Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ 4 кримінальна відповідальність




4.1. Поняття, зміст, підстава та форми кримінальної відповідальності

Як відомо, в процесі повсякденної життєдіяльності члени суспільства вступають в різноманітні відносини як між собою, так і з державними та громадськими інституціями. Коло цих відносин практично безмежне. Предмети, які викликають їх виникнення та існування, різноманітні. Однак між всіма ними є одне спільне - потреба та існування відповідного механізму їх регулювання. Звичайно, це регулювання не обов'язково здійснюється за допомогою норм права. Значне коло суспільних відносин регулюється не правовими нормами, а нормами етики, моралі, звичаями, традиціями.

Разом з тим значна кількість суспільних відносин регулюється нормами права, які згруповані в галузі відповідно до об'єктів правового регулювання. У механізмі правового регулювання, який притаманний кожній галузі права, існує специфічний механізм відповідальності за порушення регуляторних норм.

Наявність відповідальності ґрунтується на суб'єктивній можливості кожної особи обрати лінію власної поведінки в об'єктивно визначених межах (свобода волі), приймати рішення, базуючись на власній системі цінностей, поглядів та установок.

Відповідальність взагалі є «покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за...дії, вчинки, слова». Виходячи з цього відповідальність полягає в обов'язку давати звіт за свою громадську поведінку й у випадку, коли ця поведінка засуджується суспільством, брати на себе тягар обмежень, які можуть бути накладені суспільством.

Виходячи з поняття відповідальності слід зробити висновок, що відповідальність - категорія адресна, її несе той, хто зобов'язаний її нести або в зв'язку з покладенням обов'язку, або в зв'язку з прийняттям обов'язку відповідати.

Відповідальність є примусовим заходом. Однак ступінь примусу різниться залежно від виду відповідальності.

Через те, що існують різноманітні механізми регулювання суспільних відносин, існують і різноманітні види відповідальності:

S моральна;

S громадська;

S юридична.

Юридична відповідальність, у свою чергу, поділяється на види, які відомі з курсу теорії держави та права (цивільно-правова, адміністративно-правова, кримінально-правова і т. ін).

Отже, виходячи з наведеного ми бачимо, що поняття кримінальної відповідальності - це покладений на особу державою або суспільством чи прийнятий особою на себе самостійно обов'язок при порушенні кримінально-правових норм дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Вже неодноразово наголошувалось, що кримінальне право стоїть дещо відокремлено в загальному ряду галузей права, оскільки не має завдання регуляції суспільних відносин. Головна місія, яку покликана виконувати ця галузь, полягає в охороні найбільш важливих для суспільства відносин, шкода яким спричиняє шкоду суспільству в цілому (ст. 1 КК). У зв'язку з цією специфікою кримінального права специфічною є І відповідальність, яка передбачена кримінальним законом за вчинене особою правопорушення (злочин).

Тому відповідальність, яку несе особа за скоєння діянь, що порушують кримінально-правові норми, має назву «кримінальна відповідальність».

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини Кримінального кодексу. Вперше так визначив підставу кримінальної відповідальності А. А. Піонтковський.Саме його позиція знайшла вираз у чинному КК України, ст. 2 ч. 1 якого закріпила, що «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину».

Слід зазначити, що ця позиція не є загальновизнаною у теорії кримінального права. Приміром, А. Н. Трайнін висловлював думку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність вини особи. Саме ця позиція була прийнята законодавцем при створенні КК УРСР 1960 p., який у ст. З ч. 1 визначав: «Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння». Слід зазначити, що ця точка зору є менш продуктивною. Якщо визнати слушною позицію А. Н. Трайніна, існує можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише за наявності вини і за відсутності інших елементів складу злочину. Звичайно, такий підхід повністю суперечить національній концепції кримінального права і не міг бути визнаний як прийнятний.

У теорії кримінального права була висловлена ще одна думка відносно питання про підставу кримінальної відповідальності. її автор А. А. Герцензон вважав підставою кримінальної відповідальності сам злочин. Він зазначав, що сам факт вчинення передбаченого кримінальним законом діяння є підставою кримінальної відповідальності. Як і попередня, ця точка зору не може бути визнана як оптимальна, адже у разі її визнання до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи, які не відповідають ознакам суб'єкта злочину, ті, хто вчинив діяння безвинно та ін. Реалізація такої ідеї могла би призвести до грубих порушень принципу законності.

Цей вид відповідальності суттєво відрізняється від інших видів юридичної відповідальності.

По перше, слід зауважити, що в сучасній кримінально-правовій науковій думці немає єдиного підходу до розуміння змісту кримінальної відповідальності. Чинне кримінальне законодавство не містить у собі його визначення.

Традиційно дискутуються два основних підходи:

S кримінальна відповідальність є обов'язком особи дати звіт за вчинений злочин та понести в примусовому порядку передбачені законом обмеження;

S кримінальна відповідальність - це накладення спеціальним органом (судом) специфічних, передбачених кримінальним законом заходів примусу на особу, яка визнана винною у скоєнні злочину.

Кримінальна відповідальність настає в зв'язку з юридичним фактом, яким є вчинення злочину. Це пов'язано з виникненням з цього моменту специфічних кримінальних правовідносин, суб'єктами яких є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а іншого, держава в особі органів, на які покладений обов'язок здійснювати боротьбу із злочинністю.

Кримінальні правовідносини знаходять свою реалізацію в кримінальному процесі. Вона здійснюється в такій послідовності:

• порушення кримінальної справи;

• притягнення особи як обвинуваченого;

• складання обвинувального висновку і направлення справи до суду;

• постановления обвинувального вироку з призначенням покарання та вступ його в законну силу;

S виконання покарання;

S наслідки відбування покарання - судимість;

S погашення чи зняття судимості.

У науці кримінального права не існує одностайності щодо визначення моменту виникнення кримінальної відповідальності. Одні автори співвідносять його з моментом виконання закінченого злочину, другі - з моментом притягнення як обвинуваченого, треті - з винесенням обвинувального вироку судом, четверті - з моментом вступу вироку в законну силу.

Вбачається, що найбільш правильною є позиція тих, хто підтримує останню точку зору. На чому базується такий підхід?

Стаття 62 Конституції України визнає, що «Особа вважається невинуватого у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Існує і рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. в справі про депутатську недоторканність, в якому, зокрема, визначено: «1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду»

Таким чином, обов'язок підкоритись кримінальному покаранню виникає лише після визнання особи винною вироком суду, який набрав законної сили. Ніхто не може бути визнаний злочинцем до того, як це визнає суд своїм обвинувальним вироком. Тому не можна погодитись з позицією видатного вченого-криміналіста М. С. Строговича, який з цього приводу вказував: «...Вирок суду не робить злочинцем того, хто вже є злочинцем, хто став ним у момент вчинення злочину»

Якщо розглядати даний вислів з позиції кримінологічної науки, з ним можна погодитись. Однак він стає абсолютно непридатним з позицій демократичного кримінального права, згідно з яким злочинцем особа стає лише після набрання обвинувальним вироком законної сили.

Зміст кримінальної відповідальності визначається обсягом повноважень та обов'язків, які мають учасники кримінально-правових правовідносин.

Якщо розглянути їх обсяг стосовно кожного з учасників, то він може бути визначений в таких межах:

а) для державних правоохоронних органів він визначається наявністю в них таких правових обов'язків:

S порушити кримінальну справу та притягнути особу як обвинуваченого;

S здійснити передбачені чинним кримінально-процесуальним законом заходи по збиранню та фіксації доказів, які підтверджують або спростовують вину особи у скоєнні злочину;

S застосовувати заходи для забезпечення реалізації кримінальної відповідальності.

S скласти обвинувальний висновок та передати справу до суду для вирішення питання про вину особи та призначення покарання;

S за наявності визначених законом обставин вирішити питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності;

S об'єктивно та неупереджено перевірити зібрані досудовим слідством докази вини особи в інкримінованому злочині;

S з'ясувати наявність обставин, які пом'якшують або обтяжать відповідальність;

S постановити вирок виходячи із доведеності вини особи у вчиненні злочину з урахуванням характеристик, що визначають суспільну небезпечність діяння та особи, яка його вчинила;

за наявності визначених законом обставин вирішити питання про звільнення від покарання або про звільнення від відбування покарання з випробуванням;

S забезпечити безумовну реалізацію вироку та досягнення мети кримінального покарання;

S за наявності визначених законом підстав прийняти рішення про дострокове звільнення від покарання, його заміну більш м'яким, про зняття судимості;

б) особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:

- звітуватись перед правоохоронними органами про вчинене діяння;

- при визнанні винною у встановленому порядку отримати передбачене кримінальним законом покарання, прийняти його та відбути;

в) особа, яка вчинила злочин, має право:

- на застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність саме за той злочин, який нею було скоєно;

- на призначення покарання, адекватного ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину та особи винного.

Кримінальна відповідальність реалізується у формах, визначених чинним Кримінальним кодексом.

Основною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку покарання, яке особою реально відбувається. Як свідчить статистика, суди України виносять вироки до реального відбування покарання у 46,4% випадків.

Другою за поширеністю формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням відповідного виду та строку покарання з одночасним застосуванням звільнення від реального його відбування. Ця форма становить 52,9% у загальній масі випадків притягнення до кримінальної відповідальності.

Третю форму становлять випадки засудження винного без призначення покарання і звільненням від покарання на підставі ст. 74 ч. 4 КК у зв'язку із втратою особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпеки або у зв'язку із зміною обстановки, що привело до втрати діянням суспільно небезпечного характеру. На жаль, кількість цих випадків настільки незначна, що навіть не виділяється у судовій статистиці на загальнодержавному рівні.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 566; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.024 сек.