Порядок та розмір стягнення аліментів на дітей

Умови стягнення аліментів на дітей

У відповідності до закону батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (стаття 80 КпШС України).

Цей обов’язок виникає у батьків з часу народження дитини та продовжується до її повноліття. У разі непрацездатності дітей обов’язок по їх утриманню продовжується і після досягнення ними повноліття, однак при умові, що вони потребують матеріальної допомоги. При цьому не має значення, коли настала непрацездатність – до досягнення повноліття або в будь-який інший час.

Неповнолітніми визнаються діти, які не досягли 18 років, а непрацездатними – інваліди І, ІІ, ІІІ групи.

Обов’язки батьків утримувати своїх дітей припиняються з настанням повноліття навіть у тих випадках, коли діти навчаються в навчальних закладах або з будь-яких причин не мають свого самостійного заробітку.

Обов’язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей здійснюється батьками у більшості випадків добровільно. Вони забезпечують дітей всім необхідним для життя, навчання, розвитку. Якщо ж батьки ухиляються від цього обов’язку та не надають коштів на утримання дітей добровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у вигляді аліментів.

Обов’язок по утриманню дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір’ю, позов про стягнення аліментів пред’являється до батька. На дітей, які виховуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. Якщо дитина проживає у інших осіб (діда, бабусі, дядька, тітки та ін.), ці особи можуть стягувати аліменти з обох батьків[3].

У силу статті 92 КпШС України аліменти можуть випла­чуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти, або через власника чи упов­новажений ним орган за місцем її роботи, одержання нею пенсії, стипендії.

Підставою для утримання та переводу аліментів в добро­вільному порядку є письмова заява громадянина, що подана за місцем роботи, яку бухгалтерія реєструє як виконавчий документ. У письмовій заяві має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові та адреса заявника; прізвище, ім'я, по бать­кові і адреса особи, якій слід виплачувати або переводити аліменти; прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць, рік на­родження дітей, на яких слід платити аліменти; розмір аліментів на неповнолітніх дітей у частковому відношенні до заробітку; дата, з якої слід проводити стягнення.

У разі недодержання цих вимог, заява до виконання не приймається.

Особа, яка виявила бажання добровільно сплачувати алі­менти, має право у будь-який час збільшити розмір або при­пинити виплату аліментів, подавши про це письмову заяву до бухгалтерії за місцем роботи, яка зобов'язана негайно повідомити стягувача аліментів про надходження від грома­дянина такої заяви.

Власник або уповноважений ним орган підприємства, ус­танови, організації щомісячно переводить аліменти особі, яка зазначена в заяві, в триденний строк з дня, встановле­ного для виплати заробітної плати.

Якщо громадянин, з якого утримуються аліменти за його заявою, змінює місце роботи, навчання або одержання пенсії, стягнення аліментів припиняється. Про це негайно повідом­ляється стягувач. Утримання аліментів може бути поновле­но на підставі знову поданої громадянином заяви. Заборго­ваність по аліментах у цих випадках може бути утримана з боржника по його заяві або стягнена в судовому порядку.

Утримання аліментів на підставі заяви може проводитись у тих випадках, якщо загальна сума, яка підлягає утриманню на підставі заяви та наявних виконавчих документів, або тих, що надійшли пізніше, становить більше половини заробітку, а також якщо з боржника стягуються за рішенням суду або за постановою судді аліменти на дітей від іншої матері, непра­цездатних батьків, одного з подружжя та інших родичів.

Такий добровільний порядок сплати аліментів не виклю­чає права стягувача в будь-який час звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

При виїзді громадянина, який зобов'язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держа­ви, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, ви­значеному Кабінетом Міністрів України.

Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — одна чверть, на двох — одна тре­тина, на трьох — не більше половини заробітку (прибутку) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян на кожну дитину[4].

Однак у окремих випадках встановлення розміру аліментів у такому порядку викликає певні труднощі. Наприклад, пись­менники, композитори, художники та інші працівники твор­чих професій, як правило, не мають постійного заробітку і отримують авторський гонорар за створені ними твори. Тому стягнення з них аліментів у частковому відношенні носило б нерегулярний характер. Саме тому в силу статті 85 КпШС України аліменти за проханням особи, яка вимагає їх, мо­жуть бути встановлені судом у твердій грошовій сумі, яка підлягає виплаті щомісячно.

Наприклад, письменник, який не має щомісячного заро­бітку та живе на гонорари, отримав у кінці року 4800 гри­вень. Розмір аліментів слід встановлювати таким чином: 4800 гривень: 12 = 400 гривень: 1/4 = 100 гривень на місяць.

Аліменти в твердій грошовій сумі стягуються і у тих ви­падках, коли діти знаходяться у кожного з батьків. У таких випадках аліменти стягуються на користь менш забезпече­ного з батьків, в залежності від матеріального сімейного стану сторін у межах, встановлених для стягування аліментів.

Наприклад, після розірвання шлюбу з матір'ю залишилася дочка, а сина взяв батько. Заробіток матері складає 160 гри­вень на місяць, а заробіток батька — 240 гривень. На утри­мання дочки батько має виплачувати 60 гривень у місяць (1/4 від 240), а на утримання сина з матері належить 40 гривень у місяць (1/4 від 160). У даному випадку аліменти в сумі 20 гривень (60 - 40) підлягають стягненню на дитину, яка живе з матір'ю. Сума в 20 гривень виводиться у результаті заліку зустрічних грошових вимог[5].

У разі стягнення аліментів з батьків на непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається в частковому відношенні до заробітку (дохо­ду), виходячи з матеріального та сімейного становища осо­би, з якої стягуються аліменти, та особи, яка одержує їх.

У силу частини 2 статті 89 КпШС України розмір аліментів у цих випадках не може перевищувати відповідний розмір аліментів, які сплачуються на неповнолітніх дітей, тобто однієї чверті заробітку на одну дитину, однієї третини — на двох дітей та половини заробітку (доходу) — на трьох чи більше дітей і не може бути меншим 1/2 неоподатковувано­го мінімуму доходу громадян на кожну дитину.

Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі провадиться тільки у вищезгаданих випадках, і вимоги про зміну цього порядку законом не передбачені. Так, рішенням суду з гро­мадянина П. були стягнуті аліменти на користь громадянки Ф. на дочку в розмірі 1/4 заробітку. Згодом Ф. пред'явила позов про стягнення з П. аліментів у твердій грошовій сумі у зв'язку з тим, що відповідач ухиляється від їх сплати. Ви­мога Ф. була задоволена, з П. стягнуті аліменти на дочку в сумі 55 гривень щомісячно. Це рішення було скасовано як необгрунтоване, так як стягнення аліментів у твердій гро­шовій сумі з мотивів ухилення одного з батьків від сплати аліментів законом не передбачено.

Позови про стягнення аліментів на користь повнолітніх непрацездатних дітей можуть подавати самі ці особи або їх опікуни (піклувальники).

Бувають випадки, коли з однієї особи стягуються аліменти на дітей від двох і більше різних матерів, що в цілому пере­вищує розмір аліментів, який передбачений законом. У таких випадках особа, яка сплачує аліменти, має право пред'я­вити позов до будь-якої особи, на користь якої згідно з су­довим рішенням стягнуті аліменти, про їх зниження. На­приклад, відповідач сплачує аліменти на дитину від першо­го шлюбу в розмірі 1/4 частини заробітку. Після розірвання другого шлюбу до нього поданий позов про стягнення алі­ментів на дитину від цього шлюбу в розмірі 1/4 заробітку. При розгляді такої справи в судове засідання повинна бути викликана особа, яка отримує аліменти на користь першої дитини[6].

З врахуванням того, що на двох дітей за законом повинно бути стягнуто не більше третини заробітку, а не половина (1/4 + 1/4 = 1/2), суд вправі зменшити розмір аліментів. Тоді кожна дитина отримує по 1/6 (1/3: 2), а не по 1/4 заробітку батька. У таких випадках зменшення розміру алі­ментів є не правом, а обов'язком суду.

119. Утримання батьків дітьми. Обов’язки дітей щодо батьків.

Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків встановлений ст. 51 Конституції України. Більш детально це положення регламентується сімейним законодавством.
Так, відповідно до ст. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син, зобов'язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу. Важливо, що обов'язок піклуватися про батьків може покладатися як на дітей (малолітніх або неповнолітніх осіб), так і повнолітніх сина, дочку. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них за рішенням суду можуть бути стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування. Окремим інститутом (глава 17 СК України) у законодавстві закріплено обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та регламентується виконання цього обов'язку.
У більшості випадків дорослі діти надають своїм батьку, матері матеріальну підтримку добровільно. Це відповідає вимогам ст. 202 СК України. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними за віком визнаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки, які досягли 60 років (у певних випадках жінки, які досягли 50 років, чоловіки - 55 років), а також визнані у встановленому законом порядку інвалідами. Факт нужденності встановлюється судом залежно від конкретних обставин справи. Обов'язки батьків та дітей по утриманню є взаємними, тож важливий і факт ставлення батьків та дітей до цього. Розглядаючи питання про утримання дітьми непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька, матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов'язку по утриманню своїх дітей. Так, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав, і ці права не були поновлені - обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, але ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Лише у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більше як три роки. Досить частими є випадки, коли діти не усвідомлюють своїх обов'язків по утриманню батьків. Тому закон припускає можливість примусового здійснення такого обов'язку через суд. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (п. 1 ст. 205 СК України). Крім сплати аліментів, дочка, син зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, зумовлених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Суд може звільнити їх від цього обов'язку, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Обов'язок утримання батьків покладається на всіх повнолітніх дітей сім'ї. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Обов'язок по утриманню батьків може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх. Щоправда, такі можливості досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.

120. Аліментні відносини інших членів сім’ї та родичів.

Обов'язок по утриманню дітей, як правило, покладається на батьків. Але трапляється, що діти за будь-яких обставин втрачають своїх батьків або батьки з поважних причин не взмозі їх утримувати, і таким чином, залишаються без коштів для існування. Тому закон (стаття 95 КпШС України) встановлює правило, в силу якого у випадку відсутності батьків або якшо батьки з поважних причин не взмозі утримувати дітеи.

обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей може бути покладений на інших родичів: діла, бабусю, брата, сестру, а також вітчима, мачуху дитини та на осіб, які постійно виховували дитину та утримували її як члена сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

Обов'язки по утриманню неповнолітніх дітей можуть бути покладені на діда, бабусю, брата і сестер лише в тому випадку, коли діти не мають батьків або батьки з поважних причин не взмозі їх утримувати.

Деякі інші правила про стягнення коштів на утримання неповнолітніх дітей покладаються на вітчима та мачуху. Вітчим або мачуха зобов'язані утримувати пасинків та пад-чериць при умові, що ці діти були взяті ними на утримання. Якшо ж діти не були на утриманні вітчима або мачухи, то на останніх не може бути покладений обов'язок по сплаті аліментів на дітей.

У силу статті 95 КпШС України обов'язок по утриманню дітей не завжди пов'язаний з батьківськими відносинами. Такий обов'язок може покладатися і на сторонніх осіб, якщо вони відмовилися від дитини. Строк, протягом якого вони утримували та виховували дитину, сам по собі юридичного значення не має. Важливо встановити факт, що відповідач взяв дитину на виховання та систематично надавав їй матеріальну допомогу.

Обов'язок по утриманню дітей не може бути покладений на осіб, які виховували дітей як опікуни (піклувальники).

Аліментні обов'язки родичів та інших членів сім'ї виникають незалежно від їх матеріального та сімейного становища. Воно має значення лише при визначенні розміру аліментів, який завжди стягується у частковому відношенні до заробітку (доходу).

Якщо позов про стягнення аліментів поданий не до всіх осіб, які за законом зобов'язані надавати допомогу, а лише одному або декільком з них, то суд, визначаючи розмір аліментів у відношенні відповідача, враховує обов'язки і інших осіб, які не притягнуті до участі в справі.

У силу статті 98 КпШС України у тих випадках, коли матеріальне становище особи, яка зобов'язана надавати утримання, або особи, яка одержує аліменти, змінилося, су а. має право за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів, в силу частини І статті 99 КпШС України, якщо матеріальне становище особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, істотно погіршало, суд має право звільнити її від сплати аліментів.

Законом (стаття 96 КпШС України) передбачені підстави, в силу яких аліменти можуть бути стягнуті на непрацездатних членів сім'ї, у тому випадку, якщо вони не мають чоловіка або дружини, батьків або неповнолітніх дітей та потребують матеріальної допомоги.

Такий обов'язок може бути покладений на опікунів, пасинків та падчерок.

З онуків аліменти стягуються незалежно від того, чи проживали вони з особою, яка потребує матеріальної допомоги, чи отримували від неї будь-яку допомогу. У даному випадку вирішальне значення має те, що повнолітній працездатний член сім'ї, який потребує матеріальної допомоги, не має родичів, які за законом зобов'язані утримувати його в першу чергу.

Що стосується пасинків та падчерок, то такий обов'язок може бути покладений на них лише у тому випадку, коли вони самі виховувалися у осіб, які потребують в даний час матеріальної допомоги.

Особи, які не менше 5 років виховувалися у громадян, з якими вони не перебувають у родинних стосунках, зобов'язані сплачувати аліменти своїм вихователям за умови, що останні потребують матеріальної допомоги та не мають можливості її отримувати від своїх родичів.

Згідно до частини 2 статті 99 КпШС України суд має право звільнити пасинка та падчерку від обов'язку утримувати вітчима та мачуху, якщо останні належним чином не виконували своїх обов'язків по вихованню неповнолітніх пасинка та падчерки або якщо вони виховували їх протягом нетривалого часу.

Законом не встановлений мінімальний строк, протягом якого вітчим або мачуха повинні виховувати пасинка або падчерку. Це питання вирішується у кожному конкретном випадку судом, але, як правило, цей строк має бути не меншим ніж п'ять років.

121. Поняття та умови усиновлення (удочеріння). Правові наслідки усиновлення. Таємниця усиновлення.

Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені по­мерлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Порядок усиновлення — це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за пра­вилами, що встановлені законодавством. Справи про усиновлення дітей розглядаються судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем про­живання заявника. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду письмову заяву про усиновлення персонально. Подання за­яви через представника не допускається. Усиновлення, в першу чергу, пов'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри. Тому закон дозволяє такій особі відкли­кати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст.223 СК). Після цього відмова від уси­новлення стає неможливою.Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до ви­ховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на уси­новлення; особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає усино­вити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною тощо (ч. 1 ст. 224 СК).

Правові наслідки усиновлення.

Усиновлення породжує певніправові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення,а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1ст. 225 СК), припиняються особисті та майнові права і обов’язкиміж батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. Так, наприклад, одночасно з заявою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, якуусиновлюють, правового зв’язку (ч. 2 ст. 232 СК). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особистінемайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері,батька, а усиновлені — правовий статус дитини (сина, дочки).Усиновлювачеві надаються права і накладаються на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, якиймають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаютьсяправа і накладаються на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігаєправа, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди узв’язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення(ст. 234 СК).Відповідно до нового СК за станом утримання та вихованнядітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманнямправ дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягненнянею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межамиУкраїни, відповідна консульська установа за дорученнямМіністерства закордонних справ України (далі — МЗС) веде облікцих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.

Так зване "повне" усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.
Стаття 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.
Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.
Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.
Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 СК України).
Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення:
від дитини; від інших сторонніх осіб.
Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. ст. 229-231 Сімейного кодексу України. Це - право усиновлювача бути записаним матір'ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.
Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю, батьком потрібна згода дитини. Згода дитини на запис усиновлювача матір'ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов'язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини.
Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених законом (ст. 164 СК України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень ст. 169 СК України.
У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.
На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.
З метою забезпечення таємниці усиновлення закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.
Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.
За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім'я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов'язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.
Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється законом. З урахуванням цього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.
Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться у їх провадженні.
Таємниця усиновлення охороняється законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

122. Скасування усиновлення, підстави скасування усиновлення. Визнання усиновлення недійсним. Правові наслідки скасування усиновлення.

Усиновлення визнається недійсним, якщо воно було прове­дене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхід­ною; якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлен­ня); якщо воно було проведене на підставі підроблених доку­ментів; у разі відсутності згоди на усиновлення другого з под­ружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу. Якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подруж­жя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із под­ружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним. Усинов­лення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснен­ня, тобто припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усинов­леної дитини і відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням. Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших ро­дичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Відновлюється прізви­ще, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріаль­ну допомогу. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним. Після набрання чинності рішен­ням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного орга­ну РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Дата добавления: 2015-05-10