Основні відмінності почуттів та емоцій. 5 страница

Наступною особливістю даного періоду є і те, що вислови дитини обмежуються лише одним словом, як правило іменником, що виконує функцію цілої пропозиції. Наприклад, звернення до матері може означати і прохання про допомогу, і повідомлення про те, що дитині необхідне щось зробити. Тому, сенс вимовляємих дитиною слів залежить від конкретної ситуації і від супроводжуючих ці слова жестів або дій дитини. Значущість конкретної ситуації зберігається і тоді, коли дитина починає вимовляти 2–3 слова, граматично ще не зіставні один з одним, оскільки мова на даному етапі розвитку граматично не диференційована. Ці особливості мовлення дитини внутрішньо пов'язані з тим, що її мислення, в єдності з яким формується мовлення, ще має характер наочних, дієвих інтелектуальних операцій. Узагальнені уявлення, що виникають в процесі інтелектуальної діяльності дитини, вже оформляються і закріплюються в її свідомості за допомогою слів мови, які самі включаються в мислення на даному етапі тільки в наочному, практичному процесі.

Недостатньо розвинена на даному етапі і фонетична сторона мовлення. Діти часто випускають в словах окремі звуки і навіть цілі склади, наприклад «Єня» замість «Женя». Нерідко в словах дитина переставляє звуки або заміщає одні звуки іншими, наприклад «фофо» замість «хорошо».

Цей період розвитку мовиу дитини може бути умовно роздільний на декілька стадій. Описані вище особливості відносяться до першої – стадії «слова-пропозиції». Друга стадія починається з другого півріччя 2–го року життя дитини – стадія двох-трьохсловних пропозицій, або як стадія морфологічної розчленованої мови. З переходом до даної стадії починається швидке зростання активного словника дитини, яка до 2–ох років досягає 250-300 слів, що мають стійке і чітке значення. На цій стадії виникає уміння самостійно вживати ряд морфологічних елементіву властивому їм в мові значенні. Наприклад, дитина починає більш грамотно використовувати число в іменниках, категорії зменшувальності та наказовості, відмінники іменників, часи і лиця дієслів. До цього віку дитина оволодіває майже всією системою звуків мови. Виняток становлять плавні р і л, свистячі з і з і шиплячі ж і ш.

Збільшення темпів оволодіння мовою на цій стадії пояснюється тим, що в своїй промові дитина пробує виразити не тільки те, що з нею відбувається в дану хвилину, але і те, що було раніше, що не пов'язане з наочністю і дієвістю конкретної ситуації. Розвиток мислення зумовлює необхідність точнішого виразу сформованих понять, що штовхає дитину до оволодіння точними значеннями слів молення, її морфологією і синтаксисом, до вдосконалення фонетики мовлення.

Звільнення мовлення дитини від опори на сприйману ситуацію, на жест або на дію символізує початок нового періоду мовного розвитку – періоду розвитку мовлення дитини в процесі мовної практики.

3) період розвитку мовлення дитини в процесі мовної практики і узагальнення мовних фактів – охоплює дошкільний вік дитини (починається у віці 2,5–3-ох років і триває до 6–7 років). Головною особливістю даного періоду є те, що мовлення дитини в цю пору розвивається в процесі мовного спілкування, відвернуто від конкретної ситуації, що визначає необхідність розвитку і вдосконалення складніших мовних форм. Мова для дитини починає мати особливе значення. Так, дорослі, читаючи дитині невеликі розповіді і казки, надають йому нову інформацію. В результаті, мова відображає не тільки те, що вже відоме дитині з власного досвіду, але і відкриває те, що їй ще не відоме, вводить її в широкий круг нових для неї фактів і подій. Вона сама починає розповідати, іноді фантазуючи і дуже часто відволікаючись від наявної ситуації. На даному етапі мовне спілкування стає одним з основних джерел розвитку мислення. Якщо на перших 2-х етапах наголошувалася домінуюча роль мислення для розвитку мовлення, то на 3-му етапі воно починає виступати як одне з основних джерел розвитку мислення, яке, розвиваючись, формує передумови для вдосконалення мовних можливостей дитини, яка повинна не тільки засвоїти безліч слів і словосполучень, але і навчитися граматично правильній побудові мовлення.

Але, на цьому етапідитина не замислюється про морфологію чи синтаксис мови. Її успіхи в оволодінні мовою пов'язані з практичними узагальненнями мовних фактів. Ці практичні узагальнення не є свідомими граматичними поняттями – вони є «побудовою за зразком» – засн овані на відтворенні дитиною вже відомих їй слів. Основним джерелом нових слів для нього є дорослі. У своїй промовідитина починає активно використовувати слова, почуті від дорослих, навіть не розуміючи їх сенсу. Наприклад, бувають випадки, коли дитина використовує в своїй промові навіть нецензурні слова, випадково нею почуті. Найчастіше своєрідність лексики дитини визначається словами, які є найбільш споживаними серед її найближчого оточення, тобто її сім'ї.

Разом з тим, мова дитини не є простим наслідуванням. Дитина проявляє творчість у формуванні нових слів. Наприклад, бажаючи сказати «зовсім маленький жираф», дитина, так само як дорослі будує неологізми, говорить аналогічно «жирафленочек».

Друга стадія цього етапу починається у віці 4–5 років і характеризується тим, що розвиток мовлення тепер тісно пов'язаний з формуванням у дітей міркуючого логічного мислення. Дитина переходить від простих пропозицій, в більшості випадків ще не зв'язаних один з одним, до складнопідрядних речень. У формованих дитиною фразах починають диференціюватися головні, додаткові і ввідні пропозиції. Оформляються причинні («тому що»), цільові («щоб»), слідчі («якщо») та інші зв'язки.

До кінця 6–го року життя діти зазвичай повністю освоюють фонетику мовлення. Їх активний словник складає - 2–3-три тисячі слів. Але з семантичного боку їх мова залишається відносно бідною: значення слів недостатньо точні, іноді дуже звужені або дуже широкі. Інша істотна особливість даного періоду полягає в тому, що діти насилу можуть зробити мову предметом свого аналізу. Наприклад, діти, що добре володіють звуковим складом мови, до початку навчання читанню з величезною працею справляються із завданням довільного розкладання слова на звукові компоненти. А дослідження О.Р.Лурії показали, що дитина зазнає значні труднощі навіть при визначенні смислового значення близьких по звучанню слів і словосполучень («син вчителя» — «вчитель сина»).

Обидві ці особливості долаються лише в ході наступного етапу розвитку мови.

4) період оволодіння письмовою мовою і систематичним навчанням мові в школі.

Цей етап мовного розвитку починається в кінці дошкільного віку, але його найбільш істотні риси виразно виявляються при вивченні рідної мови в школі. Під впливом навчання відбуваються величезні зрушення: якщо на ранніх ступенях розвитку мовлення, дитина оволодівала ним практично, в процесі безпосереднього мовного спілкування, тобто при навчанні в школі мовлення стає для дитини предметом спеціального вивчення. В процесі навчання дитина повинна оволодіти складнішими видами мовлення: письмовим мовленням, монологічним мовленням, прийомами художнього літературного мовлення.

Спочатку мова дитини, що приходить в школу, багато в чому зберігає особливості попереднього періоду. Існує велика розбіжність між кількістю слів, які дитина розуміє (пасивний словник), і кількістю слів, якими він користується (активний словник). Окрім цього зберігається і недостатня точність значень слів. У подальшому спостерігається істотний розвиток мови дитини.

Навчання в школі мові найбільшою мірою позначається н а розвитку усвідомленості і керованості мови дитини, що виражається в наступному: 1) дитина набуває здатності самостійно аналізувати і узагальнювати звуки мови, без чого неможливе оволодіння грамотою; 2) дитина переходить від практичних узагальнень граматичних форм мови до свідомих узагальнень і граматичних понять.

Розвиток усвідомлення дитиною мовлення, що відбувається в процесі навчання граматиці, є важливою умовою формування складніших видів мовлення. У зв'язку з необхідністю дати зв'язний опис, послідовний переказ, усний твір і ін. у дитини формується розгорнене монологічне мовлення, яке вимагає складніших і більш усвідомлених граматичних форм, ніж форми, які дитина використовувала раніше в діалогічній мові.

Особливе місце на даному етапі розвитку мовлення займає письмова мова, яка спочатку відстає від усної, але потім стає домінуючою. Бо письмова мова володіє рядом переваг, фіксуючи на папері мовний процес, письмове мовлення дозволяє вносити до нього зміни, повертатися до раніше висловленого тощо. Це надає їй виняткове значення для формування правильного, високорозвинутого мовлення.

Отже, під впливом шкільного навчання мовлення дитини отримує подальший розвиток. Крім 4–х вказаних етапів можна виділити ще один — п'ятий етап розвитку мовлення, пов'язаний з вдосконаленням мовлення після завершення шкільного періоду. Цей етап є строго індивідуальним і характерний не для всіх людей. У більшої частини розвиток мовлення завершується із завершенням шкільних занять і подальше збільшення словарного запасу і інших можливостей мовлення відбувається незначно.

1. Емоції як психічний процес. Відмінності емоцій від почуттів.

Термін «емоція» (від лат. emovere – приголомшую, хвилюю) означає небайдуже відношення до різних подій і ситуацій в житті.

Емоція – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності, простіше, безпосереднє переживання в даний момент.

Емоції – це психічні процеси, що протікають у формі переживань і відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.

Найбільш істотними характеристиками емоцій є їх суб'єктивність та сприяння в реалізації потреб і досягненні певної мети. Так, завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені та може судити про досягнення поставленої мети (позитивна емоція завжди пов'язана з отриманням бажаного результату, а негативна - з невдачею у досягненні мети). Емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення її потреб.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю – це прості емоції, які властиві і людям, і тваринам. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення (наприклад, задоволення при сприйманні музики, пейзажу).

Поняття «емоції» і «почуття» нерідко вживають як синоніми, бо вони органічно взаємопов’язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні.

Почуття – це більш стійкіші, триваліші, ніж емоції, специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. Почуття – цескладніше, постійне, стале емоційне відношення людини. Вони виражаються в емоціях, але вони завжди наочні, тобто переживаються до чогось або когось, що має для людини постійну мотиваційну значущість.

Емоції є ширшим поняттям, почуття є одним з проявів емоційних переживань.

Почуття — вища, культурно обумовлена емоція людини, пов'язана з певним об'єктом.

Емоції	Почуття
Ширше поняття	Вужче поняття	Ширше поняття	Ширше поняття	Ширше поняття	Ширше поняття	Ширше поняття
Безпосередньо пов'язані з потребами	Опосередковано пов'язані з потребами
Можуть не мати наочного характеру	Завжди носять наочний (предметний) характер
Більше пов'язані з біологічними процесами	Більше пов'язані з соціальною сферою
Більше пов'язані з областю несвідомого	Максимально представлені в свідомості.
Здатні передбачати ситуацію	Супроводжують ситуацію
Мають універсальний характер для всіх людей	Носять історичний характер, відрізняючись у різних народів в різні часи
Достатньо швидко зникають або змінюють свій знак	Тривалі, стійкі утворення

Отже, емоції, як правило, носять характер орієнтовної реакції - несуть первинну інформацію про недолік або надлишок чого-сь, тому вони часто бувають невизначеними і недостатньо усвідомлюваними (наприклад, смутне відчуття чого-небудь). Почуття, в більшості випадків наочні і конкретні. Таке явище, як «смутне почуття» (наприклад, «смутне терзання»), говорить про невизначеність почуттів і може розглядатися як процес переходу від емоційних відчуттів до почуттів; Людина не може переживати почуття взагалі, якщо вони не віднесені до когось або чогось. Наприклад, людина не може переживати почуття любові, якщо у неї немає об'єкту прихильності, або почуття ненависті, якщо у неї немає того, кого вона ненавидить.

Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулятивну функції, спонукають людину до знань,праці, вчинків або стримують її.

У індивідуальному розвитку людини почуття виступають як значущий чинник у формуванні мотиваційної сфери. Людина завжди прагне займатися тим видом діяльності і тією працею, які їй подобаються і викликають у неї позитивні почуття.

Почуття грають значущу роль і в побудові контактів з оточуючими людьми. Людина завжди вважає за краще знаходитися в комфортній обстановці, а не в умовах, що викликають у неї негативні почуття. Почуття завжди індивідуальні: те, що подобається одному, може викликати негативні почуття у іншого. Це пояснюється тим, що почуття опосередковані системою ціннісних установок конкретної людини.

Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. К. Ушинський писав, що “ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так ясно нас самих і наше ставлення до світу, як наші почуття”.

Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. За якістю переживань відрізняють одні емоції та почуття від інших (наприклад, радість – від гніву, любов – від ненависті). Полярність емоцій та почуттів виявляється в тому, що за різних обставин вони можуть виявлятися протилежно: “радість — горе”, “любов — ненависть”, “симпатія — антипатія”, “задоволення — незадоволення”. Ця полярність дає підставу для поділу їх на позитивні та негативні, бо ці переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Позитивні емоції – це приємні для людини почуття, негативні – неприємні.

Але деякі переживання дуже складні, багатогранні, тому важко зрозуміти, відносяться вони до приємних або неприємних, наприклад, у А.С.Пушкіна: «Мне грустно и легко, печаль моя светла». У таких випадках говорять про подвійність почуттів. Так, одна і та ж людина може одночасно любити і ненавидіти, якщо переживає почуття ревнощів.

Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що вони цілком захоплюють особистість. Здійснюючи успішну інтеграцію (об’єднання в ціле всіх функцій організму) емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки чому мають універсальне значення для життя організму.

Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від г либоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, активізуючи діяльність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. П.Анохін вважав, що довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку неврогенних захворювань.

Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, що зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для них ( гнів, страх, радість, сум тощо). Людські емоції мають своєрідні особливості. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати голод, відмовлятися від їжі.

У людини є вищі, духовні потреби та вищі почуття – моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Наприклад, почуття сорому властиве лише людині. Тваринні емоції знаходяться на рівні інстинктивних форм життєдіяльності.

Значення емоцій в психічній діяльності людини і становленні її особистості величезно. Емоції, почуття людини пов’язані з її діяльністю: діяльність викликає різні переживання у зв’язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції та почуття, у свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів – холодні, позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

Багатство власних переживань допомагає більш глибоко і тонко зрозуміти що відбувається, будь то витвори мистецтва – вірші, музика, театр, або переживання інших людей, або події, що відбуваються в світі. Почуття по-різному впливають на діяльність.

Гарний настрій підсилює бажання працювати, при великій радості, здається, можна гори зрушити. При байдужості до всього людина нездатна ставити і вирішувати життєво важливі завдання.

Своєрідність емоцій і почуттів визначається потребами, мотивами, прагненнями, намірами людини, особливостями її волі, характеру. Із зміною якого-небудь з цих компонентів міняється відношення до предмету потреби. У цьому виявляється особистісне відношення людини до дійсності.

1. Класифікація та види емоційних явищ.

Всі емоції умовно розділяються на певні види за наступними критеріями: за знаком; інтенсивністю і тривалістю, модальністю.

1. За знаком емоції діляться на позитивні ( радість, інтерес) та негативні ( страх, гнів, лють).

2. За ступенем мобілізації организма: стенічні та астенічні.

З погляду впливу на діяльність та організм людини розрізняють стенічні емоції (від грецького слова «стенос» – сила) – ті, що активізують діяльність людини та підіймають її настрій (посилюють активність, спонукають до діяльності, викликають підйом сил, збудження, бадьорість, напругу) та астенічні (від греч. «астенос» – слабкість, безсилля) — ті, що пригнічують людину, зумовлюють пасивність або зменшують її активність, демобілізують (туга, печаль, смуток, пригніченість).

Проте, одні і ті ж почуття залежно від індивідуальних особливостей людини можуть виявлятися як в стенічній, так в астенічній формі. Наприклад, одну людину страх паралізує, іншу – робить швидкою; радість у одного бурхлива, збуджуюча енергію, у іншого – тиха, розслаблююча.

3. За специфичним змістом (модальністю): радість, здивування, страждання, гнів, стид, огида.

4. За інтенсивністю і тривалістю: настрої, власне емоції, почуття,афекти, пристрасті тощо.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоційні явища виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Настрій — це загальний найтриваліший стійкий емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність поведінку людини, характеризує її життєвий тонус.

Настрій відрізняє від емоцій та почуттів менша інтенсивність і менша предметність. Як загальний емоційний стан він виразно не спрямований на щось конкретне і відображає несвідому узагальнену оцінку того, як на даний момент складаються обставини. Настрій може бути радісним або сумним, веселим або пригніченим, спокійним або роздратованим тощо.

Особливості настроїв як особливих емоційних переживань: 1) значна тривалість; 2) низька інтенсивність; 3) неясність походження; 4) дифузний характер, що окрашує в певний тон всі сторони психічної діяльності людини.

Настрій суттєво залежить від загального стану здоров'я, роботи залоз внутрішньої секреції і особливо, від тонусу нервової системи. Причини певного настрою не завжди ясні людині і оточуюючим. Недаремно говорять про несвідомий смуток, безпричинну радість, і в цьому сенсі настрій — це несвідома оцінка особою того, наскільки сприятливо для неї складаються обставини. У цьому настрої схожі на власне емоції і близькі до сфери несвідомого. Але причина настрою завжди існує, і в тому або іншому ступені може бути усвідомленою. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки, різні події, люди тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості.

Настрої відрізняються різним ступенем тривалості, вираженості, усвідомленості.

Розрізняють настрої позитивні (виявляються у бадьорості) і негативні (пригнічують, викликають пасивність). Настрої мають величезне значення для ефективності діяльності, якою займається людина. Наприклад, одна і та ж робота при одному настрої може здаватися легкою і приємною, а при іншому — тяжкою і гнітючою. При позитивному настрої людина може виконати більший об'єм роботи, чим при поганому.

Настрої можуть також розрізнятися за тривалістю: скороминущий і стійкий настрій.

Стійкість настрою залежить від багатьох причин — віку людини, індивідуальних особливостей її характеру і темпераменту, сили волі, рівня розвитку провідних мотивів поведінки. Настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів та може стати стійкою рисою особистості. Цю особливість настрою мають на увазі, коли ділять людей на оптимістів і песимістів.

Настрій тісно пов'язаний із співвідношенням між самооцінкою людини і рівнем її домагань. У осіб з високою самооцінкою частіше спостерігається підвищений настрій, із заниженою самооцінкою – схильність до пасивно-негативних емоційних станів, пов'язаних з очікуванням несприятливих результатів. Тому, настрій може стати причиною відмови від дій і подальшого зниження домагань, що може привести до відмови від задоволення даної потреби.

Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є якісь підстави, і навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям і потребують підтримки колективу.

У кожної людини є так званий загальний, характерний саме для неї, тон звичайного настрою. Про одного говорять: «життєрадісна людина», хоча і він може бути іноді в сумному або пригніченому настрої, іншого сприймають як похмурого, незадоволеного, хоча іноді він може бути радісним і жвавим. Мова йде про переважання у даної людини того або іншого настрою.

Розкриваючи суть настрою, С.Л. Рубінштейн показував його відмінність від інших емоційних утворень: «Настроение не предметно, а личностно; оно н е специальное переживание, приуроченное к какому-то частному событию, а разлитое общее состояние».

У різних людей настрій по-різному виражається в поведінці, але майже у всіх він виявляється зовні: погляд, слово, інтонація, рух, міміка, нахил голови тощо. Від настрою кожної людини багато в чому залежить настрій оточення. При прояві емоційного стану в ажливий не тільки його характер, але і його відповідність стану загальній ситуації, а також міра (ступінь) його прояву в поведінці. Уміти управляти своїм настроєм – це особливість вольової регуляції і культурного розвитку особистості.

Настрої і їх глибина у кожної людини різні, але завжди тісно пов'язані з тим, як складаються її відносини з оточуючими людьми і з ходом власної діяльності.

Афект (найбільш могутній вид емоційної реакції) – це сильне, інтенсивне, короткочасне збудження, емоційна реакція, що виникає раптово, бурно протікає та оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Наприклад, несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх, відчай, жах тощо.

Особливості афектів: 1) велика інтенсивність, дуже бурний зовнішній прояв емоцій; 2) мала тривалість, короткочасність (хвилини, секунди); виникає переважно раптово, продовжується іноді декілька хвилин, але залишає після себе іноді тривалий слід у вигляді загального нервового потрясіння; 3) відсутність свідомого вольового контролю за своєю поведінкою, часткова чи повна втрата контакту з реальністю і відчуття реальності, що супроводжується видимими змінами в поведінці. Людина може, навіть, не усвідомлювати того, що робить, бо в стані афекту виникає дуже сильний осередок збудження, який, зачіпаючи рухові центри кори головного мозку, переходить в рухове збудження. В результаті – відбувається ослаблення гальмівних процесів і кора втрачає можливість контролю, порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою. Під дією виниклого збудження людина здійснює часто безладні рухи і дії, а іноді буває так, що вона ціпеніє, її рухи і дії зовсім припиняються, вона немов би позбавляється дару мови. І.П.Павлов зазначав, що людина у стані афекту, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афектний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно ослаблюються; 4) узагальненість – генералізований характер емоційного переживання, що повністю захоплює психіку людини, сполучаючи головний впливаючий подразник зі всіма суміжними, утворюючи єдиний афектний комплекс, що зумовлює єдину реакцію на ситуацію в цілому; 5) ситуативність:афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина.

Дата добавления: 2015-04-24