Наказ господарського суду, порядок його оформлення та виконання

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК). Наказ може бути видано на виконання не тільки рішення, але й постанови господарського суду. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

У разі повного чи часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову. Взаємний залік сум не проводиться.
Виконання рішення господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої воно винесено. Накази про стягнення грошових сум разом із рішенням видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення грошових сум до бюджету надсилаються або видаються господарським судом місцевим органам податкової служби для виконання у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом (ст. 116 ГПК).
Згідно зі ст. 117 ГПК у наказі господарського суду має бути зазначено:
— найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії;
— резолютивна частина рішення;
— найменування стягувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках.
Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг строку його дії.
Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК).

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК).
Господарське процесуальне законодавство передбачає випадки зупинення виконання судового рішення. Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала (ст. 121-1 ГПК).
У разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві й боржникові, яка може бути оскаржена (ст. 119 ГПК).
Господарський суд може видати дублікат наказу (ст. 120 ГПК) у разі його втрати, якщо стягувач звернувся із заявою по це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред’явлено. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника; у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).

58. Порядок розгляду господарських спорів.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює жорстких правил ведення засідання господарського суду, а лише визначає певну спрямованість роботи суду і в засіданні суду, зокрема, спори судом першої інстанції вирішуються в засіданні суду у складі одного або трьох суддів (ст. 4-6 ГПК). Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається у протоколі судового засідання (ст. 4-4 ГПК). Стаття 81-1 Господарського процесуального кодексу України регулює питання, пов’язані з протоколом судового засідання, вона набуде чинності 28 червня 2002 р.
Спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.
У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити термін вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішений у більш тривалий, ніж два місяці, строк. Про продовження терміну вирішення спору виноситься ухвала (ст. 69 ГПК).
Порядок ведення засідання ведеться суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Засідання господарського суду складається з трьох частин: підготовчої, розгляду спору по суті (дослідження, перевірка доказів) і прийняття рішення по справі.
Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу їхні права та обов’язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У підготовчій частині засідання суду з участю представників сторін з’ясовується, чи є необхідні умови для розгляду справи по суті в даному засіданні. Для цього вирішується питання про можливість розгляду спору по суті при даному складі суду, за наявності викликаних і заявлених у суд осіб, які беруть участь у справі та мають докази. Для вирішення цих питань здійснюються такі процесуальні дії: перевіряється явка і повноваження осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників процесу, головуючий у судовому засіданні оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам господарського процесу їхні права та обов’язки.
Встановлення осіб, які беруть участь у справі, повноваження посадових осіб і представників здійснюється по документах. Якщо у справі бере участь особа, котра не володіє мовою, якою ведеться судочинство, необхідно вирішити питання про участь у справі перекладача. Розгляд справи за відсутності перекладача в цьому випадку буде грубим порушенням процесуальних норм.
При порушенні справи й підготовці її до судового провадження суддя забезпечує своєчасне повідомлення всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду. Судді надане право стягувати з винної сторони штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ненадіслання витребуваних матеріалів, ухилення від вчинення дій, покладених суддею (п. 5 ст. 83 ГПК).
Підстави і порядок відводу судді та судового експерта визначаються ст.ст. 20, 31 ГПК. Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі, до початку розгляду справи по суті. За наявністю обставин суддя повинен заявити самовідвід.
Після перевірки всіх умов, необхідних для вирішення спору в даному засіданні, господарський суд розпочинає розгляд справи по суті. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Розгляд справи по суті, як правило, починається з викладу обставин справи позивачем. В окремих випадках — залежно від характеру справи і вимог позивача — обставини спору викладаються відповідачем. У будь-якому випадку кожній стороні повинні бути надані рівні можливості надати необхідні для вирішення спору докази. За відсутності позивача або відповідача розгляд спору починається з перевірки матеріалів справи з метою уяснення, чи є у них відмова позивача від позову (за відсутності представника позивача), або визнання позову відповідачем (за відсутності його представника), оскільки ці документи часто містяться у додаткових матеріалах.
Слід відмітити, що визнання позову або відмова від нього, укладення мирової угоди можливі в будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову.
Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

59. Подання та розгляд скарги сторони і подання прокурора на перегляд рішень, ухвал, постанов у касаційному порядку.

У передбачених законодавством випадках сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову протягом одного місяця з дня набрання ними законної сили (ст. 110 ГПК). Місячний строк подання касаційної скарги (подання) встановлений законом, тому він не може бути продовжений чи змінений. За клопотанням особи, яка подає скаргу (подання), Вищий господарський суд України може відновити пропущений строк касаційного оскарження, визнавши причину пропуску поважною.
Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження (ст. 109 ГПК).
Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі (ст. 111 ГПК).
Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.
Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником.
До скарги додаються докази сплати державного мита.
Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. До скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні (сторонам) у справі.
Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції та особі, що подала скаргу (подання) (ст. 111-2 ГПК). Відсутність відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується. Надіслання відзиву є правом, а не обов’язком сторони.
Невиконання вимог законодавства щодо змісту касаційної скарги та порядку її подання тягне повернення касаційної скарги.
Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.

Після усунення зазначених обставин, крім випадку подання скарги (подання) після закінчення строку, встановленого для їх подання, і його не поновлено, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор — внести касаційне подання в загальному порядку.
Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу (ст. 111-4 ГПК).
Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України (ст. 111-8 ГПК).
Особа, що подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією (ст. 111-6 ГПК). Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.
У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Відповідно до статті 111-9 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
— залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) — без задоволення;
— скасувати рішення першої інстанції чи постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
— скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 111-10 ГПК;
— скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
— змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
— залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Підстави для скасування або зміни рішення чи постанови передбачені статтею 111-10 ГПК.
За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову (ст. 111-11 ГПК).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

60. Витрати, пов’язані з розглядом справи.

При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат.
Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов’язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов’язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб’єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов’язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов’язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов’язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом.
Отже, судові витрати — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.
Існують два види судових витрат. Згідно зі ст. 44 ГПК України до складу витрат входять:
а) державне мито;
б) судові витрати (затрати).
Державне мито — це обов’язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд по розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету.
Судові витрати (затрати) є сумами, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов’язаних з оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені.

61. Підстави для зміни або скасування рішення, ухвали місцевого господарського суду Апеляційним судом.

Стаття 104. Підстави для скасування або зміни рішення

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу.

62. Порядок, строк подання, форма і зміст касаційної скарги (подання).

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову протягом одного місяця з дня набрання ними законної сили (ст. 110 ГПК). Місячний строк подання касаційної скарги (подання) встановлений законом, тому він не може бути продовжений чи змінений. За клопотанням особи, яка подає скаргу (подання), Вищий господарський суд України може відновити пропущений строк касаційного оскарження, визнавши причину пропуску поважною.
Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження (ст. 109 ГПК).
Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі (ст. 111 ГПК) і повинна містити:
— найменування касаційної інстанції;
— найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;
— найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;
— вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;
— перелік доданих до скарги (подання) документів.
Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.
Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником.
До скарги додаються докази сплати державного мита.
Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. До скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні (сторонам) у справі.
Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції та особі, що подала скаргу (подання) (ст. 111-2 ГПК). Відсутність відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується. Надіслання відзиву є правом, а не обов’язком сторони.
Невиконання вимог законодавства щодо змісту касаційної скарги та порядку її подання тягне повернення касаційної скарги. Відповідно до ст. 111-3 ГПК касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:
— касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
— скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;
— до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;
— до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;
— скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання про відновлення цього строку відхилено;
— у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;
— до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.
Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.
Після усунення зазначених обставин, крім випадку подання скарги (подання) після закінчення строку, встановленого для їх подання, і його не поновлено, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор — внести касаційне подання в загальному порядку.
Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу (ст. 111-4 ГПК).

63. Повідомлення заявника про результати розгляду претензії.

Закон зобов’язує підприємства та організації, що одержали претензію, задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Це зобов’язання частіше не виконується, ніж виконується.
Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. Стаття 8 ГПК містить вимоги до змісту відповіді на претензії, в якій зазначаються:
— повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дає відповідь, та підприємства чи організації, якій надсилається відповідь;
— дата і номер відповіді;
— дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
— (коли претензію визнано повністю або частково) — визнана сума, номер, дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
— мотиви відхилення (коли претензію відхилено повністю або частково) —з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;
— перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
До того ж, коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинні повернути оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслати документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо вони відсутні у заявника претензії.
Відповідь на претензії підписується повноважною особою підприємства, організації або їхнім представником та надсилається рекомендованим чи цінним листом або вручається під розписку в такому самому порядку, як і претензія.

64. Повноваження апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція (ст. 103 ГПК) за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
— залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) — без задоволення;
— скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
— скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю чи частково;
— змінити рішення.
Під скасуванням рішення місцевого господарського суду слід розуміти здійснення судом апеляційної інстанції процесуальних дій, спрямованих на визнання недійсним прийнятого місцевим господарським судом рішення, яким було вирішено господарський спір по суті.
Зміна рішення — це внесення до нього виправлень, які не впливають на кінцеві висновки місцевого господарського суду про права та обов’язки сторін.
Перелік підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду міститься у ст. 104 ГПК. Такими підставами є:
— неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;
— недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
— невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
— порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Але в будь-якому випадку порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:
— справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;
— справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;
— господарський суд прийняв рішення про права й обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
— рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
— рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;
— рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 17 ГПК.

65. Межі перегляду та строк розгляду касаційної скарги (подання).

Стаття 111-7. Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України (ст. 111-8 ГПК).

66. Оцінка доказів в господарському суді.

Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об’єктивний розгляд у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським судом доказів має важливе значення для винесення законного й обґрунтованого рішення.
Під оцінкою доказів мається на увазі визначення судом достовірності та сили доказів.
Достовірність означає, що відомості, які вона надає, відповідають дійсності. Достовірний доказ повинен бути отриманий з надійного джерела інформації та якісного процесу формування доказу. Достовірність визначають при порівнянні кількох доказів, при оцінці всієї сукупності доказів по справі. Достовірність — це якість доказів, яка характеризується точністю, правильністю відображення обставин, які входять в предмет доказування.
Сила доказів теж важлива — це якість доказів, яка в основному визначається при вирішенні справи, це якість сукупності доказів, необхідних для вирішення справи.
Оцінка доказів — це складна процесуальна й інтелектуальна діяльність суду, підпорядкована закону логіки пізнання під впливом правових вимог.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК). Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дата добавления: 2015-05-10