Залежно від активності людини та участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. 4 страница

Фізіологічний механізм сприймання базується на механізмі виникнення відчуттів, які є структурним елементом сприйняття. Власні фізіологічні механізми сприймання включаються в процесі формування цілісного образу на подальших етапах, коли збудження від проекційних зон передається в інтеграційні зони кори головного мозку, де відбувається завершення формування образів явищ реального світу. Тому інтеграційні зони кори головного мозку частоназивають перцептивними зонами.

Фізіологічна основа сприймання ускладнюється тим, що воно тісно пов'язане з руховою діяльністю, з емоційними переживаннями, різноманітними розумовими процесами. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять в нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодії з іншими нервовими збудженнями. Вся мережа збуджень, що взаємодіють між собою і широко охоплює різні зони кори, складає фізіологічну основу сприймання.

Сприймання як і відчуття є рефлекторним процесом, його рефлекторну основу розкрив І.П.Павлов. Він показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, тобто тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль головного мозку при дії на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. При цьому останні виступають як комплексні подразники – при обробці викликаного ними збудження в ядрах кіркових відділів аналізаторів протікають складні процеси аналізу і синтезу. Аналіз і синтез забезпечують виділення об'єкту сприйняття з навколишнього середовища, і на цій основі всі його властивості об'єднуються в цілісний образ.

Тимчасові нервові зв'язки, що забезпечують процес сприйняття, бувають 2-х видів: утворювані в межах одного аналізатора та міжаналізаторні. Перший вид має місце при дії на організм комплексного подразника однієї модальності. Наприклад, при дії мелодії, яка є своєрідним поєднанням окремих звуків, що впливають на слуховий аналізатор, весь комплекс діє як один складний подразник. В результаті в корі великих півкуль відбувається процес інтеграції, або складного синтезу.

Другий вид нервових зв'язків (при дії комплексного подразника) – це зв'язки в межах різних аналізаторів, виникнення яких І.М.Сеченов пояснював існуванням асоціацій (зорових, кінестетичних, дотикових тощо), які у людини обов'язково супроводжуються слуховим образом слова, завдяки якому сприйняття набуває цілісний характер. В процесі пізнання знайомого предмету ми обов'язково в думках називаємо його, тобто відбудеться відтворення слухового образу, який за є своєрідним узагальненням властивостей предмету. Тобто, завдяки зв'язкам, що утворюються між аналізаторами, ми відображаємо в сприйманні такі властивості предметів або явищ, для сприйняття яких немає спеціально пристосованих аналізаторів (величина предмету, вага і ін.).

Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприйняття лежать системи внутрішньоаналізаторних та міжаналізаторних зв'язків.

1. Основні властивості сприймання.

Основні властивості сприймання – активність (вибірковість), предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість, апперцепція.

Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість – полягає в тому, що у будь-який момент часу ми сприймаємо тільки один предмет або конкретну групу предметів з великою виразністю і усвідомленістю, тоді як решта об'єктів реального світу не відображуються в нашій свідомості (є фоном сприймання). Наприклад, ви слухаєте лекцію, сприймаючи мову лектора, і зовсім не звертаєте уваги на те, що відбувається у вас за спиною.

У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як прояв відображувальної діяльності особистості. Природа активності сприймання обумовлена природою людської свідомості. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо.

Те, що знаходиться в центрі уваги людини при сприйманні називають об'єктом (предметом) сприймання, а решта – фоном. Предмет і фон динамічні, вони можуть мінятися місцями (те, що було об'єктом сприймання може стати на якийсь час його фоном). Динамічність співвідношення предмету і фону пояснюється перемиканням уваги з одного об'єкту на іншій, що обумовлене переміщенням осередка оптимальної збудливості по корі великих півкуль головного мозку.

Сприймання завжди вибірково і залежить від апперцепції. Аперцепція – залежність змісту і спрямованості сприймання від загального змісту психічного життя людини, її досвіду і знань, інтересів, почуттів і певного відношення до предмету сприймання. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об’єктом, інтерес до нього є передумовою ефективності та адекватності сприймання. У сприйманні завжди виявляються особливості людини, що пізнає, її певне відношення до предмету сприймання. Відомо, що сприймання картини, мелодії, книги у різних людей відрізняється своєрідністю.

Основні чинники, що впливають на зміст сприймання в аперцепції: 1) особистісна установка на сприймання – у багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити; 2) знання людини, її попередній досвід, минула практика – при сприйманні активізується минулий досвід, тому один і той же предмет може по-різному сприйматися різними людьми. Знання і досвід значно впливають на точність і ясність сприйняття. Наприклад, не взнаючи при сприйнятті іноземної мови малознайомі слова, ми проте безпомилково розбираємо рідну мову навіть, коли слова вимовляються невиразно; Основою залежності сприймання від попереднього досвіду є активізація в памяті слідів минулих вражень. Попередній досвід позитивно впливає на сприймання – прискорює розпізнавання обєктів і окремих його особливостей, збагачує його зміст, доповнює безпосередні враження сприйнятими раніше. 3) завдання, мотиви діяльності, інтереси і спрямованість. Наприклад, той, хто мало цікавиться технікою, найчастіше бачить тільки грубі відмінності в автомобілях різних конструкцій і не помічає інших конструктивних особливостей; 4) емоції та емоційне забарвлення сприйманої інформації, що може змінювати зміст сприймання. Наприклад, мати сплячої дитини може не чути шуму вулиці, але миттєво реагує на будь-який звук, що доноситься з боку дитини.

Отже, апперцепція додає активний характер сприйманню особистості.

В результаті дії певних предметів і явищ навколишнього світу на органи чуття формується предметність сприймання, якавиявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації. Предметність сприймання – це здатність відображати об'єкти і явища реального світу у формі окремих предметів. Така об’єктивація одержуваних вражень у об’єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулюючу у функції у практичній діяльності людини.

Предметність сприймання є набутою властивістю, яка формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. І.М.Сеченов вважав, що предметтність формується на основі рухів, що забезпечують контакт дитини з предметом. Тобто, можливість предметного сприймання значною мірою обумовлена присутністю в процесі сприймання моторного компоненту. Наприклад, почувши звук або відчувши запах, ми здійснюємо певні орієнтовні рухи відносно джерела подразнення.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.Відсутність у предметі якоїсь однієї її сторони або деталі не заважає цілісному сприйманню.

Отже, сприймання характеризується цілісністю – дає цілісний образ предмету, який складається на основі узагальнення отримуваної у вигляді різних відчуттів інформації про окремі властивості і якості предмету. Кожна частина, що входить в образ сприйняття, набуває значення лише при співвідношенні її з цілим і визначається ним. Навіть при неповному відображенні окремих властивостей сприйманого об'єкту відбувається уявне добудовування отриманої інфюрмації до цілісного образу конкретного предмету.

Образ сприйняття залежить від особливостей складових його частин. Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має певну структуру, яка може усвідомлюватися лише при аналізі певного об’єкту. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприйняття не властивостями об'єктивної цілісності предметів і явищ, а внутрішніми властивостями «духу», його початковими цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання здійснюється своєрідне формоутворення, додається цілісність і структурність відображуваним предметам. Вони вважають цілісність тільки суб'єктивною якістю, що виникає у відображувальній діяльності. З погляду гештальтпсихології в процесі сприйняття хаотичність, безладність світу перетворюються в певні структури, форми, внаслідок чого предмети виступають як цілі.

З цілісністю сприйняття пов'язана і його структурність, яка полягає в тому, що сприймання в більшості випадків не є проекцією наших миттєвих відчуттів і не є простою їх сумою. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом деякого часу. Наприклад, коли людина слухає мелодію, то почуті раніше ноти ще продовжують звучати у неї в свідомості, коли поступає інформація про звучання нової ноти. Людина, яка слухає мелодію, розуміє її, тобто сприймає її структуру в цілому. Отже, сприймання доводить до нашої свідомості структуру предмету або явища, з яким ми зіткнулися на реальному світі.

Усвідомленість. Сприймання – це не тільки чуттєвий образ, але і усвідомлення виділеного об'єкту, яка досягається розумінням суті предметів, тобто розумовою діяльністю людини в процесі сприймання. Перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Зв'язок мислення і сприймання виражається в тому, що свідомо сприймати предмет – це означає в думках назвати його, тобто віднести до певної групи, класу, пов'язати з певним словом.

Завдяки осмисленню суті і призначення предметів стають можливими цілеспрямоване їх використання, практична діяльність з ними.

Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті ж предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, злитість сприйманого. Воно спостерігається у дітей, у малодосвідчених людей. Синкретизм спричиняє неадекватність сприймання, при якому предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприймане. Синкретизм залежить переважно від досвіду, знань особистості, які набуваються в єдності з розвитком, дозріванням організму.

Константність сприймання – відносна постійність деяких властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Вона полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Завдяки константності, що виявляється в здатності перцептивної системи компенсувати зміни умов сприймання, оточуючі предмети сприймаються як відносно постійні. Найбільшою мірою константність спостерігається при зоровому сприйманні кольору, величини і форми предметів і полягає у відносній незмінності видимого кольору при зміні освітлення. Колір кам’яного вугілля сприймається як чорний, але на сонці він здається жовтуватим. Константність сприйняття форми предметів полягає у відносній незмінності сприйняття при зміні положення предметів по відношенню до лінії погляду спостерігача.

Джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. Багатократне сприйняття одних і тих же предметів за різних умов забезпечує постійність перцептивного образу щодо мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарату. Засадовими стосовно константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв’язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.

Явище помилкового (помилкового) або спотвореного сприймання називається ілюзією сприйняття, яка спостерігається в будь-яких видах сприйняття (зорового, слухового і ін.). Якщо з'їсти шматочок лимона і запити його чаєм з невеликою кількістю цукру, то перший ковток покажеться дуже солодким. Іноді ілюзії виникають по впливом сильних емоцій. Наприклад, перелякавшись людина може прийняти одну річ за іншу (пенок в лісі - за звіра). Такі ілюзії випадкові і мають індивідуальний характер.

Природа ілюзій визначається суб'єктивними причинами (установка, спрямованість, емоційне відношення і т. п) та фізичними чинниками і явищами (освітленість, положення в просторі та ін.). Зір піддається ілюзіям більше, ніж інші органи чуття, що знайшло відображення у висловах: «не вір очам своїм», «обман зору». Всі світлі предмети здаються нам більшими, ніж темні; людина в одязі в вертикальну смужку здається більш стрункою, в горизонтальну – більш повною і маленькою. Про зорові ілюзії добре знають художники, архітектори, кравці, використовуючи їх в своїй роботі.

Під впливом глибоких переживань, прагнень щось побачити, почути можуть виникати галюцинації – відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль головного мозку активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв’язки під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності.

1. Різновиди сприймання.

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Виділяють декілька підходів до класифікації сприймання (рис.): 1) за сенсорними особливостями – залежно від того, який аналізатор грає в сприйманні переважаючу роль розрізняють – зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.); 2) за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні); 3) за складністю сприймання або в залежності від обєкту відображення (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям, але специфічне в ньому те, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху тощо (у дотиковому сприйманні беруть участь тактильний і кінестетичний аналізатори; в слуховому і зоровому – руховий аналізатор). При цьому один з різновидів сприймання є провідним, а інші – допоміжні. Наприклад, у музичній діяльності провідним завжди є слух, а допоміжним – кінестетична чутливість; у кваліфікованого хірурга кінестетична чутливість провідна - контролює і регулює рухи, потрібні під час оперування.

За відношенням до психічного життя особистості сприймання набуває особливого значення. В об’єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального сприймання – сприймання змісту, розуміння понять і термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам’яті, уваги, мислення. Емоційне сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів, в ньому провідну роль відіграє емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об’єкта на почуття – моральні, естетичні. Художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним (розуміння того, що сприймається), але емоційне переживання визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, трагічного тощо.

Різні види сприймання рідко зустрічаються в чистому вигляді, зазвичай вони комбінуються, і в результаті виникають складні види сприймання. Сприймання простору, руху, часу, в яких беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв’язку є складними видами сприймання.

Всі предмети і явища навколишнього світу існують в просторі і в часі. Об'єктивно існуючі просторово-часові відносини між предметами і явищами відображуються сприйманням.

Сприймання простору – сприймання віддаленості предметів від людини та один від одного, розрізнення їх розмірів і форми, розміщення у просторі, глибини, рельєфу. Воно має ряд особливостей, що обумовлено тим, що простір тривимірний, і для його сприймання задіяний цілий ряд спільно працюючих аналізаторів – зорового, статичного, кінестетичного та слухового. Одним з найістотніших компонентів в системі сприймання тривимірного простору є взаємозв'язок вестибулярного і окорухового апаратів, що виявляється в оптико-вестибулярних рефлексах.

Просторові властивості характерні для всіх предметів. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір, тактильні та кінестетичні відчуття. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі у розміщенні деталей об’єктів.

До просторових властивостей предмету відносяться: величина, форма, положення в просторі. При сприйманні величини і форми предметів велике значення має зображення їх на сітківці ока. Крупним предметам відповідає більше зображення, дрібним – менше. Зображення предмету, що знаходиться на далекій відстані, буде меншим, ніж зображення рівного йому предмету,розташованого близько від нас. Сприймання величини і форми предметів здійснюється при складному поєднанні зорових, дотикових і мускульно-рухових відчуттів. Слухом людина достатньо успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч.

На сприймання величини предмету може впливати: 1) ціле, в якому знаходиться предмет. Наприклад, дві абсолютно рівні діагоналі двох паралелепіпедів сприймаються різними по довжині, якщо одна з них знаходиться в меншому, а інша – в більшому паралелепіпеді (рис). Це ілюзія, викликана перенесенням властивості цілого на його окремі частини; 2) колір, обємність предмету – світлі предмети здаються дещо більшими, ніж темні; об'ємні форми (наприклад, куля, циліндр), здаються менше відповідних плоских зображень; 3) сприймання відстані від предмету. Віддалені предмети здаються меншими, ніж ближчі. Але урахування віддалення предметів в основному здійснюється за рахунок досвіду сприймання предметів при змінній відстані до них.Істотною підтримкою сприймання величин предметів є знання про приблизну їх величину – як тільки ми пізнаємо предмет, ми відразу сприймаємо його справжню величину.

Сприймання форми предмету, що знаходиться на значній відстані, може мінятися. Так, дрібні деталі контура по мірі віддалення предмету зникають, і його форма набуває спрощеного вигляду. Може мінятися і форма в цілому. Наприклад, прямокутні предмети здаються округлими.

Процес сприймання об'ємності або глибини предметів забеспечуються здатністю до бінокулярного зору (зорове сприйняття двома очима). Сприймання віддалення, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному (сприймання одним оком) та бінокулярному (сприймання двома очима) баченні. При бінокулярному сприйманні точність визначення віддалення набагато більша, ніж при монокулярному.

Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відображається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспаратних точках сітківки. Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки (симетрично розміщені у правому та лівому оці від центральної ямки), то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Якщо сприйнятий предмет на сітківці зображується диспаратно (в обох очах по-різному віддалено від центральної ямки), то предмет бачиться або подвоєним (якщо диспаратність є значною), або об’ємно, рельєфно (якщо вона незначна). Якщо диспарантність не перевищує певної величини, виникає сприйняття глибини, для сприйняття її велике значення мають м'язово-рухові відчуття.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація, конвергенція та дивергенція органу зору. Акомодація – це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція – це спрямування очей на предмет сприймання, яке супроводжується зведенням зорових осей очей за рахунок повороту очних яблук назустріч один одному (наприклад, під час переходу погляду з далекого предмету на близький). Ці фізичні зміни в органі зору пов’язані зі сприйманням віддалі та обсягу предмета. При переході – з близького на далекий предмет – спостерігається дивергенція очей, тобто поворот їх в сторони, розведення зорових осей. Конвергенція та дивергенція викликаються скороченням і розслабленням очних м'язів. При значному віддаленні предмету конвергенція і дивергенція припиняються.

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії – неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, вогнутості. Пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; два однакових кути, однакових кола здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

У сприйманні простору важливу роль грає сприймання розташування предметів по відношенню один до одного, що має часто першочергове значення, оскільки ми орієнтуємось у ньому. Додатковим механізмом для забезпечення орієнтації в просторі є абстрактні поняття «праве» і «ліве», за допомогою їх здійснюється складний аналіз зовнішнього простору.

Сприймання руху – це відображення зміни положення предметів у просторі. Воно здійснюється завдяки дуже складному механізму, природа якого ще не цілком з'ясована та залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому.

При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку. Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15–20 разів повільнішим (рух літака на тлі безхмарного неба ).

При русі предмету в просторі, його рух сприймається унаслідок того, що він виходить з області найкращого бачення і цим примушує нас пересувати очі або голову, щоб знов фіксувати на ньому погляд. При цьому відбуваються два явища: 1) зсув об'єкту по відношенню до положення нашого тіла указує нам на його пересування в просторі; 2) мозок фіксує рух очей, що стежать за предметом. Це важливо для сприймання руху, але важливою є не аферентна інформація про рухи очей (сигнал про переміщення очей), а копія еферентної інформації (команди на переміщення очей).

С приймання руху пояснюється не тільки рухом очей – ми сприймаємо одночасно рух в двох протилежних напрямках, хоча око не може рухатися одночасно в протилежні сторони, причому враження руху може виникнути за відсутності його в реальності. Наприклад, якщо через н евеликі часові паузи чергувати на екрані ряд зображень, відтворюючих фази руху об'єкту (рис.) – стробоскопічний ефект, для виникнення якого окремі подразники повинні бути відокремлені один від одного певними проміжками часу. Пауза між суміжними подразниками повинна бути не менше 0,06 с, коли пауза удвічі менша, зображення зливаються; коли пауза дуже велика (наприклад, 1 с), зображення усвідомлюються як роздільні; максимальна пауза, при якій має місце стробоскопічний ефект – 0,45 с.

Рис. Принцип стробоскопічного ефекту.

У сприйманні руху значну роль грають непрямі ознаки, які створюють опосередковане враження руху, механізм використання яких полягає в тому, що при виявленні певних ознак руху здійснюється їх інтелектуальна обробка і робиться висновок, що предмет рухається. Так, враження руху може викликати незвичайне для нерухомого предмету положення його частин. «Кінетичними положеннями», що викликають уявлення про рух, є наклонне положення, менша виразність контурів предмету та інші непрямі ознаки. Але враження руху може виникнути і тоді, коли ми знаємо, що руху насправді немає.

Теорії сприймання руху поділяються на дві групи. Перша група теорій виводить сприймання руху з елементарних, слідуючих один за одним зорових відчуттів окремих точок, через які проходить рух, а сприймання руху виникає унаслідок злиття цих елементарних зорових відчуттів (В.Вундт). Теорії другої групи стверджують, що сприймання руху має специфічну якість, що не зводиться до таких елементарних відчуттів. Подібно до того, як мелодія не є простою сумою звуків, а якісно відмінним від них цілим, так і сприймання руху не зводиться до суми складових (гештальтпсихологи, зокрема М.Вертгеймер). Сприймання руху є, по Вертгеймеру, специфічним переживанням (фі-феномен), відмінним від спримання самих рухомих предметів. Якщо є два послідовні сприйняття об'єкту в різних положеннях (а) і (б), то переживання руху не складається з цих двох відчуттів, а сполучає їх, знаходячись між ними.

З позицій гештальтпсихології рухомими сприймаються ті об'єкти, які явно локалізуються на деякому іншому об'єкті; рухається фігура, а не фон, на якому фігура сприймається. Так, при фіксації місяця на тлі хмар він сприймається рухомим. З двох предметів зазвичай рухомим здається менший. Але дослідження гештальтпсихологів не розкрили суті сприймання руху. Основним принципом, регулюючим сприймання руху, є осмислення ситуації в об'єктивній дійсності на основі всього минулого досвіду людини.

Дата добавления: 2015-04-24