Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти

Політика уряду Української Народної Республіки в галузі освіти.

Центральної Рада, вживала заходів для створення українських шкіл, підготовки відповідних учительських кадрів, поступової українізації вищих навчальних закладів, організації вивчення рідної мови на етнічній території України і в прилеглих до неї губерніях, де компактно проживало українське населення, ліквідації неписьменності серед дорослих, формування національної інтелігенції тощо. З метою ефективнішого проведення культурно-освітньої роботи з ініціативи голови Центральної Ради Михайла Грушевського в квітні 1917 р. в Києві було проведено перший, а в серпні 1917 р. — другий Всеукраїнські учительські з'їзди, які виробили програму перебудови системи освіти в Україні. Нова школа мала стати демократичною і українізованою. У складі створеного Центральною Радою ще в серпні 1917 р. Генерального секретарства народної освіти був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Суспільне дошкільне виховання фактично увійшло до державної системи освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Важливою історичною особою був Михайло Грушевський. Як президент УНР він проводив значні політичні і культурні реформи. Написав понад 200 праць з історії України, української літератури, статей про українську мову; зробив внесок у реорганізацію шкільної освіти; прислужився українському національному відродженню.

Крах царизму в Російській імперії у березні 1917 р. зумовив виникнення Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою. Проіснувавши до кінця квітня 1918 p., Центральна Рада здійснила низку заходів щодо розбудови нової школи. Уряд УНР склав концепцію національної освіти, в основу якої було покладено принципи: громадсько-державного характеру освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти; навчання рідною мовою; запровадження самоврядування у школі; пріоритетний характер фінансування освіти; введення загального, безплатного, обов'язкового, світського початкового навчання.

Уряд гетьмана Скоропадського (березень — грудень 1918 р.) продовжував політику розвитку українського шкільництва, але орієнтація на широке самоврядування змінилася централізацією освітньої справи, заохоченням приватної ініціативи у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл, тривали «українізація» школи та кількісне зростання різноманітних навчальних закладів.

У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, було введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України, історію української літератури. Відкриваються нові вищі навчальні заклади (серед них Катеринославський університет у 1918 p.), започатковуються Українська Академія наук, Педагогічна академія, Національна бібліотека, низка великих видавництв.

Основним завданням системи освіти стає ліквідація неписьменності та малописьменності, яку було ліквідовано 1939 p., запроваджуються загальна початкова освіта, перехід до загальної семирічної освіти в місті й на селі, поступово розширюється мережа середніх шкіл у містах і районних центрах.

З 1934 р. встановлено єдину загальносоюзну систему освіти: початкова школа (1—4 класи), неповна середня школа (1—7 класи), середня школа (1—10 класи).

Єдину союзну державу СРСР, у складі якої була Українська республіка, було проголошено у 1922 p., але відмінності української системи народної освіти, які збереглися до 1930 р. (в Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, в Україні — семирічною; в Росії технікум був підготовчою ланкою до інституту, а в Україні інститут і технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами тощо) свідчили про певну незалежність української освітньої політики.

У 1949 р. здійснено перехід до загальної обов'язкової семирічної освіти, з 1959 р. — до обов'язкової восьмирічної освіти, з 1964 р. середня школа стала десятирічною, а з 1972 р. здійснюється перехід до обов'язкової середньої освіти.

Панування тоталітарної більшовицької педагогіки спричинило великі втрати у національному шкільництві України. Окремі люди були лише гвинтиками у деіндивідуалізованій системі радянської школи. Основною метою виховання було формування комуністичного світогляду.

45. Підготовка педагогічних кадрів для роботи з дітьми дошкільного віку в період УНР.

Продовжував функціонувати відкритий 1907 р. в Києві Фребелівський педагогічний інститут. У квітні 1917 р. при ньому були організовані курси з підготовки фахівців для роботи в українських і єврейських яслах, дитячих садках, притулках. Восени 1917 р. в Інституті поряд з російськими відкрилося й українське відділення, яке очолила Софія Русова. Інститут готував свідомі українські кадри для українського за духом, формою і змістом дитячого садка. Серед заходів, спрямованих на забезпечення підготовки національних педагогічних кадрів, у цей період особливе місце посідали спеціальні курси, що працювали у квітні — травні 1918 р. На їхніх випускників (50 осіб) покладалися великі надії у справі відкриття перших україн-ських національних дитячих садків. До програми навчання, крім традиційних тем, які ознайомлювали слухачів з основами теорії і методики дошкільного виховання й особливостями дітей дошкільного віку, увійшла й тема «Українознавство». Обсяг матеріалу був незначний і обмежувався знаннями, необхідними майбутнім вихователям для роботи з дітьми. Заняття на курсах проводили відомі фахівці з дошкільного виховання: Софія Русова, Є. Толмачевська, Василь Зеньківський. Оскільки Фребелівський педагогічний інститут, залишаючись єдиним вищим педагогічним навчальним закладом в Україні з підготовки кваліфікованих дошкільних працівників, не міг повністю задовольнити зрослу потребу в них, Софія Русова звернулася до міністра народної освіти з пропозицією ввести до навчальних програм учительських інститутів і педагогічних курсів дисципліни з дошкільного виховання. Міністр схвалив її ініціативу й дав розпорядження готувати відповідний законопроект.

Дата добавления: 2015-05-08