Обставини, що виключають міжнародну кримінальну відповідальність

1. Таке поняття як необхідна оборона у міжнародному кримінальному праві ні в яких документах не зустрічається, натомість є поняття загальне «Обставини, що виключають кримінальну відповідальність» і в них передбачено «захист себе чи іншої особи». В теорії ще зустрічається поняття самооборона і два її види: самооборона і необхідна оборона.

Крім того, обставини, що виключають кримінальну відповідальність, спочатку відігравали суто другорядну роль у практиці міжнародної кримінальної відповідальності. Чому? Визначення підстав для індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародним правом було найбільш проблемним моментом практики міжнародного кримінального права. Так Статут Нюрнбенргського трибуналу не містив вказівок на обставини, що виключають кримінальну відповідальність. Основними «мішенями» захисту підсудних у цьому трибуналі було легітимність застосування до них покарання і міжнародної юстиції як такої, що стосується застосування покарання фізичним особам у МКП.

Лише по мірі укорінення принципу індивідуальної кримінальної відповідальності у МКП, а саме підчас Трибуналів по колишній Югославії і Руанді – обставини, що виключають кримінальну відповідальність, відігравали більш значну роль. Проте умови для звільнення від кримінальної відповідальності залишались на розгляд судів.

Тільки Статут Міжнародного кримінального суду – Римський статут прийнятий 17 липня 1998 року остаточно закріпив обставини, що виключають кримінальну відповідальність. Ст. 31 перераховує підстави для такого виду звільнення (психічні захворювання чи розлади, інтоксикація, захист себе чи іншої особи, примус, крайня необхідність)

2. Саме право на захист себе чи іншої особи має свою специфіку у міжнародному кримінальному праві. Ця специфіка, в першу чергу стосується «суб’єкта злочину» і «суб’єкта відповідальності» за МКП. І тут слід розмежовувати право на індивідуальну самооборону та самооборону держави.

МКС згідно Римського статуту може розглядати питання індивідуальної самооборони «захист себе чи інших осіб», а саме Захист є правомірним лише в тому випадку, якщо сила застосовується проти життя, фізичної недоторканості, свободи пересування особи, що захищає себе чи третіх осіб. Якщо це стосується охоронюваних інтересів у відношенні до геноциду, злочинів проти людства і агресії, саме тому ст.. 31 (1) додатково згадує спеціальні матеріальні інтереси «Власність» в контексті військових злочинів.

Питання індивідуальної самооборони у такому ракурсі як це розглядається сьогодні не є предметом розгляду МКС, це прерогатива виключно національних судів.

У МП признано 2 види самооборони: необхідна оборона і самооборона від агресії. Необхідна оборона являє собою відбиття актів збройних нападів, які не є актом агресії (це в основному що стосується морських чи повітряних суден, які вторглися на чужу територію) Такі дії носять епізодичний «разовий» характер і не переслідують розв’язання війни.

Самоoборона в МП це застосування сили державою у відповідь на збройний напад. МП передбачає індивідуальне і колективне право на самооборону. Індивідуальна самооборона це – військові дії держави, що застосовуються нею для відстоювання своєї політичної незалежності, територіальної цілісності, недоторканості території, що порушені іншою державою у формі збройного нападу СТ 51 Статуту ООН.

Дата добавления: 2015-05-08