Білет № 12

1. Риси постмодернізму в сучасній поезії - В.Слапчук. Аналіз творів за вибором. Провідною рисою цього поета є його органічність, природність. В.Слапчук - уже зрілий поет, тому тяжіє до циклів, складноструктурованих поетичних полотен. У своєму доробку має вінки сонетів, причому версифікаційно бездоганні, які сьогодні не часто зустрінеш і у міських рафінованих естетів. Лірика В.Слапчука виразно філософічна, глибоко закорінена в українському фольклорі. В інтонаціях його поезій постійно мерехтить тиха селянська правда. Проте, це цілком сучасна поезія, в якій імена культуртрегерів підносяться до символічного звучання:

Боже, поверни К’єркегорові Регіну Ольсен, поки гріхом вагітна свободане зомліла.Господи, нехай кожен сам вирішує, що є його Ісаак.

Фольклоризм верлібрів В.Слапчука вносить до текстів якийсь особливий український дух, в якому міти й традиції, забобони й тонка іронія. Поза всяким сумнівом і без зайвого пафосу сього поета можна вважати справжнім виразником праукраїнських цінностей. Цей зміст до того ж передається в сучасній довершеній формі. Мініатюри В.Слапчука часто набувають афористичного змісту, гостро заправлені гумором, іронією, подекуди - сатирою. Його поезія демонструє правдиву органічність у співіснуванні людини й природи, людини і Бога, природи і Бога.Нова поетична книга “Укол годинниковою стрілкою” В. Слабчука сприймається цілісно. Автор відмовляється од ролі мітинґового поета чи такого собі європеїзованого денді, закоханого у власне вміння красиво говорити. В. Слабчук розмірковує вголос, а звідси форма і тон викладу — ненав’язливих, самоіронічних, здебільшого парадоксальних висловлювань, що несподівано зринають, мов звуки пострілу в лісовій тиші:

У понеділок відділяємо світловід темряви,у вівтороквідділяємо водивід воду середу…Тиждень закінчився,але нема в кого спитати:коли ж ми людьми станемо?(зб. “Черевики Ван-Гоґа”).

Парадоксальність висловлювання теж не є самометою поетичних рефлексій автора. Слапчук вже давно не хоче нікого дивувати. Він є екзистенціалістом у найяскравішому його вияві: лише світ природи, світ гармонії, світ людини, яка дивним чином опирається, а то й руйнує цю світову гармонію, — це його світ, який він відкриває людям:

Цей світ самотній і німий,він потребує помочі,чому ти такий сумнийБогдане-Ігоре Антоничу?

Антонич ріс, росла трава,трава та нині скошена.Усі немовлені слова —

офіра осені.(зб. “Черевики Ван-Гоґа”).

Цей світ не уявляється Слабчукові без Жінки, яка надає йому сенсу, таємничості; яка творить і руйнує чоловічі уявлення про цей світ

2.Роман М.Матіос «Солодка Даруся». Роль реверсивного сюжету у реалізації художнього задуму письменниці.

«Солодка Даруся» або «Драма на три життя» — коротка повість української письменниці Марії Матіос, яка була написана в період з лютого 2002 р. по травень 2003 р. та вийшла друком у 2004 р. Повість розповідає про гірку долю Дарусі та її батьків понівечених радянськими НКВДистами в довоєнний та післявоєний період окупації радянськими військами Західної України. Події розгортаються у глухому гірському селі Черемошне, що на Буковині. Короткий зміст

Твір досить сильний за своєю натурою починається легко з поволі наростаючою напругою, описуючи важке життя жінки Дарусі у гірському селі за радянської доби десь у 1970-х роках. В селі її вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, але кличуть чомусь Солодкою Дарусею. Даруся живе сама у хаті своїх батьків й дає собі раду лише завдяки сусідам та добрим людям. За багато років її вчинки знайшли розуміння серед односельчан, але час від часу люди лякаються, чи то її, чи то власних гріхів.Місцева радянська влада навіть не намагалася надати якусь лікарську допомогу Дарусі. Напрочуд дивним видається те, що коли доля усміхнулася до Дарусі й вона пішла на поправку, місцева влада (тіж самі сільські люди) боячись чогось вважають за краще повернути усе як було.

Твір насичений мальовничими описами місцевого побуту та звичаїв враз повертає в минуле на 30-40 років й розповідає вже про молоду пару (батьків Дарусі), які намагалися зберегти від злого людського ока своє кохання. Та зміни влади, війна й людська заздрість та забобони виривають їх з їхнього маленького щасливого світу й кидають на жорна історичних подій. Незважаючи на всі негаразди сім'я виживає, але вкінець знівечують їхнє життя агенти радянської влади, для яких немає нічого святого. Події, описані в романі «Солодка Даруся», сягають контроверсійних 30-70-х років ХХ століття. Це, зокрема, період насильницької колективізації на Буковині й Галичині, прихід радянської влади, появи так званих «лісових людей» – Української Повстанської Армії, яка вела відкриту і приховану боротьбу із «совєтами». Однак історичні події – не основний предмет зображення в творі: у ньому насамперед йдеться про людську душу – відкриту і заховану від стороннього ока водночас.
«Драма на три життя», як визначила жанр «Солодкої Дарусі» сама письменниця, – моральне застереження з домінантною думкою: історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані однією пуповиною, а гріх і його спокута – явища майже осяжні, матеріальні. Як сказав Павло Загребельний, «цим романом авторка сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності й суспільних табу – і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве, і не менш жорстоке історичне пекло, а безодню, куди лячно зазирати» Повна назва роману – «Солодка Даруся. Драма на три життя». Таке жанрове визначення одразу адресує читача до тричленної організації твору, який авторка назвала «драмою». Проте йдеться не про драматичний твір, що складається з трьох дій, а роман, що має три частини, тісно між собою зв’язані. Кожна частина «драми» має свою назву. Перша називається «Даруся» (драма щоденна). Друга – «Іван Цвичок» (драма попередня). Третя – «Михайлове чудо» (драма найголовніша).Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а в порядку смислової градації.
Роман «Солодка Даруся» справді має низку ознак драматичного твору: сконцентрованість дії в одному місці, велика кількість діалогів і монологів персонажів, знаходження автора ніби за лаштунками романної оповіді, що лише де-не-де, в ремарках і незначних коментарях, «втручається» в хід описаних подій, класична побудова в трьох діях. Можливо, саме це і спонукало режисера Чернівецького драматичного театру Людмилу Цісельську-Скрипку інсценізувати відомий роман.
У «Солодкій Дарусі» розкрито трагедію сім’ї Ілащуків – Михайла, його дружини Матронки і донечки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію усього буковинського народу, який роками страждав, терпів, жив у страху. Його змушували окупанти іти проти власної волі. Одні люди безвідмовно виконували накази, вбачаючи у цьому свій порятунок і своєї родини, інші не витримували знущань і закінчували життя самогубством. Третіх знищували фізично і морально. Ось як про це сказано в третій частині: «Час від часу [майор Дідушенко] налітав у село, як фурія, – і разом з ним зникало кілька людей незалежно від статі, майнового стану і віку. Дехто вертався з перебитими чи поломаними пальцями, або припеченою шкірою, багато – не вернулося досі. А хто вертався – йому заціплювало рот…» [11: 156].
Спершу здається, що головною героїнею твору є Даруся, адже її ім’я винесене в заголовок і перший розділ. Потім з’ясовується, що ця дівчина – лише один з головних персонажів, бо головними героями твору є її батьки, що опинилися у вирі буремних 30-70-х рр. і мешканці маленького буковинського Черемошного у прикордонній зоні з Румунією – села, яке пережило окупацію румун, австріяків, москалів, німців.
Даруся виявляється ланкою, що зв’язує різні історичні періоди, адже діє у двох часових планах, є актором двох паралельних сцен – минулого й умовного сьогодення: головним – у розділах «Даруся» й «Іван Цвичок» і другорядним, але посутнім – у розділі «Михайлове чудо». Це потрібно авторці, щоб відобразити не так людей, як епоху, яка породила злочин, і вже на її тлі розкрити людську трагедію спокутування гріха. В романі «Солодка Даруся» історія виступає у функції своєрідного дзеркала, в якому бачить себе сучасник. Пропущені крізь призму свідомості події сучасності набувають і іншого звучання. Звертання до найтрагічніших подій ХХ століття у вигляді психологічної драми виявляється ще більше художньо переконливим, аніж докладний опис історичних перипетій, порівняно, скажімо, з творами Романа Іваничука.
Отже, в трьох частинах роману відображені як історичні події, так і розкрита драма людських стосунків. Три розділи твору не подрібнені на підрозділи, проте відділені одна від одної графічно. Цих частин налічується 26, кожна з яких – окрема історія із життя села (розповідь про двоє сіл з однією назвою Черемошне, розташованих по обидва боки річки Черемош, про будівництво австрійської дамби на румунському боці, прихід москалів у село, пізніше – німців), епізод із життя головних героїв (весілля Михайла і Матронки, переживання Михайла, коли зникла жінка, його роздуми). Між частинами 4 і 5, 11 і 12, 12 і 13 та в кінці твору вміщено ремарки, діалоги сільських жінок, які дають змогу читачеві глибше проникнути у внутрішній світ героїв, ознайомитись із звичаями, віруваннями та побутом селян, пізнати їх психологію і характери. Часто в цих ремарках-діалогах уточнюється ракурс подання подій в основному тексті.
У творі відсутня послідовність розповіді. Розповідаючи про трагедію родини Ілащуків, авторка вдається до цілком уживаного, апробованого прийому – зміщеної, зворотної хронології. «Художні реалії вона розгортає углиб – у минуле, змальовуючи передісторію стану Дарусі як найпосутнішу, найголовнішу, найдраматичнішу історію її життя»

Дата добавления: 2015-04-24