Політичні гарантії

Політика – особлива діяльність по управлінню державою, суспільством, організаційна і регулятивно-контролююча сфера суспільства, що здійснює управління економічною, правовою, соціальною, культурною, релігійною сферами та ін. [84]. Видами політики є економічна, соціальна, правова, культурна тощо. Соціальна політика – це діяльність держави з управління розвитком соціальної сфери суспільства, спрямована на задоволення інтересів і потреб населення [85]. Соціальну політику часто ототожнюють із “соціальною сферою”, “гуманітарною політикою”, “соціальною роботою”. В Україні соціальна політика дедалі більше розглядається як важливий елемент саме економічної стратегії державотворення, бо вирішення корінних соціальних проблем – необхідна умова стратегії стабільного, сталого розвитку конкретної людини, суспільства загалом. Основними елементами соціальної політики є соціальне забезпечення, соціальне управління, соціальна робота і соціальний захист [86].

До основних завдань соціальної політики належать: 1) гармонізація суспільних відносин, узгодження інтересів і потреб окремих груп населення з довготривалими інтересами суспільства, стабілізація суспільно-політичної системи; 2) ство­рен­ня умов для підвищення матеріального добробуту громадян, формування економічних стимулів для участі в суспільному виробництві, забезпечення рівності соціальних можливостей для досягнення нормального рівня життя; 3) забезпечення соціального захисту всіх громадян і їх основних гарантованих державою соціально-економічних прав, у тому числі підтримки вразливих груп населення; 4) забезпечення раціональної зайнятості в суспільстві; 5) розвиток таких галузей соціального комплексу, як освіта, охорона здоров’я, наука, культура, житлово-комунальне господарство і т. ін.

Залежно від поглядів впливових політичних сил на втручання держави в соціально-економічну сферу суспільства, на рівень соціальної захищеності населення, на забезпечення свободи соціального вибору у різних груп населення, під впливом соціальних процесів на економічний розвиток країни сформувались різні моделі соціальної політики, що застосовуються у тих чи інших країнах.

У світовій практиці існує два найвпливовіших напрями функціонування й розвитку соціальної політики – ліберальний і соціально-демократичний. Ліберальний напрям передбачає надання можливостей для розв’язання індивідуальних проблем самому громадянину, а держава лише формує для цього умови і бере на себе функції, які він або його родина неспроможні виконати власними силами. Метою соціальної політики за такого підходу є забезпечення рівних можливостей усім у досягненні того соціального статусу, який відповідає кожній особистості.

Метою соціальної політики соціально-демократичного напряму є досягнення соціальної справедливості в суспільстві, зняття нерівності, що виникає під час розподілу соціальних та економічних ресурсів. Незалежно від особистого внеску держава гарантує визначений рівень доходів і соціальних послуг. За такого підходу з людини знімається турбота про розв’язання власних соціальних проблем, виключаючи стимули для самореалізації та боротьби за існування. Соціальну політику України не можна віднести ні до ліберальної, ні до соціально-демократичного підходу її регулювання, а швидше – до так званого пом’якшеного варіанту соціальної політики лібералізму, яким є модель державної політики соціального забезпечення [87]. Суть її полягає в наданні мінімального рівня соціальних гарантій з боку держави. Мінімальні кошти для існування повинні співвідноситись з мінімальними потребами, а їх рівень має зростати пропорційно підвищенню загального життєвого стандарту. Механізм забезпечення цієї політики ґрунтується на поєднанні заходів соціального страхування й державної підтримки.

Соціальними пріоритетами в соціальній політиці є: 1) досягнення поліпшення матеріального положення і умов життя людей; 2) забезпечення зайнятості населення, підви­щення якості і конкурентоздатності робочої сили; 3) гарантії конституційних прав громадян у сфері праці, соціального забезпечення і захисту, охорони здоров’я, культури, забезпечення житлом; 4) переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї, жінкам, дітям і молоді; 5) нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої і громадян похилого віку; 6) поліпшення соціальної інфраструктури.

Політичні гарантії – це політичні умови та засоби, що забезпечують безперешкодне здійснення людьми права на соціальне забезпечення. Вони передбачають створення таких умов, за яких вільно можуть функціонувати не тільки політичні партії, але й громадські об’єднання, які займаються проблемами вразливих верств населення, а також залучення громадян до управління справами держави у сфері соціального забезпечення та захисту. Політичні гарантії базуються на політичній стабільності суспільства, сильній державній владі, яка спроможна втілювати в життя соціальні програми, соціальних обов’язках держави перед своїми громадянами, чіткому визначенні повноважень державних органів у соціальній сфері як по вертикалі, так і по горизонталі.

Дата добавления: 2015-05-10