Оцінка успішності учня, її значення у навчальному процесі. Критерії оцінки. Індивідуальний підхід до оцінки успішності учня

Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

1)Методи усного контролю (індивідуальне і фронтальне опитування); 2)методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти), 3)методи лабораторного контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології), методи машинного контролю (комп'ютер, але він не враховує індивідуальних особливостей учня); методи самоконтролю (вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми).

В проблеми контролю слід виділити такі елементи: - систему принципових вимог; - види контролю; - зміст контролю за різними видами навчальної діяльності; - нормативи 4-бальної системи контролю.

Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.

Оцінкою називають характеристику цінності, рівня або значення яких-небудь об'єктів чи процесів.

Оцінити - значить встановити рівень, степінь або якість чого-небудь. Оцінка основується на даних наявної інформації та результатах проведеного контролю.

Вимоги до оцінки: об'єктивність, всебічність, систематичність, наявність чітких критеріїв (В них вказується, яким вимогам повинна задовольняти усна чи письмова відповідь, яким балом слід оцінювати теоретичну і практичну підготовку учня. Чітке знання цих критеріїв і їх використання в повсякденній роботі необхідне кожному вчителю - педагогічний такт. Оцінка вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів повинна, враховувати всі сторони навчання, характеризувати повноту і якість засвоєних знань; рівень свідомого творчого застосування їх на практиці; сформованість загального і специфічного для кожного предмета вмінь і навичок. Оцінка навчально-пізнавальної діяльності школярів виражається в оцінювальних судженнях та висновках вчителя, які відображають якісну характеристику загального рівня підготовки учнів, їх успіхи, недоліки, шляхи поліпшення результатів. Кількісним вираженням оцінювання є оцінка, "відмітка". (Оцінювання - поняття широке, ємне, виражає якісний стан підготовки учнів; відмітка - дає лише умовну кількісну характеристику оцінювання).

В сучасному світі існує 4-бальна система оцінювання. "5" ставиться за чітке і повне знання програмового матеріалу, безпомилкову підсумкову роботу (письмову) та бездоганні відповіді при усному опитуванні. "4" - за наявність другорядних упущень в основному при правильній відповіді (за 1-4 не грубі помилки орфографічного чи синтаксичного характеру). "З" - за задовільну відповідь, де є значні помилки і коли учень знає лише основну сутність питання. "2" - за незнання матеріалу або за відмову від відповіді.

Освітня роль, учні одержують об'єктивну інформацію про результати своєї роботи. Виховна роль, усвідомлення учнями шляхів підвищення ефективності навчання.

21. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю. Функції, зміст, види контролю.

В широкому розумінні контроль - це перевірка чого-небудь.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів є складовою частиною процесу навчання в умовах руху вперед, тому що учень повинен мати уяву про те: що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу.

Сприяє: 1. виявл успішн навчання, 2. виявлення причин неуспішності, 3. стимул руху вперед.

Компоненти: перевірка – виявлення ЗУН, оцінка – вимір ЗУН, облік – фікс рез-т у вигляді оцінок у журналі.

В процесі контролю повинна здійснюватись: комплексна перевірка всієї навчальної діяльності учнів; динаміка їх загального розвитку; формування загально-навчальних і спеціальних вмінь; творчих можливостей; позитивні якості особистості.

Види контролю: попередній (на поч. навч. року, нової теми, у новому класі), поточний, періодичний, підсумковий, усний, письмовий, лабораторний.

Функції: навчальна (сприяє засвоєнню, систем та закріпл знань), контролююча (зворотній зв’язок), виховна (привчання до відповід, дисципл, активн, самост), розвиваюча (розв пізнавальних процесів: мислення, уваги, пам’яті), стимулююча (спрямив на розвиток учнів на основі врахування наявного розвитку).

Поточний контроль здійснюється на уроці спостереженням за роботою класу і кожного учня окремо. Забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, Індивідуальним і фронтальним опитуванням.

Періодичний контроль має плановий характер, проводиться після вивчення логічно завершених тем, розділу, програми, в кінці навчальної чверті, року, з урахуванням даних поточного контролю. Служить для самоаналізу праці вчителя.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів І річних контрольних робіт. Можливий також поурочний і тематичний контроль, який охвачує проблематику ряду уроків.

По Формам організації: фронтальний контроль, груповий контроль, індивідуальний контроль, комбінований контроль, самоконтроль.

Фронтальний дозволяє поєднувати перевірку з задачею повторення і закріплення вивченого матеріалу, викликає підвищення ефективності класу. Недолік: важко забезпечити індивідуальну перевірку роботи кожного учня. Груповий використовується, коли виникає необхідність перевірити підсумок навчальної роботи частиною учнів класу (групою). Контрольне запитання ставиться перед цією групою учнів, але участь беруть всі учні класу. Комбінований поєднує Індивідуальний, фронтальний і груповий контроль Вимагає від вчителя добрих навичок розподілу уваги.

Самоконтроль має велике психологічне значення, стимулює учня, здійснює усвідомлення мотивацій, престижу, спонукає формування підвищеної відповідальності.

Значення контролю: навчальне і розвиваюче (допомагає у всесторонньому вивченні учнів, розширює і поглиблює отримані знання, розвитку пізнавальних інтересів і здібностей), виховне (підвищення відповідальності за виконану роботу не тільки учня, а й вчителя; привчає учнів до систематичної праці, акуратності при виконанні домашнього завдання, формує позитивні моральні якості; формує здорову суспільну думку.

Вимоги до контролю: об’єктивність, індивідуальний хар-р, систематичність, власність (мотивація), всебічність, диференційованість, етичність, педагогічний такт, єдність вимог вісх вчителів.

22. Класно-урочна система навчання, урок як основна форма організації навчання. Типи і структура уроку.

Форма – зовнішній вираз будь-якого змісту.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і впевному режимі.

Класно-урочна система навчання - це навчальна робота, яка проводиться з групою учнів постійного складу однакового віку і рівня підготовки (класом), що проводиться в певний час і по встановленому розкладу. Я.А. Коменський в XVII столітті запропонував і на практиці застосовував класно-урочну систему, яка забезпечує ефективне навчання одним вчителем порівняно великої кількості дітей. Система існує 350р. як форма організації навчально-виховного процесу.

Урок – форма організації навчання, за якою заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного рівня і віку підготовки впродовж певного часу і відповідного розкладу.

Структура разом із типами уроків утворює типологію:

Іванов:Казанцев Онищук.

(за етапами навч. дія-сті.) (за способами проведення) (дидактична мета і місце урока

Вступні уроки уроки-бесіди в заг. системі уроків.)

ур. первісного ознайом. з матеріал. уроки-лекції урок засв. нових знань

Ур. застосов. одерж. знань на практиці кіно уроки урок комплексного застосув.

Комбіновані лаб. та інші практичні заняття ур. узагальнення та системат.

уроки повторення

Типи уроків, урок оволодіння учнями нових знань (накопичення матеріалу, вивчення явищ); уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок; уроки узагальнення і систематизації знань; уроки комплексного застосування знань, вмінь і навичок; уроки контролю (усний, письмовий), комбіновані уроки (на яких розв'язується декілька дидактичних задач).

Структура уроку – Це міні процес. Залежить від його цілей, змісту матеріалу, методів, прийомів, засобів навчання, рівня підготовки учнів.). В структурі уроку виділяють: відносно постійну (спеціальні елементи), змінну (метод розв'язання дидактичної задачі).

1)Дидактична підструктура. Етапи, актуалізація опорних знань; формування нових понять; застосування вивченого матеріалу.

2)Методична підструктура. Етапи: розв'язання типових задач, письмових чи усних вправ, опитування, пояснення навчального матеріалу, експеримент, самостійна робота..

3)Логіко-психологічна підструктура. відтворення відомого, осмислення попередніх знань, сприймання нового, узагальнення, систематизація, закріплення.

Вимоги до сучасного уроку: творча робота вчителя І учнів; реалізація міжпредметних зв'язків; врахування індивідуальних та вікових особливостей; педагогічний такт, культура мови вчителя; пізнавально-самостійна робота учнів, гуманізм; врахування фізіологічних особливостей учнів; розумна вимогливість, доброзичливість вчителя; раціональне використання кожної хвилини уроку.

23. Підготовка вчителя до уроку. Тематичне і поурочне планування. Аналіз уроку.

Підготовка до уроку склад. з 1)Алгоритму підготовки та2) планування

1)Алгоритм – сукупність та послідовність правил для підготовки до уроку.

Загальна та конкретна підготовка. До конкретної відноситься: підбір матеріалу, формулюв. теми і мети, запас завдань, розподіл часу, перевірка підготовки до уроку як вчителя так і учнів.

2) Планування – завершальна стадія підготовки

Планування є:

§ календарне – на півріччя

§ тематичне – до певної теми

§ поурочне – на кожен урок

В підготовці вчителя до уроку виділяють два етапи: попередня підготовка - полягає у вивченні вчителем суспільно-політичної, спеціальної, педагогічної І методичної літератури, ознайомлення із змістом програми, пояснювальної записки до неї, з підручниками і посібниками, досвідом роботи інших вчителів; безпосередня підготовка - конкретизація тематичного планування стосовно кожного уроку, складання планів окремих уроків.

План уроку є обов'язковим для кожного вчителя незалежно від його досвіду і ерудиції.

Структура плану: назва теми уроку, клас; мета (освітня, виховна, розвиваюча); учбове обладнання, структура (коротка викладка змісту матеріалу, що вивчається на уроці, виділення основних розділів); домашнє завдання.

При підготовці до уроку вчитель аналізує уроки, проведені в цьому класі раніше, звертає увагу на степінь реалізації поставлених задач, враховує труднощі, недоліки. Визначення структури уроку проводиться з урахуванням його типу, місця в системі уроків.

Задача: встановити оптимальні методи, прийоми, засоби навчання для кожного етапу уроку, характер пізнавальної діяльності, поєднання фронтальної, групової і Індивідуальної роботи на уроці, відібрати і підготовити дидактичний матеріал, експерименти, наочність, ТЗН.

Календарний план роботи - розподіл в часі вивчення тем програми, встановлюються відповідні календарні строки з урахуванням кількості годин, що відводяться на кожну тему по програмі з урахуванням розкладу занять. Календарний план дозволяє контролювати строки проходження окремих розділів програми, щоб не допустити зайвої спішки чи відставання.

Тематичне планування - послідовність уроків, основні розділи, види робіт, міжпредметні зв'язки, необхідне обладнання.

Аналіз уроку:

− Повний – детальний аналіз усіх аспектів уроку

− короткий – мета – перевірка і заг. оцінка якості та метод-наукового. рівня уроку.

− аспектний – детальний розгляд певного аспекту уроку, можливо для виявлення недоліків.

Схема аналізу уроку: 1. Загальні відомості про урок. 2. Дотримання дидактичних принципів навчання. 3. Виховування учнів на уроці. 4. Методи навчання. 5. Використання засобів навчання. 6. Психологічний стан на уроці. 7. Оцінювання роботи учнів. 8. Підготовка вчителя на уроці. 9. Висновки, пропозиції.

Урок - організована форма навчально-пізнавальної роботи, при якій вчитель на протязі точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці пізнавальною діяльністю постійної групи учнів.

Дата добавления: 2015-04-24