Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблеми гарантій права на соціальне забезпечення




 

У попередніх параграфах розкриті фактори і засоби, за наявності яких особа може безперешкодно реалізувати належні їй права у сфері соціального забезпечення. Обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру не дають можливості нормально функціонувати механізму забезпечення права на соціальне забезпечення. У цій ситуації належні (викладені на папері) гарантії самі стають перешкодою в реалізації цього права і потребують додаткового механізму гарантування цих гарантій. Через це в літературі широко обговорюються проблеми гарантування належних людині прав і свобод.

Перш за все, на забезпечення права на соціальне забезпе­чення в перехідний період несприятливо вплива­ють так звані загальносоціальні гарантії, до яких відносять ідеологічні, політичні, економічні, соціальні, організаційні.

Усі розуміють, що марксистсько-ленінська концепція соціального забезпечення повинна бути замінена іншою, яку сприйняла б більшість насе­лення. У світі сформована не одна така концепція, але жодну з них не можна в чистому вигляді пере­носити на український ґрунт. Різні політичні сили почали моделювати власні ідеологічні концепції здійснення реформування соціального забезпе­чення, але вони поки що знаходяться в зародково­му стані. Люди старшого покоління переважно схиляються до соціал-демократичної концепції соціального забезпечення, за якої державі відво­диться основна роль у регулюванні відносин у сфері соціального забезпечення. Для молодого ж покоління більш приваблива неоліберальна концепція, при якій особа здійснює різні платежі у фонди, з котрих пізніше отримуватиме належні їй соціальні виплати при мінімальному втручанні держави в ці процеси. Відсутність офіційної кон­цепції стримує проведення ефективних перетво­рень у соціальній сфері, призводить до прийняття суперечливих рішень та шарахання при здійснен­ні соціальної політики.

Перехідний період характеризується значною політичною нестабільністю: йде процес форму­вання великих партій, здатних брати владу в свої руки і керувати державою; проводяться не завжди вдалі політичні реформи; наявна недостатня полі­тична воля щодо неухильного дотримання чинних нормативних актів (діяти у правовому полі); від­сутній незалежний і потужний профспілковий рух, спрямований на захист і відстоювання соціальних завоювань працюючих; маніпулюван­ня волевиявленням виборців: непоодинокий непрофесіоналізм працівників виконавчих струк­тур; позачергові вибори та постійна зміна соціаль­них орієнтирів владних структур. У цих умовах важко не тільки приймати економічно обґрунтовані соціальні нормативні акти, а й забезпечувати їх реалізацію.

Ще гірша ситуація з економічними гаранті­ями. Розрив економічних зв’язків, випуск некон­курентної продукції, хаотична приватизація, демонтаж радянської економічної інфраструкту­ри, інфляція, податковий тиск, корупція, відсут­ність єдиних правил гри, протистояння олігархіч­них кланів, зупинення підприємств, спорожнілі джерела фінансування соціальних програм тощо суттєво погіршили гарантованість соціальних виплат та надання соціальних послуг. В умовах економічної нестабільності проблематично знахо­дити кошти на збільшення зарплати, соціальних виплат, підтримання наявної соціальної інфра­структури.

Політичні й економічні негаразди суттєво вплинули на рівень забезпечення права на соціальне забезпечення. У перехідний період відбулось реальне зниження розмірів пенсій, допомог, якості надання соціальних послуг. Різні форми безробіття почали переслідувати праце­здатне населення. У пошуках роботи люди потягнулись за кордон. На вулицях з’явились безпритульні діти. Швидкими темпами йшло майнове розшарування населення. Підприєм­ства почали відмовлятись від “соціалки”, прак­тично припинилось надання безплатного житла. Неконтрольоване чиновництво почало “вибива­ти” для себе невиправдані соціальні пільги, високі зарплати, пенсії. Ці та інші соціальні про­блеми також не сприяють гарантованості права на соціальне забезпечення.

Не краща ситуація із спеціальними (юридичними) гарантіями. Закладені в Конституції України гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина носять декларативний характер. Від принципів побудови правової держави відійшли, а надбання соціалістичної (радянської) держави у сфері соціального забезпечення не зуміли розумно використати в програмі побудови проголошеної соціальної держави.

Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через поточне законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Конституції окреслюють рамки соціальної політики країни, пріоритети в ній, визначають основні завдання соціальної функції держави, установлюють обов’язки державних органів по відношенню до людини у сфері соціального забезпечення та соціального захисту населення.

У поточному законодавстві можуть зводитись нанівець закладені в Конституції України окремі гарантії забезпечення права людини на соціальне забезпечення.

Так, конституційне положення про те, що соціальні виплати, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, спотворене тим, що парламент його встановлює довільно (нормативно) без урахування його реальної вартості. До речі, прожитковий мінімум повинен не встановлюватися, а визначатися незалеж­ним від уряду органом, а Верховна Рада України може законодавчо встановити його рівень забезпечення. У даний час прожитковий мінімум із гарантії перетворився в її протилежність при визначенні обсягів надання конкретних видів соціального забезпечення.

У перехідний період закріплене в юридичних нормах право особи на той чи інший вид соціального забезпечення не може здійснюватися в повному обсязі, не забезпе­чується судовим та позасудовим захистом, у багатьох випадках є декларованим і виступає орі­єнтиром для виконавчої влади.

На думку автора, на вказане право обмежено поширюються вимоги ч.2 і ч. 3 ст. 22 Конституції України. З метою реалізації принципів рівності та справедливості при проведенні реформу­вання соціального забезпечення можуть скасову­ватись окремі його види, змінюватись у бік зменшення обсяги їх виплати чи надання. У результаті еконо­мічної ситуації можливе звуження змісту та обся­гу існуючих прав у сфері соціального забезпечен­ня. Про неконституційність таких норм навряд чи можна вести мову. Виходячи з концепції єдиної природи прав і свобод людини та громадянина, Конституційний Суд України у питаннях збере­ження пільг чиновникам, як правило, посилаєть­ся на ст.22 Конституції України. Така точка зору є не тільки хибною, а й шкідливою, оскільки перешкоджає усуненню перекосів у соціальному забезпеченні, утвердженню принципів справедливості і рівності в цій сфері.

Наступною проблемою в системі гарантування права на соціальне забезпечення є дослідження юридичної природи Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки на його базі визначається механізм фінансування соціальних витрат на наступний рік, а в деяких випадках і в поточному році. Практика його прий­няття показує, що ним вносяться суттєві коректи­ви при застосуванні чинного законо­давства, які часто погіршують права людини у сфері соціаль­ного забезпечення. Такі корективи, зокрема, сто­суються: 1) зупинення дії певних положень і норм соціальних законів; 2) установлення пільг і ком­пенсацій та їх розміру залежно від наявності права на податкову соціальну пільгу; 3) переліку видів доплат, що враховуються при обчисленні пенсії; 4) встановлен­ня рівня забезпеченості про­житкового мінімуму та розміру щорічної разової допомоги інвалідам війни; 5) зміни мінімального розміру пенсії по інвалідності; 6) обмеження роз­міру максимальних пенсій; 7) припинення випла­ти дострокових пенсій працюючим пенсіонерам; 8) надання дозволу Кабінету Міністрів України встановлювати, як правило, у бік зменшення роз­міри соціальних виплат, що визначаються залеж­но від розміру мінімальної заробітної плати; 9) виключення засто­сування тендерних процедур при придбанні засобів реабілітації. Крім того, у повному обсязі не фінансуються витрати на реалі­зацію передбачених нормативними актами соціальних програм. Все це суттєво знижує рівень гарантованості прав у сфері соціального забезпе­чення та створює умови для прийняття популіст­ських законів із наступним їх невиконанням через нестачу коштів.

Право на соціальне забез­печення є обов’язком держави шляхом активних дій наявними ресурсами його забезпечувати. Мало проголосити ті чи інші соціальні права, але необхідно мати достатні джерела їх фінансування. Брати на себе обов’язки із соціального забезпе­чення держава може на певний період (бюджет­ний рік), тобто такі зобов’язання щорічно пере­глядаються. Відповідні норми Конституції Украї­ни на практиці не є нормами прямої дії (ч. 3 ст. 8). Без виділення необхідних коштів соціальні права людини не забезпечуються. І на це не слід закри­вати очі. Потрібно від декларативного соціально­го права переходити до реального з урахуванням фінансових можливостей держави. У перехідний період справедливим буде гарантування держа­вою соціальних виплат у межах виділених на бюджетний рік коштів.

Важливим засобом гарантування прав люди­ни є судовий захист. Суди “пачками” приймають відповідні рішення, але в країні виникають труд­нощі з їх виконанням через відсутність коштів і механізму реалізації окремих статей того чи іншо­го нормативного акта. Це призводить інколи до домовленостей між різними гілками влади, що виходить за межі правового поля. Законодавець повинен чітко визначати рамки судового захисту права на соціальне забезпечення, а Конституцій­ному Суду України доцільно щодо цього питання змінити раніше зайняту позицію. На мій погляд, захист судами права людини на соціальний захист повинен обмежитись обсягом виділених на бюджетний рік коштів.

В Україні діє заявочний спосіб реалізації права на соціальне забезпечення, за яким особа має сама подати у соціальну установу заяву з про­ханням надати певну соціальну послугу, пільгу чи виплатити грошову суму. За своєю ініціативою орган соціального забезпечення таких дій не здій­снює. Заявочний спосіб вимагає глибокого і ком­плексного знання кожним соціального законодав­ства, а це не під силу навіть професій­ному праців­нику, що знає законодавство в межах своїх повно­важень. Крім того, в Україні не налагоджене інформування заінтересованих осіб про наявність у них певних прав і порядок їх реалізації. Інколи порядок реалізації настільки складний, що особа відмовляється від його втілення в життя. Тому доцільно налагодити щорічне письмове інформу­вання зацікавлених осіб про їх суб’єктивні права, а також практикувати надання матеріальних засо­бів у більших розмірах без звернення особи з від­повідною заявою (про перерахунок пенсії, переве­дення на інші види соціальної допомоги, забезпе­чення засобами реабілі­тації тощо). Це сприятиме більш ефективному забезпеченню реалізації наявних у людей прав. Бажано встановити матеріаль­ну відповідальність органів соціального забезпе­чення перед людьми за неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Реорганізація системи управління соціаль­ною сферою, передача функцій з одного відомства до іншого, створення нових центральних органів і фондів з державного соціального страхування, управлінські експерименти в цій сфері також внесли свої корективи в гарантування права на соціальне забезпечення.

У перехідний період відбувається зміна сус­пільних відносин, а значить, державою здійсню­ється активна правотворча діяльність. Приймаєть­ся безліч нормативних актів різної юридичної сили. Їх призначення – правове забезпечення здій­снюваних перетворень у соціальній сфері. Правові засоби у своїй сукупності становлять юридичні гарантії права на соціальне забезпечення.

За роки незалежності значно оновлена право­ва база соціального забезпечення з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Держава намага­ється своєчасно реагувати на соціальні негаразди. Проте через відсутність продуманої, науково обґрунтованої програми нормотворчої діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади в цій сфері починають накопичуватись певні проблеми, які негативно впливають на гарантування реалізації людиною її права на соціальне забезпечення. Зро­сла кількість правових актів, які регламен­тують одні і ті ж суспільні відносини (наприклад, у допомо­говому праві). Розширюється практика призупи­нення надання окремих видів соціального забезпе­чення. Розміри деяких соціальних виплат, передба­чених законами, не відповідають реально виплачу­ваним, тобто змінені іншими законами. Загально­о­бов’язкове державне соціальне страхування, наприк­лад, регламентується законами, які переван­тажені статтями організаційного характеру, що утруднює користування цими правовими актами, оскільки норми, які стосуються управління та ком­петенції страхових фондів, цікаві лише професі­оналам. Отже, для зручності користування їх доцільно зосередити в окремому законі. Недостат­ньо якісно здійснюєть­ся і підготовка законопроек­тів, що призведе в майбутньому до внесення в них численних змін. Під впливом виборчих процесів приймаються фінансово незабезпечені закони. У багатьох випадках порядок отримання соціаль­ного забезпечення ускладнений, і людині важко подолати бюрократичні перепони. Цей перелік не є вичерпний і вказує на потребу подальшого вдоско­налення юридичних гарантій забезпечення реалі­зації та охорони права на соціальне забезпечення.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 639; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.