Текст як основний об’єкт редакторського аналізу

Редакторський аналіз - це розгляд рукопису і його всебічна характеристика, до яких вдається редактор з метою вдосконалення змісту й форми журналістського твору. Мета аналізу- визначення реальної цінності рукопису, сприяння якнайповнішому втіленню авторського задуму й підвищенню ефективності видання2. В.І.Свинцов виявляє трохи інше розуміння терміна "редакторський аналіз", що пов'язуємо насамперед із завданнями, які ставить перед собою автор посібника, присвяченого логічним засадам редагування. "Термін "редакторський аналіз", - пише дослідник, - належить до найпоширеніших у теорії та практиці редагування. Можна зауважити, що й В.В.Різун, не наголошуючи на цьому спеціально, схиляється до такого самого підходу, проте щодо видів редакторського аналізу, то тут київський дослідник не виокремлює їх узагалі, а говорить про сфери, які охоплює цей аналіз: "Редакторський аналіз охоплює три сфери: аналіз тематичної організації твору та актуальної [актуальності, як надалі й пише в посібнику В.В.Різун - А.К.] теми; аналіз розробки теми й аналіз розкриття теми.. Аналітичні дії під час редакторського аналізу рукопису постійно пов'язані із синтетичними, бо виокремлені ділянки оцінюють не самі по собі, а в їх зв'язку з функціонально єдиним текстом, розрахованим на певний комунікативний ефект. У простих випадках аналітичні операції виконують майже автоматично, але це не змінює їх суті. Отже, редакторський аналіз передбачає вирішення трьох взаємопов'язаних професійних завдань: дослідження твору, його оцінювання й вироблення практичних рекомендацій авторові. Даючи характеристику рукопису, редактор базується на загальних критеріях оцінки творів публіцистики, белетристики тощо й на аналізі додержання конкретних вимог, що продиктовані специфікою певного виду текстів і певного видання, засобу масової інформації.

Завдання полягає в тому, щоб під час розгляду тексту передбачити можливі впливи твору на конкретного читача, слухача, глядача. Тут ідеться про багатоманітні комунікативні функції, які майбутній твір виконає успішніше, якщо читач, слухач, глядач точніше зрозуміє не тільки основну думку, концепцію автора, а й кожне твердження, визначення, оцінку, навіть мотиви висловлювання. Предметом аналізу редактора є цілісний твір, узятий у єдності всіх його аспектів: інформаційного, логічного, психологічного, лінгвістичного та ін. І хоча під час аналізу рукопису редактор уявно розчленовує його на окремі елементи, зміст і форма розглядаються в діалектичній єдності, а кожний фрагмент тексту - у взаємозв'язку з цілим. Структура редакторського аналізу багато в чому залежить від особливостей (видових, жанрових тощо) твору й від типу видання, засобу масової інформації. Загальні аспекти: тематичний, змістовий, мовностилістичний, композиційний, редакційно-технічний. Аналіз тексту передбачає виокремлення певних його одиниць (змістових, граматичних, графічних і т.д.) і вивчення певних зв'язків між ними. Треба зауважити; що поняття "одиниця тексту", взяте в загальному вигляді, досить невизначене: його статус у кожному окремому випадку визначається конкретними особливостями певного фрагмента тексту й завданнями аналізу.. Тривалість тексту, що робить його саме текстом (надає якомусь уривкові мовлення "текстовості", "текстності"), не можна точно позначити й обмежити математичною величиною: часом тривалості мовлення, кількістю фраз, сторінок, метрів стрічки. Тут можна висловити лише досить банальну думку, що ця тривалість не повинна дорівнювати нулю, тобто що сам по собі мовленнєвий акт усе-таки має існувати. Поняття тривалості набуває реального змісту лише за порівняння текстів, різних за обсягом, і особливо виразно виявляється в зіставленні якого-небудь цілого тексту з його ж частиною. Взятий як щось самостійне, будь-який фрагмент будь-якого тексту можна розглядати як ціле, однак, зіставляючи його з усім текстом, бачимо, що він є лише частиною цього тексту. До "літературних достоїнств" тексту дослідник відносить його простоту, ясність, зв'язність, точність, цікавість, доступність, виразність, дохідливість, доказовість, переконливість, правдоподібність, стрункість, ритмічність, різноманітність, яскравість, жвавість і гнучкість.

- Правка є доречною тільки тоді, коли її потрібність можна довести. Редактор має в разі потреби пояснити, чому він прийняв те чи інше рішення. При цьому докази на кшталт "звучить", "не звучить", "не подобається" тощо, звичайно, не можна визнати переконливими.

- Правка має бути одноступеневою: виправляючи рукопис, треба намагатися усувати всі (навіть дрібні) хиби одразу.

- Всі виправлення треба вносити якнайретельніше; вони повинні легко читатися й займати на сторінці щонайменше місця. У всіх підручниках, посібниках наведено чотири види правки: прав- ку-вичитування, правку-скорочення, правку-доопрацювання та правку- переробку. Правка-вичитування.

Правці-вичитуванню підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують редакторського втручання. Завдання редактора тут зводиться до перевірки фактів, уточнення положень, апробації визначень. Тільки вичитуються також офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усувають орфографічні помилки, позначають абзаци, звіряють цифри.

Правка-скорочення як особливий вид опрацювання рукопису має на меті досягти максимального лаконізму без втрат для змісту. Часто метою правки-скорочення в ЗМІ є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів, до певного хронометражу. Цей вид правки - це пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, що вносять звичайно в текст за його скорочення, дозволяє розподілити їх на дві фупи: скорочення тексту частинами й скорочення, які умовно називають внутрішньотекстовими.

Правка-доопрацювання - найпоширеніший вид. Мета правки-доопрацювання - вдосконалення тексту, зокрема його форми, уточнення ідеї автора, його задуму. За своїм характером зміни, які вносять при цьому в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, зміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, його стилю правка-доопрацювання змінювати не повинна. Редактор виправляє також логічні й фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Після зауважень редактора автор зрозуміє вимоги засобу масової інформації, збагне суть помилок і належно поліпшить власний рукопис.

Правка-переробка є специфічною формою редагування. її використовують щодо текстів авторів, які слабко володіють навиками літературної праці. Скажімо, часто листи читачів не можна віддати до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли до редакції. Мета цього виду правки - створення нового варіанта тексту на основі матеріалу, поданого автором. Базуючись на фактах, які повідомив автор, журналіст утілює думку автора в літературну форму. Тут редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Й це не суперечить настанові про додержання авторського стилю.

Дата добавления: 2015-05-08