Мовна класифікація

Варварське населення Америки

80 Індійці землероби Північної Америки (ірокези)

Однією з найзначніших груп індіанських племен, що мешкають на сході Північної Америки були ірокези. В доколумбову епоху ірокези жили на території ряду штатів нинішнього США - в Пенсільванії, Огайо, Нью-Йорку, а також навкруги великих озер - Онтаріо і Ері - і по берегах річки Святого Лаврентія. Вони були осілими землеробами, вирощували кукурудзу, тютюн, боби, гарбуз, соняшник, займалися також рибальством і полюванням. Між кукурудзою висаджували квасолю і гарбуз, оскільки, згідно з легенди індіанців онейда, вони чоловік та жінка і їх не можна розлучати. З кленового соку варили цукор.

Полували ірокези на оленів, лосів, видр і бобрів. Із звіриних шкур вони шили собі одяг. Уміли обробляти мідь, яка йшла на виготовлення ножів. Не знаючи гончарного круга вони володіли гончарним ремеслом. Жили ірокези в селах, що складалися з декількох десятків "довгих будинків". У приміщеннях цих будинків жили окремі сімї, і кожної було своє вогнеще. Найменшою суспільною ланкою у ірокезів була овачира, члени якої - мешканці одного довгого будинку-вели своє походження від однієї прародительки. На чолі кожнї овачари стояла старша з жінок. Кілька овачир складали складали ірокезький рід. Декілька родів одного племені обєднувалися у фратрію. (з грецької братство).

Ірокези серед інших індіанських народів Північної Америки відзначаються найбільшим цивілізаційним розвитком. Найкраще їх дослідив Льюс Генрі Морган.

Принципи генеалогічної класифікації мов. З винайденням письма починають формуватися літературні мови. Найдавнішими з них є вавилонська і єгипетська, якими вже у IV–III тис. до н.е. записувались культові і літературні тексти (гімни, міфологічні пісні, народні перекази, притчі, байки, анекдоти, прислів’я, перекази і т.п.). З II–І тис. до н.е. дійшли клинописні літературні тексти вавилонян, єгиптян, хетів, персів та інших древніх етносів. Десь 1400-1100 р. до н.е. безіменний семіт винайшов букви для позначення приголосних звуків, а через 200-250 р. давні греки винайшли букви на позначення голосних звуків. Близько 850 р. до н.е. греки завершили створення свого алфавіту.

Серед різних видів класифікацій етносів мовна (лінгвістична) класифікація є, мабуть, найважливішою, оскільки вона дає найбільш конкретне уявлення про етнічне споріднення відповідних народів, спільні джерела походження тієї або іншої культури. З огляду на етнічну спорідненість народи групуються, як правило, відповідно до принципу лінгвістичної приналежності.

Мовна панорама сучасного світу відрізняється багатством і складністю. Ученими виявлено близько 6000 мов, якими розмовляють різні етнічні спільності та групи. Причому тільки в деяких країнах люди розмовляють однією мовою (більшість європейських країн), зате в інших країнах існує понад 100 мов (Нігерія, Росія).

На сьогодні окремі мови поширилися далеко за межі території їхнього походження. Разом з тим серед багатьох етнічних спільностей тільки частина розмовляє мовою, яка вважається рідною. Тому мовна приналежність й етнічне походження – явища неоднакові, і спільною мовою можуть розмовляти й ті народи, які мають різне походження. Але в цілому мовний принцип класифікації зберігає своє провідне значення.

В основі мовної класифікації лежать два критерії – мова й етнічна приналежність. Мова – це основа людської культури, тому що є суто людським способом передачі інформації за допомогою системи спеціальних символів. її розвиток йшов паралельно з розвитком культури й становленням людини.

Лінгвістичні дослідження в галузі споріднення тих або інших мов важливі для етнології як показники близькості культур і відповідно народів, які розмовляють цими мовами. При класифікації мов народів світу з метою відновлення їхнього генетичного споріднення використовуються такі основні розряди (таксони): говір, діалект, мова, група родинних мов, мовна сім’я. При цьому споріднення мов може означати й споріднення за походженням, але, як вважають деякі лінгвісти, за час свого існування народ міг неодноразово змінювати мову, що обмежує можливості використання лінгвістичних даних при вирішенні етногенетичних завдань.

Порівняльне мовознавство, ґрунтуючись на порівнянні фонетики, граматики, словникового складу, встановлює наявність (або відсутність) споріднення між мовами. Це дозволяє поєднувати їх у мовні сім’ї, що становлять основні одиниці лінгвістичної класифікації. Такі мовні сім’ї виникли в процесі розвитку з «мови-основи». Але оскільки мова – це явище, що історично розвивається й змінюється в часі, ті родинні за походженням мови в наш час можуть не тільки розрізнятися, але й не мати багатьох ознак, які характеризують мовну сім’ю в цілому, а наявність спільних слів не обов’язково свідчить про споріднення мов. Тому мови класифікуються не за сучасним станом, а за принципом історичного генетичного споріднення.

Мова – суспільне явище й може існувати тільки в суспільстві. Виникнення суспільства й мови як засобу передачі соціальної інформації було нерозривно пов’язане з розвитком трудового процесу.

Таким чином, мови пройшли настільки ж складний шлях історичного розвитку, як і етнічні спільності. І оскільки етноси й мови часто збігаються, мовна класифікація становить одну з основ виділення етнічних спільностей і встановлення їхнього походження.

Етнологічний зміст мовної класифікації полягає в тому, що народи, які належать до однієї мовної сім’ї, зазвичай мають спільні елементи у своїй матеріальній і духовній культурі. Етнологія в мовній класифікації виходить із уявлення про взаєморозуміння між людьми, котрі належать до однієї етнічної групи, а також ураховує усвідомлення людьми своєї культурно-мовної близькості з іншими народами й етнічними групами. У лінгвістичній класифікації це описується поняттям «група родинних мов». Наприклад, усі народи, які спілкуються мовою слов’янської групи, усвідомлюють початкове «поріднення своїх мов, навіть якщо в розмові не розуміють один одного. Нарешті, етнологія враховує більш віддалене споріднення між мовами й культурами, яке позначається лінгвістами як «мовна сім’я». Вчені-лінгвісти виділяють 12 таких мовних сімей, охоплюючих близько 96% мов світу. Зі свого боку кожна з мовних сімей поділяється на підсім’ї, які складаються з мов, ближчих одна до одної, ніж до мов інших сімей. Майже кожна мова має варіанти, зумовлені соціальними й географічними факторами. Такі варіанти одержали назву діалектів. Наприклад, існує багато діалектів арабської мови.

Але деякі мови не належать до жодної групи або сім’ї: баскська, кетська, нівхська, айнська тощо.

Однією з найпоширеніших мовних сімей, представленою на всіх континентах Землі, є індоєвропейська, час формування якої вчені відносять до епохи бронзи. Вона поєднує всі слов’янські мови, балтійські, німецькі, кельтські, романські, іранські, індоарійські мови, що говорить про споріднення і єдність походження цих народів. Виділення фіно-угорської групи мов свідчить про споріднення таких народів, як фіни, карели, естонці, угорці, ханти, мансі.

Помітити спорідненість між мовами, які сьогодні настільки відмінні між собою, досить важко. Навіть росіяни, українці й білоруси, які є найближчими народами, не завжди можуть зрозуміти мову один одного. Росіянинові ж і поляку або сербові вже не обійтися без перекладача. Але ще в VIII ст. південні, західні й східні слов’яни безтруднощів розуміли один одного. Три тисячі років тому однією мовою розмовляли слов’яни, латиші й литовці, а ще раніше – слов’яни й німці.

Праслов’янська і прагерманська мови були споріднені; вони обидві відокремилися (разом з мовами кельтів, італіків тощо) від давньоєвропейської мови, а та у свою чергу разом з індоіранськими мовами вийшла з лона загальної індоєвропейської мови.

Першим помітив подібність італійських і латинських слів з індійськими Сассетті, побувавши в Індії. М. Лейбніц у XVIII ст. звернув увагу на подібність між фінською й угорською мовами. Значною мірою саме роботи лінгвістів змусили європейців усвідомити своє споріднення з іншими народами світу.

Піраміда індоєвропейських мов – тільки одна зі складових частин ще більш грандіозної мовної піраміди так званих ностратичних мов (ностратичними – «нашими» латинською – їх назвав фінський вчений Х.Пендерсен). Зокрема, на сьогодні доведене споріднення великих мовних сімей Європи, Африки й Азії: афро-азійської (семітсько-хамітської), картвельської, індоєвропейської, дравидійсьої, уральської, алтайської. Від стародавньої ностратичної прамови походять й ескімосо-алеутська, японська, нівхська, чукотсько-камчатська й деякі інші мови.

Але ностратична сім’я теж не ізольована. До неї входять, наприклад, yrpo-фінські мови, члени алтайської сім’ї, мови яких окремі вчені пов’язують із мовами індіанців Америки. Цю надсім’ю називають денефінською – за ім’ям найсхідніших (в Америці) і найзахідніших (у Європі) її представників.

Також висунуті серйозні гіпотези, які обґрунтовують споріднення мов аборигенів Австралії з мовою народів Південної Індії.

В останній період виникла гіпотеза, за якою північнокавказькі мови не тільки є спорідненими між: собою, але й становлять разом з мовами сино-тібетськими (до них входить китайська) надсім’ю того ж рівня, що й ностратична.

Але є ще більш цікава гіпотеза, яка стверджує, що всі люди світу розмовляють однією мовою.

Мовні універсали. Звичайно, мови дуже відрізняються одна від іншої. Так, в англійській, німецькій і французькій мовах є артиклі, яких немає в українській, а в українській – шість відмінків іменника, хоча ці мови належать до однієї мовної сім’ї й можна вважати, що відмінності між ними порівняно невеликі. Значно більше відрізняються далекі одна від іншої мови. Так, у мові ескімосів важко розбити фрази на слова; у тюркських мовах основа слова і його суфікс можуть виявитися в різних місцях речення; у китайців майже всі слова дуже короткі, односкладові й не змінюють своєї форми, але значення слів і зміст фраз залежать від музичного тону.

Незважаючи на ці відмінності, у мов усіх народів світу є деякі загальні риси. Вчені стверджують про мовні універсали – правила, які діють однаково в усіх мовах і діалектах планети. Поки нам відомі далеко не всі такі універсали, і є тільки припущення про причини їхньої появи. Швидше за все вони залежать від будови голосового апарату людини, а також від глибинних законів мислення. Саме на їхній основі виділяється базовий словник – слова, що позначають поняття, які не залежать від часу: вказують на частини людського тіла, особисті займенники, числівники тощо. Зазвичай в цей словник входить близько 200 слів. Але й базовий словник змінюється: зникають одні слова, їм на зміну приходять інші. Учені встановили швидкість цих змін: уважається, що за тисячу років з 200 головних слів змінюються 39. На основі цих даних за кількі­стю спільних слів у споріднених мовах можна визначити, як давно вони розділилися, скільки часу пройшло з тих пір, як ці народи становили єдиний етнос.

Таким чином, лінгвістичні дослідження відіграють дуже важливу роль в етнології. Але лінгвістична класифікація народів світу не повністю збігається з етнологічною, оскільки поняття «етнос» і «мова» не ідентичні. Тому, крім мовної класифікації за генеалогічним принципом, мова може стати основою класифікації й у своєму реально існуючому вигляді. На підставі цього вчені виділяють моно-мовні, двомовні (наприклад, мордва з мовами ерзя й мокша) і етноси, що перейшли на мову більшого етносу (уельси). І навпаки, різні народи можуть розмовляти однією мовою або на її діалектах: німці й австрійці; французи й франко-бельгійці тощо. Це дає підстави для виділення монолітних у мовному відношенні народів і народів із сильними діалектними відмінностями.

Індоєвропейська сім'я мов - найбільша. 1 мільярд 600 мільйонів носіїв.
1) індоіранська гілку.
а) індійська група (санскрит, гінді, бенгалі, пенджабі)
б) іранська група (перська, пушту, Форс, осетинський)
2) Романо-германська гілку. Осібно цієї гілки є грецька і арабську мови.
а) романські (італійська, французька, іспанська, португальська, провансальський, румунська)
б) німецька група
· Північнонімецьку підгрупа (шведська, датська, норвезька, ісландська)
· Західнонімецька підгрупа (німецька, англійська, голландська)
в) кельтська група (ірландський, шотландський, валлійська).
3) Балто-слов'янська гілка мов
а) балтійська група (Литовський, Латвійський)
б) слов'янська група
· Західнослов'янська підгрупа (Польський, Чеченський, Словацький)
· Південна підгрупа (Болгарський, Македонський, словенська, сербська, хорватська)
· Східнослов'янська підгрупа (Українська, Білоруська, російська).
II. Алтайська сім'я. 76 мільйонів носіїв.
1) тюркська гілка (турецький, татарський, башкирська, чуваська, айзейрбоджанскій, туркменський, узбецький, киргизький, якутський)
2) монгольська гілка (монгольські мови, бурятська, калмикской)
3) тунгусо-шандюрская гілка (тунгуський, евенкскій)
III. Уральські мови.
1) Угро-фінські мови (фінська, естонська, Корельський, удмуртська, марійська (гірський і луговий), мордовська, угорська, хантийська, мансійська).
2) Самодійські мови (ненецький, Ененський, селькупи)
IV. Кавказька сім'я. (Грузинський, абхазький, чеченський, кабардинский)
V. Китайсько-тибетська сім'я
1) китайська гілка (китайський, тайський, сіамський, лаоський)
2) тибето-бірманські гілка (тибетські мови, бірманські мови, гімалайські мови)
VI. Афроазійская сім'я (семітохамітская сім'я)
1) семітська гілка (арабська, іврит)
2) берберійські гілку (мови Сахари, Марокко і Мовретаніі)

Дата добавления: 2015-05-08