М.С.Грушевський як реформатор журнально-видавничої справи кінця ХІХ – поч. ХХ століття. 3 страница

Культура журналіста:

ü Дотримуватись етичних норм

ü Не перекручувати пряму мову

ü Не подавати один матеріал у кілька редакцій без відома цих редакцій

ü Подавати збалансовану інформацію, позиції опонентів

ü Перевіряти всі факти

ü Мовна культура журналіста

ü Не втручатись в приватне життя людей

ü Вміти працювати з джерелами інформації (перевіряти інформацію, не відкривати джерел, якщо вони цього не хочуть)

ü Аргументувати, апелюючи до фактів, а не до емоцій і громадської думки

ü Соціальна відповідальність

Культура конкретного змі:

• Не писати замовних матеріалів, бути чесними та об’єктивними у висвітленні подій
• Не подавати прихованої реклами
• Не займатись плагіатом
• Зважати на оформлення газет (не розміщувати на одній сторінці абсолютно різні за тематикою матеріали)
• Бути коректним при висвітленні трагедій та надзвичайних ситуацій

40. Інформаційні агенції України і світу (загальна характеристика).

Особлива роль щодо збирання, обробки, створення, зберігання, підготовки інформації до поширення, випуску та розповсюдження інформаційної продукції належить в Україні та світі саме інформаційним агентствам. Сучасна система найпотужніших інформаційних агентств світу сформована агентствами Reuters (Великобританія), Associated Press (США) та Agence France-Presse (Франція).

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 р. у Франції й називалося Гавас. Після реорганізації у вересні 1944 р. воно дістало своє нинішнє найменування " Франс Пресс ". Спочатку Франс Пресс було офіційним урядовим агентством і утримувалося з державного бюджету. Згодом було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний статус".

У 1848 р. було засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресс (АП), яке є кооперативним об'єднанням газетних видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами США.

Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 р. німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 р. Рейтер перейшов у англійське підданство й переніс до Лондона свою контору "Рейтер офіс". Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послуги позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього перебування.

Серед найбільших українських агентств можна назвати ДІНАУ-Укрінформ, Інтерфакс-Україна, Українська Незалежна Інформаційна Агенція Новин (УНІАН), Прес-тайм, РБК-Україна, Українські Новини.

ДІНАУ-Укрінформ – державне інформагентство. Кореспонденти цього агентства сьогодні працюють у країнах Європи, Балтії, в Росії. Серед одержувачів інформації Укрінформу є й зарубіжні споживачі: ІТАР-ТАРС, Рейтер, МТІ, БТА, Сіньхуа, БелТА, СТА, КАБАР, зарубіжні посольства в Україні, передплатники в США, Канаді, ФРН, Болгарії, Польщі, Австралії. Пострадянські республіки користуються фото-сервісом агентства. Інформація Укрінформу з жовтня 1998 року доступна в мережі Інтернет.

УНІАН – недержавне інформагентство, створене в 1991 році згідно з Постановою Президії Верховної Ради України. Агентство призначалося для забезпечення зарубіжних змі, організацій, окремих громадян об'єктивною інформацією про життя України, а серед головних завдань було організаційне забезпечення перебування в Україні зарубіжних журналістів, проведення міжнародних громадських, миротворчих, наукових, культурних заходів. Нині УНІАН розширило спектр послуг, не обмежуючи себе орієнтацією тільки на зарубіжного споживача. Воно стало джерелом оперативної і достовірної інформації про життя за кордоном для українських громадян. Інформацію УНІАН використовують майже 500 друкованих та електронних засобів масової інформації, в тому числі, Рейтер, ІТАР-ТАРС, ВВС, радіо "Свобода", "Голос Америки", посольства, зарубіжні представництва тощо. Досить широко інформація представлена англійською мовою.

"Інтерфакс-Україна" - представник міжнародної інформаційної групи "Interfax Іnformation Services". У вересні 1992 року агентство було створене в Харкові, а з серпня 1993 року воно почало функціонувати в Києві. Зараз агентство випускає 26 інформаційних продуктів на політичну й економічну тематику, кожен з яких має варіант англійською мовою. Наслідком досить високого рейтингу агентства стало його співробітництво з найбільшим світовим інформаційним агентством "Reuters". Мережа представництв інформаційної групи "Interfax Information Serveces" у всьому світі дає можливість агентству "Інтeрфакс-Україна" оперативно отримувати ексклюзивну міжнародну інформацію.

41. Інфотейнмент: теорія і практичне застосування.

Інфотейнмент (від англ. information — інформація і entertainment — розвага) — це вид інформаційних програм. Новини у них подаються для аудиторії в максимально розважливій формі. Інформування реципієнтів проходить ненав'язливо, а новинні програми представляють політику, як сферу масового життя, наближеного до людини. Інфотейнмент, як правило, містить лише поверхові відомості з певної теми і не може розглядатися як джерело самоосвіти. Синонімом інфотейнменту іноді виступають т.зв. soft news («легкі» новини), названі так на противагу hard news («вагомим», або «справжнім», новинам). В друкованих ЗМІ цьому поняттю відповідає термін «таблоїдизація», що подає події у такій же розважливій формі, але в друкованому вигляді. На подачу новин впливає: конкуренція серед видань та агентств, наявність інформації з інших джерел.

Інфотейнмент зародився у 80-х роках ХХ ст. у США у зв'язку з падінням рейтингів інформаційних програм. Його появу пов'язують з виходом в ефір програм «Доброго ранку, Америко!» (Good Morning, America) і «USA today». Класикою жанру називають програми розважального телеканалу MTV.

На сьогодні тривають наукові дискусії щодо визнання інфотейнменту як окремого жанру тележурналістики, а практики пишуть критичні відгуки стосовно шкоди засадам класичної журналістики від модного нині телевізійного явища.

Однією з перших програм у жанрі інфтейнмент на пострадянському просторі називають програму „19:59“ (ОРТ, 1996 рік). У „19:59“, що виходила в ефір за хвилину до основних випусків новин на інших каналах, була і інформація, і ефектні концертні номери. Перша в Україні програма у цьому жанрі з'явилася 2003 року на телеканалі «ТЕТ», під назвою «Дивись!» - нестандартні історії про цікавих людей. Виходить в ефір дотепер. СТБ: програма «Неймовірні історії кохання», документальний цикл «Нові українці», який стартував у травні 2004 року.

Для українського інфотейменту характерні такі жанрові риси:

• Тяжіння до теорії про інфотейнмент американських дослідників Л.Дауні і Р.Кайзера, які називають найбільш поширеними темами жанру історії про зірок і кримінальні історії. У меншому ступені можна називати українським інфотейнментом програми музичного спрямування в стилі MTV (зокрема, на музичному каналі М-1 у програмі «М-1 News»).
• Портретність. У сюжетах жанру «інфотейнмент» автор розповідає «історію про героя», звертає увагу на деталі його життя, присутні фрагменти біографії, для створення сюжету використовують методи, властиві портретному нарису (тривале спостереження, портретне інтерв'ю, тощо).
• Використання у текстах сюжетів значної кількості авторських метафор та порівнянь, легкий, доступний виклад (зовнішня оболонка, стилістика тексту) поєднаний з глибоким, образним змістом.
• Висока художність, багатоплановість відеоряду. Зйомки — з цікавими ракурсами, переважають крупні плани.

Український інфотейнмент перебуває на стадії динамічного і досить бурхливого розвитку. Чимало програм, зокрема й інформаційних, використовують елементи інфотейнменту.

42. Ключові характеристики мережевих видань.

Швидке та часте оновлення інформації по мірі її надходження.

Інтернет-газети мають змогу оновлювати сторінки миттєво, по мірі надходження інформації.

Залучення читачів до співпраці. Опублікувати свої матеріали в онлайнових ЗМІ та електронних версіях офлайнової періодики можуть не лише працівники редакції, а й зацікавлені читачі.

Републікація матеріалів (передруки з інших ЗМІ). Завдяки цьому Інтернет-виданя стають більш інформаційно насиченими, висвітлюють ширший діапазон подій, подаючи різні, часто діаметрально протилежні точки зору.

Наявність форумів та гостьових книг. Завдяки широкій інтерактивності мережі, користувачі сайтів та читачі періодики мають змогу диспутувати, обмінюватися думками, обговорювати проблеми, підняті у журналістських матеріалах.

Проведення опитувань. ЗМІ, які мають Інтернет-сторінки, за допомогою анкет оперативно можуть обговорити з читачами ту чи іншу проблему, провести міні-соцопитування.

Легкий доступ до архівних матеріалів. Якщо для того, щоби переглянути матеріал річної давності в друкованих ЗМІ, потрібно зберігати об’ємні підшивки, то у електронній періодиці в мережевих архівах за допомогою одного кліку мишки можна відкрити номер будь-якої давності й відшукати у ньому потрібний матеріал.

Використання «закладок». Читач, знайшовши потрібну йому інформацію у мережевих ЗМІ, має змогу додати її до своїх персональних «закладок» (зберегти її адресу) і в будь-який зручний для нього час повернутися до прочитання цього матеріалу.

Можливість робити тематичні добірки інформації. Деякі видання ведуть такі добірки, а у деяких є спеціальні пошукові служби в архіві видання.

Оперативність. У мережі майже миттєво можна знайти необхідну інформацію будь-якої давності з різноманітних джерел.

Наявність систем пошуку. За допомогою спеціальних електронних пошукових систем у онлайнових ЗМІ можна відшукати будь-який матеріал, знаючи лише уривок із заголовку, цитату з матеріалу чи прізвище автора. Ефективність пошуку залежить від обсягу і повноти архіву публікацій.

Можливість використовувати для роботи фрагменти матеріалів.

(копіювати, переробляти, цитувати, видруковувати, надсилати електронною поштою).

Персональний підхід. Завдяки постійно діючим опитуванням Інтернет-ЗМІ мають змогу дізнаватись думки та побажання читачів та оперативно реагувати на них.

Економічність. Сьогодні значно дешевше читати пресу в мережі, аніж купувати друковані примірники.

Зворотний зв'язок. Інтерактивність Інтернету дає змогу зробити зворотний зв'язок з читачами максимально швидким і зручним. Читаючи матеріал в Інтернеті, будь-хто може відреагувати на нього, написавши електронного листа на адресу редакції.

Гіпертекстуальність – наявність гіперпосилань. За визначенням Універсального Словника-Енциклопедії, гіпертекст – це комп'ютерний спосіб подання інформації; відображуваний на екрані монітора текст містить виділені (напр., кольором) слова, звертання до яких викликає висвітлення подальшої інформації. Таким чином читачі легко можуть знаходити різноманітну інформацію на тему, яка їх зацікавила.

43. Коментар і огляд в телерадіопубліцистиці: спільне і відмінне.

Елементарним, найлаконічнішим аналітичним жанром у практиці за­кордонних, а сьогодні й наших ЗМІ, прийнято вважати коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини і часто по­дається з ними в одній зв'язці. Це стосується насамперед інформаційних ви­пусків на радіо й телебаченні. Насправді ж коментар не повідомляє, не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію. Саме слово "коментар" (від лат. соттепіагіит) - прочитання, тлумачення чогось. Сучасні словники подають три значення цього слова: тлумачення певного тексту, книги, додатки в кінці книги, примітки по тексту і, нарешті, міркування, пояснення з приводу якоїсь події, публікації, заяви. Журналістський або публіцистич­ний коментар виконує третю із перелічених функцій. Коментар у мас-медіа - це невеликий авторський виступ, у якому тлумачаться, роз'яснюються, елементарно аналізуються факти політичного, економічного, культурного, наукового життя з метою донесення до аудиторії суті, смислу події, явища, їх місця серед інших фактів і процесів. Автор коментаря, як підкреслюється у зарубіжних дослідженнях, йде від факту до узагальнення або до прогнозу.

Цінність коментаря у свіжості думки, оригінальності суджень і висновків, точності й образності слова. Найбільша вада значної частини коментарів - нудне розжовування загальновідомих істин і тенденційне, зацікавлене, однобічне тлумачення подій. Журналіст, здебільшого, сам тлумачить події, хоч буває й безіменний, редакційний коментар, спільна думка редакції. У коментар журналіст може органічно вводити думки компетентних людей. Нерідко журналіст просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Тоді факти і події, особливо важливі, тлумачаться з різних позицій. Часто за такими коментарями до певного кола людей звертаються "День", "Високий Замок". Це стало нормою у роботі української редакції радіо "Свобода". Окремі видання, наприклад, газета "Свобода", "Львівська газета" дають у кожному номері сторінку "Коментарі", хоч з погляду "чистоти жанру" це не завжди коментарі. Нерідко у цій рубриці подають есе, статті і навіть огляди. Однак, все-таки, головне у них - тлумачення подій та явищ.

Крім елементарного пояснювального, який тлумачить події, коментарі можуть бути полемічними і навіть сатиричними. Довгі роки автором таких блискучих за змістом і формою коментарів на "Свободі" був покійний уже Сергій Набока.

Близькими до коментаря за обсягом, оперативністю є репліки, відгуки. Вони добре сприймаються, коли є оригінальні, гострі, будуються на несподіваних зіставленнях і не є грубими й образливими.

Огляди (російське "обозрение"). їх ще традиційно називають оглядовими статтями. Відмін­ність огляду від статті насамперед у хронологічно ширшому, ніж у статті, об'єкті дослідження і, зважаючи на це, оглядовому способі мислення. Якщо, беручи схематично, коментар досліджує окремий факт, явище і те, що довкола нього, а стаття визначає співвідношення між двома і більше явищами, фактами, подіями, то предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулись протягом певного часу - тижня, місяця, року, п'ятиліття тощо. Тому головна мета огляду - з'ясування певних тенденцій розвитку явища, процесу. Це можуть бути різні явища - від політичних подій до тенденцій у розвитку економіки, культури, літературного процесу тощо. Метод, підхід один, "матерія", з якою має справу оглядач - різна, отже, і компетентність повинна бути відповідною.

Найпопулярніші сьогодні суспільно-політичні огляди, рідше трап­ляються економічні й лише у спеціалізованих виданнях можна зрідка знайти літературні чи мистецькі. Систематичні огляди суспільно-політич­ного життя за тиждень подають телевізійні канали (і то не всі), а також перша програма Українського радіо. Змінюються їхні назви, ведучі, та незмінними залишаються проблеми і труднощі, бо увага господарів і влас­ників до таких програм завжди є найпильнішою. Крім того, сам процес підготовки таких програм потребує неабиякої майстерності. Глядач вимагає від них максимальної об'єктивності, що не завжди вдається досягти навіть досвідченим ведучим. Як свідчать опитування і практичний досвід, глядач надає перевагу "Подробицям тижня" з її ведучим О. Мельничуком. Так було досі. Ситуація змінюється з кожним днем. Незмінним є лише порівняно низький ступінь довіри до телебачення.

Відсутність у процесі колосального зростання потоків інформації вкрай потрібних систематичних оглядів пояснюється не тільки непродуманою інформаційною політикою редакцій, але. й браком належної компетенції, часу для аналізу, відповідного досвіду журналістів. Адже робота над оглядом вимагає високого інформаційного забезпечення, аналітичного оперативного мислення і вміння про складні, абстрактні речі говорити цікаво. Тому багато каналів, щоб оцінити певну важливу ситуацію, хід політичних подій і складних соціально-економічних процесів, вважають за потрібне звертатися до експертів, щоб з їхньою допомогою відтворити більш-менш правдоподібну картину подій.

Великі можливості й вдячних читачів сьогодні має хіба що спортивний огляд. Не тільки такі спортивні видання, як "Команда", "Український футбол", Відповідні спортивні програми мають майже всі радіо- і телевізійні канали. У редакціях працюють спортивні оглядачі. Правда, спортивні огляди мають переважно інформаційний характер. Головне їхнє завдання - відтворити картину, даючи певні оцінки, роблячи якісь очевидні висновки. Відеоряд на телебаченні дає можливість відтворити найголовніші епізоди тих чи інших змагань, частина глядачів може побачити їх уперше. Глибина і компетентність, а також цікавість розповіді залежить від рівня таланту і професіоналізму оглядача.

44. Конвергентний ньюзрум: організація роботи

Процес конвергенції — злиття всіх ЗМІ — радіо, телебачення, преси та Інтернету при переході на єдину цифрову платформу. У такому аспекті журналіст має набути універсальності і у роботі з технічними засобами комунікації, і, в першу чергу, у написанні новин. Зробити працю журналістських кадрів більш організованою та продуктивною на погляд науковців може конвергентна редакція – перспективна форма, нова модель діяльності журналістського колективу, суть якої в консолідації, об'єднання і послідовної інтеграції всіх типів наявних сьогодні форматів - друкованого, онлайнового, мобільного і мовного.

Поступово ЗМІ стали постачальником багатоформатної інформації, що одночасно поширюється усіма каналами — друковане видання, радіо, телебачення, Інтернет.

За визначенням американського професора О. Гранта, конвергенція полягає в тому, що один репортер продукує контент для різних типів медіа. Тобто фактично виконує роботу і кореспондента, і фотографа, і оператора, і коректора та інших суб'єктів редакційної діяльності. Таким чином, для журналістів тепер необхідно стати експертами в області слова і вміти писати тексти для всіх типів конвергентних ЗМІ. Мультимедійний журналіст повинен

не тільки вміти думати і писати, але й легко користуватися технологіями - обробляти текст на комп'ютері, фотографувати на цифрову камеру для ілюстрування тексту фотографіями, редагувати зображення, збирати матеріалпо Інтернету, розміщувати його в Мережі і багато іншого. Таким чином, журналісти підлаштовуються під споживача інформації, який став більш мобільним і для нього швидкість отримання інформації, а також різноманітність

методів її подачі стали ключовими факторами, кореспонденти (репортери) змушені витрачати менше часу на підготовку матеріалу, а це загрожує низькою

якістю інформації.

Більшість журналістів-практиків і дослідників явища конвергенції відзначають, що сьогодні не лише поняття журналіст, а і редакція ЗМІ також потребує оновлення, тобто необхідна оперативність у роботі й подачі інформації стає основою для створення конвергентної редакції, або ньюзруму.

У конвергентному ньюзрумі вводяться нові посади:

1) Редактор потоку новин. До його функцій входить відбирання найважливіших інформаційних приводів. Крім того, він розподіляє роботу журналістів.

2) Універсальний журналіст. Він безпосередньо виїжджає на місце події, збирає потрібну інформацію й пише у визначеному редактором форматі. Поки журналіст «працює на полі», в редакції сидить фахівець, відповідальний за цю історію. Серед його функцій — координувати всіх фахівців, що відповідають за один інформаційний привід, і зводити все докупи. Тим часом у конвергентній редакції з'являються фахівці-помічники, що збирають додаткову інформацію. Це може бути різноманітна статистика, інфографіка, передісторія та ін.

3) Редактор контенту, сформованого читачами. Він контролює інформацію, що надходить на інтернет-ресурс видання від зовнішніх користувачів. Варто зазначити, що всі ці нові ролі введено для забезпечення максимальної оперативності і своєчасної й повної подачі інформації через свої канали ЗМІ.

У світі вже давно розпочався та активно триває перехід від традиційних до конвергентних редакцій ЗМІ. Першими до нових тенденцій залучилися такі потужні медіакорпорації як британське видання «Daily Telegraph», німецька радіостанція «Deutsche Welle», російське інформаційне агентство «РИА-Новости». В Україні такий процес можна спостерігати в останні роки, при чому як на державному, так і на регіональному рівнях. В конвергентному форматі роботи своїх редакцій вже організували такі медіахолдинги: медіа-група «ПрессЦентр» - «Газета по-киевски»(м. Київ), медіа-група «Корреспондент» (м. Київ), медіа-група «Від і До» (м. Чернівці), інтернет-проект газета «Коло» (м. Полтава), медіа-проект «Сіті» (м. Ізмаїл), медіа-холдинг ТРК «Люкс» (м.Львів).

Основною перевагою такої форми організації редакції дослідники і самі журналісти називають можливість більш точно визначати потреби аудиторії на основі роботи з різними каналами передачі інформації. На мобільні пристрої потрібна в першу чергу та інформація, яка безпосередньо необхідна споживачеві (інформація про пробки, затори, збоях громадського транспорту, затримках в аеропорту), на радіо – суспільно значуща, але оперативна інформація; на телебаченні – видовищна, і, нарешті, в Інтернеті – майже будь- яка. Разом з тим, вчені називають і недоліки у процесі розвитку конвергенції у ЗМІ. Часто власники засобу масової інформації використовують конвергенцію як прикриття такої собі експлуатації своїх працівників: обов’язків та вмінь у журналіста багато, він працює за трьох-чотирьох, а зарплатню платять як одному. По-друге, універсальністю в роботі стирається особистісний підхід до матеріалу – журналіст стає просто механізмом для збору та обробки інформації, осмислення та інтерпретація новини відходить на другий план. Крім того, на споживача нерідко виливається занадто великий масив інформації, часто зайвої та не значимої.

45. Концепція історичного поступу в публіцистиці Івана Франка.

Комплексно питання історичного прогресу людства публіцист розглянув у статті “Мислі о еволюції в історії людськості”, проте слід зауважити, що “поступ” Іван Франко розглядав як онтологічну категорію живої природи, а відтак проектував її на суспільство. Публіцист розрізняв дефінітивно поняття “поступу” та “загальної еволюції”. Поступ був органічним елементом еволюції, але категоріально не вичерпував її сутності. Поступ наперед є проявою первісною, переважаючою і нормальною; поступ назад – проявою пізнішою і хворобливою Таке бінарне членування поняття загальної еволюції, на нашу думку, зумовлене прагненням мислителя виокремити із загального онтологічного контексту живої природи антропологічну суть поступу в історичному вимірі. Аналіз філософсько-соціологічних підходів до проблеми еволюції у статті “Мислі о еволюції в історії людськості” спрямований на творення “одноцільного образу розвитку людськості”, тобто на змалювання об’єктивної картини людського розвитку в органічному (природному) і суспільному контексті. Ця історична та наукова об’єктивність, на думку Івана Франка, можлива лише тоді, коли природознавчі та суспільні науки розвиватимуться симбіотично, але не сплутуючи своїх методологічних специфік пізнання дійсності.

Поняття “загальна еволюція” в контексті філософських думок Івана Франка, пише: “І. Франко наполягає на тому, щоб теорією «загальної еволюції» охопити і пояснити розвиток живої природи і суспільства, що зовсім не означає, щоб живцем біологічні особливості переносити на суспільство, оскільки людина як жива істота також відноситься до живої природи. В цьому випадку, вважаючи, що не можна беззастережно переносити специфічно біологічні особливості розвитку на суспільне життя. Тут треба шукати спільні підвалини, а не зводити одне до іншого”.

У пізнішій праці “Що таке поступ?” Іван Франко також критикує симпліфіковане тлумачення суспільного розвитку дарвіністами, адже весь історичний прогрес вони розглядають як безнастанну боротьбу нерівностей між людьми. І якщо у тваринному чи рослинному світі свобода боротьби має прогресивні наслідки – виживає найсильніший, а отже найкращий, то в суспільстві цей прогрес антагоністичний історич- ному поступу.

Визначальним чинником історичного прогресу людства, як стверджує Іван Франко у праці “Мислі о еволюції в історії людськості”, є здруження людей у громади, племена та держави, що ставало міцним підґрунтям для розвитку культури й цивілізації. Аналізуючи стадії розвитку суспільства від первіснообщинного ладу і аж до капіталізму, публіцист робить висновок, що жоден із них не сприяв вільному розвитку людської особистості.

Безперервність і водночас синусоїдність історичного прогресу Іван Франко ілюструє посиланнями на вавилонську, єгипетську, індійську, китайську й античну цивілізації, середньовіччя та новітню історію людства. Кожна з цих епох переживала певні часи злетів та падінь, але їх усіх об’єднує творення своєрідного цивілізаційного імпульсу для прийдешніх часів – духовні культурні набутки ставали підґрунтям нового цивілізаційного зросту. Публіцист наводить приклад розвитку писемності, яка поширювалася з Азії аж до Європи. Наголошує Іван Франко на цікавому феномені поступу: “Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані, коли не повної дикості, то в стані не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого підйому, а по них наступають хвилі упадку, якогось знесилля і зневір’я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімсь часі опадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде мов буря з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту і занепад”.Отже, Франків ідеал майбутнього суспільства – це ідеал національної самостійності, для здійснення якого в суспільстві мусять пройти певні політичні та культурні метаморфози. Проте Іван Франко усвідомлює: “Повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землі люди не доб’ються ніколи”. Публіцист закликає шукати не “панацею”, а лік на кожну хворобу суспільства: “Ми борімося з кожним поодиноким лихом, з кождою поодинокою кривдою, та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче”.

Висновки. Концепція історичного поступу в публіцистиці Івана Франка – це відображення світоглядної еволюції мислителя від соціалістичного (у статті “Мислі о еволюції в історії людськості”) до національного (статті “Що таке поступ?” та “Поза межами можливого”) трактування питання історичного прогресу. Іван Франко глибоко переосмислив “рецепти” майбутнього суспільного ладу всіх тогочасних суспільно-політичних доктрин і зробив висновок, що ні боротьба за існування, ні повна ліквідація державної влади, ані деперсоніфікована соціалістична формація не можуть стати кінцевою точкою висхідного суспільного розвитку, а тим паче основою нового цивілізаційного піднесення. Національна самостійність – ідеал, що може зреалізувати свободу соціальних та культурних людських потреб, духовно об’єднати суспільство. Історіософські ідеї Івана Франка є актуальними для сьогочасного поступу українського суспільства, адже на їх основі можна спрогнозувати проблеми та перспективи його розвитку в історичному вимірі

46. Критерії журналістської оцінки політичної ситуації.

Політична ситуація – це сукупність конкретних обставин політичного життя країни в конкретний історичний момент. Політична ситуація може бути:

• стабільною
• нестабільною

Стабільною ситуація є у таких випадках:

— коли у правовому полі держави працюють усі державні інститути;

— повністю сформовані органи законодавчої, виконавчої і судової влади. (кожен виборчий процес – елемент нестабільності);

— відсутні антагоністичні протиріччя між гілками влади;

— більшість населення країни підтримує державний курс правління і дії уряду. Загалом, підтримка дуже нестала і змінна величина.

— стабільно працює економіка;

— щороку зростає валовий національний продукт:

- 2 % - застій

+ 2 % - норма

+ 5-6 % - зростання

+ 9-10 % - економічний бум (Китай)

Нестабільною є ситуація якщо:

— великі соціальні потрясіння. Особливо, якщо у масових акціях протесту звучать політичні вимоги;

— глобальні для масштабів країни релігійні потрясіння (91-91 рр. в Галичині – одні з найзапекліших, бо з елементами фанатизму). Не повинно бути політичної партії на релігійній основі!

— За умови глобальної та затяжної економічної кризи:

a) Спад виробництва

Дата добавления: 2015-05-08