Кам'яна доба

Археологічна періодизація первісної історії

Понятійний апарат

Майя: післяколумбова історія.

У 1517 році на Юкатані під початком Ернандеса де Кордоби з'являються іспанці [2]. Іспанці завозять зі Старого Світу хвороби, раніше невідомі майя, включаючи віспу, грип і кір. 1528 року колоністи під початком Франсіско де Монтехо починають завоювання північного Юкатана. Однак зважаючи на географічну і політичної роз'єднаності іспанцям потрібно близько 170 років, щоб повністю підпорядкувати собі регіон. У 1697 році останній незалежний місто майя Тайясаль був підпорядкований Іспанії.

У 1821 році Мексика отримує незалежність від Іспанії. Обстановка в країні, проте, не стабілізується. У 1847 році відбувається повстання майя проти авторитарності мексиканського уряду, відоме як Війна каст. Повстання було придушене лише до 1901 року.

На сьогоднішній день на півострові Юкатан, у тому числі в Белізі, Гватемалі і Гондурасі живуть близько 6,1 млн майя. У Гватемалі до 40% населення відносяться до майя, в Белізі - близько 10%

Раса - у фізичній антропології біологічний таксон виду "людина розумна", який відповідає підвиду тваринам(порнодам). Визначається за фенотипом і генотипом.

Генезис - походження, зародження, процес розвитку.

Автохтонність - (от др.-греч. αὐτός — сам и χθών — земля — місцевий, корінний) — той що належить за походженням до даної території.

Кам'яний вік — період в історії людства, під час якого знаряддя праці та зброя виготовлялася з каменю, дерева та кісток. Він поділяється на три періоди:

· палеоліт — давній кам'яний вік, який характеризується використанням кременевих знаряддь праці, основні заняття — полювання та збиральництво.

· мезоліт — середній кам'яний вік, що тривав від 10 тис. до 7 тис. років до н. е.

· неоліт — новий кам'яний вік, характеризується появою людини сучасного типу, використанням винятково кременевих, кам'яних, кістяних знарядь праці, виготовлених з використанням техніки свердління, пиляння та шліфування; розповсюдженням кераміки, ткацтва. (так звана неолітична революція). Тривав від 6 до 4 тис. років до н. е., період переходу від риболовства та полювання до землеробства й скотарства.

Мідний вік[ред.]

Докладніше: Мідний вік

Мідний вік, або Енеоліт — мідно-кам'яний вік, епоха переходу від кам'яного до бронзового віку.

Бронзова доба[ред.]

Докладніше: Бронзова доба

Прийшов на заміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, полівного землеробства, писемності. Змінився залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Залізний вік[ред.]

Докладніше: Залізний вік

Залізний вік — історичний період, який характеризується початком обробки заліза та виготовленням з нього зброї і знарядь праці. Починається з початку 1-го тис. до н. е. і продовжується до сьогодення.

7 Народи Сибіру (буряти, якути, тувинці)

Буряти (Буряад, рос. Буряты ^[1]) — народ переважно у Республіці Бурятія, а також на суміжних територіях Іркутської таЗабайкальського краю Російської Федерації. За переписом 2002 року чисельність бурятів у Росії становить 445 000 чоловік^[2].

Буряти також живуть у північній Монголії (70 000) та у Внутрішній Монголії Китайської Народної Республіки (близько 25 000).

Прийнято вважати, що поява етноніму «бурят» вперше фіксується у «Священному сказанні монголів» (1240). Серед бурятів значне субетнічне членування, що має як історичне і географічне підґрунтя, так і широке мовне розгалуження на діалекти (загалом півтора десятка). Основні субетнічні родові групи — булагати, ехіріти, хорінці і хондогори. Писемність бурятів у різні часи була на основі старомонгольської ґрафіки; зараз — кирилична. Етнічна історія бурятів пов'язана з монголомовними групами на території північної окраїни ханства Алтан-ханів (кінець 16 — початок 17 століть). Також у окремих груп сучасних бурятів простежуються риси тюркські, тунгуські та єнісейські; подекуди окремі субетноси бурятів є іншомовними субстратами. Бурятські землі почали приєднуватися до Російської імперії з середини 17 століття і увійшли до складу Іркутської губернії та виокремленої у ній в 1851 році Забайкальської області. Для бурятів характерний синкретизм тенгріанства та тибетського буддизму (ламаїзму), що набув розвитку у бурятів з 16 століття. Насильницька християнізація російською владою, що тривала починаючи з 1730-х років, вплинула на віру бурятів лише формально.

Буддизм — важливий чинник національної ідентичності та самоствердження бурятів

Яку́ти — (самоназва саха; один з найчисельніших корінних народів Сибіру, корінне населення Республіки Саха (Якутія) в Росії.

Проблема етногенезу якутів досить складна. Вони далеко відірвані від інших тюркських народів, але зберегли скотарство, чим різко відрізняються від своїх сусідів — малих народів Півночі, що займаються промисловим господарством.

Більшість вчених вважає, що в XII столітті н. е. якути мігрували з району озера Байкал до басейнів Лєни, Алдана і Вілюя, де вони витіснили палеоазійські та тунгусомовні народи, що жили тут раніше. Мабуть, предки якутів переселилися на середню Лєну з Прибайкалля, спустившись по річці на плотах. В процесі освоєння нової території вони змішувались і асимілювали місцеве населення: евенків і юкагірів. Якути займалися скотарством, розвивали торгівлю, релігію, військову справу. Чинили культурний вплив у Сибіру. Остання потужна південна хвиля переселення якутів припадає на XIV—XV століття. До XVII століття вони вже заселили долини річок Лєна, Яна, Індігірка та ін.

До приходу росіян (1620-і рр.) якути вже були єдиним народом, що поділявся на племена: намці, кангаласи, мегінці, борогонці, бетюнці, батуруси (всього біля 35 — 40 племен), які часто ворогували між собою. Найбільші племена складалися з 2 — 5 тис. чоловік. Племена ділилися на дрібніші родові групи — «батьківські роди» (ага-ууса) і дрібніші «материнські роди» (ійе-ууса Після включення Якутії в склад Росії в 1920-ті роки, етнічна консолідація якутів пришвидшилась. Виділилася військова аристократія — тойони, що володіли рабами. Раби мали сім'ї, часто жили в окремих юртах, чоловіки часто служили у військовій дружині тойона. Існували інші види залежності, наприклад, звичай віддавати бідним на випас худобу (хасаас), на прокорм на зиму (уостур), передача сімей, що зубожіли, сиріт на утримання багатому родичеві, торгівля дітьми, пізніше — найм працівників (хамначит). З розвитком торгівлі з'явився новий прошарок — професійних торговців — городчиків. Якути переважно розселені в басейні середньої Лєни, нижнього Алдану та Вілюя областях Росії. Особливу етнічну групу утворюють якути-оленярі північно-західної частини Якутії. Чисельність за даними перепису населення 2002 року — 444 тисячі осіб. Якути живуть восновному в Якутії (432 290 чоловік), де є найбільшою етнічною громадою — (45,54% від загального населення). Відносяться до північно-азіатської раси великої монголоїдної раси. Хоча антропологічно вони також зближуються з центральноазіатськими монголоїдами Говорять якутською мовою тюркської мовної групи, алтайської родини мов. Поширена також російська мова. Якути займалися в основному конярством і розведенням великої рогатої худоби. При цьому існував гендерний поділ праці. За кіньми доглядали чоловіки, а за великою рогатою худобою — жінки.

У якутів існувало два типа жител — для двох головних сезонів. Зимовою оселею слугувала юрта (дьіє) з вертикальних колод, що зовні були обмазані глиною, мала щільний двосхилий дахі. До неї прибудовували «хотон» — хлів для худоби. Літнім житлом була, як правило конічна юрта (ураса), крита берестом або ровдугою. На півночі її покривали дерниною. Замість хотона віддалік ставився хлів для телят (тітік), навіси та інші господарські будівлі.

Зараз якути восновному є православними. Православ'я розповсюдилось в XVIII — XIX століттях, а до цього якути були шаманістами. Християнський культ поєднувався з вірою в духів: добрі духи айи, шкідливі абаси, духи померлих шаманів, померлих передчасною насильницькою смертю (юєр), духи-господарі (іччи). Збереглися елементи тотемізму: кожен рід мав тварину-покровителя, яку заборонялося вбивати або вимовляти її назву.

Тувинці (самоназва тива кіжи, застарілі— тюркський народ, один з корінних народів Саяно-Алтайського нагір'я. Основне населення Республіки Тива (РФ).. Чисельність у світі — понад 300 тис. чоловік (2005), За релігією тувинці - буддисти та прибічники традиційних культів (шаманізм). Серед тувинців нема однорідності, західні групи зберігають більше тюркських ознак, східним тувинцям, зокрема тоджинцям (інколи розглядаються як окремий народ, субетнічна група тувинців тощо) притаманні риси монгольських народів. Етногенез тувинців виглядає так, що на території Тиви жило давнє центрально-азійське населення (за версією — пращури киргизів), яке в 13-14 століттях зазнало експансії монголів, що значно вплинули на антропологічний тип сучасних тувинців.

Дата добавления: 2015-05-08