Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини 3 страница

Для сімейних правовідносин характерним є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов’язані між собою та існують, так би мовити, паралельно. Наприклад, правовідносини між чоловіком і жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов’язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним майном, не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час щодо усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, управомочена особа, якій протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб. У цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер.

103. Поняття шлюбу за сімейним законодавством. Фактичні шлюбні відносини.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків.

На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.'

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.

Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

Відповідно до діючого законодавства України, відносини між чоловіком та жінкою можна називати «фактичним шлюбом», коли пара проживає на одній житловій площі (кімната, квартира, будинок), веде спільне господарство, але при цьому не реєструє свої відносини в органах державної влади.

Проживання у «фактичних шлюбних відносинах» створює масу юридичних проблем для таких пар.
Погоджуючись на проживання у «фактичних шлюбних відносинах», чоловік та жінка певною мірою допускають невизначеність подальших відносин у юридичному просторі.

Відповідно до діючого законодавства України, зокрема статі 74 Сімейного кодексу України (далі СКУ), якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників.

Досить поширеною є така ситуація, коли нерухоме майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформляється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» — має, і досить велике. Тобто, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном, поки друга сторона в судовому порядку не доведе, що воно є спільним. Однак сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на майно. Якщо хтось із «фактичного подружжя» (частіше жінка) не отримував доходу або займався домашнім господарством, велика вірогідність того що він не отримає взагалі або отримає мізерну частку майна, яке набувалось за період цих відносин.

Суди визнають право спільної власності на майно осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, у випадках, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, навіть якщо особи пізніше зареєструють шлюб, що часто відбувається при народженні спільної дитини, майно, яке було набуте ними за час спільного проживання, але до реєстрації шлюбу, не є спільним майном подружжя (п. 1 ч. 1 ст. 57 СКУ).

Порада: щоб уникнути такого, раджу все майно, що набувається на спільні кошти, оформляти «на двох», у спільну часткову власність. Тобто, право кожної із сторін на частку в спільно нажитому майні закріплюється документально (відповідним договором). У випадку спору додаткові докази навіть не потрібні будуть.

Окремі труднощі виникають при визначенні походження дитини: в зареєстрованому шлюбі – чоловік записується батьком, а жінка матір’ю дитини, а у випадку народження дитини у «фактичному шлюбі» - чоловік записується батьком тільки з його згоди, а в разі відсутності такої згоди – батьківство треба буде доказувати у судовому порядку; при стягненні коштів на своє утримання, в разі втрати працездатності; у питаннях спадкування теж є деякі відмінності, які відрізняють фактичний шлюб від зареєстрованого.

У разі смерті одного з «фактичного подружжя» на ім’я якого оформлене майно, набуте за період незареєстрованого шлюбу за спільні кошти, інший може спадкувати тільки у четверту чергу. Тобто якщо є інші законні спадкоємці вищих черг – батьки, діти, брати та сестри, баба, дід, дядько, тітка, то пережиле «фактичне подружжя» залишається ні з чим. І навіть у випадку відсутності інших спадкоємців своє право на спадкування прийдеться встановлювати в суді. Щоб уникнути такої ситуації необхідно придбавати майно у спільну часткову власність, про що зазначалося вище та/або складати заповіт.

104. Умови вступу в шлюб та перешкоди до укладання шлюбу. Порядок укладання шлюбу.

Умови укладення шлюбу :

1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;
2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.
Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка - 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
4. Перешкоди до укладення шлюбу.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;
2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;
4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

Порядок укладення шлюбу
2.1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб
2.2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми
правами та обов’язками
2.3. Заручини
2.4. Реєстрація шлюбу

105. Визнання шлюбу недійсним. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним

СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують під­ставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, зареєстрова­ний в державному органі РАЦС за відсутності хоча б однієї з пози­тивних умов його укладення, або, навпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу. Причому одні правники вважають, що визнання шлюбу не­дійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укладають шлюб (або одна з осіб), саме при укладенні шлюбу, інші ж — що це вид сімейно-пра­вової відповідальності.

Дата добавления: 2015-05-10