Білет № 7

1. Проза Ю.Андруховича як один із найяскравіших взірців української постмодерної літератури. Аналіз одного з романів («Рекреації», «Перверзії», «Московіада») за вибором.

Рекреації. Перша книга трилогії. перший роман Юрія Андруховича. Опублікований у 1992 р. Як вже зазначалося, метод відтворення художньої дійсності в романі "Рекреації" кардинально відрізняється від реалістичного, традиційно прийнятого в радянські часи В "Рекреаціях" наявний один з найважливіших світоглядних елементів постмодернізму - відкидання віри в єдність і абсолютну істинність ідеалів епохи, що передувала постмодерному часу і, як наслідок, іронічність та скепсис, що переважають у тоні оповіді. Автор залучає до структури роману численні алюзії й посилання на твори російські, українські, а також приналежні до західного культурного простору, як елітарного, так і масового. Важливо, що ці посилання найчастіше з’являються в іронічно-сатиричному забарвленні. Таким чином виявляється прагнення письменника звільнити свідомість читача від "ідеалів-ідолів"

Найважливішою ознакою цього твору, що визначає побудову його образної структури, є карнавальність.Найяскравіший момент, що допомагає навіть не вельми ерудованому читачу відчути кар навальністьроманного буття, це, звичайно, опис святкової процессії перебиранців та дій, які відбуваються під час Свята Воскресаючого духу на гловній площі Чортополя, Ринок. ‘То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки… ‘.ей список - не просто суміш випадкової екзотики. Учасники процесії представляють конкретні історико-культурні кола, які включені у відновлення Духу. Персонажі українського вертепу, представники періодів українського державотворення та ключових національних міфів (Запорожці, Козаки, Січові Стрільці), фігури з біблійної, класичної та алхімічної традиції, фольклору, сучасної міжнародної субкультури (Хіпі, Панки, Металісти). Відсутні народи, що проживають на території радянської імперії, окрім тих, які історично виправдані в українському карнавалі (Татари, Євреї). Таким чином, в карнавальній процесії формується образ нової постколоніальної спільності у вимірах простору і часу. Замість радянського культурного контексту виникають інші контексти, з яких можна черпати культурну енергію.

Головні герої - Орест Хомський, і Гриць Штундера, і Юрко Немирич, і Ростислав Мартофляк всі вони непересічні, кожен із своїм неповторним, інколи трагічним світом. Звідси їхній інстинктивний потяг до самотності, який оберігає їхнє внутрішнє буття, надає відчуття самодостатності, заважає злитися із різнобарвним і безликим натовпом. Відсвяткувавши свою зустріч після розлуки в пивничці та ресторані, побродивши серед яскравої і безшабашної феєрії карнавалу, друзі розходяться. Мета подорожі кожного з них - віднайдення самототожності. Проте, чи відпускає свято наших персонажів? Залишившись на самоті, віддалившись від епіцентру карнавалу, площі Ринок, вони продовжують жити за законами карнавальної альтернативної дійсності. У подіях, що відбуваються з ними, наявні ознаки карнаваль-ного: переодягання, фантастика, руйнація соціальних устоїв, декоронізація короля карнавалу, самоіронія тощо.

Яскравою особливістю карнавалу є перевдягання. Так, Гриць Штундера майже підсвідомо знаходить собі новий образ, що ріднить його з героїчним минулим українського народу: змінює зачіску на козацький оселедець, а ‘мармури’ на стрілецький однострій. Такий одяг відповідає його внутрішній, дещо войовничій, сутності й особливо його душевному стонові у той момент. Справа в тому, що Гриць ‘змінює імідж’ перед тим, як відправитися шукати місце, де було село, з якого депортували його рід. Доводиться перевдягатися і Юркові Немиричу. Його новий одяг, костюм із фраком та метеликом для світської вечірки, на наш погляд, не можна трактувати однозначно. З одного боку, впадає в око контраст між зухвалістю поведінки поета і його зовнішнім виглядом. Якщо взяти до уваги натяки про невиліковну хворобу Немирича й те, що чемні пані й пани на вечірці насправді - мерці, цей контраст можна розглядати як гру зі смертю і протест проти неї. З іншого боку, можна згадати, що з чотирьох друзів тільки Немирич вирішив відшукати кинутого поетами напризволяще нетверезого Білінкевича, їх супровідника. Отже, костюм джентльмена в цьому випадку - вираз внутрішньої, дбайливо прихованої шляхетності Юрка. Важливим елементом карнавалу є невизнання ним будь-яких соціальних устоїв та норм. Стосовно персонажів ‘Рекреацій’ цей елемент проявляється в сексуальному плані. Так, Ростислав Мартофляк, ‘надія нації’, ‘офіційний поет’, будучи у нетверезому стані, зраджує своїй жінці з тридцятивосьмирічною повією. Проте і Марта проводить ніч з Хомським. Цікаво, що Штундера і Немирич також потрапляють у ситуації флірту. Але Штундеру дівчина, яка захоплюється його ‘чистими генами’, не цікавить - ним володіють думки про Сільце. А Немирич просто опиняється в умовах, несприятливих для флірту, про які ми згадували.

Невід’ємною ознакою карнавального є також подвійна спрямованість висміювання - йому підлягає і світ навколо, і сам висміюючий. Яскраво ілюструють цей принцип наслідки ранкового сприйняття Мартофляком своїй нічних пригод. До об’єктів його іронізування включається, зокрема, ситуація трикутника: він - Марта - Хомський. Переслідуваний підозрами поет зіставляє себе з героєм численних анекдотів про повернення чоловіка з відрядження. Іронія й самоіронія включені і в, здавалося б, гранично серйозну оповідь про Гриця Штундеру. Знайшовши на місці рідного села недобудований ‘Центр международного туризма ‘Гуцулочка’’, він звертає свою уявну промову до майбутніх клієнтів ‘Центру’:

(...)До ваших послуг також комфортабельні номери з ваннами і телевізорами, відеотелефонами, ресторан, бар, нічний бар, казино, плавальний басейн, сауна, дискотека - і все це, смішно сказати, за якихось тисячу доларів на добу, хіба це гроші (...). У програмі відпочинку - кінні походи за перевал і дегустація вин. Фольклорний ансамбль ‘Золоті дримбарі’ виконає для вас гуцульські мелодії, а молодий поет Грицько Штундера із козацьким оселедцем почитає свої вірші’.

Нагадаємо й про те, що кожного з не вельми досконалих письменників, що діють в ‘Рекреаціях’, автор наділив автобіографічними рисами. Тому загальний іронічний підтекст роману спрямований і на нього самого.

2. Поетична творчість Оксани Пахльовської. Загальна характеристика.

Поезія Оксани Пахльовської представлена збіркою «Долина храмів». Видана збірка 1988 року у Києві, у 1989 Оксана отримала за неї премію ім.. Василя Симоненка. Складається збірка з 4 частин: 1.«Берестяної грамоти крило»- болюча реакція на дійсність. Чорнобиль, технічний прогрес, зчерствіння душ, знецінення слів. 2. «Долина храмів» - присвячений подіям та постатям римської та італійської історії. 3. «Між мороком і сонцем» - цей розділ представляє нашій увазі інтимну лірику; Пахльовська відверто ділиться думками, емоціями, почуттями, спогадами. 4. «Лицарські балади» - балади присвячені як українським героям (наприклад, Роксолані), так і з європейської історії.

У творах яскраво виражене соціальне звучання, драматичне світобачення, своєрідне асоціативне мислення. Відчутно, що талант формувався під впливом кращих зразків української та світової класики.

Берестяної грамоти крило До цієї частини увійшло найбільше поезій. «Моя земля, Ти – очі, повні сліз,» - такими словами починається перший вірш цієї частини. Власне, він і задає настрій більшості творів. Україну авторка розглядає у контексті ХХ століття. У кожному творі – біль і страждання природи в умовах екологічної катастрофи, негативних наслідків технічного прогресу, людської байдужості, яким наскрізь пронизана душа авторки. Здається, Оксану болить кожна гілочка, кожна річечка, кожна квіточка. Кожне слово поезій, присвячених екологічним проблемам, настільки емоційне, неначе авторка переживає особисте горе. Хоча, зрештою, горе держави, природи – особисте горе кожного свідомого громадянина:

А вже така згорьована душа –

Мов цілий світ себе в ній переплакав.

«Лиш будяками обсадить Парнас»(О. Пахльовська) Парнас - гірський масив у Греції, який, за давньогрецькою міфологією, служив одним із місць перебування Аполлона. Однак тут обидві поетеси під цим поняттям розуміють не буквально гору. Тут «Парнас» вжито у переносному значенні - світ поезії, поезія взагалі або поетична творчість певного спрямування, певної країни і т. ін. Справді, останні роки, десятиліття не раз слова втрачали цінність, не раз поети переживали переслідування, утискання. Не могло поетичне слово повноцінно розвиватись у вільній, патріотичній атмосфері. Не раз влада, та і, як на те пішло, сам народ, точніше, деяка його частина, обсаджували поетичний український Парнас будяками. І саме завдяки таким поетам, як Ліна Костенко та її донька, Парнас «адреси змінював», притихав, але не корився, не зникав.

У кожній своїй поезії авторка глибоко переживає за долю людей, природи. Вона звертається до історії,наприклад, захоплюється козаками. У поезії «Козацькі оркестри» вона захоплюється їхньою відвагою, силою. Часи для України завжди були нелегкі, але ж колись люди вміли боротись:

Важкі віки. Але не марні жертви.

Тривожний дим фігур сторожових!

То музика оплакувала мертвих.

І знов до бою кликала живих.

Контрастом цьому є вірші, у яких авторка описує сьогодення. Оксана уже чує «скрип іржавих терезів» Вона з болем помічає, що усі події сучасної історії розгортаються на фоні людської жорстокості, егоїзму, байдужості.

Останній вірш цієї частини висловлює надію, що все налагодиться

Йшлося важко – чи ж наша провина,

Що мінялися маски у зла?

Справді, невже наша провина? Але ж наша провина хоча б у тому, що ми байдуже ставились до своєї долі, терпляче дозволяли подіям йти на самоплив. Але Оксана вірить, що «..але потім, колись, не сьогодні, …не буде вже ніч нерушима». Що ж, будем вірити і ми…

Дата добавления: 2015-04-24