Білет № 20

1. Актуалізація феміністичної ідеї в українській прозі кінця XX століття.

Останнім часом у літературознавчих джерелах дедалі частіше можна побачити тлумачення поняття «жіночий текст. Більшість українських дослідниць цієї тематики (а це Віра Агеєва,Євгенія Кононенко, Людмила Таран, Марина Гуз.Справді, тоді з’явилося поняття «український жіночий текст», тобто твір, написаний рукою жінки і такий, що в ньому описано реалії, побачені жінкою. Шовалтер визначає три основні фази жіночої творчос ті: імітація та інтернаціоналізація домінуючих літературних видів; протест проти цих стандартів і захист своїх прав як меншин; самовідкриття та пошук ідентичності. Пшибичевська стверджує, що жінці властивіше, ніж чоловікові, вигранювати свій стиль за допомогою метафоричного мислення та метафоричного письма.Алексієвич пише, що жінки відчувають інакше, ніж чоловіки, що вони є більш психологічними, тому їхні розповіді є цікавішими для письменника. Жінка-митець вже не євиключенням в суто “чоловічому” світі літератури та мистецтва, вона утверджує себе в цьому світі, відтворює своє власне бачення, щонеодмінно призводить до переосмислення уявлень про роль жінки суч. суспільстві та про її призначення в мистецтві, культурі, “Жіноче письмо” в українській науці про літературу та літературній критиці з’являється порівняно недавно з початком досліджень феміністичної літературної традиції у 90-х рокахМин. століття. Вивченням проблем жіночого письма плідно займаються українські дослідники В. Агеєва, Т. Гундорова, Н. Зборовська, М. Кривенко, С. Павличко, Л. Таран. які розглядають поняття жіночого письма не тільки якнаслідок теоретичних концепцій, але й як результат розвитку певноїлітературної практики. Т. Шарова зауважує, що вживання поняття “жіночапроза” вказує п ерш за все на визнання факту існування цього літ. феномену, а його виокремлення здебільшого обмежується своєрідністю біологічної статі авторки.М. Кривенко пропонує вважати жіночою прозу, написанужінкою. і Г. Улюра, зазначаючи, що“ жіноча література – це художні твори, створені жінками. Отже, жіноча література вміщає різні за стилем, жанром, видом, ступенем і мірою таланта та впливу на літературний процес тексти, котрі поєднані одним єдиним чинником – статтю автора” і єдиною проблемою іздефініцією поняття “жіноча література” вбачає в тому, що тривалий час це словосполучення використовувалосяв якості оціночної категорії.Т. Гундорова впевнено заявляє, що “ґендерно відмінне письмо – культурний факт”, і водночас наголошує, що про виразну “статевість” письма можна говорити тоді, “коли у текст особливий наголос робиться на тих означниках, які традиційно пов’язані зі статтю”.Х. Стельмах, яка зауважує, що жіноче письмо з’являється там, де письменниці відчувають маргінальність свого існування.До ознак, що увиразнюють ґендерний аспект жіночого письма можно віднести, відкриту структуру тексту, здатність до розширення, продовження, надмірну діалогічність, синкретизм у використанні літературних жанрів,тенденцію до імітації усного мовлення на письмі,акцентування внут.мовлення героїв, потяг до натуралізму, автентичності у зображенн жіночої фізіології, деструкцію часово-просторових координат,,ігнорування зовнішніх/внутрішніх меж в зображення закрити місцевостей або, навпаки, безкраїх просторів, протиставлення теперішнього майбутньому або минулому. Слід також зауважити, що зацікавленість літературознавців та дослідників жіночою літературою спонукає їх до спроб розробити класифікацію цієї літератури, звісно використовуючи ґендерний підхід до літератури, як то, наприклад, свідоме чи несвідоме виявлення у тексті своєї жіночої відмінності, намагання наслідувати існуючу літературну традицію (“чоловічу” практику письма), або наголошення на створенні власної жіночої естетики; розбіжності на ідейно-тематичному рівні або художньо-естетична своєрідність. Стельмах розрізняє феміністичну жіночу прозу, яканаголошує на відмінності та послуговується феміністськими моделями жіночності; “вуманістичну” жіночу прозу, що позбавлена феміністичної домінанти, але намагається артикулювати відмінність; та “універсальну”жіночу прозу, що тяжіє до універсалізму у мовних зразках та способах відображення жіночих образів, або “астетеву” прозу.Т. Шарова-типи жіночої прози: феміноцентричну, андрогінну та квазі -жіночу.для феміноцентричної-є концепція особистості жінки та проблематизація і концептуалізація статі. Феміноцентричні твори здебільшого порушують питання про людську/жіночу свободу як спробу її виборення у когось (зокрема, чоловіка) чи чогось (суспільства, обставин, долі, Бога). Андрогінна жіноча проза вирізняється тонким психологізмом, ліро-епічним типом світовідчуття, винятково драматичною модальністю. Твори цієї групи насичені морально-етичними, ідеологічними, психологічними конфліктами, які драматизують оповідь.Жінка-автор та її герої розмірковують про добро і зло, відповідальність, силу та слабкість, сенс життя, призначення людини, про споконвічну таневід’ємну свободу. Для андрогінної жіночої прози нехарактерне пряме вираження авторської світоглядної позиції. Квазі-жіноча проза виокр. з-поміж інших типів жіночої літератури своєю ігровою, розважальною функцією. Жіночі персонажі зазвичай зображені такими, якими їх хоче бачити чоловік. Тут замість реалістичних образів використовуються стереотипи, кліше, штампи, які “мандрують” із одного твору такого ґатунку в інший. Конфлікти головним чином є зовнішні та служать ключовим елементом сюжету.Сучасна українська жіноча література, а саме драматургія, набуває свого розвитку та популярності в непрості часи для українського суспільства, й існування жінки в цьому суспільстві надає величезні можливості художньо осмислити нездоланні суперечності жіночого духу, її прагнення до самоідентифікації, самореалізації, пошуків гармоніїсвого буття. Важливу роль в образотворенні відіграють елементи ритуальних структур. Елементи ритуалу жертвопринесення складають структурну основу ключових сюжетних подій, які являють динаміку ровитку героя, у творах „Осінь мага”, „Спокуса сірого голуба”, „Потяг до світла” Л.Демської; „Землетрус”, „Провідна неділя” С.Майданської; психологічному етюді (за визначенням Я.Голобородька) „Сестро, сестро” О.Забужко. Фраґменти ініціаційного ритуалу простежуються в сюжетній схемі повістей Н.Конотопець (світоглядні пошуки героя відповідають схемі віднайдення тожсамості: насолода (любов до однокласника) – страждання (зрада) – відродження (шляхом духовного досвіду проходження дороги)), О.Забужко, Ю.Шевчук. У прозі українських письменниць спостерігаємо увагу до феномену інфантилізації суспільства, який неоднозначно трактується в прозі Н.Околітенко (як трагічні наслідки безвідповідальності) і Г.Пагутяк (як реакція самозахисту проти жорстокого суспільства, беззахисність людини).В українській жіночій прозі кінця ХХ століття варіативно репрезентовані ґендерні аспекти ідентичності через посередництво лексичних засобів оцінки в мовленні персонажів, портретні описи, при аналізі яких виявляється інформативною категорія кута зору.

2. Сергій Жадан - один із лідерів новітньої української літератури.

Сергі́й Ві́кторович Жада́н (народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільськ Луганської області) — український письменник, перекладач та громадський діяч. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших.

Дата добавления: 2015-04-24