Залежно від активності людини та участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. 10 страница

Взагалі, інтелект в сучасній психології пов'язують з процесом мислення, яке формує поняття про предмети і розуміння їх взаємозв'язків. Мислення безпосередньо задіяне в процесі адаптації, і особливо при формуванні базових понять. Тому, одне з основних ширших тлумачень інтелекту передбачає, що це глобальна інтегральна біопсихічна особливість людини, яка характеризує її можливості в адаптації (Ж. Піаже). Інтелект при цьому виступає як можливість пристосовуватися до нових ситуацій, використовуючи раніше придбаний досвід. Тут інтелект фактично ототожнюється із здібністю до навчання, але інтелект містить в собі і продуктивний початок.

Інше трактування інтелекту, вужче, об'єднує в цьому понятті узагальнену характеристику розумових здібностей людини. Інтелект – сукупність найзагальніших розумових здібностей людини, що забезпечують успіх її пізнавальної діяльності. Інтелект включає сукупність всіх пізнавальних функцій індивіда: від відчуття і сприйняття до мислення і уяви.

Одні вчені вважають інтелект деякою загальною розумовою здібністю, інші відмічають, що в цьому понятті об'єднані уявлення про різні розумові здібності.

Інтелект є основною формою пізнання дійсності. Існує 3 розуміння функції інтелекту: 1) здібність до навчання; 2) оперування абстрактними символами і відносинами; 3) здібність до активного оволодіння закономірностями оточуючої дійсності. Найважливіше для інтелекту полягає в тому, що він дозволяє людині відображати закономірні зв'язки, відносини предметів і явищ навколишнього світу, тим самим дає можливість творчо перетворювати дійсність.

Інтелект людини є багатофакторною величиною, він визначає як соціальну корисність людини, так і її індивідуальні особливості, служить головним проявом розуму. Інтелект виділяє людину зі світу тварин, додає їй особливу значущість та дозволяє динамічно змінювати навколишній світ, перебудовувавши середовище під себе.

В сучасному визначенні інтелект розуміється як здібність до здійснення процесу пізнання і до ефективного вирішення проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих завдань. Тому рівень інтелекту можливо розвинути.

Інтелект як здібність зазвичай реалізується за допомогою інших здібностей, таких як: здатності пізнавати, навчатися, мислити логічно, систематизувати інформацію шляхом її аналізу, класифікувати її, знаходити в ній зв'язки, закономірності і відмінності, асоціювати її з подібною і т.д.

Істотними якостями людського інтелекту є допитливість і глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість.

Допитливість — прагнення різностороннє пізнати те або інше явище в істотних відносинах. Ця якість розуму лежить в основі активної пізнавальної діяльності. Глибина розуму полягає в здібності відокремлювати головне від другорядного, необхідне від випадкового. Гнучкість і рухливість розуму – здатність людини широко використовувати наявний досвід, оперативно досліджувати предмети в нових зв'язках і відносинах, долати шаблонність мислення. Логічність мислення характеризується строгою послідовністю міркувань, врахуванням всіх істотних сторін в досліджуваному об'єкті, всіх можливих його взаємозв'язків. Доказовість мислення – здатність використовувати в потрібний момент такі факти, закономірності, які переконують в правильності думок і висновків. Критичність мислення припускає уміння строго оцінювати результати розумової діяльності, піддавати їх критичній оцінці, відкидати неправильне рішення, відмовлятися від початих дій, якщо вони протирічать вимогам завдання. Широта мислення здатність охопити питання в цілому, не втрачаючи із виду початкових даних відповідного завдання, бачити багатоваріантність у вирішенні проблеми.

Різний зміст діяльності вимагає розвитку певних інтелектуальних здібностей індивіда. Але у всіх випадках необхідна чутливість індивіда до нового, актуальним проблемам, до тенденцій можливого розвитку ситуації. Однією з основних особливостей розвиненого інтелекту є здібність до інтуїтивного вирішення складних проблем.

Негативною якістю інтелекту є ригідність мислення – його негнучкість, упереджене відношення до явища, перебільшення чуттєвого його враження, прихильність до шаблонних оцінок.

Розвиток окремих якостей інтелекту визначається генотипом людини і широтою її життєвого досвіду.

Більшість психологів виділяють 3 типи інтелекту: 1) генетичний, який неможливо вивчити; 2) поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; 3) вимірюваний, який піддається тестовій оцінці. Частина психологів називають інтелект загальною здібністю до переробки інформації.

Структура інтелекту складна. Американський психолог Дж. Гілфорд розробив концепцію, згідно якої інтелект – це багатовимірне явище, деяка складна властивість, яку можна оцінювати за 3-ма вимірюваннями: характером, продуктом і змістом. Модель інтелекту, включає 120 різних інтелектуальних процесів – приватних здібностей, які зводяться до 15 чинників: 5 операцій, 4 види змісту і 6 типів продуктів розумової діяльності (описані вище). Тип інтелекту визначається переважанням якоїсь комбінації з цих варіантів.

До операцій відносяться: пізнання (процеси розуміння і сприймання інформації за допомогою 5–ти органів чуття), пам'ять (процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації), дивергентне продуктивне мислення (засіб породження оригінальних творчих ідей), конвергентне мислення (процеси, які забезпечують вирішення завдань, що мають єдино правильну відповідь), оцінювання ( процеси, що дозволяють порівнювати отриманий результат з потрібним і судити про те, чи вирішено поставлене завдання).

Зміст розумових операцій може бути 4-х типів: фігуративний зміст (наочно-образна інформація – образи сприймання, пам'яті), символічний зміст (знаки, букви, числа, коди і т. д.), семантичний зміст (ідеї і поняття), поведінковий зміст (відчуття, думки, настрої, бажання).

У свою чергу, продукти розумової діяльності можуть приймати вид: одиниці (окремі відомості), класу (сукупність відомостей, згрупованих за загальними істотними ознаками), системи (блоки, що складаються з елементів і зв'язків між ними), відношення (виражають зв'язки, що існують між речами), трансформації (перетворення і модифікації інформації), імплікацій (міркування – можливі висновки з наявної інформації).

120 різних приватних інтелектуальних здібностей утворюються як різноманітні поєднання операцій, змісту і продуктів розумової діяльності (рис. 1).

Рис. 1. Модель інтелекту Дж. Гілфорда

Виділяють різноманітні види інтелекту: 1)словесно-лінгвістичний (вербальний) інтелект – здатність до оперування вербальним матеріалом, майстерне володіння мовою, використання мови для створення, стимулювання пошуку або передачі інформації, любов до слів і прагнення їх досліджувати (найкраще розвинутий у поетів, письменників, журналістів та ін.). Вербальний інтелект використовується людиною частіше, він тісніше пов'язаний з рівнем учбової успішності, ніж інші види інтелекту, і визначає успішність навчання не тільки по гуманітарних предметах (мова, література, історія тощо), але і по природничонауковим дисциплінам. Тому важливо вдосконалення вербального мислення, бо воно необхідне впродовж життя в незалежності від того, чим займається людина. Чим краще людина говорить і пише, тим пр остіше вона оперує наявною інформацією, налагоджує зв'язки з рештою людей, вирішує і завдання і взаємодіє з навколишнім світом.

2)музичний інтелект – здатність виконувати, складати музику або отримувати від неї задоволення (музичні виконавці, композитори); 3)логіко-математичний інтелект - здатність досліджувати категорії, взаємини і структури шляхом маніпулювання об'єктами або символами, знаками і експериментувати впорядкованим чином (математик, вчений); 4)просторовий інтелект - здатність представляти, сприймати об'єкт і маніпулювати ним в думці, сприймати і створювати зорові або просторові композиції (архітектор, інженер, хірург); 5) тілесно-кінестезичний інтелект – здатність формувати і використовувати рухові навички в спорті, виконавському мистецтві, в ручній праці (танцівниця, спортсмен, механік); 6)особистісний інтелект має 2 сторони, які можуть розглядатися окремо – інтраособистісний (здатність управляти своїми почуттями, розрізняти, аналізувати їх і використовувати цю інформацію в своїй діяльності (наприклад, письменник) та інтерособистісний інтелект (здатність помічати і розуміти потреби і наміри інших людей, управляти їх настроями, передбачати поведінку в різних ситуаціях (політичний лідер, педагог, психотерапевт); 7)соціальний інтелект – здатність правильно розуміти поведінку людей, яка необхідна для ефективної міжособистісної взаємодії й успішної соціальної адаптації. На думку Г.Олпорта це особливий «соціальний дар», що забезпечує гладкість у відносинах з людьми, продуктом якого є соціальне пристосування, а не глибина розуміння; 8)емоційний інтелект (за визначенням Дж.Мейєра, П. Селовея, Д. Карузо) – це група ментальних здібностей, які сприяють усвідомленню і розумінню власних емоцій і емоцій оточення. Виділяються 4-ри головні складові емоційного інтелекту: 1) самосвідомість; 2) самоконтроль; 3) емпатія; 4) навички відносин. Денієл Гоулман виділяє також 5 складову – мотивацію.

Всі найбільш відомі теорії, які намагаються пояснити походження мислення людини, поділяються на 2 великі групи: 1) теорії, що проголошують наявність у людини природних інтелектуальних здібностей. Згідно положенням цих теорій, інтелектуальні здібності є природженими і тому не змінюються в процесі життя, а їх формування не залежить від життєвих умов. Однією з найбільш відомих теорій цієї групи є теорія мислення, що розробляється в рамках гештальтпсихології, з позиції якої інтелектуальні здібності та інтелект визначаються як сукупність внутрішніх структур, забезпечуючих сприйняття і переробку інформації з метою отримання нового знання, а відповідні інтелектуальні структури існують у людини з народження в потенційно готовому вигляді, поступово виявляючись у міру дорослішання людини і при виникненні потреби в них. При цьому основою інтелекту є здатність перетворювати структури, бачити їх в реальній дійсності.

2) група теорій, щорозглядає розумові здібності як такі, що розвиваються в процесі життя людини. Вони пояснюють мислення, виходячи або із зовнішніх дій середовища, або з ідеї внутрішнього розвитку суб'єкта, або з того і іншого.

Для оцінювання рівня розвитку інтелекту зазвичай застосовуються тести інтелекту. В даний час їх розроблені достатньо багато, і вони призначені для людей різного віку, від 2–3 до 60–65 років. Тести для дітей називають «дитячими», а для дорослих — «дорослими».

На початку XX ст. французькі психологи Біне Альфред і Т.Симон запропонували визначати ступінь розумової обдарованості за допомогою спеціальних тестів рівня розумового розвитку дітей, де узагальнювалися розробки по вивченню пам'яті, уваги, мислення. Біне ввів поняття розумового віку як рівня інтелектуального розвитку. Їх роботи поклали початок широкому впровадженню тестів в проблему дослідження мислення.

Всі тести, призначені для дослідження мислення, можна розділити на декілька груп: 1) критеріально-орієнтовні тести, призначені для оцінки здатності людини вирішувати певні інтелектуальні завдання; 2) тести досягнення, що свідчать про наявність у людини певного обсягу знань в тій або іншій науково-практичній області; 3) інтелектуальні тести, призначені в основному для оцінки відповідності інтелектуального розвитку обстежуваного біологічному віку.

Самостійною групою є критеріально-орієнтовні тести, які призначені для оцінки здатності людини вирішувати певні інтелектуальні завдання. Найбільш відомими тестами даної групи у вітчизняній психології є тест МІОМ і модифікація інтелектуальної батареї тестів Е.Амхауера, запропонована Б.М. Кулагіним та М.М.Решетніковим (тест «КР-3-85»). Ці тести складаються з ряду субтестів, які оцінюють рівень розвитку логічного і аналітичного мислення, здатність виконувати арифметичні дії, рівень розвитку образного мислення, рівень розвитку вербальної і невербальної пам'яті тощо. На основі виконання цих тестів робиться висновок про рівень розвитку деяких психічних процесів, які дозволяють успішно виконувати певні інтелектуальні дії. Тому, критеріально-орієнтовні тести використовуються при вирішенні завдань професійного відбору.

Останнім часом почали широко використовуватися тести досягнень. Наприклад, в процесі навчання в школі учням з метою перевірки якості і обсягу знань пропонують виконати контрольні тести. Тести досягнень широко використовуються при вирішенні завдань професійного відбору, бо успішне оволодіння професією вимагає певного загальноосвітнього рівня. Чим складніше професія, якою необхідно оволодіти, тим більш жорсткі вимоги пред'являються до загальноосвітньої підготовки кандидатів.

В даний час серед інтелектуальних тестів широко відомий тест Стенфорд-Біне – складається з шкал для оцінки загальної обізнаності, рівня розвитку мови, сприйняття, пам'яті, здібності до логічного мислення. Всі завдання в тесті розподілені за віковими групами. Висновок про інтелектуальний розвиток (коефіцієнт інтелекту) виноситься на підставі зіставлення результатів обстеження конкретної людини з середніми показниками відповідної вікової групи. За допомогою цього тесту можна визначити розумовий вік обстеженого (відповідність отриманого результату середньому показнику відповідного фізичного віку).

Також відомий тест оцінки інтелектуального розвитку – тест Векслера. Існує декілька варіантів цього тесту, які використовуються відповідно до віку обстежуваних. Тест складається з окремих субтестів, результати за якими враховуються при формуванні 2-ох основних показників тесту: ВІП - вербальний інтелектуальний показник, якийпідсумовує показники субтестів, що використовують мову; НІП – невербальний інтелектуальний показник, що складається з результатів виконання завдань, де мова безпосередньо не використовується.

На початку XX ст. Чарльз Спірман показав, що якщо людина добре вирішує одні завдання, то вона успішна і в рішенні інших, тобто, що всі інтелектуальні здібності статистично пов'язані. Спірман ввів «фактор g» загального інтелекту, що показує ефективність виконання всіх пізнавальних завдань. На практиці виявилось, що цей факторважко виміряти безпосередньо. Проте на його основі вдалося сформулювати величини, які можливо виміряти і які є приблизними заходами g. Одним з таких параметрів є коефіціент інтелекту (IQ). Психолог Джеймс Флінн перший провів обширні дослідження в області динаміки IQ в різних країнах світу за тривалий період і показав, що цей коефіцієнт безперервно зростав протягом 50 років (ефект Флінна).

Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснюється на основі співвідношення реального хронологічного віку дитини з її «розумовим віком». Показник розвитку інтелекту - " коефіцієнт інтелекту " (IQ) знаходять за формулою: розумовий вік / хронологічний вік х 100%.

Середнє значення IQ відповідає 100 балам, найнижче може наближатися до 0, а найвище – 200 балів. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів в кожну сторону. У кожної третьої людини показник IQ складає від 84 до 100 балів; 34% людей має показник IQ від 100 до 116 балів. Інші ж люди складають дві крайні групи (у кожній по 16% осіб) - з низьким (10-84 бали) і високим (116-180) інтелектом.

Будь-який з тестів для оцінки інтелектуального розвитку, більшою чи меншою мірою може сприйматися як своєрідна експериментальна модель. Причому в процесі експериментальних досліджень був створений цілий ряд концептуально-експериментальних моделей інтелекту. Однією з найбільш відомих моделей є модель інтелекту Дж.Гілфорда, яку ми розглянули в попередньому питанні.

1. Уява як специфічний пізнавальний процес та її функції.

Пізнаючи оточуючий світ, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує створення образів і таких об’єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява – це пізнавальний процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала, на основі яких виникають нові дії і предмети.

Уява– це специфічно людський психічний процес. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності (подумки створює його образ) та шляхи, якими його буде досягнуто. В цьому полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності.

Підгрунтям для побудови образів уяви є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Кожен образ, створений в уяві, є в якійсь мірі відтворенням і перетворенням дійсності. Відтворення – основна характеристика пам'яті, перетворення - основна характеристика уяви. Основна функція пам'яті - збереження досвіду, а уяви – його перетворення. Образи уяви спираються на уявлення пам'яті, які піддаються глибокій зміні. Уявлення пам'яті – це образи предметів і явищ, які в даний момент не сприймаються, але колись сприймались. Але людина може, виходячи із знань і спираючись на досвід людства, створити собі уявлення про такі речі, яких ніколи раніше безпосередньо не сприймала. Наприклад, може уявити піщану пустелю або тропічні ліси, хоча бувати там їй не доводилось.

Проте, все нове, створене в уяві, завжди так чи інакше пов'язано з реально існуючим, з матеріалом, отриманим в минулих сприйманнях і збереженим в пам'яті. Найфантастичніші продукти уяви завжди будуються з елементів дійсності.

За висловом І. Сєченова, “ витвори уяви – це небачені у світі сполучення бачених вражень ”.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.

Важливим аспектом зв’язку уяви з об’єктивною дійсністю є те, що витвори уяви — це не довільна комбінація окремих елементів, узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об’єктів, людина зважає на відомі закономірні зв’язки між об’єктами. Так, створювані письменником образи героїв роблять те, що вони робили б у житті за тих обставин, у які їх поставив автор.

Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, і можуть завдати шкоди.

Важливу роль у реалізації образів уяви відіграє те, наскільки правдиво чи спотворено відображується дійсність у свідомості людини, в її переконаннях, вольових якостях.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.

За допомогою уяви людина відображає реальну дійсність, але в інших, незвичайних, часто несподіваних поєднаннях і зв'язках. Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового світу як середовища свого буття.

Діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв’язок продуктів людської фантазії з реальністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відображення реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоційними переживаннями людини. Уявлення бажаного може викликати у людини позитивні відчуття, а в деяких ситуаціях думка про щасливе майбутнє може вивести людину з негативних станів, дозволяє їй відвернутися від ситуації справжнього моменту, проаналізувати що відбувається і переосмислити значущість ситуації майбутнього. Отже, уява грає істотну роль в регуляції поведінки людини.

Уява зв'язана і з реалізацією вольових дій людини і присутня у будь-якому виді трудової діяльності, оскільки, перш ніж створити що-небудь, необхідно мати уявлення про те, що ми створюємо. Чим більше людина наближується до творчої діяльності, тим більше підвищується значення уяви.

Отже, уява – це своєрідна форма відображення людиною дійсності, де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею об’єктивності світу.

Фізіологічне підгрунтя уяви. Уява як пізнавальний процес має в своїй основі аналітико-синтетичну діяльність людського мозку. Аналіз допомагає виділити окремі частини і ознаки предметів або явища, синтез - об'єднати в нові комбінації ті, що ще не зустрічались. В корі головного мозку замикаються зв'язки при сприйнятті і запам'ятовуванні вражень від навколишнього світу, а також відбувається перегрупування цих зв'язків (асоціацій). Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких залежить від характеру об’єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини.

В результаті створюється образ або система образів, в яких реальна дійсність відображується людиною в новому, перетвореному, зміненому вигляді і змісті. Образи уяви не відірвані від колишнього змісту, але і не копіюють його. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Отже, фізіологічна основа уяви – утворення нових поєднань (асоціацій) знаявних в пам'яті уявлень або тимчасових нервових зв'язків, що вже сформувалися в корі великих півкуль головного мозку (або актуалізація нервових зв'язків, їх розпад, перегрупування і об'єднання в нові системи).

Певну роль в процесі уяви грають підкіркові центри і, зокрема, гіпоталамо-лімбічна система, яка бере участь в побудові ланцюга послідовно змінюваних дій. Її пошкодження спричиняє порушення регулятивної функції психіки, пов’язаної з програмуванням поведінки людини.

Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій, що має важливе значення при створенні образів нових об’єктів.

Уява до певної міри пов'язана з регуляцією органічних процесів і руху. Вона впливає на багато органічних процесів: функціонування залоз, діяльність внутрішніх органів, обмін речовин в організмі і ін. Наприклад, уявлення про смачний обід викликає слиновиділення, а вселяючи людині уявлення про опік, можна викликати реальні ознаки «опіку» на шкірі. Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього можуть проявитися відповідні симптоми захворювання. Такі хвороби називаються ятрогенією. Нетактовне слово вчителя, що травмує психіку учня і породжує фантастичні страхи, може викликати нервовий розлад – дидактогенію.

Уява впливає на рухові функції людини. Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м’язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів.

Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Це поліпшує результати їх реального виконання.

Отже, уява грає істотну роль і в регуляції процесів організму людини, і в регуляції її мотивованої поведінки.

При патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви, які найчастіше виявляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий об’єкт. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена в його реальності. Тимчасовий стан галюцинації викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан – білу гарячку, коли починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою.

Дата добавления: 2015-04-24