Виникнення козацтва та утворення Запорізької Січі. Життя і побут запорозьких козаків

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».
Проблема появи та формування козацької верстви досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання було зроблено ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалися інші версії, що намагаються пояснити походження козацтва (хозарська, черкаська, татарська, автохтонна, захисна, соціальна і т.д.)
Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соц.ї сфер. Водночас більшість із них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.
Поява певного історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій: тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:
1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;
2) досвід освоєння південних територій;
3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Необхідність виникнення козацтва зумовлена:
1) зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;
2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та нац.го гніту;
3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.
Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова, татарські озброєння, одяг і звичаї. Тому термін «протистояння», поширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбувалося формування козацтва. Цей прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською цивілізаціями.
Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'явилася 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського. У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу 12 порогів перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в шир. заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів. У різні часи Січ розташовувалася на різних островах — Малій Хортиці, Томаківці, та ін.
Складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що козаки стихійно прибували на Запорожжя і будували в різних місцях так звані «городці» та засіки, або ж «січі», з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабо укріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Д. Вишневецького.

Воїни за потребою, козаки залишались невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Надзвичайна працьовитість, господарська винахідливість, кмітливість, наполегливість, відраза до лінощів, терплячість і загострене почуття людської гідності - риси, притаманні запорожцям. Характерною рисою усіх запорожців були глибока релігійність, ревний захист православної віри. Достатньо лише зауважити, що вступ до товариства починався з питання: "у Бога віруєш?" Козаки були справжніми патріотами. Усі вони мали добре почуття гумору, відзначалися любов'ю до народних пісень, нерідко самі їх складали.

Більшість козаків проживали й хазяйнували «на волості»; на січі ж проживала більшість козаків лише влітку, займаючись риболовством, мисливством, соляним промислом, вели торгівлю з турками і татарами, в деяких приграничних містах; взимку розходилися по «волостям» і лише декілька сотень козаків залишались зимувати на Січі, щоб охороняти артилерію і воєнні припаси. Основа козацького самоврядування – можливість обирати собі старшого. Гетьманів обирали і знімали незалежно від чиєїсь волі, найважливіші питання обговорювалися на раді всіх старшин. На Січі жили козаки і на Січ аж ніяк не допускали жінок. Звичай запорозьких козаків може бути пояснений перш за все їх військовим станом. Постійно зайнятий війною, постійно в погоні за ворогом запорожець не міг і думати про мирне сімейне життя. Отже у Січі жили виключно неодружені козаки, що називали себе на відміну від одружених лицарями. Частина харчувалась за військовим столом, а частина за власним. Повсякденне життя козаків: Козаки піднімалися на ноги зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися Богові і через деякий час сідали за стіл до сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто об’їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрільбі, а хто просто лежав і курив люльку. Рівно о 12 годині курінний кухар ударяв у казан таким чином даючи знати, що прийшов обід. Обід готувався в кожному курені по особливому, з окремим поваром і помічником. Обов’язки помічника полягали в тому, щоб принести воду в курінь, тримати в чистоті весь посуд. Їжа готувалася у великих мідних казанах. До стола зазвичай подавалися пшоняна каша, вареники, галушки, дичина, мамалига. Із напоїв: горілка, мед, пиво, брага. Перш ніж сісти за їжу козаки хрестилися перед іконою і читали молитву і тільки потім розсідалися уздовж стола. Пообідавши козаки вставали з-за столу, хрестилися, дякували отаману а потім кухарю. Кидали кожен по монеті. На зібрані гроші кухар купував необхідну провізію на наступний день. Час від обіду до вечері козаки проводили в тих же заняттях. По заходу сонця козаки збиралися у куренях, вечеряли, молилися та лягали спати. Інші збиралися, веселилися: грали на кобзах, скрипках, лірах та танцювали. У свята, такі як Різдво Христове чи Великдень козаки на протязі цілого тижня ходили поздоровляти зі святом кошового, суддів, писаря й осавулу, приносили їм подарунки.

Дата добавления: 2015-05-08