П. б ст 5 Злочину проти людства

Злочини проти людства: поняття та склад за міжнародним кримінальним правом.

Коли Міжнародний кримінальний суд може бути преорітетним?

Така можливість може бути обумовлена цілим рядом причин, серед яких виділимо наступні:

- відсутність у національному законі відповідної норми, що передбачала б злочинність і караність діяння відповідно до діючого міжнародного кримінального права;

— небажання самого внутрішньодержавного правозастосовувача на справедливе застосування національної кримінально-правової норми або безпосередньо міжнародного договору.

У цих випадках правовідносини реалізуються шляхом дозволу юридичного конфлікту безпосередньо міжнародним органом.

За загальним правилом, державний правозастосовувач стає суб'єктом правовідносин, якщо:

- на території такої держави мало місце злочинне діяння;

- цій державі злочинним діянням заподіяна «найбільша шкода»;

- особа, що зробила таке діяння, є громадянином цієї держави.

І, навпаки, застосування норми міжнародного кримінального права міжнародним органом (тобто реалізація їм свого суб'єктивного матеріального права) безпосередньо має місце у випадках, коли:

- держава «не бажає або не здатна» вести розслідування або збудити кримінальне переслідування «належним чином»;

- рішення національного суду про припинення кримінального переслідування стало результатом «небажання або нездатності» держави вести кримінальне переслідування «належним чином» (рішення було винесено, у тому числі, з метою відгородити відповідну особу від кримінальної відповідальності за Злочини по міжнародному кримінальному праву.

Будь-який міжнародний злочин посягає на загальний об'єкт - інтереси світового правопорядку. При цьому загальний світовий правопорядок складається з різних родових груп юридичних інтересів і благ.

Аналіз діючого міжнародного кримінального права дозволяє говорити про 4 види злочинів, що підпадають під юрисдикцію міжнародного кримінального суду (ст.5 Римського статуту).

У цю групу входять діяння, що посягають на інтереси мирного співіснування держав і народів. Злочину проти миру людства, безпеки людства й військові злочини були вперше визначені в ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Юридичне визначення складів цих злочинів стало початком формування системи сучасного міжнародного кримінального права (недарма А. Н. Трайніним ці три групи злочинів узагальнено були названі «злочинами проти людства»).

На сьогоднішній день можна виділити наступні злочини проти людства:

Злочину проти людства (п. b ст 5)

Родовим об'єктом цієї групи злочинів є інтереси захищеності фізичного існування населення від глобальних погроз соціально-політичного характеру. Додатковим об'єктом цих злочинів, як правило, є життя й здоров'я людини.

Основні джерела:

— Конвенція про попередження злочину геноциду й покаранні за нього від 9 грудня 1948 року;

- Статут Нюрнберзького трибуналу (ст. 6);

- Римський статут Міжнародного кримінального суду (ст. 6-7);

— Конвенція про припинення злочину апартеїду й покаранні за нього 1973 року.

У міжнародному кримінальному праві встановлена злочинність наступних діянь, що зазіхають на безпеку людства:

1. Геноцид(442 ККУ)_ (кожне з наступних діянь, вчинених з наміром повністю або частково знищити яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: убивство членів такої групи; заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу; навмисне створення таких життєвих умов, які розраховані на досягнення зазначених цілей; заходу щодо запобігання дітородіння; насильницька передача дітей в іншу демографічну групу).

2. Діяння, вчинені в рамках свідомого широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб (у тому числі: убивство, винищування, поневолення, депортація або насильницьке переміщення; жорстоке позбавлення фізичної волі; катування; зґвалтування або різного роду сексуальний примус; переслідування по політичних, національних, етнічних, культурних, релігійних або тендерних мотивах; насильницьке зникнення людей).

3. Апартеїд (дії, вчинені в контексті режиму систематичного гноблення й панування однієї расової групи над іншою).

Військові злочини(401-435 ККУ)

Ця група злочинів посягає на регламентований договірними й звичайними нормами міжнародного права порядок ведення військових дій у міжнародному й внутрішньодержавному збройному конфліктах. Додатковим об'єктом багатьох військових злочинів є особисті права й волі людини (право на життя, фізичну недоторканність, особисту волю й ін.)

Відповідно до названих джерел, можна виділити наступні підгрупи військових злочинів (термінологічні визначення запозичені з Римського Статуту):

1. «Серйозні порушення» Женевських конвенцій, що зазіхають на особи й майно, що захищаються цими конвенціями (навмисне вбивство; катування й нелюдський обіг; навмисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень; безглузде й великомасштабне знищення й присвоєння майна, не викликане військовою необхідністю; примус військовополоненого до служби в збройних силах ворожої держави; навмисне позбавлення військовополоненого права на справедливе й нормальне судочинство; незаконні депортація, переміщення або позбавлення волі; захоплення заручників).

2. «Інші серйозні порушення законів і звичаїв, застосовних у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права»(438 ККУ) (умисний напад на цивільне населення й окремі цивільні особи, що не приймали участі в збройних діях; умисний напад на цивільні об'єкти; умисне нанесення ударів по особі, транспортним засобам і іншим об'єктам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги; умисне вчинення нападу, коли відомо, що такий напад буде причиною випадкової загибелі цивільних осіб, збитку цивільним об'єктам або навколишньому середовищу; убивство або поранення комбата, що здався; неналежне використання прапора парламентера, національного прапора або знаків індифікації; переміщення державою, що окупує, частини її власного населення на окуповану територію; нанесення ударів по будинках, призначеним для цілей релігії, мистецтва, науки або доброчинності;); оголошення скасованими, припиненими або неприпустимими в суді прав і позовів громадян противної сторони; примус громадян сторони противника до участі у воєнних діях проти їхньої власної країни; розграбування міста або населеного пункту; застосування отрути або отруєної зброї; застосування удушливих і отрутних газів;).

3. «Серйозні порушення законів і звичаїв, застосовних у збройних конфліктах неміжнародного характеру» (перелік цих злочинів в основному відповідає такому для «серйозних порушень» правил і звичаїв, застосовних до збройного конфлікту міжнародного характеру).

4. Найманство (вербування, навчання, фінансування й використання в збройному конфлікті найманця; участь самого найманця в збройному конфлікті).

1. Агресія (агресивна війна) (п. d ст 5 Римського статуту) (436,437 ККУ) — застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим способом, не сумісним з Статутом ООН. Відповідальність встановлена за наступні діяння: планування, підготовка, розв'язання, ведення агресивної війни.

2. Погроза агресії (яку утворять заяви, повідомлення, демонстрація чинності або інші міри, що дають уряду якої-небудь держави вагомі підстави думати, що серйозно розглядається можливість агресії проти цієї держави).

Дата добавления: 2015-05-08