Форми розрахунків. Види безготівкових розрахунків. 1 страница

Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

63. Безготівкові розрахунки, їх різновиди та особливості

Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено видом безготівкових розрахунків. Види безготівкових розрахунків: • платіжними дорученнями; • акредитивами; • розрахунковими чеками (чеками); • розрахунками за інкасо; • іншими розрахунками, передбаченими законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Платіжне доручення - це розпорядження володільця рахунка обслуговуючому банку, відповідно до якого банк зобов'язується за дорученням платника грошових коштів, що розміщено на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачено договором або звичаями ділового обороту. Форма та зміст платіжного доручення визначаються законом та банківськими правилами. Банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Сума платіжного доручення не повинна перевищувати суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не передбачено договором між платником і банком (напр., у разі укладення договору банківського рахунка з умовою про можливість його кредитування). Відповідальність за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення встановлено за загальними правилами.

Акредитив - це доручення клієнта (платника) - заявника акредитива, за яким банк відповідно до поданого доручення або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. Види акредитивів: покритий і непокритий. У разі відкриття покритого акредитива бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом у разі, якщо на рахунку платника тимчасово немає коштів, за рахунок банківського кредиту. Розрізняють відкличний (може бути змінено або анульовано банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів без створення перед одержувачем будь-яких нових зобов'язань (ст.1094)) і безвідкличний (може бути анульовано або його умови може бути змінено лише за згодою на це одержувача грошових коштів (ст.1095)) акредитиви. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає виконуючому банку документи, які передбачено умовами акредитива, що підтверджують виконання усіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.
Інкасове доручення - це доручення клієнта банку здійснити за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Розрахунковий чек - це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати певну вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого його видано. Чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця за умови подання його до сплати у строк, встановлений банківськими правилами. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в 1 рік.

До інших видів безготівкових розрахунків належать меморіальний ордер, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, вексель та ін. Поширення набувають в Україні безготівкові розрахунки із застосуванням електронних розрахункових документів, а також платіжних карток.

64. Кредитний договір: поняття, зміст, порядок укладання, істотні умови.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Д-р консенсуальний, двосторонній, відплатний. Сторони – кредитодавець і позичальник. Предмет – виключно грошові кошти. Ціна – розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання

65. Види кредиту. Особливості надання кредитів.

У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.
Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246, кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Відповідно до статей 47 і 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних належать такі операції:
- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
- лізинг.
Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування на:
а) короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;
б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;
в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;
за забезпеченням на:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові);
за ступенем ризику на:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
за методами надання на:
а) кредити, що надаються у разовому порядку;
б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
за строками погашення на:
а) кредити, що погашаються водночас;
б) кредити, що погашаються у розстрочку;
в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
г) кредити, що погашаються з регресією платежів;
д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.
Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банкові у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.
Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
оплати боржником за векселем;
передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.
Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Консорціумний кредит - це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:
а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;
б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;
в) зміни гарантованих банками - учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів можна лише з дозволу Національного банку України.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.
Банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів. Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються у письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами.
До умов кредитного договору можна віднести: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички;
процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.
Форму кредитного договору затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування. Суб'єкти підприємницької діяльності - резиденти України - відповідно до ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам - резидентам, фізичним особам - резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам - нерезидентам - банківським установам.
Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на міжбанківському валютному ринку України. Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо строки і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ строком до одного року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію у порядку, встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (із змінами та доповненнями від 7 травня 1997 р).
Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичальник (крім уповноваженого банку) повинен подати до НБУ:
клопотання позичальника-резидента;
лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунка, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кредитного проекту (у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:
- копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію, та один з примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;
- копії кредитної угоди;
- техніко-економічного обґрунтування потреби в одержанні кредиту;
- розрахунків окупності кредиту;
- графіка погашення заборгованості за кредитом (з урахуванням процентів);
- висновку аудиторської організації про фінансовий стан позичальника;
- копії балансу позичальника на останню звітну дату, засвідченої органом державної податкової служби;
- копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;
- ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;
- інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.
Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна - письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.
Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстрацію подає до Національного банку України клопотання банку та кредитну угоду з нерезидентом з графіком погашення заборгованості за кредитом.
Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видається резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кредитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших валютних операцій.
Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60 днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. За неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін резидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обґрунтованим клопотанням про подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного клопотання уповноваженого банку з цього приводу.
Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів строком понад один рік необхідно подати Національному банку України клопотання і кредитну угоду з нерезидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості за кредитом.
Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення операції.
Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.

66. Поняття, сторони та предмет договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Д-р реальний, односторонній, відплатний/бехвідплатний. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики

67. Форма, права та обов’язки сторін по договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник з обов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК). Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Проте складання розписки позичальником не є письмовою формою укладення договору позики, і в разі якщо такої письмової форми вимагає закон, то наявність розписки не є перешкодою для настання для сторін наслідків (ст.218 ЦК). Договір позики може бути як відплатним, так і безоплатним. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Зміст договору становлять його права та обов'язки. Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором.

Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позику позичальник має повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Вимогу про повернення позики може бути пред'явлено в усній або в письмовій формі, залежно від форми договору. Позику, надану за договором безпроцентної позики, може бути повернено позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. У разі порушення договору позичальником настають певні наслідки, які залежать від того, що було предметом позики: якщо предметом позики були грошові кошти, то позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового з обов'язання. Позичальник, який прострочив виконання з обов'язання з повернення позики, на вимогу позикодавця з обов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом; якщо предметом позики є речі, що визначені родовими ознаками, то незалежно від того, процентною чи безпроцентною була така позика, позичальник, що прострочив виконання свого з обов'язання, з обов'язаний також виплатити позикодавцеві неустойку.

Дата добавления: 2015-05-10