Організація системи влади Великого князівства Литовського. Утворення Великого князівства Литовського і поширення влади литовських князів на українські землі

Утворення Великого князівства Литовського і поширення влади литовських князів на українські землі.

У 13-15 ст.ст. ослаблені золотоординським ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Міндовгом (30-ті р. 13 ст. - 1263; фундатором Литовської держави), що захватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Вітеном (1293-1316) і Гедиміном (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. частину російських земель (від сучасних Волині до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні;. Ольгердом був узятий Київ); Вітовтом (1392 - 1430), що захватив південно-укр. степ аж до Чорного моря в районі Одеси.

Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоординським ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) це вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державна мова - староруська, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) В. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Вітовту, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр. і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів.

Приєднавши землі Білорусі, України та частково Московської держави (Смо-ленщину), Литва перетворилася на багатонаціональну державу, де переважа­ло не литовське, а слов'янське населення з традиційною культурою та правом (9/10 населення — українці та білоруси). Князівство стало називатися Вели­ким князівством Литовським. Зазначені обставини вносили специфіку в його життя. Руська мова визнавалася в Литві державною, закони були скла­дені на основі «Руської правди». Православна церква також залишалася па­нуючою в духовному житті литовського суспільства. Великі міста, такі як Київ та Луцьк, отримали привілеї, що забезпечили розвиток ремесел і торгівлі. Міське управління складалося з місцевих людей. Таке становище відбите в збірниках державних законів, Литовських статутах 1529 та 1566 рр.

Литовські князі ліквідували незалежність Волинського (1452 р.), Київ­ського (1471 р.) та інших князівств. Вони перетворювалися на провінції (воєводства), де правили литовські намісники — воєводи. Значна влада в цих землях належала місцевій українській та литовській знаті. «Старе — не змінюємо, нове не впроваджуємо» — такий був принцип правління литовських князів.

Дата добавления: 2015-05-08