Білет № 17

1. Специфіка жіночого світосприймання та відтворення жіночої ментальності у творах Людмили Таран.

Людмила Василівна Таран (народилася 2 березня 1954 р., смт. Гребінки Київської області Васильківського району) — сучасна українська поетеса, прозаїк, літературознавець, журналістка. це збірка новел Людмили Таран «Ніжний скелет у шафі», приклад жіночої прози. Твори поєднані жіночою тематикою, точніше — проблематикою. Вони різні настільки, наскільки може існувати різних жінок та подробиць їх світосприйняття. Новели датовані 2006 р. і, можливо, були підготовкою до твору великого формату. І окремі прозові цеглини є досить літературно доречними. Але не усі.

Складається враження, що авторка з льоту переймає почуття інших жінок різного віку, різного соціального стану, начебто жіноцтва в цілому, і начебто проживає їх буття разом з ними. З цього приводу я згадую вид діяльності одного з персонажів Харукі Муракамі з роману «Кінець світу, або Країна див без гальмувань». Цей персонаж працює у бібліотеці читцем людських снів. Він приходить до бібліотеки, бере до рук череп єдинорога, у якому містяться ці сни, і зчитує долі людей, які сховані в цьому черепі. Після цього, якщо не помиляюся, він ставив черепи на місце. Таким чином, люди та тварини отримували спокій. Не знаю, чи отримують спокій ті, з ким авторка намагається співвідчути життя, але такі новели – з невласними почуттями – є найслабшими в збірці.

Сильними, натомість, є твори, дійсно близькі за відчуттям авторці: «Зустріч після польоту» та «Дзер-коло», де дочка розмовляє з батьком на протязі усього життя. Реально близьким, можливо, навіть по-справжньому єдиним чоловіком для героїні цих творів є батько. Це усвідомлений діалог між Старшим та Меншою. Також вдаються письменниці малі форми – нарис «Мудра» – тому яскравий приклад, – і тонкі відчуття зв’язків між однією людиною та іншою. Часто невідомо, ким саме є ця людина, але зв'язок встановлюється між жінкою та коханим чоловіком у професії (власне «Ніжний скелет у шафі»), або цей зв’язок вдається відчувати у певних місцях чи містах. Такі тонкі речі герої Людмили Таран відчувають, наприклад, у Львові (новела «Love Story»). (Лівів – чарівне місто. Одного разу я вийшла з потягу у Львові о шостій ранку. (Це був чудовий день, тоді я ще зустріла тебе на книжковому ярмарку.) Я зайшла до якогось випадкового ганделика, бо мала випити кави. Там сиділи хлопці, які пояснювали один одному, за що вони поважають себе та один одного. Вони пиячили з вечора минулого дня, це було очевидно. Але що було на їх столі? На їх столі був виноград, фрукти та дві пляшки «Stella Artois». І тоді я зрозуміла, що потрапила до Європи).

В цілому збірка є, з одного боку, переповіданням жіночої долі у всьому різноманітті варіантів, з іншого (меншою мірою) — обвинуваченням чоловіків у недолугості. Проте отримують вони 90 відсотків світового багатства, а жінки – лише 10. Така ось несправедливість за Людмилою Таран. Особливий резонанс книга створює серед жіноцтва. Чоловікам читати корисно, як гіркі ліки ковтнути. Але і першим і другим можна поділити це на… людську короткозорість.

2. Віктор Неборак як один із лідерів українського авангарду. Аналіз творів за вибором.

Ві́ктор Володи́мирович Небора́к (*9 травня 1961) — поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, есеїст. Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу, куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. І справді, Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади «бурлеск — балаган — буфонада»), а в пародійно-іронічній бубабістській ієрархії Неборак носить звання Прокуратора.

Проте, як і кожна видатна літературна особистість, Неборак не завжди вкладається у виключно бубабістські стилістичні межі. Можна говорити про частково «перед-бубабістського» Неборака (збірка поезій «Бурштиновий час», 1987) — поета швидше романтичного, іноді навіть сентиментального, водночас уже із виразним іронічно-сміховим первнем і не менш виразним урбаністичним світовідчуттям. Уже з ранніх поетичних декларацій починаючи, одним із головних героїв Неборакової творчості стає його рідне місто Львів. З роками ця тенденція аж ніяк не ослабла, навпаки — стале і часте звертання Неборака до суто львівських тем і образів набуло ознак послідовної програмовості й навіть деякої нарочитості.

Своєрідним апоґеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій «Літаюча голова» (1990) — напрочуд вітальна й поліфонічна «книжка-карнавал», у якій повною мірою розкриваються і щасливо поєднуються раблезіансько-ренесансовий світогляд автора і високотехнічна, часом навіть віртуозна манера віршування. Саме з моменту виходу «Літаючої голови» в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко. Особливої уваги, крім того, заслуговує концепційне засвоєння і переосмислення автором «Літаючої голови» тематичних площин і знаків масової молодіжної культури (сфера рок-музики, шоу-бізнесу, молодіжної моди, сленґові вкраплення в лексиці тощо).

Втім, паралельно із «Літаючою головою» писалася цілком не схожа стилістично збірка «Alter ego» (1993) — книжка переважно верліброва, за жанром лірико-медитативна, з претензією на екзистенційно-філософські узагальнення щодо «підвалин буття». Звичний для більшості читачів-шанувальників Неборак лише іноді впізнається з її сторінок завдяки черговому сплескові блискучої самоіронії, як наприклад, у вірші «Вечеря».

Збірка «Розмова зі слугою» (1994), задумана як своєрідне продовження карнавалу «Літаючої голови» на новому щаблі, в той же час засигналізувала досить поважні зміни в авторовому світовідчутті. За всієї зовнішньої грайливості й версифікаторської вишуканості (саме художньо-технічне оформлення збірки вирішувалось як елемент гри — зовні це мало бути щось на кшталт інтимного й писаного від руки зшитка) вона передусім свідчить про відчутне посерйознішання і поступове навернення автора до традиційно-консервативних, іноді навіть фундаменталістських вартостей.

Остаточно нова Неборакова поетична якість засвідчена у найостаннішій на сьогодні збірці «Епос про тридцять п'яту хату» (1999). Як задекларовано вже в анотації, ключовою для неї є «проблема вкорінення, відшукування екзистенціальних цінностей у межах малої батьківщини». Для «Епосу» характерне унаочнення принаймні кількох Неборакових творчих метаморфоз. Іронічність переросла в проповідництво, часом саркастичне, карнавальна поліфонія — у різного роду звернення, послання, листи та інші, сповнені риторики, відверто монологічні форми; богемно-легковажне, святкове сприймання життя — в переконане відстоювання традиційно християнських родинно-побутових основ.

Окремої розмови вартують експерименти Неборака з рок-музикою, здійснювані у першій половині 90-х років (аудіокасета «Неборок», 1995), а також його довготривалі проекти «Реберітація» та «Третє тисячоліття», які відчутно вплинули на формування в сучасному Львові нового мистецько-літературного середовища.

Дата добавления: 2015-04-24