Поняття сексуальної норми, її умовність. Проблема меж норми та патології сексуальної поведінки. Індивідуальна та партнерська норми

Психологія сексуальності

Норма статевого життя - суб'єктивний критерій сексуальної поведінки і сексуальних орієнтацій, конкретні виміри якого мають соціальну, культурну, історичну та іншу зумовленість.

Визначення поняття "сексуальна норма" пов'язане з труднощами, зумовленими тісним переплетенням у сексуальності людини біологічних, особистісних і соціальних факторів, а також великою варіантністю індивідуальних відхилень у її проявах.

Поняття сексуальної норми в цілому досить умовно і постійно зміняться залежно від рівня сексологічних знань та зміни меж соціальної терпимості. Багато вчених заперечують можливість встановлювати межі норми сексуальної поведінки, бо в цій області немає поняття нормальної людини, а є проблема свободи і ступеня її обмеження, терпимості і нетерпимості. Проте необхідно враховувати деякі основні фактори: особистісний (ступінь прийнятності сексуальних нахилів для людини і пов'язаних з цим страждань), ситуаційний і партнерський.

Клінічне розуміння сексуальної норми охоплює широке коло сексуальних дій і форм поведінки, які умовно можна поділити на три категорії норми: оптимальну, прийняту і терпиму. До оптимальної норми варто віднести сексуальні дії і форми поведінки, які завдяки своїм особливостям найбільш бажані з індивідуальної і соціальної точок зору. Саме з цієї причини їх можна пропагувати у вигляді моделі для виховання. До прийнятої (визнаній, прийнятною) норм и відносяться такі сексуальні дії і форми поведінки індивіда, які хоч і не є оптимальними, не заважають йому налагоджувати міжособистісні і сексуальні контакти, оскільки не викликають у партнера принципових заперечень. До терпимої (толерантної) норми слід віднести такі сексуальні дії і таке поводження, оцінка яких може бути різною з точки зору норми чи патології і залежить від особистісного, ситуаційного і партнерського контексту. Сюди відносяться такі форми сексуальної поведінки, які обмежують можливості гармонійного підбору партнера і встановлення з ним тісних взаємин. Однак ці обмеження не мають абсолютно патологічного характеру, оскільки відповідний (хоча і набагато важчий, ніж при оптимальній та прийнятої нормах) сексуальний вибір може забезпечити гармонійну статеве життя партнерської пари.

У сексології, як і в інших емпіричних і раціональних науках, у тому числі і нормативних, існує необхідність розробки критеріїв, за допомогою яких можна було б по можливості точно встановити межу між тим, що слід
вважати нормальним і здоровим і тим, що розглядається як
ненормальне, патологічне. Визначення будь-якої норми вимагає великої відповідальності, оскільки автоматично створюються критерії відхилення від неї з усіма наслідками, як для здоров’я, так і існування людини в суспільстві в цілому. (див. 7 питання).

Багато фахівців виділяють партнерську й індивідуальну сексуальну норму.

Індивідуальну норму визначають з орієнтацією на біологічні особливості людини. Вона ґрунтується на потенційних можливостях людини до сексуальних контактів через анатомічну та фізіологічну норми, а також на комунікативних властивостях індивіда - його бажанні та вмінні встановлювати міжособистісні взаємини, які сприяють статевим стосунками.

Необхідно виділити ще два важливі критерії індивідуальної норми: віковий і конституціональний. У першому випадку необхідно співвідносити сексуальні потреби конкретної людини з її віком і загальним станом здоров'я.

Розроблена Гамбурзьким сексологічним інститутом партнерська норма враховує:

· відмінність у статі партнерів,

· статеву зрілість людини;

· взаємну згоду;

· прагнення до досягнення взаємного задоволення;

· не завдавання шкоди своєму здоров'ю, а також здоров'ю інших людей або суспільству.

Перераховані критерії партнерської норми досить умовні (наприклад, абсолютна вимога різностатевих партнерів). Разом з тим, вони дозволяють цілком адекватно оцінити відносини між сексуальними партнерами з погляду оптимальності їхньої відповідності один одному в інтимній сфері.

Розглядати кордону сексуальної норми і патології можна і з позиції значення статевої сфери для людини в самому широкому її розумінні. При такому підході до сексуальної норми відноситься потенційна здатність виконувати всі 3 основні функції сексуальності: біологічну (запліднення), психологічну (насолода, задоволення) і соціальну (реалізація потреби в міжлюдських контактах). Труднощі або неможливість реалізації людиною будь-який з цих функцій будуть визначати виразність у нього відхилень від норми убік сексуальної патології.

Відповідно до цих критеріїв, нормальними вважають усі добровільні форми сексуальної активності, поведінки та дій, які відбуваються між двома статево зрілими людьми протилежної статі і спрямовані на досягнення взаємної насолоди, не шкодять здоров'ю, не порушують загальноприйнятих норм суспільства.

За іншим підходом, враховуючи значення і призначення статевої функції, до сексуальної норми зараховують потенційну здатність до реалізації біологічного аспекту (репродукція потомства), психологічного (отримання насолоди, статевого задоволення), соціального (задоволення потреби в між людських контактах). Характер і ступінь відхилень у можливості реалізації якогось із них визначає ступінь порушення сексуальної норми. Такий підхід до визначення сексуальної норми дає змогу встановити її в партнерському й індивідуальному аспектах. Якщо партнерська норма більш пов'язана з психологічним і соціальним аспектами сексуальної функції, то критерії індивідуальної норми ґрунтуються на здатності до реалізації біологічного аспекту - функції запліднення та репродукції потомства.

Дата добавления: 2015-05-08