Характеристика традиційних педагогічних технологій

Технологія навчання — системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій науково-педагогічного працівника і на досягнення високих результатів у професійній компетенції та розвитку особистості студентів. У сучасній українській школі розрізняють традиційні і нові технології навчання. До традиційних відносять: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване і деференціійоване.

Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що вчитель повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію. Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники), наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в класі і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ досвіду роботи на станку, зразків відмінювання, способів розв'язування задач, доведення теорем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань, слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слаборозвинених учнів.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми. Призначення цього методу полягає в тому, що вчитель показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки вчителя чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. У нього виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д. За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі проблеми: предметні, міжпредметні, урочні (навчальні), позаурочні. Залежно від ролі в навчальному процесі: основні, допоміжні. Щодо способів розв’язання: групові, індивідуальні.

Програмоване навчання в його прямій формі, машинне й безмашинне, дотримуючись норм поетапного навчання, разом з тим, є формою і засобом реалізації інформаційно-рецептивного і репродуктивного методів. Учень отримує певну порцію інформації, а потім використовує її для визначення серед різних варіантів відповідей якоїсь однієї на поставлені питання. Для цього він повинен добре усвідомити ознаки явища, що викладені в посібниках, а потім розпізнати ці ознаки у відповідності з даним питанням. Матеріал в підручниках може бути викладений у лінійній або розгалуженій схемах. Лінійна – матеріал поділений на малі дози, легкі для засвоєння. В розгалужені програма поділ. також на малі дози інформації, але відмінність розгалуженої від лін. полягає в тому, що в ній до кожного завдання дано кілька відповідей, а після засвоєння дози інформації потрібно вибрати правильну.

Принцип диференційованого підходу до учнів передбачає оптимальне пристосування навчального матеріалу та методів навчання до індивідуальних здібностей кожного школяра. Диференційоване навчання необхідно, так як спостерігаються розходження учнів у темпах оволодіння навчальним матеріалом, а також в здібності самостійно застосовувати засвоєні знання і вміння. В основі диференціації лежать індивідуально – психологічні особливості учнів, що відрізняють однієї людини від іншої, що припускає здібності, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності. Диференційоване навчання - це: 1) форма організації навчального процесу, при якому вчитель працює з групою учнів, складеної з урахуванням наявності у них будь-яких значимих для навчального процесу загальних якостей; 2) частину загальної дидактичної системи, яка забезпечує спеціалізацію навчального процесу для різних груп учнів.

Дата добавления: 2015-05-08