Виховання у різні вікові періоди розвитку дітей

Особливості кожного з виділених вікових періодів Руссо розкриває у перших чотирьох частинах твору “Еміль...“ на прикладі розвитку i виховання головного героя роману Емiля. Остання п’ята частина твору присвячена вихованню нареченої Еміля – Софії.

Головне завдання першого періоду– нормальний фізичний розвиток дитини, її загартування. Дитина у цьому віці повинна якомога більше рухатись, бути на свіжому повітрі.

У період “сну розуму“ головне завдання – розвиток зовнішніх органів чуттів та продовження фізичного розвитку. Відкидається будь-яка систематична освіта. Краще, якби дитина до 12 років взагалі не вміла читати.

Третій період – це здобуття освіти, розвитку самостійного мислення. Третій віковий період, від 12 до 15 років, на думку Руссо, кращий час для навчання, оскільки у вихованця з'являється надлишок сил, які слід направити на придбання ними знань. Він пропонував вивчати науки про природу: географію, астрономію, фізику (природознавство).

Відбувається перехід від чуттєвого знання до суджень. Розумовий розвиток, як вважає Руссо, поєднується з трудовим вихованням.

Руссо відкидає систематичні знання. При виборі предметів для навчання необхідно керуватися, на його думку, інтересами дитини. Основу дидактики Руссо вбачає у розвитку в дітей самостійності, уміння спостерігати, кмітливості. Все повинно бути представлене для дитячого сприймання з максимальною наочністю. Руссо проти ілюстрованої наочності (малюнків, картин і т.д.). Предметом вивчення є сама природа, тому більшість занять треба проводити на природі.

У третьому періоді відбувається і трудова підготовка людини. Праця, як стверджує Руссо, – суспільний обов’язок кожного. Щоб зберегти свободу, треба вміти самому працювати. Еміль, герой роману, навчається столярній справі, працює в полі, саду, на городі, в майстерні, в кузні. З іншої сторони, праця виступає у Руссо і як виховний засіб. Вона сприяє формуванню позитивних моральних якостей, які притаманні трудовій людині. Але у цьому віці, на думку Руссо, дитині ще недоступні в повній мірі моральні поняття, не зрозумілі стосунки між людьми.

Повноцінне моральне виховання, а разом з ним i статеве, відбуваються в юнацькому віці і тільки в суспільстві. Еміль переселяється в місто до людей. У цей період його потрібно навчити любити людей i жити серед них. Руссо перед моральним вихованням ставить три завдання: виховання добрих почуттів шляхом реальних справ, прикладів, а не міркувань; виховання добрих суджень через вивчення біографій великих людей, вивчення історії тощо; виховання доброї волі шляхом здійснення добрих справ. При цьому Руссо відкидає моралізування.

Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від уваги дитини все шкідливе, збуджуюче, зокрема сумнівні книги. Також потрібно вести діяльне життя, багато рухатися, займатися фізичною працею

Учений вважав, що виховання дітей від народження до шести років має відбуватися в материнській школі, що е своєрідною формою сімейного виховання. Материнській школі Коменський присвятив XXVIII розділ «Великої дидактики», окремі розділи читанки «Світ чуттєвих речей в малюнках» та книжку «Материнська школа», в якій опрацював питання перед дошкільного та дошкільного виховання дітей. Коменський справедливо вважав, що основою розвитку мовлення дітей дошкільного віку є чуттєвий досвід, безпосереднє ознайомлення дітей з предметами та явищами навколишнього світу. На його думку, в дошкільному віці потрібно закласти основи загальної освіти, тобто дати дітям елементарну систему знань про навколишнє. У материнській школі повинні закладатися основи фізичного, морального й розумового виховання дітей. Питанням фізичного виховання дітей цього періоду Коменський приділяв особливо багато уваги, запропонував конкретні поради догляду за малюками, щодо їх харчування, одягу, режиму. Гру Коменський розглядав як необхідну форму діяльності дитини. У “Материнській школі” Коменський подав конкретну методику ознайомлення учнів з природними процесами, подіями, явищами і фактами, а також низку цінних дидактичних і практичних порад.

Програма материнської школи Коменського передбачала ознайомлення дітей з явищами суспільного життя: деякі відомості з історії, політики, економіки. Він вважав, що дитина повинна знати, що відбулося вчора, сьогодні, минулого року; склад своєї сім’ї; мати уявлення про різних посадових осіб. У материнській школі потрібно не лише вчити дітей “знати”, але й “діяти і говорити”. Педагог виділив ті вміння, які повинна послідовно, рік за роком, набувати дитина. Материнська школа покликана започаткувати розвиток мислення дітей, яке за словами Коменського, “проявляється вже в цьому віці і пускає свої паростки”. Він вважав необхідним привчати дітей правильно формулювати питання і чіткої відповіді на них. Коменський рекомендував завчасно збуджувати у дитини любов і інтерес до школи, високо підносячи в її очах авторитет майбутнього вчителя. З цією метою радив роз’яснювати дітям, як важливо навчатися в школі, привабити дітей до вчителя, познайомивши їх з ним ще до початку занять. Вчення Коменського про материнську школу - це перша спроба створити теорію і методику дошкільного виховання, визначити його мету, зміст, основні засоби і методи, запропонувати ретельно продуману і чітко організовану систему роботи з маленькими дітьми відповідно до їх вікових особливостей. Книга “Материнська школа” стала першою у світі програмою виховання дітей дошкільного віку. У ній висвітлені основні напрями виховної роботи: фізичне, моральне, розумове, естетичне і трудове виховання, розвитку мови і підготовки до школи. Ідеї Коменського набагато випередили свій час і стали тією основою, на якій розвивалася європейська і світова педагогічна думка.

Великою заслугою Локка як філософа була розробка ідеї походження людського знання. Категоричне відмовлення від традиційної точки зору на вродженість людських ідей і уявлень, захист сенсуалістичної теорії пізнання, велика увага до емпіричної психології дозволили Локку розробити цікаву педагогічну систему, що зробила дуже великий вплив на подальший розвиток буржуазної педагогіки. Заперечуючи уродженість ідей, Локк дуже високо оцінював роль виховання, що повинне підготувати людини до життя. Характерна риса педагогічної теорії Локка-утилітаризму: керівним принципом виховання він вважав принцип корисності. Звідси в нього велика увага до фізичного розвитку дітей, турбота про зміцнення їхнього здоров'я. Тому що Локк мав на увазі виховання джентльмена, він велике значення додавав виробленню витончених манер, навичок увічливого поводження. Головною задачею морального виховання Локк вважав вироблення твердої волі, уміння стримувати нерозумні бажання. Виховання повинне привчати людини керувати собою. Навчання, по Локку, повинне мати на увазі брак майбутньої практичної діяльності вихованця. Тому він виступав різко проти традиційної класичної освіта, захищаючи реальну освіту, яка озброює корисними знаннями: нові мови, географія, законознавство, бухгалтерія і т.п. Він вважав, що навчання повинне спиратися на інтерес і допитливість дітей, що сприяє розвитку в них самостійного мислення. При навчанні не повинні застосовуватися покарання. Його вихованець повинен був бути не тільки підготовлений до успішного ведення практичних справ, але й усвідомлювати свою цивільну відповідальність, бути пристосований до “доброчесного життя”, виявляти цікавість до вивчення того, у чому він може бути корисний своїй країні. Освіта виступає в такий спосіб і як засіб розвитку найважливіших цивільних, моральних якостей особистості. Педагогіка Джона Локка носила практикоорієнтовний характер. Його теорія була тісно зв'язана зі змінами, що відбувалися в суспільстві. Локк був сином свого століття і відбив у своїх шуканнях його глибокі протиріччя і стан наук. По зауваженню Ф. Енгельса, “Локк був у релігії, як і в політиці, сином класового компромісу 1668 року”, яким завершилася англійська буржуазна революцsz

Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність. Систематичний виклад своєї педагогічної програми Руссо зробив у творі “Еміль, або про виховання“(1762). Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини. Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Таке виховання повинно відбуватися на лоні природи, у тісному контакті з нею. Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу.. Він заперечує авторитаризм у вихованні. Дітей повинні обмежувати тільки закони природи. Звідси заперечення Руссо методів покарання і примусу у вихованні. На його думку, йдучи за природою дитини, необхідно відмовитись від обмежень, встановлених вихователем. Свобода дитини може бути обмежена лише речами. У цьому зв’язку Руссо пропонує замінити методи покарання методом “природних наслідків“ від неправильних вчинків. Безпосереднім вираженням ідеї вільного виховання є вимога Руссо, щоб дитина була вільною у виборі змісту навчального матеріалу i методів його вивчення. Що її не цікавить, у користі чого вона не впевнена, того вона i не буде вчити. Завдання вихователя так організувати всі впливи на дитину, щоб їй здавалося, що вона вивчає те, що сама хоче, а насправді те, що він їй підкаже. Повноцінне моральне виховання, а разом з ним i статеве, відбуваються в юнацькому віці і тільки в суспільстві. Еміль переселяється в місто до людей.. Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від уваги дитини все шкідливе, збуджуюче, зокрема сумнівні книги. Також потрібно вести діяльне життя, багато рухатися, займатися фізичною працею. Вихователю необхідно уникати питань про статеве життя. Але коли дитина все ж запитує, то краще примусити її замовкнути, ніж брехати їй.. Щодо виховання жінки Руссо притримувався традиційної точки зору. Це видно з п’ятого розділу згаданого вище роману, де розповідається про виховання Софії – майбутньої супутниці Еміля. Основна функція жінки, на думку Руссо, бути дружиною i матір’ю, потрібно турбуватися про її фізичне здоров’я, естетичне виховання, привчати вести домашнє господарство. Жінці не потрібна широка наукова освіта.

У поглядах К.Гельвеція чітко простежуються 4 основні ідеї: 1) вроджена рівність всіх людей; 2) особистий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку й основа діяльності дітей; 3) виховання як важливий фактор розвитку інтересів; 4) політична система як визначальна основа виховання.Клод Гельвецій стверджував, що всі люди здібні до освіти, оскільки вони народжуються з однаковими духовними здібностями. Це твердження “про природну рівність людей” проникнене демократизмом; воно руйнувало теорії середньовічних ідеологів про нерівність людей від природи, яка начебто зумовлена їх соціальним походженням. Вчений відзначав, що відмінність у людських поглядах, ідеях, розумових здібностях обумовлюються зовнішнім середовищем, суспільними обставинами, які створюються формою правління і політичною системою.Основним завданням виховання є моральне вдосконалення людини. Вчення про мораль Гельвецій намагався будувати на науково-природничих засадах. Людина з її реальними потребами та інтересами - ось що визначає мораль. Справжня основа моралі є прагнення до щастя і правильне розуміння особистого інтересу. Якщо для фізичного світу властивими є закони руху, то моральний світ підпорядковується законам інтересу. Якщо інтереси і потреби людини змінюються у зв’язку з розвитком суспільства, то немає і не може бути вічних і незмінних моральних норм. Тобто мова йдеться про залежність моралі від суспільних відносин. Основне завдання фізичного виховання - “зробити людину сильною, міцною, здоровою, отже щасливою”. Фізичне виховання повинно зміцнювати і тіло, і дух. Учений пропонував будувати при школах майданчики, де учні певного віку могли б щоденно приділяти кілька годин фізичним вправам (бігу, боротьбі, стрибкам, плаванню, верховій їзді тощо) Важливим засобом для створення загального щастя К.Гельвецій вважав зміну законів і поліпшення виховання. Зовнішнє середовище - основа відмінностей у людських поглядах, ідеях, розумових здібностях. Для того, щоб кожен індивід став талановитим і морально вихованим, необхідно удосконалити, перш за все, науку і виховання. Провідним у процесі виховання є формування інтересів, “пристрастей” людини, а не розумовий розвиток. Головною умовою успішного виховання є співпадіння інтересів уряду і народу. Звідси випливала і його думка про суспільне виховання.

Р.Оуен (1771-1858) народився в Англії у сім’ї ремісника. Знання здобував самоосвітою і став високоосвіченою людиною свого часу. 20-річним юнаком він почав керувати текстильною фабрикою в Манчестері, а дещо пізніше став співвласником бавовнопрядильної фабрики у Нью-Ленарку (Шотландія), де показав себе великим філантропом. Систематичне викладення своїх педагогічних поглядів він вперше представив у праці “Новий погляд на суспільство, або досвід про принцип створення людського характеру“ (1813) та інших своїх творах.Виходячи з того, що людина є продукт середовища, Оуен зробив висновок, що в усіх суспільних недоліках винне соціальне середовище. Існуючий лад необхідно замінити розумним суспільством, яке б відповідало природі людини, її прагненню до щастя. Основний шлях для цього він вбачав у мирній пропаганді та в освіті людей.У системі поглядів Оуена педагогічні ідеї займають важливе місце. Почавши з плану ліквідації безробіття і різних бід трудового народу, він прийшов до висновку, що правильно поставлене виховання є ключем до розв’язання всіх соціальних проблем.Реалізацію своїх прагнень Оуен розпочав з філантропічних перетворень у Нью-Ленарку. Тут він покращив умови праці і побуту робітників, скоротив робочий день до 10,5 годин, підвищив заробітну плату. До 10-річного віку він взагалі заборонив працю дітей.Оуен виступив з пропозицією, за якою всі працюючі діти повинні навчатися у школах. У Нью-Ленарку він створив “Новий інститут для формування характеру“ – систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: “школа для маленьких дітей“ віком 1-6 років (тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор); денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10-17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.Пропагуючи ідею гармонійного розвитку, Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді.Заслугою Оуена було те, що він вперше у світі створив на практиці дошкільні дитячі заклади (ясла, садок). Тут поряд з іншими видами виховання з дітьми проводили елементарне навчання (бесіди вихователів про природу, розповідання казок, читання дитячих книг тощо).Ним також було вперше створено початкову школу з розширеною освітньою програмою, куди входили читання, письмо, граматика, англійська мова, арифметика, географія, природознавство, історія. У галузі розумової освіти Оуен прагнув, щоб діти отримували знання, які не суперечать здоровому глузду, узгоджені з дійсними фактами.Оуен багато працював над розв’язанням проблеми про поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею. Необхідність зв’язку теоретичних занять з трудовими заняттями він вбачав не тільки для покращення способів виробництва, але й для удосконалення людської особистості. Цю ідею він частково застосував у практиці роботи вечірньої школи для працюючих підлітків.Більш повно останню ідею Оуен реалізував в організованій ним першій комуністичній трудовій комуні “Нова гармонія“ (США, 1825). Комуна була побудована на принципі рівності людей в житті і праці. У конституції комуни головним завданням ставилось надати право всім її членам здобути фізичне, розумове і моральне виховання.Школа в “Новій гармонії“ втілювала основні принципи нью-ленарської системи навчання і виховання. Але вона мала й нові риси. Денна школа для дітей віком 5-12 років мала два відділи: загальноосвітній та індустріальний, які разом складали єдине ціле. Прагнучи дати дітям широку освіту та всебічне виховання, ця школа здійснювала крім усього іншого трудове виховання учнів. Крім навчання в обох відділах, діти займались практичною роботою в майстернях, саду, полі. В індустріальному відділі учні опановували певним ремеслом.

Фрідріх Вільгельм Фребель (1782- 1852) був видатним представником німецької педагогіки першої половини XIX ст., що відіграв помітну роль у розвитку теорії і практики дошкільного виховання. Свої погляди виклав у таких працях, як: “Виховання людини”, “Виховання шляхом розвитку”, “Педагогіка дитячого садка”, низці статей у періодичних виданнях. Педагогічна система Ф.Фребеля ґрунтується на засадах німецької ідеалістичної філософії (Шеллінг, Гегель, Фіхте та ін.). Наслідуючи Шеллінга, Ф.Фребель вважав, що закони розвитку природи і людини тотожні, і тому виховання повинно бути природовідповідним.Мету виховання Ф.Фребель, як і Й.Песталоцці, визначав як саморозвиток закладених у людині природних сил і здібностей.Період розвитку дитини поділяв на 3 ступені: немовля, дитинство, отроцтво. Виховання немовлят - розвиток зовнішнього чуття. Дитинство - період сімейного виховання, ігор і розвитку мови дитини. Отроцтво - період свідомих орієнтирів, шкільного навчання.Заслугою Ф.Фребеля було запровадження різноманітних видів дитячої діяльності, які використовуються і в сучасних дитячих садках.

Основою педагогіки дитячого садка Ф.Фребель вважав гру. У грі дитина виявляє свій внутрішній світ через ілюстрацію зовнішнього світу. Гра - один із засобів морального виховання. Саме в грі найкраще проявляється самодіяльність дитини, що, однак, не позбавляє керівного впливу дорослих на процес гри. Ф.В.Фребель детально розробив систему дитячих ігор, визначивши роль і місце гри в системі дошкільного виховання.Ф.Фребель розглядав школу як засіб соціального прогресу і знаряддя індивідуального розвитку особистості. Школа - це місце, де дитина повинна навчитися важливих життєвих речей, основ істини, справедливості, відповідальності, ініціативи, причинно-наслідкових співвідношень, причому засвоюючи їх не лише теоретично, а й реалізуючи в практичному житті. У процесі дошкільного виховання діти ознайомлюються переважно із зовнішніми властивостями предметів, у школі ж вони переходять до пізнання їх внутрішньої сутності. Зміст освіти в елементарній школі, за Ф.Фребелем, має такий вигляд: релігія як пізнання творчого світового начала; природознавство як пізнання природи; математика як предмет, що сприяє розвиткові мислення, і мова як посередник між навколишнім оточенням і людиною.

Ф.Фребель вважав, що педагогіка повинна ґрунтуватися на ідеалістичній філософії. Дитину, як і взагалі людину, розглядав як носія божественної суті, як істоту, яка розвиває в собі божественне начало, стверджуючи, що діяльність і поведінка дитини обумовлені вродженими інстинктами. На думку Ф.Фребеля, дитина від народження обдарована чотирма інстинктами: діяльності, пізнання, художнім і релігійним. Інстинкт діяльності або активності - це вияв у дитині єдиного творчого, божественного начала; інстинкт пізнання - закладене в людині прагнення пізнати внутрішню сутність всіх речей, тобто знову ж таки Бога.Метою виховання Ф.В.Фребель вважав розвиток природних здібностей дитини. Виховання повинне сприяти самовиявленню, але останнє неможливе без зовнішніх впливів, тому необхідні різноманітні засоби, які сприяли б розвитку внутрішніх сил, можливостей, талантів. У дитячому садку в дітей слід розвивати їхнє тіло, загартовувати почуття, знайомити з людьми, природою; в іграх, веселощах і забавах готувати до школи, допомагаючи їм розвиватися як рослинам у саду. Дитячий садок повинен здійснювати всебічний розвиток дітей, який починається з їх фізичного розвитку. Вже в ранньому віці догляд за тілом дитини Ф.Фребель пов’язував з розвитком її психіки.

У діяльності Й. Г. Песталоцці визначають два періоди. Перші 30 років переважно присвячені теоретичній розробці, наступні 30 років — практичній діяльності. Перші — повні смутку і втрат, наступні — благополуччя і слави.Вважаючи "ідеальним" саме домашнє виховання, Й. Г. Песталоцці у своїх школах-притулках для бідних дітей використовував систему виховання, максимально наближену до сімейної.Й. Г. Песталоцці доводить, що елементарне виховання починається від народження, з моменту отримання людиною "відчуттів і сприймань". Більш ранні стадії виховання мають найважливіше значення, тому ними переважно й мусить цікавитись педагогіка. "Мати дає своїм дітям першу фізичну їжу, вона ж призначена давати їм і першу духовну". При цьому мати повинна керуватись педагогічними знаннями. Якщо вона сама не може виховувати дитину, на думку Й. Г. Песталоцці, її доцільно замінити наставником (гувернером), який має спеціальну наукову й практичну підготовку. Гувернеру необхідно організувати навчання й виховання за системою, наближеною до материнської, тому що у житті дитини він фактично замінить батьків. Й. Г. Песталоцці пропонував розроблені ним способи передачі знань, які, на його погляд, повинні бути настільки елементарними, щоб застосування стало доступним навіть простим людям. Проте провідною метою діяльності наставника Й. Г. Песталоцці називає не навчання дитини, а її моральне удосконалення, якому все інше підпорядковується. Усі свої рекомендації Й. Г. Песталоцці випробував на практиці.Одна з провідних заповідей Й. Г. Песталоцці — "Індивідуальність дитини повинна бути для педагога священною". Саме завдяки індивідуальній орієнтації, виховні й навчальні методики, розроблені Й. Г. Песталоцці, стали невід’ємними складовими гувернерської практики у багатьох країнах. Ці методики використовувались не тільки для роботи з фізично й морально здоровими дітьми. Їхня висока ефективність виявилась у колоніях для сліпих, глухонімих, для малолітніх злочинців та ін.

№ 18 Й.Г.Песталоцці (1746-1827) – видатний швейцарський педагог-демократ.

Релігійно-моральне виховання за Песталоцці полягає вихованні гуманних почуттів до людей, дійової любові до них. Велика роль у цьому належить сім’ї, особливо важливе значення надається материнському вихованню. Моральне виховання повинно вдосконалюватися і в школі. Песталоцці наполягав, щоб моральну поведінку дітей формувати не повчаннями, а розвитком у них через вправи і вправляння моральних почуттів і нахилів. Найпростішим моральним почуттям Песталоцці називає інстинктивно виникаючу у немовляти любов до матері. У подальшому це почуття усвідомлюється дитиною i переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя i шкільних товаришів i, нарешті, на всіх людей..Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв’язку сім’ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію “елементарної освіти“, Песталоцці передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім’ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу..Родинне виховання повинне бути спрямованим на гармонійний розвиток всіх природних задатків дитини.

Дата добавления: 2015-05-08