Види покарань

Штраф (ст. 53 КК) - «це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу».

Розмір штрафу визначений ст. 52 ч. 2 КК і встановлений у межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом із цим нормами Особливої частини КК можуть бути встановлені і більш високі розміри штрафу (напр., ст. 209 ч. 1 «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом» встановлює розмір штрафу від п'ятсот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та ін.).

При визначенні розміру штрафу суд повинен враховувати тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного (с. 53 ч. 2 КК).

Цей вид покарання може застосовуватись і як основний, і як додатковий. При застосуванні як додаткового покарання це допускається виключно у випадках, коли санкція норми Особливої частини КК прямо передбачає таку можливість.

Разом з цим штраф може бути застосований і у випадках, коли він прямо не передбачений санкцією норми Особливої частини КК. Це може бути при:

♦ звільненні від покарання з випробуванням (ст. 77 КК);

♦ призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

При неможливості сплати штрафу суд відповідно до ст. 53 ч. 4 КК може замінити несплачену суму штрафу «покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт

за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років».

Ухилення від сплати штрафу утворює склад злочину, передбачений ст. 389 ч. 1 КК і карається виправними работами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Порядок виконання покарання у виді штрафу регламентований главою 5 Особливої частини Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 р. (надалі - КВК).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу (ст. 54 КК).

Цей вид застосовується лише у випадках вчинення винним, який має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, особливо тяжкого або тяжкого злочину.

Слід зауважити, що санкції норм Особливої частини не передбачають цього виду покарання і його застосування в кожному конкретному випадку залишається на вирішення суду. Він належить до додаткових видів покарання. При прийнятті рішення про його призначення суд у вироку повинен посилатись на ст. 54 КК.

Як справедливо наголошував П. С Мати шевський, «каральна особливість цього виду покарання полягає у втраті засудженим привілеїв і пільг, пов'язаних із його військовим, спеціальним званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом, яких суд його позбавив».

Військове звання - звання молодшого, старшого та вищого офіцерського складу, яке встановлено у Збройних силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах, внутрішніх військах та військах конвойної служби (напр., лейтенант, капітан, майор, полковник, генерал та ін.).

Спеціальне звання - звання молодшого, старшого та вищого керуючого складу органів внутрішніх справ (напр., лейтенант міліції, майор міліції, полковник міліції та ін.), органах Митної та Податкової служб (напр., державний радник податкової служби та ін.).

Ранги - встановлені для державних службовців, для працівників дипломатичної служби МЗС України (напр., Надзвичайний полномочний посол, Помічник, 2-й Секретар і т. ін.).

Класні чини, встановлені для працівників органів прокуратури України (юрист 3, 2, 1 класу, молодший радник, радник, старший радник юстиції, державний радник юстиції 3, 2, 1 класу, дійсний державний радник юстиції).

Кваліфікаційні класи присвоюються суддям, лікарям - судово-психіатричним та судово-медичним експертам.

До компетенції суду не входить вирішення питання про позбавлення винного при його засудженні державних нагород, почесних звань, вченого ступеню та вченого звання, оскільки КК не передбачає цього як вид покарання. Порядок виконання цього виду покарання визначений главою 6 Особливої частини КВК.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю (ст. 55 КК) - це заборона займати відповідні, визначені вироком суду посади в органах державної служби, місцевого самоврядування, громадських організаціях, суб'єктах господарської діяльності незалежно від форми власності.

Відповідно до ч. 1 цієї статті при застосуванні цього покарання як основного воно може призначатись на строк від двох до п'яти років, а при застосуванні як додаткового - на строк від одного до трьох років.

Цей вид покарання призначається, як правило, у випадках, коли вчинений злочин пов'язаний із відповідною професійною діяльністю винного, із зайняттям ним відповідного становища, у зазначених органах та організаціях. Його призначення має на меті «відірвати» винного від тих «можливостей», які були ним використані при вчиненні злочину.

Частина 2 цієї статті встановлює, що «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю».

Коли як основний вид покарання винному обрано арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця або позбавлення волі, а цей вид покарання обрано як додатковий, воно діє як протягом виконання основного покарання, так і на строк, визначений вироком суду, який набрав законної сили після відбування основного покарання. Відлік строку починається після виконання основного покарання.

Це правило застосовується і в разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням у порядку ст. 77 КК (ст. 55 ч. 3).

Глава 7 Особливої частини КВК визначає порядок виконання цього виду покарання.

Ухилення від виконання цього виду покарання тягне відповідальність за ст. 389 ч. 1 КК.

Дії посадової особи, пов'язані з ухиленням від виконання вироку суду щодо звільнення з відповідної посади особи, відносно якої набрав законної сили вирок суду, утворюють склад злочину, передбачений ст. 382 ч. 1 КК.

Громадські роботи (ст. 56 КК) - новий для кримінального законодавства вид покарання, Він полягає «у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування».

Громадські роботи призначаються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день (ст. 56 ч. 2 КК).

Громадські роботи не можуть призначатись інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, та військовослужбовцям строкової служби (ст. 56 ч. З КК).

Порядок та умови виконання цього виду покарання передбачені КВК (глава 8 Особливої частини).

Виконання покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Воно повинно розпочатись не пізніше десятиденного строку після набрання вироком законної сили і здійснюватись безперервно, за винятком настання випадків соціального та медичного характеру (хвороба, смерть близької людини і т. ін.).

Порушення порядку виконання покарання тягне за собою винесення письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт утворює склад злочину, передбаченого ст. 389 КК України.

Данин вид покарання передбачений у санкціях багатьох норм Особливої частини КК, які встановлюють відповідальність за злочини невеликої тяжкості. Як правило, він є альтернативним поруч з іншими видами покарання.

Виправні роботи (ст. 57 КК) - це вид покарання, давно і добре відомий національному кримінальному законодавству. Однак КК 2001 р. вніс суттєві корективи в порядок цого виконання.

«Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків» (ст. 57 ч. 1 КК).

Порядок відбування покарання у виді виправних робіт закріплений главою 9 Особливої частини КВК.

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ст. 57 ч. 2 КК).

Строк виконання цього виду покарання включає в себе час, протягом якого здійснювалось відрахування визначеного вироком суду відсотка із заробітної плати засудженого в дохід держави. Разом з тим у цей строк може зараховуватись час, протягом якого засуджений не працював із поважних причин.

У випадку, якщо після постановления вироку засуджений став непрацездатним, суд може замінити йому виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених державою неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один день виправних робіт (ст. 57ч.4КК).

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК). Даний вид покарання вперше знайшов своє законодавче закріплення в чинному кримінальному законодавстві. Він є спеціалізованим видом покарання для військовослужбовців, призначеним бути аналогом виправним роботам для цієї категорії громадян.

Цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ст. 58 ч. 1 КК).

Зміст цього виду покарання полягає у неможливості під час його відбування здійснення підвищення військовослужбовця за посадою та у військовому званні. Визначений судом строк покарання не враховується в строк вислуги для присвоєння чергового військового звання.

У період відбування покарання із грошового забезпечення військовослужбовця в дохід держави за вироком суду здійснюється відрахування в розмірі від десяти до двадцяти відсотків (ст. 58 ч. 2 КК).

Конфіскація майна (ст. 59 КК). «Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються» (ст. 59 ч. 1 КК). Чинне кримінальне законодавство суттєво обмежило кількість випадків застосування цього виду покарання, передбачивши можливість конфіскації лише при вчиненні вузького кола визначених тяжких та особливо тяжких злочинів, як правило, майнового характеру.

Застосування конфіскації майна, навіть у випадках, коли цей вид покарання прямо передбачений як обов'язковий у санкції відповідної кримінально-правової норми Особливої частини КК, залишається на розсуд суду, який має право не застосовувати його з обов'язковим наведенням у вироку мотивів такого рішення.

Як випливає зі змісту ст. 59 ч. 1 КК, це покарання існує в двох видах:

повна конфіскація майна засудженого;

часткова конфіскація майна засудженого.

При призначенні часткової конфіскації майна суд зобов'язаний в обвинувальному вироку зазначити, яка саме частка (відсоток) майна засудженого, або які саме предмети підлягають конфіскації.

Слід наголосити, що конфіскація майна застосовується виключно щодо особистого майна засудженого і частки належного йому майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Кримінальний кодекс містить у додатку перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Конфіскацію майна як вид покарання слід відрізняти від випадків спеціальної конфіскації предметів, що використовувались як знаряддя і засоби вчинення злочину. Це положення визначено ст. 81 ч. 1 КПК України, яка, зокрема, визначає: «Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються».

Спеціальна конфіскація передбачена і деякими нормами Особливої частини КК. Скажімо, ст. 201 КК передбачає обов’язкову конфіскацію предметів контрабанди, ст. 204 КК - конфіскацію обладнання, яке використовувалось для незаконного виготовлення підакцизних товарів, ст. 208 КК - конфіскацію валютних цінностей, які перебувають на незаконно відкритих за межами України валютних рахунках і т. ін.

Порядок реалізації цього виду покарання визначений главою 11 Особливої частини КВК.

Арешт (ст. 60 КК). Даний вид покарання вперше з'явився в кримінальному законодавстві з прийняттям КК 2001 р. Він полягає «у триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців» (ст. 60 ч. 1)».

Порядок виконання цього виду покарання регулюється КВК (гл. 12). Особи, засуджені до цього виду покарання, відбувають його, як правило, за місцем засудження в спеціальних арештних домах (ст. 100 ч. 1 ВТК). Військовослужбовці відбувають покарання у виді арешту на гауптвахті.

На цю категорію засуджених поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законодавством для осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі (ст, 50 КВК).

Згідно із ст. 60 ч. 2 цей вид покарання не поширюється на осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

Обмеження волі (ст. 61 КК). Цей вид покарання фактично замінив відомий законодавству позбавлення волі з відбуванням в колоніях-поселеннях. Згідно зі ст. 61 ч. 1 «покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці».

Цей вид покарання встановлюється строком від одного до п'яти років.

Порядок його виконання визначається гл. 13 КВК. Згідно із ст. 56 ч. 1 КВК «особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження».

Виправно-трудове законодавство встановлює порядок організації праці засуджених до цього виду покарання, умови їх праці, соціально-побутового забезпечення, заохочення та накладення стягнень.

Відповідно до ст. 61 ч. З цей вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої І другої групи.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) — це спеціалізований вид покарання, виділений для військовослужбовців строкової служби, які вчинили, як правило, злочини невеликої або середньої тяжкості.

Стаття 62 ч. 1 КК визначає, що «покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк».

Військовослужбовці строкової служби направляються в особливу військову частину для відбування призначеного їм покарання. Строк перебування в дисциплінарному батальйоні не зараховується в загальний строк військової служби, і тому після його відбування військовослужбовці направляються для продовження проходження строкової військової служби у свою частину. Разом з тим у випадку виправлення і перевиховання, бездоганного продовження військової служби, за клопотанням командування військової частини за основним місцем служби строк перебування в дисциплінарному батальйоні рішенням командуючого військами регіону або флоту може бути зарахований у загальний строк військової служби.

Цей вид покарання не може застосовуватись до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Порядок застосування цього виду покарання регламентується нормами глави 14 Особливої частини КВК України.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) «полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи» (ч. 1).

Позбавлення волі - найжорсткіший вид покарання з кола передбачених кримінальним законом. Він пов'язаний з найбільшими правовими обмеженнями прав та свобод особи. Винний ізолюється від суспільства, родини та близьких на тривалий строк, він позбавляється права вільного пересування, обрання місця постійного проживання, роботи. Він позбавляється права на щорічну відпустку, строк перебування в місцях позбавлення волі не зараховується в стаж роботи для призначення пенсії за віком і т. ін.

Особа, засуджена до позбавлення волі, перебуває в умовах постійного нагляду та виховного впливу, який визначається режимом відбування покарання.

Відповідно до ст. 63 ч. 2 КК строк позбавлення волі встановлюється від одного до п'ятнадцяти років.

КК України 1960 р. детально регламентував режими відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Чинний КК не містить таких регламентацій. З моменту вступу в силу КК 2001 р. суди при постановлені вироків не визначають режим відбування покарання. Це є прерогативою органів Державного департаменту виконання покарань.

Порядок та умови виконання покарання у виді позбавлення волі регламентуються КВК України (Розділ III Особливої частини).

Позбавлення волі відбувають у виправно-трудових установах, якими є (ст. 18 КВК):

виправні колонії;

виховні колонії.

Повнолітні засуджені відбувають покарання у виправних колоніях. Неповнолітні засуджені до позбавлення волі на певний строк відбувають покарання у виховних колоніях.

Виправні колонії поділяються на (ст. 18 КВК):

мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання;

мінімального рівня тримання із загальними умовами тримання;

середнього рівня безпеки;

максимального рівня безпеки.

Довічне позбавлення волі (ст. 64). Кримінальний кодекс України відповідно до рішень Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 р. не передбачив можливості застосування як вид покарання смертної кари (розстрілу), яка допускалась як тимчасова міра покарання ст. 24 КК України 1960 p., оскільки його застосування суперечило Конституції України. Ще 22 лютого 2000 р. були внесені відповідні зміни в КК 1960 p., якими ст. 24 КК була виключена, а КК доповнений ст. 25, яка передбачала застосування довічного позбавлення волі.

Стаття 64 чинного КК України фактично повторює положення ст. 25' КК попередньої редакції і передбачає, що «довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк».

Чинний КК передбачає можливість застосування цього виду покарання виключно у випадках вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (статті 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», 115 ч. 2 «Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах», 258 ч. З «Терористичний акт» та ін.).

Особи, засуджені до цього виду покарання, відбувають його у тюрмах.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, до осіб віком понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності на момент вчинення злочину чи постановления вироку (ст. 64 ч. 2).

Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі врегульовано Розділом IV КВК України (глава 22),

Дата добавления: 2015-05-10