Конституційний механізм захисту права на соціальне забезпечення

Конституційний механізм – це передбачені Конституцією України умови та засоби, які гарантують кожному ефективну та безперешкодну реалізацію належного особі права на конкретний вид соціального забезпечення. Цей механізм включає:

1. Проголошення України соціальною державою (ст.1 Конституції України). Соціальною є держава, у якій конституційно гарантуються економічні, соціальні і культурні права і свободи особи та відповідні обов’язки держави. Основними напрямками діяльності такої держави є: 1) захист людини від свавілля державних органів, гарантування здійснення ними своїх прав, визнання суспільної злагоди як основи політики; 2) соціальний захист та соціальне забезпечення найбільш уразливих верств населення; 3) юри­дичне забезпечення рівності можливостей членів суспільства.

До основних завдань соціальної держави належать: 1) створення необхідних передумов для того, щоб кожен член суспільства мав змогу забезпечити себе та свою сім’ю усім необхідним, не вдаючись до державної підтримки. І лише соціальним аутсайдерам необхідно надавати державну соціальну допомогу; 2) створення умов та гарантування реалізації кожним своїх економічних, соціальних та культурних прав; 3) проведення комплексу заходів, спрямованих на створення та підтримання гармонійних відносин у суспільстві, зміцнення соціального миру і злагоди, стримування соціального розшарування населення.

Соціальні відносини в Україні, перш за все, базуються на таких основних засадах, що закріплені у ст.3 Конституції України: 1) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; 2) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 3) держава відповідає перед людиною за свою діяльність; 4) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Соціальна політика держави базується на таких конституційних положеннях: 1) держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ч.2 ст.43); 2) кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах (ч.4,5 ст.43); 3) держава гарантує мінімум заробітної плати не нижче від зазначеної законом (ч.4 ст.43); 4) пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46); 5) сім’я дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.5 ст.51); 6) громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону (ч.2 ст.47); 7) охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена (ч.2,3 ст.49); 8) держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-екологічне благополуччя (ч.5 ст.49); 9) утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей (ч.3 ст.52); 10) держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ч.3 ст.53); 11) держава сприяє розвиткові науки (ч.3 ст.54); 12) держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ч.4 ст.42).

2. Загальні засади конституційного ладу. У розділі І Конституції України закріплені загальні гарантії забезпечення прав і свобод людини і, зокрема, права на соціальне забезпечення.

Фундаментом чи джерелом для соціального забезпечення людей у кожній державі виступає її економіка. У залежності від рівня її розвитку залежить обсяг виділених коштів на реалізацію соціальних програм. Економічні відносини включають відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Стосовно відносин власності Конституція України закріплює: 1) однаковий загальний правовий режим для всіх форм власності, тобто всі суб’єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч.3 ст.13); 2) принцип гарантованості прав усіх суб’єктів власності й господарювання (ч.3 ст.13); 3) перелік природних об’єктів (земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси) власності українського народу (ч.1 ст.13); 4) коло суб’єктів права користування природними об’єктами права власності народу – громадяни України (ч.2 ст.13); 5) можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами, державою (ч.2 ст.14); 6) обмеження щодо використання власності (ч.3 ст.13, ч.8 ст.41). Крім того, у Конституції України закріплені свобода економічної діяльності та свобода конкуренції економіки (ч.4 ст.13). Усе це створює умови для працездатних осіб своєю працею або своєю власністю заробляти необхідні доходи для повноцінного життя та формування соціальних фондів для суспільної підтримки непрацездатних членів суспільства.

Стаття 15 Конституції України передбачає, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Держава гарантує свободу політичної діяльності, що не заборонена Конституцією і законами України. Згідно з ч.1 ст.36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ч.3 ст.36). Усі політичні партії декларують турботу про вразливі групи населення. Свої цілі вони втілюють через соціальні програми, які затверджуються після перемоги на виборах. Недостатня або неефективна соціальна політика веде до програшу на наступних виборах і приходу до влади інших політичних сил, що враховують у своїй політиці невдачі попередників.

Принцип ідеологічної багатоманітності означає право кожної особи, соціальних груп, політичних партій і громадських організацій безперешкодно: 1) розробляти концепції, теорії, ідеї щодо економічного розвитку країни, соціальної політики, права соціального забезпечення та права соціального захисту населення; 2) пропагувати свої погляди через засоби масової інформації; 3) здійснювати діяльність щодо втілення своїх ідеологічних концепцій у соціальну сферу, в практичну роботу органів соціального захисту населення.

Гарантіями права на соціальне забезпечення виступають також такі положення Конституції України: 1) Україна є неза­лежною, демократичною і правовою державою (ст.1); 2) єдиним джерелом влади в Україні є народ, що здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч.1 ст.5); 3) право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові (ч.2 ст.5); 4) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч.1 ст.6); 5) в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст.7); 6) в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8); 7) норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8); 8) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9); 9) держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст.11); 10) забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави (ст.16); 11) держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.5 ст.17); 12) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19).

3. Рівність щодо реалізації права на соціальне забезпечення. Згідно зі ст.21 Конституції України всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Це означає, що людина має право на соціальне забезпечення з моменту народження. Протягом усього її життя держава ні під яким приводом не може позбавити особу цього права. За наявності відповідних юридичних фактів особа може реалізувати своє право на той чи інший вид соціального забезпечення. Рівність щодо права на соціальне забезпечення означає, що всі громадяни наділені рівними правами в соціальній сфері відповідно до свого правового статусу (дитини-інваліда, учасника війни, застрахо­ваної особи, держслужбовця, судді тощо).

Права людини в соціальній сфері, які закріплені у Конституції України, не є вичерпними (ч.1 ст.22). У поточному законодавстві за наявності ресурсних можливостей економіки можна закріплювати інші соціальні права людини. Консти­туційне право на соціальне забезпечення (соціальний захист) гарантується і не може бути скасованим (п.2 ст.22). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав у сфері соціального забезпечення (ч.3 ст. 22). Останнє допускає заміну пільг грошовими виплатами.

Конституція України забороняє при наданні соціального забезпечення встановлювати привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками (ч.2 ст.24).

У ч.3 ст.24 Конституції України зафіксовані гарантії рівності прав жінки і чоловіка, зокрема, таких як установлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, а також забезпечення їх правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Важлива гарантія права на соціальне забезпечення закріплена у ст.157 Основного Закону України, яка проголошує, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина.

4. Організаційно-правові гарантії права на соціальне забезпечення. Конституція України в загальних рисах регламентує повноваження державних органів у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина і, зокрема, права на соціальне забезпечення. До таких органів належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Конституційний Суд України, Прокуратура України, суди.

Захист прав і свобод Верховна Рада України здійснює через законодавчу діяльність. Згідно зі ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина; 2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки; 4) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 5) основи національної безпеки. Важлива роль у сфері соціального забезпечення належить Верховній Раді України щодо реалізації нею своїх повноважень (ст.85). Вона: 1) затверджує Державний бюджет України та вносить до нього зміни; 2) здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України та приймає рішення щодо звіту про його виконання; 3) визначає засади внутрішньої політики; 4) затверджує загальнодержавні програ­ми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 5) розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів в Україні; 6) здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; 7) призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Верховна Рада має й інші повноваження, що дають їй можливість суттєво впливати на соціальну політику в Україні.

Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він користується правом вето, особливо, коли це стосується затвердження Державного бюджету України (при виділенні недостатніх коштів на соціальні потреби).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідно до ст.116 Конституції України: 1) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 2) забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки; 3) розробляє і здійснює загальнодержавну програму соціального розвитку України; 4) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання після затвердження Верховною Радою України; 5) спрямовує й координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до ст.101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу (ст.3 Закону України від 23 грудня 1997 року „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”).

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ч.2 ст.147 Конституції України). Суб’єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є фізичні і юридичні особи. Метою конституційного звернення є забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина і в тому числі права на соціальне забезпечення.

Частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З компетенції суду не вилучено жодної категорії справ за участю органів соціального захисту населення, яку він не вправі розглянути по суті.

5. Правовий статус особи. Основним елементом правового статусу людини є її права і свободи. Конституція України передбачає такі з них: 1) фізичні (ст.27-35); 2) політичні (ст.56-40); 3) економічні (ст.41-45); 4) соціальні (ст.46-52); 5) культурні (ст.53-54). Усі вони пов’язані між собою. Порушення одних прав веде до порушення інших. Кожна група прав і свобод має свою специфіку, а значить неоднаковий механізм їх реалізації та захисту.

Таким чином, передбачений у Конституції України механізм захисту права на соціальне забезпечення, у свою чергу, вимагає належного гарантування з боку державних органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Дата добавления: 2015-05-10