Вольові дії бувають простіта складні

Простою вольовою є така дія, яка не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішення. Наприклад, захотівши пити, людина одразу наливає води у склянку і п’є; якщо їй холодно, вона вдягає пальто тощо. Ці дії не потребують складних засобів для їх виконання.

Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. Так, учень, розв’язуючи математичні завдання, щоб досягти бажаного успіху, повинен здійснювати низку вольових дій. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.

Воля людини виявляється в переборенні не тільки зовнішніх труднощів, що характерні для різних видів діяльності, а й внутрішніх, породжуваних, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, утомою тощо. Переборення внутрішніх труднощів потребує усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання та самовладання.

Прагнення людини, що є засадовими стосовно її дії, іноді виявляється у формі потягів. Як правило, потяги бувають невиразними, мало усвідомлюваними. Людина кудись поривається, але чого саме їй забажалося, вона виразно не усвідомлює. Прагнення, що виявляються лише у формі потягів, не ведуть до цілеспрямованої вольової дії. Усвідомлюючи свої потяги, людина тим самим перетворює їх на бажання. Бажаючи чогось, людина вже більш-менш виразно бачить мету свого прагнення, напрямок своєї діяльності.

Проте, усвідомивши мету своєї діяльності, людина може ще й не бачити шляху, яким треба йти, щоб успішно її здійснити, не мати в руках засобів для її досягнення. Добираючи потрібні шляхи та засоби, людина в цьому процесі глибше усвідомлює свої прагнення. Глибоко усвідомлене прагнення, при якому в людини виразно вимальовуються не тільки мета діяльності, а й шляхи та засоби її здійснення, зумовлює воління, активне бажання.

За волінням часто йде сама дія, якою завершується вольовий акт. Однак це буває не завжди. Іноді людина вагається: чи діяти, чи ні. У цьому разі спостерігається той особливий, проміжний стан у розвитку вольового акту, який називається боротьбою мотивів. Це трапляється тоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. Наприклад, в учня може відбуватися боротьба між бажанням взятися за виконання домашнього завдання та бажанням піти в кінотеатр з приятелями. У результаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення, яке виявляється як намір діяти або як намір відмовитися від дії. Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію.

Спочатку дія планується, вибираються необхідні для цього засоби, потім виконується завдання і, нарешті, завершується. Так, учень, вирішивши сконструювати радіоприймач, ознайомлюється із системами радіоприймачів, креслить схему, дістає потрібні для радіоприймача деталі й, нарешті, монтує його. Так закінчується прийняте рішення.

Отже, якщо узагальнити все вищесказане, то складна вольова дія має наступніступені (або структуру).

Першим ступенем є постановка мети, тобто очікуваний і передбачуваний результат дії. Цілі ставляться для задовільнення потреб, при цьому людина зважує багато мотивів, які можуть відповідати або не відповідати меті («боротьба» мотивів).

Якщо мотив і мета співпадають, то потрібне невелике зусилля волі. Визначення мети закінчується ухваленням рішення - діяти так, а не інакше і дія реалізується. Наступним ступенем вольової дії є мисленнєве планування - як і за допомогою яких засобів добитися поставленої мети. При виборі засобів можуть мати місце серйозна боротьба і конфлікт мотивів.

Для того, щоб студенту добре скласти іспит, можна або все добре вивчити, або приготувати шпаргалку, або понадіятися списати у однокурсника. При вибиранні засобів доводиться з важати на норми поведінки, що діють в суспільстві.

Останнім ступенем у вольовій дії є виконання, здійснення дії – тут людина стикається не тільки з внутрішніми труднощами (залежать від самої людини: це небажання робити те, що потрібно, наявність протилежних спонук, пассивність, поганий настрій, звичка діяти необдумано, лінь, конфлікт мотивів, відчуття страху тощо), але і з різноманітними зовнішніми труднощами ( не залежать від людини, це – протидія інших людей, природні перешкоди), які перешкоджають досягненню мети.

Саме на цьому ступені і виявляється сила або слабкість волі людини. Хороші плани нічого не варті, якщо їх не запроваджувати у життя.

Успішність вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Вміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та організованішими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія відбувається успішніше, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії.

1. Вольові якості людини та їх розвиток.

Воля людини характеризується певними якостями. Перш за все, прийнято виділяти силу волі як узагальнену здатність долати значні утруднення, що виникають на шляху до досягнення поставленої мети. Чим серйозніше перешкода, яку ви подолали на шляху до поставленої мети, тим сильніше необхідна сила волі. Перешкоди, подоланні за допомогою вольових зусиль, є об'єктивним показником прояву сили волі.

Серед різних проявів сили волі прийнято виділяти такі вольові якості особистості як витримка і самовладання, які виражаються в умінні стримувати свої відчуття, коли це потрібно, в недопущенні імпульсних і необдуманих дій, в умінні володіти собою і примушувати себе виконувати задуману дію, а також утримуватися від того, що хочеться робити, але що є безрозсудним або неправильним.

Отже, самовладання виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Самовладання — важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоча й знає, що його виконання пов’язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладання — одна з умов дисциплінованої людини. Його відсутність робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед труднощами, впадають у розпач.

Іншою характеристикою волі є цілеспрямованість – свідома і активна спрямованість особи на досягнення певного результату діяльності. Вона визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Цілеспрямованість виявляється в умінні людини керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійкими переконаннями, принципами. Цілеспрямованість і принциповість особистості — підгрунтя її сильної волі.

Часто, коли говорять про цілеспрямованість, використовують таке поняття, як наполегливість, яке п рактично тотожно поняттю цілеспрямованості і характеризує прагнення людини в досягненні поставленої мети навіть в найскладніших умовах. Зазвичай розрізняють цілеспрямованість стратегічну – уміння керуватися у всій своїй життєдіяльності певними принципами і ідеалами, і цілеспрямованість оперативну – полягає в умінні ставити ясні цілі для окремих дій і не відхилятися від них в процесі їх досягнення.

Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших. Поведінка нецілеспрямованих і безпринципних людей характеризується слабкою волею.

Від наполегливості прийнято відрізняти упертість, яка найчастіше виступає як негативна якість людини. Уперта людина завжди прагне наполягти на своєму, не дивлячись на недоцільність даної дії. Як правило, уперта людина в своїй діяльності керується не доводами розуму, а особистими бажаннями, всупереч їх неспроможності.По суті, уперта людина не володіє своєю волею, оскільки не вміє управляти собою і своїми бажаннями.

Важливою якістю волі є ініціативність – здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх. Ініціативність людини характеризується дієвою активністю. Мало, виявши ініціативу, поставити перед собою завдання, треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише за належної активності в діях.

Для багатьох людей подолання власної інертності є найбільш важким моментом вольового акту. Зробити перший усвідомлений крок до реалізації нової ідеї може тільки самостійна людина. Самостійність — це характеристика волі, яка безпосередньо пов'язана з ініціативністю, і виявляється в здатності усвідомлено ухвалювати рішення і в умінні не піддаватися впливу різних чинників, що перешкоджають досягненню поставленої мети. Самостійна людина здатна, критично оцінюючи ради і пропозиції інших людей, діяти на основі своїх поглядів і переконань і при цьому вносити до своїх дій корективи, сформовані на основі отриманих порад.

Від самостійності слід відрізняти негативізм, який виявляється в невмотивованій, необгрунтованій схильності діяти наперекір іншим людям, суперечити їм, хоча розумні міркування не дають підстав для таких вчинків. Негативізм більшістю психологів розцінюється як слабкість волі, що виражається в невмінні підпорядкувати свої дії доводам розуму, свідомим мотивам поведінки, в невмінні протистояти своїм бажанням, ведучим до неробства, і ін. Дуже часто неробство пов'язують з лінню, яка є всеосяжною характеристикою якостей, протилежних по сенсу позитивним якостям волі.

Протилежною до самостійності якістю людини є навіюваність – виявляється в тому, що людина легко піддається впливу інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, які некритично наслідують інших, вагаються між протилежними поглядами, не маючи власної думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона замінює на іншу.

Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, — це люди з нестійкою волею.

Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції. Конформним особам властивінегнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, не вистачає вірив себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Ініціатива, що проявляється людиною, крім самостійності завжди пов'язана ще з однією якістю волі — рішучістю – полягає у відсутності зайвих коливань і сумнівів при боротьбі мотивів, в своєчасному і швидкому ухваленні рішень. Перш за все рішучість виявляється у виборі домінуючого мотиву, а також у вибиранні адекватних засобів досягнення поставленої мети. Рішучість виявляється і при здійсненні ухваленого рішення. Для рішучих людей характерний швидкий і енергійний перехід від вибору дій і засобів до самого виконання дії.

Від рішучості, як позитивної вольової якості, необхідно відрізняти імпульсивність – квапливість в ухваленні рішень, необдуманість вчинків. Імпульсивна людина не замислюється перед тим, як почати діяти, не враховує наслідків своїх дій, тому часто розкаюється в тому, що зробила. Квапливість в ухваленні рішення такою людиною, як правило, пояснюється її нерішучістю, тим, що ухвалення рішення для неї є надзвичайно складним і болісним процесом, тому вона прагне швидше від нього звільнитися.

Виключно важливою вольовою якістю людини є послідовність дій людини – характеризується тим, що всі здійснювані людиною вчинки витікають з єдиного керівного принципу, якому людина підпорядковує все другорядне і побічне. Послідовність дій, у свою чергу, найтіснішим чином пов'язана з самоконтролем і самооцінкою.

Прийняті дії будуть тільки тоді виконані, коли людина контролює свою діяльніст ь. Інакше виконувані дії і мета, до якої прагне людина, розходяться. В процесі досягнення мети самоконтроль забезпечує панування провідних мотивів над побічними. Якість самоконтролю, його адекватність в значній мірі залежать від самооцінки особи. Так, низька самооцінка може привести до втрати впевненості у собі, при цьому прагнення людини до досягнення поставленої мети може поступово згасати і сплановане вже ніколи не буде виконане. У випадку, коли людина переоцінює себе і свої можливост і, прийнято говорити про завищену самооцінку, яка не дозволяє адекватно координувати і коректувати свої дії на шляху до досягнення поставленої мети. В результаті можливість досягти спланованого значно ускладнюється і найчастіше повною мірою задумане раніше не реалізується на практиці.

Отже, рішучість, витриманість і наполегливість є істотними якостями волі людини, які виявляються в умінні своєчасно та обдумано приймати рішення, особливо у складних обставинах, у гальмуванні негативних прагнень і дій, у здатності людини долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети. Ці якості людини допомагають їй доводити до кінця кожну розпочату справу, долаючи всі перешкоди, які зустрічаються на шляху до її виконання. Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за наявності цих якостей.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі.

Як позитивні, так і негативні якості волі розвиваються у процесі життя та діяльності людини та в ході вікового розвитку людини.

У новонародженої дитини переважають рефлекторні рухи та деякі інстинктивні дії. Вольові, свідомі дії починають формуватися значно пізніше, причому перші бажання дитини характеризуються великою нестійкістю. Бажання швидко змінюють один одного і дуже часто носять невизначений характер. Лише на четвертому році життя бажання набувають більш менш стійкого характеру.

У цьому ж віці у дітей вперше наголошується виникнення боротьби мотивів. Наприклад, діти дворічного віку після деяких коливань можуть робити вибір між декількома можливими діями. Проте вибір, здійснюваний залежно від мотивів морального порядку, стає можливим для дітей не раніше кінця третього року життя. Це відбувається лише тоді, коли дитина вже може контролювати свою поведінку. Для цього необхідні, з одного боку, достатньо високий рівень розвитку, а з іншої — деяка сформованість моральних установок, що складається під впливом навчання і виховання, в процесі постійної взаємодії з дорослими. Характер моральних установок, що формуються, в значній мірі залежить від моральних установок дорослого, оскільки поступово в процесі розумового розвитку дитина починає аналізувати вчинки дорослого і робити відповідні висновки.

Воля розвивається не сама по собі, а у зв'язку із загальним розвитком особи людини. Іноді можна зустріти високий розвиток волі вже в ранньому віці. Достатньо високий рівень розвитку волі найчастіше спостерігається у дітей творчого типу, захоплених яким-небудь заняттям (у дітей з художніми або музичними завдатками, які в змозі годинами самостійно займатися улюбленою справою). Це відбувається тому, що поступово захопленість яким-небудь заняттям, супроводжувана систематичною працею (малюванням, ліпленням, заняттями музикою або спортом), сприяє формуванню вольових характеристик, що виявляються і в інших сферах життєдіяльності.

Основні шляхи формування волі. Перш за все успіх цього процесу залежить від батьків. Батьки, прагнучі дати дитині всесторонній розвиток і що при цьому пред'являють до неї досить високі вимоги, можуть розраховувати на те, що у дитини не буде серйозних проблем з вольовою регуляцією діяльності. Такі недоліки вольової поведінки дітей, як капризи і упертість, спостережувані в ранньому дитинстві, відбуваються із-за здійснюваних батьками помилок у вихованні волі дитини.Якщо батьки у всьому прагнуть догоджати дитині, задовольняють кожне її бажання, не пред'являють певні вимоги, не привчають її стримувати себе, то, швидше за все, згодом у дитини спостерігатиметься недостатність вольового розвитку.

Необхідною умовою виховання дитини в сім'ї є формування у неї свідомої дисципліни. Розвиток батьками у дитини вольових якостей є передумовою для формування у неї дисциплінованості, яка допомагає розуміти необхідність дотримання певних правил поведінки та забезпечує внутрішню дисциплінованість – здатність регулювати і зіставляти свої бажання з умовами реальної діяльності.

Важливу роль у вихованні вольових якостей грає школа, яка пред'являє до дитини ряд вимог, без виконання яких не може нормально здійснюватися само шкільне навчання, але при цьому також відбувається формування певного рівня дисциплінованості. Наприклад, школяр повинен сидіти за партою певний час, він не може встати з місця без дозволу вчителя, розмовляти з товаришами, він повинен готувати удома задані йому уроки і так далі Все це вимагає від нього досить високого розвитку вольових якостей і в той же час розвиває у нього потрібні для виконання цих правил якості волі. Тому велике значення для виховання волі у школярів має вчитель і шкільний колектив (наслідування їх позитивним характеристикам).

Не менш важливе фізичне виховання дитини, а також ознайомлення її з художніми цінностями.

Формування вольових характеристик не припиняється і в більш старшому віці, коли молода людина приступає до самостійної трудової діяльності, в ході якої вольові якості досягають найвищого розвитку. Таким чином, весь процес виховання дитини визначає успішність формування вольових якостей особи.

Тому, воля є однією з центральних і найбільш інформативних характеристик особистості.

1. Поняття про темперамент та його основні властивості.

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму, його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові, які у кожному окремому організмі відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями — музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Проте, природжені біологічні особливості не визначають повністю індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психологічними та фізіологічними дослідженнями доведено, що природжене змінюється залежно від умов життя і виховання. І. Павлов зауважував, що завдяки надзвичайно великій пластичності ВНД ніщо в ній не залишається нерухомим, непіддатливим, а все завжди може бути досягнуте, змінюватися на краще, аби тільки були створені відповідні умови.

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін.

Разом з тим, з віком, під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи “товстошкірою”, вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційновольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми.

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. temperare — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність.

На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний.

Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом, який зі своїми послідовниками (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу: невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював з алежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла, і запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей.

Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психостенії та ін.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.

Б. Ананьєв вважав, що сензитивність пов’язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. Сензитивність, на думку Б. Ананьєва, — порівняно стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.

Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шокових реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.

Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та моральноетичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв’язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. В інтровертованого типу пере важають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

1. Характеристика основних типів темпераменту.

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві до сить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Він довів, що у представників різних темпераментів змінюються типологічні відмінності сили, врівноваженості і рухливості процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

Сила нервових процесів - це здатність нервових клітин переносити сильне збудження і тривале гальмування, тобто витривалість і працездатність нервових клітин. Сила нервового процесу виражається у відповідній реакції на сильні подразники: сильні роздратування викликають у сильної нервової системи сильні процеси збудження, у слабкої нервової системи - слабкі процеси збудження і гальмування.

Врівноваженість припускає пропорційне співвідношення даних нервових процесі в. Переважання процесів збудження над гальмуванням виражається в швидкості утворення умовних рефлексів і повільному їх згасанні. Переважання процесів гальмування над збудженням визначається сповільненим утворенням умовних рефлексів і швидкістю їх згасання.

Рухливість нервових процесів - це здатність НС швидко у відповідь на вимоги умов зовнішнього середовища змінювати процес збудження процесом гальмування і навпаки.

Різні співвідношення вказаних властивостей нервових процесів були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.

1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорухливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням — збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппократа, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується. Меланхолік — помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка. У «золотій середині», за виразом І. Павлова, стоять сангвінічний та флегматичний темпераменти — їх врівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Зв’язок типів темпераменту та типів ВНД стисло наведено в таблиці.

Дата добавления: 2015-04-24