Суперечливість соц.-екон. Розвитку укр. сусп. в умовах сталінізму.Екон. перетворення у промисловості:індустріалізація,її передумови,хід здійснення,наслідки

Центри української еміграції в Польщі, Чехословаччині й Румунії.

Головним скупченнями нової еміграції були середня й західна Європа, де вона осіла численно й очолила організацію життя українську діаспору, — а інколи й брала участь у житті українців на тих землях, які опинилися в тих чи тих країнах внаслідок мирних договорів (зокрема на Закарпатті). Так постали нові центри української діаспори, а наявні зміцнилися: в Чехо-Словаччині, Німеччині, Польщі, Франції, Бельгії, Австрії, Румунії, Югославії, при тому найдинамічнішим було українське скупчення в Чехо-Словаччині (Прага стала поряд Харкова, Києва і Львова одним з центрів української культури, а навіть політичного життя).

В Східній Європі українська діаспора поділена так:

у Польщі: 200—300 тисяч українців

у Чехо-Словаччині: 120—150 тисяч українців

у Румунії: 100—150 тисяч українців

у Югославії: 45—50 тисяч українців

У всіх цих державах українці мали статус національних меншостей, культурно-суспільні організації (єдині і напівурядові), шкільництво, пресу й видавництва. Ці права були в кожній з цих країн різні — найширші в Югославії. Найчисленнішою була українська діаспора в Польщі, що складалася з українців: які залишилися на західних окраїнах України: їх на підставі радянсько-польського договору приєднано до Польщі — вони не переїхали в УРСР та їх було вивезено (їх кількість невелика);

яких поляки переселили на західні й північні землі Польщі, котрі до 1945 р. належали Німеччині. Українці в Чехо-Словаччині жили на Пряшівщині, частково на своїй етнічній території — і користувалися досить широкими правами; також вони жили і в Чехії на понімечених землях. Українці в Румунії жили як на окраїнах української етнічної території (Буковина, Мармарощина), так і в розпорошенні.

Індустріалізація — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці

1920-ї -у 1930-ч рр. індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення. Проголошення курсу на індустріалізацію. Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х pp. досяг довоєнного (1913 p.), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому цілком закономірно, що ХІУ з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію. Цілі індустріалізації в СРСР. Основними цілями індустріалізації в СРСР були:

— забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

— ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

-створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

— розвиток нових галузей промисловості;

— зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

-стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Особливості індустріалізації в Україні. Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств і структурою розміщення продуктивних сил. В Україні були віщі темпи витіснення приватного сектору в економіці, ніж у СРСР загалом.

Позитивні і негативні наслідки індустріалізації в цілому по СРСР фактично відображалися і в Україні, хоча в республіці були і свої характерні особливості. Позитивні наслідки. У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму трудящі України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію. Негативні наслідки індустріалізації. Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних догм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями. У ході індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості.посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

98.Карпатська Україна як спроба створення Української держави у 1938-1939 рр.

30 вересня 1938 р — Мюнхенська змова, яка поклала початок розчленуванню Чехословаччини. 11 жовтня 1938 р надання автономії Підкарпатській Русі(офіційна назва Закарпаття). Голова автономного уряду — А. Волошин. 2 листопада 1930р – Віденський арбітраж, за рішенням якого частина території Закарпаття передавалася Угорщині. Укр. уряд переїхав до Хусту. 30 грудня 1938 р зміна назви «Підкарпатська Русь» на «Карпатська Україна». Проведення низки реформ (українізація, початок створення збройних сил — «Карпатської січі», вибори до Сейму тощо). 14 березня 1939 р початок окупації Закарпаття румунськими військами. 15 березня 1939 р – проголошення незалежної карпатської України, обрання президентом А. Волошина. Цього дня сейм ухвалив закон, за яким: Карпатська Укр. – незалежна держава, держ. Мовою є українська, прапор – синьо-жовтий та ін. Воєнізована орг-я, створена для охорони краю, - «Карпатська Січ» - незважаючи на героїчний опір, не змогла зупинити вторгнення 40-тисячної угорської армії. В кінці березня 1939 р – остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами. Попри морок окупації, який знову захопив Закарпаття, проголошення незалежної держави мало велике історичне значення, бо продемонструвало непоборне прагнення населення краю до возз’єднання в єдиній Укр. державі.

Дата добавления: 2015-05-08