Залежно від активності людини та участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. 1 страница

До мимовільного відтворення також належитьявище ремінісценції–“виринання” у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам’ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання, коли ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.

Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. При одночасній дії двох подразників виникає одночасний контраст. Широко відоме явище послідовного контрасту – після холодного слабкий тепловий подразник здається гарячим, відчуття кислого підвищує чутливість до солодкого. При взаємодії зорових відчуттів явище контрасту виражається в тому, що колір змінюється в протилежну сторону по відношенню до кольорів, що оточують його. Наприклад, сірий колір на білому фоні виглядатиме темніше, а в оточенні чорного кольору – світліше.

Інтероцептивні відчуття виникають завдяки рецепторам, що знаходяться на стінках шлунку і кишечника, серця і кровоносної системи і інших внутрішніх органів. Рецептори, що сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м'язів і т.д., називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття належать до найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди зберігають свою близькість до емоційних станів. Їх часто називають органічними.

Організованістьпроявляється в умілій взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподілі обов'язків між ними, в хорошій взаємозамінюваності, це також здатність колективу самостійно виявляти і виправляти недоліки, попереджати і оперативно вирішувати виникаючі проблеми. Від неї безпосередньо залежать результати діяльності колективу.

Однією з умов успішної роботи колективу і встановлення довірчих взаємин є хороше знання членами колективу один одного і стану справ в колективі або інформованість, якаприпускає знання завдань, що стоять перед колективом, змісту і підсумків його роботи, позитивних і негативних сторін, норм і правил поведінки, хороше знання членами колективу один одного.

Ефективність – це успішність вирішення колективом всіх завдань, що є у нього. Одним з найважливіших її показників у високорозвинутому колективі є нададдитивний ефект – здатність колективу як цілого добиватися результатів в роботі набагато вищих, ніж це може зробити така ж за чисельністю група людей, що працюють незалежно один від одного, не об'єднаних системою вказаних відносин.

Таких малих груп, які повністю б відповідали всім перерахованим вимогам колективу, насправді майже немає. Більшість реальних малих груп займає проміжне положення між групою і високорозвинутим колективом.

Щоб стати колективом, групі треба пройти непростий шлях розвитку від «групи-асоціації» (або «дифузної групи») до групи-колективу.

Колектив формується під впливом зовнішніх і внутрішніх сил, він зростає з групи, причому на ранніх етапах розвитку він має ознаки групи і лише в розвитку набуває властивостей колективу.

На першій стадії група людей об'єднується вимогами керівника. Кожен член групи визнає ці вимоги, виконує їх – так відбувається об'єднання, здійснюються і затверджуються зв'язки між індивідами. На другій стадії вимоги до особистості пред'являє група, які приймаються особистістю до виконання. На третій стадії особистіть пред'являє вимоги сама до себе виходячи з ціннісних орієнтацій, установок, цілей колективу.

Нижчим рівнем об'єднання людей є конгломерат (використовується також інший термін – дифузна група), неорганізоване, через обставини, випадкове скупчення людей. На стадії конгломерату немає ні загальної мети, ні керівництва, а отже, ні організації, ні змістовного спілкування, стійких взаємин. Ця спільність вільно виникає і розпадається безболісно для кожного індивіда.

Кооперація – це об'єднання, в якому вже налагоджені змістовні контакти, встановлена взаємозалежність. Головними її ознаками є наступні: зосередженість людей одночасно в одному місці, наявність чіткої організації, спрямованість зусиль на рішення задачі, що стоїть перед об'єднанням. Кооперація припускає вільне ділове спілкування її членів. Розвиток кооперації приводить до становлення колективу.

Розвиток кооперації і перехід до колективу припускає виникнення і зміцнення почуття солідарності і згуртованості, що виявляється в єдності оцінних думок, ціннісних орієнтацій, турботі про честь, гіднсть, авторитет колективу. Колектив не застигла спільність, він – живий соціальний організм: у ньому змінюється зміст діяльності, перебудовується структура, положення конкретних осіб, змінюються відносини між ними.

На стадії кооперації і переходу її до колективу можуть бути відхиленн я. Може сформуватися корпорація – замкнута в собі спільність. Цілі корпорації не виносяться за її межі. За змістом вони можуть бути близькими або тотожними з цілями суспільства, але можуть різко розходитися з ними. У таких спільностях є ознаки колективу, окрім головного – зв'язок і узгодженість цілей з суспільними.

Група на шляху просування до колективу зазвичай проходить ряд етапів, що включають не тільки прогресивні зміни її психології, але і своєрідні кризи. А.Г.Кирпічником була встановлена, наприклад, така залежність: будь–яка група на шляху свого розвитку до колективу (якщо розвиненість оцінювати за психологічним кліматом) обов'язково проходить через період тимчасового спаду. На самому початку розвитку групи спостерігається, як правило, підйом, який супроводжується підвищеною активністю, піднесеним настроєм, ентузіазмом, який потім зміняюється більш менш помітним спадом. Надалі, якщо групі вдається зберегти себе як спільність і придбані раніше колективістські якості, знову спостерігається підйом, який не досягає тієї висоти, на якій з погляду загальної психологічної настроєності колектив знаходився на початку. Відповідна динаміка зміни психологічного клімату в групі у міру її просування до колективу схематично зображена на рис. 1.

Рис. 1. Гіпотетична крива розвитку групи (її психологічногостану) за А.Г.Кирпичником.

Тимчасовий психологічний спад в групі пояснюється складними внутрішніми процесами перебудови групової психології, зокрема міжособистісних відносин, у міру просування групи до колективу: 1) с початку ці взаємини будуються майже виключно на емоційно безпосередній основі. Новизна ситуації, перші сприятливі враження членів групи один про одного створюють у них емоційно позитивний настрій, який відбивається в показниках психологічного клімату; 2) знов створена група включається в спільну діяльність, і новий, більш різносторонній досвід спілкування один з одним в процесі їх спільної діяльності, виявляє, що у кожного є не тільки достоїнства, але і недоліки. Виявлення цього факту та труднощі взаєморозуміння, що виникають на основі цього, знижують задоволеність, що отримується від спілкування один з одним, що позначається на загальному емоційному настрої групи. 3) емоційний настрій групи тимчасово знижується, але здатний знов піднятися, якщо в ході спільної діяльності членам групи вдасться подолати виниклі труднощі міжособистісного характеру.

Шлях руху різних малих груп до колективу індивідуальний, і кожна з них проходить його по–своєму, включаючи період кризи. Ця криза може наступити в різні періоди існування групи, бути більш менш глибокою, долатися з різним ступенем успішності і в різні терміни. Але головне полягає в тому, що практично в кожній малій групі залишаються свої внутрішні проблеми, які не дозволяють їй піднятися до рівня розвитку ідеального колективу.

Взаємини колективу і особистості складні. З одного боку, колектив впливає на особистість, він може не тільки формувати, але і перевиховувати її. Колектив зацікавлений у всесторонньому розвитку особистості, оскільки від повноти і багатства кожної особистості, кожного члена колективу робиться більш повною життя колективу. По відношенню до особистості колектив виконує ряд функцій: 1) залучає її до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей; 2) виконує виховну і корегуючу функції – колектив у своєму арсеналі містить такі засоби виховання, яких немає у особистості: колективна думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання та ін.; 3) к олектив дає можливість особистості реалізувати свою індивідуальність і творчий потенціал в спільній діяльності з іншими членами колективу, направленій на досягнення мети, значущої як для особи, так для колективу і суспільства в цілому.

З іншого боку, особистість впливає на колектив: кожна людина привносить в колектив свій розум, емоційність, характер, здібності тощо. Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства. Авторитет – суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.

Вказані якості людини сприяють впливу на колективну думку через визнання пошани, підлеглості і взаємності інтересів людини.

1. Загальна характеристика пізнавальних процесів.

Пізнавальна діяльність (з матеріалістич. точки зору) — це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності.
Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.
Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини. Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви.

У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях властивості об’єктів, закономірності явищ і процесів .
Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів. Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підгрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань і вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, мислення, уява) входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечують ту або іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині намічати заздалегідь цілі, плани і зміст майбутньої діяльності, програвати в думці хід цієї діяльності, свої дії і поведінку, передбачати результати своїх дій і управляти ними у міру виконання.

Від рівня розвитку пізнавальних процесів залежить легкість і ефективність навчання людини, розкриття її здібностей.

Людина народжується з достатньо розвиненими завдатками до пізнавальної діяльності, проте пізнавальні процеси новонароджений здійснює спочатку неусвідомлено, інстинктивно. Йому ще належить розвинути свої пізнавальні можливості. навчитися управляти ними. Тому рівень розвитку пізнавальних можливостей людини залежить не тільки від отриманих при народженні завдатків (хоча вони грають значну роль в розвитку пізнавальних процесів), але більшою мірою від характеру виховання дитини в сім'ї, в школі, від власної її діяльності по саморозвитку своїх інтелектуальних здібностей.

Пізнавальні процеси здійснюються у вигляді окремих пізнавальних дій, кожне з яких є цілісним психічним актом, що складається нероздільно зі всіх видів психічних процесів. Але один з них зазвичай є головним, ведучим, що визначають характер даної пізнавальної дії. Тільки у цьому сенсі можна розглядати окремо такі психічні процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уяву. Так, в процесах запам'ятовування і заучування бере участь мислення в більш менш складній єдності з мовою.

Ученими-психологами виділяються п'ять основних пізнавальних процесів психіки людини: відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять. Деякі учені, наприклад, Немов р.С. додає до вищеперелічених увагу і мову.

Відчуття є основою всіх психічних явищ. Вони є усвідомлюваним або неусвідомлюваним продуктом переробки цент-ральной нервовою системою подразників, виникаючих у внутрішньому або зовнішньому середовищі. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що володіють нервовою системою.

Зовнішні явища, впливаючи на наші органи чуття, викликають суб'єктивний ефект у вигляді відчуттів без якої б то не було зустрічної активності суб'єкта по відношенню до сприйманої дії. Здатність відчувати дана нам і всім живим істотам, що володіють нервовою системою, з народження. Здатністю ж сприймати світ у вигляді образів наділені тільки людина і вищі тварини.

Мислення людини - це активна пізнавальна діяльність і внутрішній процес планування і регуляції зовнішньої діяльності. Питання про те, як ми «бачимо», представляємо і розуміємо навколишній нас світ і себе в нім і як використовуємо ці знання для управління своєю поведінкою. Мислення є вищим пізнавальним процесом.

Уява -- особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від решти психічних процесів і що разом з тим займає проміжне положення між сприйманням, мисленням і пам'яттю. Специфіка цієї форми психічного процесу полягає в тому, що уява характерна тільки для людини.

Без здатності запам'ятовувати людина не змогла би вижити. Пам'ять підрозділяють на оперативну, короткочасну, довготривалу і генетичну пам'ять, крім того, існує рухова, зорова, слухова, нюхова, дотикова, емоційна та інші види пам'яті.

Специфічним психічним процесом і станом є увага, яка як би «пронизує» всі психічні процеси, супроводжуючи їх, забезпечуючи їх ефективне функціонування.

1. Відчуття як пізнавальний процес та його фізіологічне підгрунтя.

За матеріалістичною точкою зору пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини та її свідомості предметів та явищ дійсності, який може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання належать такі пізнавальні психічні процеси як відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами, а підгрунтям розумового пізнання світу вважається чуттєве пізнання.

Суть відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предмету. Кожен подразник має свої характеристики, залежно від яких він може сприйматися певними органами чуття. Наприклад, ми можемо чути звук польоту комара або відчути його укус (звук і укус є подразниками, що впливають на органи чуття).

Відчуття – це пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі, з якого починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів людина відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани та на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Процес відчуття виникає унаслідок дії на органи чуття різних подразників, а сам процес цієї дії є подразненням, щовикликає процес збудження, яке по центроспрямованим (аферентним) нервам переходить в кору головного мозку, де і виникають відчуття. Обов'язковою умовою виникнення відчуття є безпосередня дія предмету або явища на органи чуттів.

Відображуючи об’єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття виникають у свідомості як суб’єктивні образи об’єктивного світу, щозумовлено, з одного боку, природою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває (матеріаліст.точка зору).

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з середовищем, у якому інтегровані (нерозривно пов'язані) пізнавальні, емоційні і регуляторні сторони психічного.

Життєве і гностичне значення для людини цього пізнавального виражається в тому, що відчуття: 1) початкове джерело знань людини про світ і саму себе, з їхдопомогою ми пізнаємо величину, форму, колір, щільність, температуру, запах, смак оточуючих предметів і явищ, уловлюємо різні звуки, осягаємо рух і простір, вони дають матеріал для складних психічних процесів – сприйняття, мислення, уяви; 2) сигналізують про те, що відбувається в даний момент навколо нас і в нашому власному організмі, їх життєва роль полягає в тому, щоб своєчасно і швидко доводити до ЦНС данні про стан зовнішнього і внутрішнього середовища, наявності в ньому біологічно значущих чинників; 3) єджерелом почуттів і емоцій; проста форма емоційного переживання – це чуттєвий, або емоційний тон відчуття (відчуття безпосередньо пов'язане з почуттям). Відчуття завжди позитивно або негативно емоційно забарвлені: приємні або неприємні відчуття сигналізують про позитивну чи негативну дію подразника та викликають відповідну дію на нього. Так, деякі кольори, звуки, запахи можуть самі по собі, незалежно від їх значення, від спогадів і думок, викликати приємне або неприємне відчуття. Звук красивого голосу, смак апельсина, запах троянди – приємні, мають позитивний емоційний тон. Скрип ножа по склу, запах аміаку — неприємні, мають негативний емоційний тон. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус; 4) забезпечують життєдіяльність людини – органічні відчуття співвіднесені з об'єктами зовнішнього світу, народжують бажання, служать джерелом вольового імпульсу; рухи і дії, направлені на досягнення мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу, складніші форми чуттєвого відображення (сприйняття, уявлення) не зводяться до суми або комбінації відчуттів. Кожна з форм відображення має якісну своєрідність, але без відчуттів неможливе існування пізнавальної діяльності.

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі основи відчуттів. І. Сєченов та І.Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підгрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори.

Аналізатори ( або органи чуття ) – це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або у внутрішніх органах; спеціалізований для прийому дії певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища.

Аналізатори – активні органи тваринного та людського організму, які рефлекторно перебудовуються під впливом подразників, аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор – світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий – звуки-коливання повітря, смаковий, нюховий – хімічні властивості речовин, шкірні – теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють ті чи інші відчуття. Тобто, кожен аналізатор пристосований для виокремлення певних властивостей предметів і явищ.

Кожен аналізатор складається з 3-х частин: 1) периферійний відділ – рецептор (від лат. «receptor» - приймаючий) – спеціалізована нервова клітина (нейрон), сприймаюча частина аналізатора, призначенням якого є виокремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших подразників та трансформація зовнішньої енергії (фізичної) в електричні сигнали, нервовий процес (або нервовий імпульс), який по нерву, передається в певні ділянки кори великих півкуль головного мозку. Наприклад, зорові рецептори розташовані т онким шаром на внутрішній стороні ока; у кожному зоровому рецепторі є хімічна речовина, що реагує на світло, і ця реакція запускає ряд подій, в результаті яких виникає нервовий імпульс. 2) провідні нервові шляхи – від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку; 3) кірковий (центральний) відділ аналізатора, в яких відбувається переробка нервових імпульсів, що приходять з периферійних відділів. У центральній частині розрізняють ядро аналізатора (скупчення чутливих клітин) і розсіяні поза ним клітини. Ядро здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора, за його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні клітини здійснюють більш грубий аналіз, наприклад, відрізняють лише музичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів. Центральна частина кожного аналізатора включає область, що є проекцією периферії (тобто проекцію органу чуття) в корі головного мозку (певним рецепторам відповідають певні ділянки кори).

Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Для виникнення відчуття необхідно, щоб були задіяні всі складові частини аналізатора. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — периферійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Відчуття не пасивний процес, воно завжди включає рухові компоненти і носить рефлекторний, характер. Численними дослідженнями було встановлено, що відчуття тісно пов'язане з рухом, який іноді виявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкіряно-гальванічний рефлекс), іноді – у вигляді м'язових реакцій (поворот очей, напруга м'язів шиї, рухові реакції руки і т.д.).

Фізіологічним підгрунтям простіших відчуттів та чутливості на перших етапах життя людини є природжена безумовно-рефлекторна діяльність НС. Складніші відчуття зумовлюються умовно–рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю головного мозку.

Мозок отримує інформацію і від зовнішнього світу, і від самого організму, тому аналізатори бувають зовнішніми і внутрішніми. У зовнішніх аналізаторів рецептори винесені на поверхню тіла – око, вухо та ін., а внутрішні аналізатори мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах. Своєрідне положення займає руховий аналізатор.

В даний час налічують близько двох десятків різних систем аналізаторів, що відображають дії зовнішнього і внутрішнього середовища на організм. Різні види відчуттів виникають в результаті дії різних подразників на різні аналізатори.

1. Класифікація і різновиди відчуттів.

Існують різні класифікації органів чуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму:

1)за кількістю органів чуття (за основними модальностями) розрізняють 5 основних видів відчуттів: нюх, смак, дотик, зір і слух. Проте ця класифікація відчуттів не вичерпна. Б.Г.Ананьев виділяв 11 видів відчуттів. О.Р.Лурія вважав, що класифікація відчуттів може бути проведена за 2-ма основними принципами — систематичним (за принципом модальності) і генетичним (запринципом складності або рівня їх побудови);

2) за наявністю або відсутністю безпосереднього контакту органів чуття, зокрема рецептора з подразником, що викликає відчуття, розрізняють: контактну (дотикову, смакову, больову, тактильну) та дистантну (зорову, слухову, нюхову) чутливість. Контактні відчуття викликаються безпосередньою дією об'єкту на органи чуття (смак, дотик). Дистантні відчуття відображають якості об'єктів, що знаходяться на деякій відстані від органів чуття (слух і зір). Нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне положення між контактними і дистантними відчуттями, оскільки формально вони виникають на відстані від предмету, але молекули, що характеризують запах предмету, з якими відбувається контакт нюхового рецептора, належать даному предмету. Відчуття, не пов'язані з певною модальністю – інтермодальні (вібраційна чутливість - пов'язує тактильно-моторну сферу із слуховою).

3) за розміщенням рецепторів в організмі (систематична класифікація відчуттів англ. психофізіолога Ч. Шеррінгтона) – на поверхні, всередині організму, в м’язах і сухожиллях – розрізняють екстероцептивні відчуття – забезпечують отримання сигналів із зовнішнього світу, відображуючи властивості предметів та явищ (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні), інтероцептивні – несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми) та пропріоцептивні – несуть інформацію про положення тіла в просторі, стан опорно-рухового апарату, забезпечують регуляцію рухів (кінестетичні та статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Дата добавления: 2015-04-24