Оголошення громадянина померлим

Здійснюється за рішенням суду за умов відсутності за місцем проживання громадянина протягом 3 років, якщо місце його перебування невідоме та спроби виявити його не дали результату. Закон передбачає 2 спеціальні строки відсутності інформації: 1) якщо громадянин пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або давали підстави це передбачати в строк 6 місяців; 2) якщо військовослужбовець або інша особа пропала у зв’язку з військовими діями, строк становить 2 роки з дня закінчення військових дій. На підставі рішення суду визнання громадянина померлим, органи ЗАГСу видають зацікавленим особам посвідчення про смерть. Днем смерті вважається день прийняття судом рішення, якщо в рішенні не зазначений інший день можливої смерті. Оголошення громадянина померлим встановлює лише презумпцію, а не сам факт смерті, і не впливає на правоздатність особи, якщо вона фактично жива. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на

спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

14. Поняття дієздатності громадян.

Дієздатність - передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями укладати цивільно-правові угоди, і деліктоздатність — передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієзатності. Наприклад, кримінальній відповідальності піддаються особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Потрібно зауважити, не досягнувши повної дієздатності, ці особи – деліктоздатні. Передумовою деліктоздатності є «вменяемость», тобто здатність в момент скоєння суспільно небезпечного діяння розуміти свої дії і керувати ними.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у мо­мент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з на­станням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У Цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності:

1.неповна(відносна) дієздатність: 14-18років

2.часткова дієздатність: до 14років. До 14 років дитина самостійно може здійснити лише дрібні побутові угоди: придбати хліб, газету, книгу тощо.

3.обмежена дієздатність виражається в наступному:

а) обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачена в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника.

4.абсолютна недієздатність встановлена для тих осіб, що визнані недієздатними за рішенням суду внаслідок психічного захворювання, відсталого розумового розвитку

15. Обсяг дієздатності неповнолітніх.

За неповнолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки

(усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, нале­жать неповнолітнім.

Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх. У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належ­ні їм права (наприклад, право користування жилим примі­щенням).

Неповнолітні віком від 14 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасни­ками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналіза­торської пропозиції, створення творів науки, літератури, мис­тецтва. У віці з 14 до 18 років неповнолітній може самостійно здійснювати дрібні побутові угоди та розпоряджатися власними доходами – зарплатою, стипендією. Але розширення прав завжди пов’язяно з підвищенням відповідальності – неповнолітній у віці з 14 до 18 років зобов’язаний з власного доходу відшкодувати завдану ним шкоду.

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) відбувається за рішенням органу опікунства і піклувальництва – за згодою батьків, всиновників чи піклувальників, а за відсутності такої згоди – за рішенням суду. Якщо особа до настання 18 років бере шлюб, вона може теж достроково отримати повну дієздатність.

16. Обмеження дієздатності громадян.

Обмежена дієздатність виражається в наступному:

а) обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачена в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни; б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напіями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника.

Ніхто не може бути обмеженим у дієздатності інше як за рішенням суду у відповідності закону. Відсутніть у дітей і психічно хворих власної дієздатності замінюється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб – батьків, опікунів, чи піклувальників. Звідси правосуб’єктність - категорія цільна, і в області цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут заміть правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклуваль­ника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності грома­дян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами).

17. Визнання громадянина недієздатним.

Громадянин визнається недієздатним, якщо він в наслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи. За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішення суду про визнання його недієздатним. Опікун може укладати угоди від імені недієздатного. Також опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за недієздатним нагляд, відповідають за шкоду заподіяну недієздатним, якщо опікун не доведе, що шкода виникла не з їхньої вини. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров’я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду.

18. Поняття місця проживання.

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктивних прав суттєве значення має місце проживання фізичної особи. Наприклад, воно враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, визнання її померлою і т.д. За законодавством місце проживання – це місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Якщо таке місце визначити неможливо, то місцем проживання вважається місце знаходження майна особи або основної частини її майна. Повнолітня дієздатна особа самостійно вибирає собі місце проживання, реалізуючи тим самим особисте немайнове право вибору місця проживання. Однак неповнолітні, тобто ті, що не досягли 14 років, а також недієздатні такої можливості не мають. Місцем їх проживання визнається місце проживання батьків, усиновителів або опікунів. Слід відзначити, що прописка, реєстрація і т.д. не є визначними факторами при встановлення місця проживання. Місцем проживання буде вважатися місто фактичного знаходження громадянина.

19. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.

Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Від імені недієздатного укладає угоди опікун (видача довіреності, заповіт), договори пов’язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію. За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб’єктів права, тому що є правоздатним. Обмежена дієздатність полягає в тому, що зменшується обсяг дієздатності, який мала особа. Обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може: а) укладати угоди з розпорядження майном (купівля-продажу, позики, дарування, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод.

20. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ЦК України: Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

З вищесказаного визначення можна виділити наступні ознаки:

Організаційна єдність. Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя­щих органів. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну май­нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями. Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітраж­ному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, мож­ливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

21. Порядок створення юридичних осіб.

Юридична особа в цивільному праві вважається створеною з моменту її державної реєстрації в органах юстиції.

Виникнення юр. особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут, або установчий договір і статут, або протокол зборів, тощо. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юр. осіб: розпорядчий, нормативно-явовий, дозвільний і договірний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. Нормативно-явовий порядок полягає в тому, що умови створення юр. особи зафіксовано у законі у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібен вияв ініціативи її організаторів і реєстрація у відповідному органі. Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. Дозвільний порядок утворення юр. особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл відповідного органу чи підприємства.

22. Правоздатність юридичних осіб.

Як суб’єкт майнових та особистих немайнових відносин ЮО наділяється цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю. Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич­ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право­здатність. У юридичних осіб цивільна право-дієздатність виникають водночас. Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. В цей момент виникає й цивільна дієздатність юридичних осіб. Правоздатність юридичних осіб є спеціальною, тобто вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей ї діяльності. Юридична особа має право займатися будь-яким видом діяльності, не забороненою законодавством, яка відповідає цілям у статуті. Деякими видами діяльності юридична особа має право займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Цивільні права та обов’язки юридичної особи виникають з різних підстав: угод (договорів), односторонні угоди (заповіт), неправомірних дій (заподіяння шкоди). У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обв’язки. До них належить право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію. Найменування присвоюється юридичній особі в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обв’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або за статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом. Органи ЮО можуть бути єдиноначальними та колегіальними. Вищим органом господарських товариств (АТ, ТОВ, ТДВ) є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи ЮО. У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління.

Особливості виникнення і змісту праводієздатності юри­дичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це органі­зації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я від­падає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

23. Відповідальність юридичних осіб за невиконання чи неналежне виконання договорів та спричинення позадоговірної шкоди.

Виступаючи від імені ЮО, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу – це дії ЮО. Відповідальність за дії має нести сама ЮО (орган), що їх вчинила. Вчинення органами ЮО дій від імені ЮО, але з перевищенням своїх повноважень тягне за собою відповідальність ЮО відповідно до чинного законодавства. Цивільні права та обв’язки ЮО можуть виникати і внаслідок дії її представників, належним чином уповноважених. Але управлінська, виробничо-господарська та інша діяльність ЮО виявляється не лише в діях її органів і представників, а й у діях та рішеннях усього трудового колективу і кожного працівника. Тому в законі закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових обов’язків.

24. Порядок припинення юридичних осіб.

Підставами припинення ЮО є: ·досягнення поставлених перед нею цілей – закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність ЮО – визнання банкрутом – якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено виконання цих умов або не змінено вид діяльності - якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; ·з інших підстав, передбачених законодавством. Припинення державних організацій, що є ЮО, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються. Ліквідація і реорганізація ЮО здійснюється за рішенням власника майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи господарського. Громадські організації, що є ЮО, припиняють свою діяльність на підставах, передбачених у їх статутах. Формами припинення ЮО є: ·ліквідація – реорганізація. При ліквідації ЮО припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Ліквідація ЮО здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник, а у разі банкрутства – господарський суд. При реорганізації справи і майно переходять до іншої ЮО у порядку загального правонаступництва. Формами реорганізації є: злиття, приєднання, поділ, виділення або перетворення. Злиття має місце тоді. коли дві або більше ЮО об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце тоді, коли одна ЮО включається до складу іншої ЮО, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність. поділ означає що на базі однієї ЮО виникає дві або більше ЮО, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення ЮО. З її складу виділяється нове соціальне утворення, яке має права ЮО. Перетворення полягає в тому, що на основі ЮО створюється нова ЮО, яка має інший профіль, цілі діяльності, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. Філії і представництва не мають прав ЮО, їх керівники діють на підставі довіреності, одержаної від ЮО.

25. Види юридичних осіб.

Юридичні особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юри­дичні особи поділяються на:

а) приватні;б) колективні;в) дер­жавні;г) змішані.

Стосовно суб’єктного складу юридичні особи можуть бути поділені на:

а) українські;б) спільні за участю інозем­ного інвестора;в) іноземні;

г) міжнародні організації та об’єд­нання.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­них осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи.

Залежно від форм власності, встановлених Законом “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів: приватне;сімейне; колективне; державне комунальне; державне; спільне підприємство; підприємство, засноване на власності юридичних осіб і гро­мадян інших держав.

Господарські товариства - такі юри­дичні особи, які створені шляхом об’єднання на підставі дого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України про господарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитні това­риства.

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об’єднан­ня капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників та учасників, і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку створюються і виробничі кооперативи.

Кооперативи створюються і діють в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері плат­них послуг та інших галузях виробництва і соціально-культур­ного життя. Виробничим кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення підприємницької діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднан­ня майна його членів. На кооперативних засадах часто утворюються і здійснюють свою діяльність колективні сільськогосподарські підприємства.

Серед названих організаційно-правових форм господарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

26. Поняття об'єктів цивільних прав.

Об'єкт правовідносин - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Об'єкт правовідносин найтіснішим чином пов'язаний з інтересом управомоченої сторони і є благом, що знаходиться в його розпорядженні й охороняється державою. Об'єктами можуть бути різноманітні предмети, що представляють цінність для суб'єкта права. Наприклад, за житловим законодавством для наймача об'єкт — житлове приміщення, необхідне йому для проживання. В залежності від цього об”єкти поділяються на 3 групи: 1 речі (материальні явища, предмети природи, як у природному стані, так і пристосовані людиною до споживання, гроші і цінні папери) 2 діяльність (роботи, послуги, результати творчої діяльності) 3 особисті немайнові блага (честь, ділова репутація). Із прийняттям закону про власність режим право власності почав поширюватись на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну природу. Нематеріальну природу мають також права вимоги. Таким чином умовно речі можна поділити на “матеріальні і нематеріальні”. В цив. праві існує також поняття майна як об’єкта цив. прав. Воно вживається як для визначення конкретних речей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов’язків суб’єкта. Це має місце зокрема при спадкуванні майна громадян, коли до спадкового майна входять як права так і обов’язки.

27. Види об'єктів цивільних прав.

Громадяни та ор­ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра­вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро­бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі­зацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є: а) речі (об'єкти речових правовідносин, що виникають з договору застави. Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, даруван­ня);б) дії, у тому числі послуги(об'єкт цивільно-правових відносин, які виника­ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ. Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом ци­вільно-правових відносин, що виникають з договору доручен­ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре­ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто­ві перекази, кореспонденцію тощо; в) результати духовної та інтелек­туальної творчості(За чинним цивільним законодавством факти створення літера­турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини. Їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право); г) особисті немайнові благ (во­ни регулюються нормами цивільного права, і тому це різно­вид цивільно-правових відносин. Їх об'єкт — особисті немай­нові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.

28. Поняття речей та їх класифікація.

Речі — найпоширеніший об'єкт цивільно-правових від­носин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істот­ні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави. Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, даруван­ня. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарувальника спря­мовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому при­кладі — продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених при­кладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії борж­ника — об'єкт першого порядку).

З врахуванням цільового призначення об’єктів цив. прав та відмінностях у правовому режимі речі класифікуються по групам:

1. Засоби виробництва і предмет споживання (сировина – втрачають свої споживчі властивості у результаті одного технологічного циклу). 2. Індивідуально визначені та родові речі (родові речі – характеризуються кількістю, мірою, вагою, є замінними: цукор, цемент. При втраті боржником родової речі він повинен повернути кредиторові таку ж саму річ. Індивідуально-визначені речі – характеризуються лише їм властивим ознакам (антикваріат, твори архітектури), є незамінними. При втраті боржником такої речі він повинен повернути кредиторові вартість втраченої речі у грошовому виразі). 3. Подільні і неподільні речі (Якщо річ можна поділити і вона при цьому не втрачає свого функціонального призначення, вона є подільною). 4. Рухомі і нерухомі речі. 5. Споживні і неспоживні речі. 6. Головні речі і приналежності. 7. Плоди і доходи (Під плодами розуміють нові речі, які виникають в результаті органічного розвитку інших речей (врожай, сам приплід худоби). Під доходами розуміють надходження, які отримує особа в силу того, що відповідна річ передана нею іншій особі у власність або в користування на оплатній основі). 8. Речі, дозволені в обігу, обмежені в обігу, вилучені з обігу (речі, дозволені в обігу – є об’єктом цив. правових відносин; обмежені в обігу – мають спеціальний правовий режим або набуваються за особливим дозволом (зброя); вилучені з обігу – не можуть бути предметом угод (надра землі, лісовий фонд)). 9 гроші і цінні папери (гроші оцінюються в цив. обігу не кількістю грошових знаків, а числом плюс виражених цим знаком грошових одиниць. Гроші є законним платіжним засобом).

29. Продукти творчої діяльності як об'єкти цивільних прав.

Продукти творчої діяльності є об’єктами цивільних прав. Продукти творчої діяльності – витвори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп’ютерні програми ті інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом.

За чинним цивільним законодавством факти створення літера­турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини. Їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, роз­робки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.

Лише автор може замінювати свій твір, давати право на використання. В разі використання твору (публікація книги чи статті, показ фільму чи спектаклю, виконання музичного твору, пісні та ін) автор має право на відповідну винагороду. З приводу них виникають правовідносини у суб’єктів права – громадян, відвідуючих музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також тих, що купляють книжки, комп’ютерні програми і т.п. Тут у суб’єкта інтерес до об’єкта духовний, інтелектуальний;

Питанням розвитку усіх видів творчості надає великої уваги Конституція України. У ст. 54 вона проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, худ., наукової, технічної творчості. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матер. Інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної дія-ті. За КУ кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої дія-ті. Ніхто не може використовувати або поширювати зазначені результати без згоди їх власника, лише за винятками, встановленими законом. Творчість – це цілеспрямована інтелектуальна дія-ть людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і сусп-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій дія-ті людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо. За цілеспрямованістю творчість можна поділити на духовну і науково-технічну. Духовна творчість охоплює літературу, науку, мистецтво, звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої дія-ті гуманітарного характеру. До результатів наук-тех належать винаходи в усіх галузях людської дія-ті, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, інформаційна продукція тощо. Це такі результати наук-тех творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечать закону, в господарській дія-ті – промисловості, с/г виробництві тощо.

30. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Одним з видів суспільних від­носин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Во­ни регулюються нормами цивільного права, і тому це різно­вид цивільно-правових відносин. Їх об'єкт — особисті немай­нові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.

Особисті немайнові блага: особисте життя громадян, честь, гідність і т. п 3 об'єктів правовідносин виключено дії. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини. Їх об’єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, який набув путівку в санаторій, і адміністрацією санаторія виникають правовідносини, їх об’єкт - здоров’я громадянина; у домі відпочинку об’єктом правовідносин є відпочинок власника путівки і т.п.

Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту пра­вовідносин.

Особисті немайнові блага характеризуються тісним зв’язком із особою їх носія, невід’ємністю від особи. Зазначені блага не можна передати іншим особам. Зазначені блага не мають прямого зв’язку із майновими відносинами. Особисті немайнові блага: 1. Особисті немайнові права спрямовані на індивідуалізацію уповноваженої особи (право на ім’я, на захист честі, гідності і ділової репутації). 2. Особисті немайнові права спрямовані на забезпечення особистої недоторканості громадян(недоторканість і охорона життя і здоров’я, недоторканість зовн. вигляду та особистого зображення). 3. Особисті немайнові права спрямовані на забезпечення недоторканості і таємниці особистого життя громадян (право на недоторканість житла, особистих документів, на таємницю особистого життя, на адвокатську, мед таємницю, таємницю особистого спілкування).

31. Дії як об'єкти цивільних прав.

Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виника­ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ. Зміст дій як об’єктів цив прав полягає в їх нема тер природі, оскільки об’єктом права виступає сама дія-ть, а не її матер результат. Незважаючи на нема тер характер вказаних об’єктів цив прав, вони обєктивізуються за допомогою мат носіїв і мають правовий зв’язок із майновими відносинами. Дії поділяються: 1. Роботи; 2. Послуги; 3. Результати творчої дія-ті. Кінцевим результатом роботи є створення мат об’єкту, який має певну цілісність. При наданні послуг мат об’єкт не створюється. Важливий в даному випадку є соц-екон ефект, який отримує замовник послуг.

Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом ци­вільно-правових відносин, що виникають з договору доручен­ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре­ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто­ві перекази, кореспонденцію тощо.

Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хі­мічна чистка тощо).

Дата добавления: 2015-05-10