Причини поразки та історичні уроки укр. нац.-демократичної революції 1917-1920рр

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.: – низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху; – очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків; – робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України; – відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР; – несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Варто відзначити також історичні уроки української революції: -необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу; – оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції; – створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях; – чіткість програмних завдань розбудови національної держави; – наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;– забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом; – турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.

78 Політична ситуація в Україні після Лютневої(1917) буржуазно-демократичної революції.Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917-1918рр.

Після Лютенової революції боролися три основні суспільні сили, три політичних табори:

· Буржуазія;

· Пролетаріат;

· Дрібна буржуазія, передусім, селянство.

Ці основні класові сили далеко неодночасно оцінювали підсумки Лютневої революції у по-різному уявляли собі перспективи подальшого розвитку Росії.

Головна партія буржуазії - кадети - з опозиційної партії перетворилися у партію правлячу, стала при владі, її лідери ввійшли до тимчасового уряду.

Змінилося й становище двох наукрупніших дрібнобуржуазних політичних партій - меншовиків та есерів. Їх лідери з початку виникнення Петроградської ради його виконанні, щодо червня 1917 р. фактично очолював всю систему рад. У травні видатні діючи партій меншовікив та есерів увійшли до тимчасового уряду, тобто стали поряд з кадетами, правлячими та урядовими партіями. Їх мета - вирішення назрілих завдань реформістськими методами, виведення країни з кризи буржуазно-демократичним шляхом. Меншовики переконані, що Росія внаслідок відсталості не визріла до соціалізму і вважали, що межою можливих завоювань є догма демократизації країни на базі буржуазногосподарських відносин.

Гостра боротьба навколо оцінки історичної обстановки і питання про шлях розвитку країни розвернулося у РСДРП, що воцарилася у визначеній тактиці партій. У більшовиків, спочатку сформувалися два альтернативні рішення, відносно шляхів подальшого розвитку революції і політичної поведінки партій:

1. Ленінська - викладено у квітневих тезах.

2. Рішення більшості більшовиків, які працювали у

Росії, сформульовано у документах російського бюро ЦК петербургського та інших комітетів.

Російське бюро ЦК, вважало, що буржуазно-демократична революція ще не закінчена і не бачили перспективи переростання її в соціалістичну революцію, вважаючи її передчасною.

В.І.Ленін в “Листах здалека” та у “Квітневих тезах” розробив нову платформу, центральним пунктом якої був пункт про переростання буржуазно-демократичної у революцію соціалістичну.

Секційні положення платформи, запропонована В.І. Леніним: ніякої підтримки тимчасовому уряду; республіка рад як політична форма диктатури пролетаріату; негайне укладання демократичного миру; конфіскація поміщицьких земель і націоналізація всіх земель в країні; негайне злиття всіх банків країни в один загальнонаціональний банк і запровадження контролю за ними з боку рад і солдатських депутатів; введення контролю з боку рад за суспільним виробництвом і розподілу продукції.

Одне з найважливіших завдань політичних партій є боротьба за маси - після перемоги жовтневої революції, робітники, солдати і селяни стали під вплив більшовиків?.

В цих умовах більшовики ставили за мету визначення дрібнобуржуазних ілюзій і залучення їх на сторону революції. Про темпи і глибину процесу політичного прозріння свідчили три політичні кризи в країні.

Перша - квітнева криза була викликана стихійними могучими демонстраціями робітників і солдат Петрограда (20 - 21 квітня 1917 р.), що протестували проти політики продовження війни. Натиски були настільки великими, що позиції тимчасового уряду посунулися, а із його складу були виведені, особливо не вписані народові міністри. Сталася криза уряду. Щоб врятувати своє становище, обдурити народ, буржуазія вводить до складу тимчасового уряду шість нових міністрів від угодовців. Утворився перший коаліційний уряд, який був розрахований на збереження влади буржуазії.

Друга - червнева криза, була викликана провалом новітнього тимчасового уряду, поразками і великими втратами на фронтах війни. Це обумовило масові протести революційних сил народу в Петрограді 18 червня.

Особливо необхідно виділити третю липневу політичну кризу - вона безпосередньо пов’язана з провалом наступу російських військ на фронті у червні 1917 р. криза почалася з 3 липня, стихійними демонстраціями у Петрограді проти тимчасового уряду, а 4 липня мирна півмільйонна демонстрація робітників, солдатів і матросів була розстріляна (вбито 56, ранено 650 чоловіків).

Після лютневих подій склалася нова політична обстановка в країні. Ці події завершили період двовладдя. Вся влада була захоплена тимчасовим урядом, на чолі якого став есер Керенський. Встановилася влада буржуазії. Контрреволюція перейшла у відкритий наступ проти робітничого класу, селян, солдат і матросів. Під загрозою опинилися демократичні завоювання народу, добуті внаслідок перемоги Лютневої революції.

Мирний перехід влади до пролетаріату став неможливим. Владу можна було взяти лише шляхом збройного повстання, у відкритій збройній боротьбі. І більшовики взяли курс на збройне повстання. Як керівник збройного повстання, великий шлях пройшов робітничий клас Росії у дні Корніловського з-ду (21 - 31 серпня 1917 р.), захопивши у період липневих подій всю владу, буржуазія відкрита перейшла в наступ проти революції, з меншовиками та есерами готувалася до встановлення відкритої воєнної диктатури. Роль воєнного диктатора за задумом буржуазії мусив відіграти верховний головнокомандуючий генерал Корнілов.

Корніловщина була розбита робітниками, революційними солдатами і матросами.

Дата добавления: 2015-05-08