати можуть бути обумовлені не змінами в психічній організації людини, а виникаючою з часом адаптацією до тестування і тренованістю.

При організації лонгітюдного дослідження слід серйозно віднестися до об'єму вибірки. З одного боку, обмеження невеликою кількістю вибраних об'єктів утрудняє виявлення вікових закономірностей. З іншого - тривалі дослідження супроводжуються природним скороченням учасників за рахунок хвороби, переїздів, смерті.

Комплексний організаційний метод – це метод, коли певний об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків охарактеризувати особистість. Тобто, цей метод припускає вивчення різних аспектів або різних рівнів певного психічного феномена.

При реалізації цього методув дослідженні беруть участь представники різних наук, що дозволяє встановлювати зв’язки і залежність між явищами різного роду, наприклад, фізіологічним, психічним і соціальним розвитком особистості.

Перш за все, цей метод грунтується на принципі цілісності психічної організації людини і реалізує його в експериментальних і прикладних дослідженнях. Так, наприклад, при комплексному дослідженні психологічної готовності дітей до навчання в школі виділяють соціальний, психологічний, педагогічний, медичний аспекти. Психологічна готовність визначається як складна психічна організація, що включає мотиваційний, емоційний, вольовий, комунікативний, інтелектуальний тощо потенціали розвитку особистості дитини. Тому комплексний підхід об'єднує різних фахівців (психологів, соціальних працівників, педагогів, лікарів і тощо) і нерідко визначається як міждисциплінарний.

Програма комплексного дослідження визначається спільністю предмету дослідження і розділенням функцій між окремими дисциплінами і фахівцями, що беруть участь в дослідженні. Він припускає зіставлення отриманих даних і їх узагальнення. Своєрідність комплексного методу витікає з орієнтації на встановлення взаємозв'язків між аспектами, що вивчаються, і рівнями психічних проявів.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги: 1) психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; 2) метод психологічного дослідження має бути адекватним предмету дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

До емпіричних методів відносять: обсерваційні – спостереження і самоспостереження; психодіагностичні (тестування, опитування, анкетування, інтерв'ю, бесіди); експериментальні методи (лабораторний, природний, констатуючий, формуючий експеримент), аналіз продуктів діяльності; біографічний метод.

Основними методами дослідження в психології є спостереження і експеримент. Кожен з цих загальних методів наукового дослідження виступає в психології в різних і більш менш специфічних формах.

Спостереження (у психології) – метод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації проявів їх поведінки. Спостереження – це спосіб збору інформації шляхом безпосереднього, цілеспрямованого і систематичного сприйняття і реєстрації зовнішніх проявів психіки (дій, вчинків, поведынки особистості) в різних ситуаціях. Спостереження є організованим, цілеспрямованим, фіксуємим сприйняттям психічних явищ з метою їх вивчення в певних умовах.

Основна суть спостереження як методу полягає в тому, що психолог збирає інформацію, не втручаючись в ситуацію.

Предметом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. Предметом спостереження можуть бути такі прояви поведінки людини: 1) вербальна поведінка (зміст, тривалість та інтенсивність мовлення); 2) невербальна поведінка (експресія обличчя, очей, жести, міміка) 3) виразні рухи; 4) переміщення людей, дистанція між ними; 5) фізичні дії (торкання, поштовхи, удари і ін.). За особливостями мовлення, виразними рухами можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою людини дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про її внутрішні, психічні особливості.

Отже, предметом спостереження здатне виступати лише те, що можливо об'єктивно зареєструвати. Дослідник не спостерігає властивості психіки, він реєструє лише ті прояви об'єкту, які доступні для фіксації. Виходячи з припущення про те, що психіка знаходить свій прояв в поведінці, психолог будує гіпотези про психічні властивості, грунтуючись на даних, отриманих при спостереженні.

Спостереження використовується там, де втручання експериментатора може порушити процес взаємодії людини з середовищем. Цей метод незамінний у випадку, коли треба отримати цілісну картину подій і відобразити поведінку індивідів у всій повноті.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Умовно можна виділити спостереження життєве і наукове, якіпотрібно розрізняти. Принципова різниця наукового спостереження від побутового в тому, що останнє обмежується реєстрацією фактів і має випадковий неорганізований характер. На противагу йому наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації. Для нього характерні перехід від опису фактів до пояснення їх суті, формування психологічної характеристики особистості, воно не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи інших актів поведінки і цим розкриває їх психологічну природу.

Найчіткіше відмінності життєвого і наукового спостереження охарактеризував Горбатов Д.С ., за думкою якого наукове спостереження відрізняється від житейського наступними властивостями: 1)цілеспрямованістю – спостерігач повинен виразно розуміти, що він збирається сприймати і для чого, інакше його діяльність перетвориться на реєстрацію окремих виразних другорядних подразників, а істотний матеріал залишиться неврахованим; 2)систематичністю – дозволяє достовірно відрізнити випадкове від типового, закономірного; 3)планомірністю – слідування плану, програмі (як буде проведено спостереження, коли, де, за яких умов) сприяє підвищенню ефективності дослідження; 4) аналітичністю – припускає не тільки констатацію спостережуваних фактів, але і їх пояснення, виявлення психологічної природи; 5)чіткою реєстрацією результатів – дозволяє виключити помилки пам'яті, зменшити суб'єктивізм висновків і узагальнень; 6)оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів, сприяючих чіткому і недвозначному позначенню спостережуваного матеріалу, а також одноманітності можливих інтерпретацій.

Наукове психологічне спостереження достатньо складний метод і його використання повинно відповідати ряду вимог: 1) навмисність, цілеспрямованість (здійснюється відповідно до заздалегідь чітко поставленої мети); 2) планомірність (проведення відповідно до певного плану, розроблення схеми спостережень); 3) вибірковість (спостерігаються тільки певні особливості поведінки і діяльності); 4) об'єктивність спостереження; 5) систематичність спостережень; 6) природність умов; 7) наявність достатньої інформації про спостережуване явище (якомога більша кількість фактів); 8) точна і чітка фіксація результатів спостереження (для цього використовують спеціальні бланки – карти спостереження).

Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості: 1) бути об’єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень; 2) володіти собою (його настрій та характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та висновки); 3) не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків; 4) не піддаватися першим враженням про піддослідного; 5) не бути поблажливим щодо піддослідного; 6) не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.

Одноразового спостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистості недостатньо для того, щоб робити висновкипро її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для уникнення випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі.

Спостереження може застосовуватися як самостійний метод, але зазвичай воно органічно включається до складу інших методів дослідження – бесіди, вивчення продуктів діяльності, різних типів експерименту тощо. Спостереження може здійснюватися також в цілях збору попереднього матеріалу дослідження, а також для контролю отриманих емпіричних даних.

Існують класифікації спостереження за різними ознаками:

№ п/п	Ознаки	Види	Характеристика
	За характером сприйняття	Суцільне Вибіркове	Дослідник фіксує всі особливості поведінки, всі доступні йому об’єкти Дослідник фіксує лише певні типи поведінкових актів, реакцій або параметри поведінки.
	Залежно від об’єкта спостереження	Зовнішнє Внутрішнє (інтроспекція)	спостереження за поведінкою інших людей самоспостереження
	Відносно часу дослідження	Однократне Періодічне лонгітюдне	Одиничне, проводиться тільки один раз; Здійснюється протягом певного проміжку часу; Тривале за часом;
	Від ступеня залученості дослідника в середовище, що вивчається	Включене Стороннє (невключене)	З особистою участю спостерігача в спостережуваній діяльності; дослідник є безпосереднім учасникомтого процесу, за ходом якого він спостерігає. Наприклад, досліджуючи взаємини спостережуваних людей, дослідник може включитися сам в спілкування з ними, не припиняючи при цьому спостерігати за їх взаємини «зсередини». Події відбуваються без безпосередньої участі в ньому спостерігача, який реєструє події «з боку», без взаємодії і встановлення відносин з особою чи групою, що вивчається.
	За характером реєстрації даних	Констатуюче Оцінююче	Завдання дослідника - чітко зафіксувати наявність і характеристики значущих форм поведінки; Дослідник порівнює факти за ступенем їх виразності;
	За ступенем стандартизованості процедури (техніки спостереження)	Стандартизоване (структуроване) Нестандартизоване ( неструктуроване,вільне або пошукове)	Події, що відбуваються, фіксуються без найменших відступів від заздалегідь розробленої програми (розробленого списку ознак, які необхідно спостерігати, визначення умов і ситуацій спостереження, інструкції для спостерігача, одноманітних кодифікаторів для реєстрації спостережуваних явищ). Збір даних при цьому припускає подальшу їх обробку і аналіз за допомогою методів математичної статистики. Відсутні чіткі обмеження у виборі ознак та моментів фіксації результатів. Визначаються лише загальні напрями спостереження, де результат фіксують у вільній формі, безпосередньо у момент сприйняття або по пам'яті.
	За систематичністю	Несистематичне спостереження Систематичне спостереження	Створюється узагальнена картина поведінки індивіда або групи індивідів в певних умовах і не ставиться мета фіксувати причинні залежності і давати строгі описи явищ. Його результат: створення узагальненої картини поведінки індивіда або групи в певних умовах. Проводиться за певним планом, при якому дослідник реєструє особливості поведінки і класифікує умови зовнішнього середовища. Результат: реєстрація особливостей поведінки (змінні) і класифікація умов зовнішнього середовища.
	За характером взаємодії з об'єктом	Відкріте Приховане	Випробовувані знають про спостереження, що проводиться; Випробовувані не знають про спостереження, що проводиться; спостерігач маскує свої дії. Це спостереження породжує етичні проблеми.

Кожен з видів спостереження має свої особливості і застосовується там, де він може дати найбільш достовірні результати. Наприклад, вільне спостереження доцільно проводити в тих випадках, коли неможливо точно визначити, що слід спостерігати, коли ознаки явища, що вивчається, і його вірогідний хід заздалегідь не відомі дослідникові. Стандартизоване спостереження – коли у дослідника є точний і достатньо повний перелік ознак феномена, що вивчається.

Найбільш пощирені форми реєстрації даних спостереження: 1) складені заздалегідь протоколи або карти спостереження; 2) розгорнені і більш менш впорядковані щоденникові записи.

Результати спостережень зазвичай систематизуються у вигляді індивідуальних (або групових) характеристик – розгорнених описів найбільш істотних особливостей предмету дослідження. Тому, результати спостережень є одночасно початковим матеріалом для подальшого психологічного аналізу.

Закономірності спостереження виявляються у ступені адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його серед інших об’єктів, знаходження спільного та відмінного в них.

Отже, наукове спостереження вимагає спеціальної підготовки, в ході якої отримуються спеціальні знання і якості, що допомагають об'єктивності психологічної інтерпретації.

Як метод психологічного дослідження, спостереження має свої сильні і слабкі сторони, переваги та недоліки.

Переваги

Недоліки

1. Великий обсяг отримуваної інформації 2. Дотримання природних умов 3.Можливість використання технічних засобів 4. Необов'язково попереднє згода випробовуваних.

1. Трудоміскість 2. Значна затрата часу 3. Субєктивність результатів 4. Неможливість контролювати ситуацію, неможливість втручатися в хід подій без їх спотворень 5. Дія на спостерігача (його сприйняття і аналіз) цінностей і норм групи людей, що вивчається. Дослідник ризикує втратити необхідну нейтральність і об'єктивність при відборі, оцінці і інтерпретації даних (при включеному спостереженні).

Особливе значення має проблема спостерігача – поведінка людини або групи людей змінюється, якщо вони знають про факт спостереження з боку, причому цей ефект зростає, якщо спостерігач невідомий групі або індивіду, значущий і може компетентно оцінити поведінку.

Тому, збереження природності психічних проявів – головна вимога до спостереження як до методу наукового дослідження.

Основні труднощі спостереження повязані з: 1) необхідністю виділити в поведінці головне і не підмінити реально спостережуваний факт власною інтерпретацією; 2) впливом неусвідомлюваних установок, поглядів, пристрастей на сприйняття людини, дія яких важко контролюється ( наприклад, необ'єктивність спостерігача зростає, якщо чоловіки-дослідники судять про поведінку жінок і навпаки); 3) субєктивним сприйняттям спостерігачем явищ, що фіксуються, і повязана з цим проблема відображення повноти спостерігаємих явищ; 4) ефективним забезпеченням фіксації певних класів характеристик, щоб зміст протоколу спостереження був зрозумілим і іншому досліднику.

Відомі наступні типові помилки спостереження (А.А.Єршов (1977): 1) галло-еффект – узагальнене враження спостерігача, яке веде до грубого сприйняття поведінки, ігнорування тонких відмінностей; 2 ) ефект поблажливості – тенденція завжди давати позитивну оцінку подіям; 3) помилка центральної тенденції – спостерігач прагне давати старанну оцінку спостережуваній поведінці; 4) помилка кореляції – оцінка однієї ознаки поведінки дається на підставі іншої спостережуваної ознаки (інтелект оцінюється за швидкістю мови); 5) помилка контрасту – схильність спостерігача виділяти у спостережуваних риси протилежні власним; 6) помилка першого враження – перше враження про індивіда визначає сприйняття і оцінку його подальшої поведінки.

Проте, не дивлячись на вказані труднощі та можливі помилки, спостереження вважається достатньо ефективним методом психологічного дослідження, а найважливіша його цінність в тому, що воно дозволяє побачити психічне явище в реальній поведінці та житті. Тому існує безліч спеціальных прийомів, спрямованих підвищення якості спостереження, рівня надійності його результатів (їх відповідності реальності).

Спостереження в психології виступає в 2-ох основних формах – як самоспостереження (інтроспекція), і як зовнішнє спостереження.

Самоспостереження (інтроспекція) - спостереження людини за своїми переживаннями (власними психічними явищами) та за зовнішніми проявами своїх психічних явищ. Він є одним із специфічних методів, вживаних тільки в психології. Пізнання власної психіки самоспостереженням завжди здійснюється в тій чи іншій мірі опосередковано через спостереження зовнішньої діяльності.

При дослідженні об’єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження – згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи міркувала, розв’язуючи завдання.

Можливість застосування самоспостереження може бути пов'язана з описом випробовуваними тих психологічних фактів, на які направлено дослідження.

Основні недоліки самоспостереження: 1) спостерігати свої переживання дуже важко, бо вони або змінюються під впливом спостереження, або зовсім припиняються; 2) при самоспостереженні дуже важко уникнути суб'єктивізму, оскільки наше сприйняття має суб'єктивне забарвлення; 3) при самоспостереженні важко виразити деякі відтінки наших переживань.

Метод самоспостереження також дуже важливий для самого психолога – стикаючись на практиці з поведінкою інших людей, психолог прагне зрозуміти його психологічний зміст, при цьому в більшості випадків він звертається до свого досвіду, у тому числі і до аналізу своїх переживань. Тому, для того, щоб успішно працювати, психолог повинен навчитися об'єктивно оцінювати свій стан і свої переживання.

Спостереження відрізняється від експерименту: 1)пасивністю спостерігача – спостерігач не змінює навколишню реальність; 2) безпосередністю – спостерігач фіксує в протоколі те, що бачить.

Одним з основних та найефективніших методів наукового дослідження є експеримент, за допомогою якого можна глибоко і з високою точністю вивчати досліджувані психологічні закономірності.

На відміну від спостереження, Е. є активним способом пізнання реальності, припускає планомірне втручання експериментатора в досліджувану ситуацію (маніпулювання чинниками, реєстрація відповідних змін у стані і поведінці досліджуваного) і управління нею.

Психологічний експеримент – це дослід, що проводиться в доцільно вибраних або штучно створених умовах, які забезпечують активний прояв вивчаємих психічних явищ, з метою отримання нових наукових знань, встановлення закономірних зв'язків між явищами через цілеспрямоване втручання дослідника в життєдіяльність випробуваного. Він припускає організовану дослідником взаємодію між досліджуваним (або групою) і експериментальною ситуацією для встановлення закономірностей цієї взаємодії.

Специфіка Е. як методу психологічного дослідження в тому, що в ньому цілеспрямовано і продумано створюється штучна ситуація, в якій властивість, що вивчається, виділяється, виявляється і оцінюється краще за все. Він припускає організацію спеціальних умов діяльності, що впливають на досліджувані психологічні особливості особистості та зміну цих умов в ході дослідження. Основна його цінність – він дозволяє надійніше, ніж інші методи, робити висновки про причинно-наслідкові зв'язки досліджуваного явища з іншими, науково пояснювати походження явища і розвиток.