Поняття поруки

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Відповідно до ЦК України за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій Фомі. Недодержання письмової Фоми тягне недійсність договору поруки.

Як видно із визначення, закріпленого у ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання.

ЦК України передбачає, що в разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов’язки для цих боржників. Хоч договір може передбачати й інший характер відповідальності - часткову або субсидіарну.

Якщо у зв’язку з невиконанням основного зобов’язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов’язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов’язанню. Таким чином, поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника. У цілому зобов’язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право вимоги до боржника.

Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожн з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

92. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.

У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання фактично не має чіткого визначення, але формально, виходячи із ЦК України, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов’язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку, що призводить до того, що гарантія практично майже не застосовується.

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб’єктний склад учасників.

Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відповідальності гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов’язання у зв’язку з відсутністю у нього майна.

У новому Цивільного кодексу гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язання надано новий зміст. Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов’язання зобов’язанням. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

З цього слідує, що гарантію в контексті нового ЦК України слід розглядати як стороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити бенефіціарові - кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.Стосовно обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються:

1) сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення визначеного в гарантії строку, на який її видано;

3) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;

4) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви по звільнення від його зобов’язань.

Такими є основні положення нового ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов’язання.

Така оновлена гарантія може розглядатись як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові.

93. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток належить до тих способів забезпечення виконання зобов’язань, які найбільш активно застосовуються у відносинах з участю громадян. Відповідно до Цивільного кодексу України завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Таким чином, завдаток можна віднести до зобов’язально-правових способів забезпечення виконання зобов’язання.

Завдаток виконує кілька функцій. Завдаток виконує три функції: платіжну, засвідчувальну і забезпечувальну. По-перше, оскільки завдаток видається в рахунок належних платежів, він виступає передусім засобом платежу. По-дуге, сам факт передачі завдатка від однієї до іншої договірної сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється передачею завдатку. По-третє, завдаток виступає як спосіб забезпечення виконання зобов’язання.

Платіжна -гроші передані однією стороною іншій стороні, ідуть до заліку тих сум, які належать за договором. Засвідчу вальна – міститься у передачі завдатку, що свідчить про наявність між сторонами головного зобов’язання. Забезпечувальна-виражається в тому, що законом передбачені майнові наслідки, тобто визначається доля переданої грошової суми в разі невиконання однією із сторін зобов’язання, що забезпечено завдатком. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше. Завдаток слід відрізняти від авансу. Аванс виконує лише платіжну функцію і становить собою грошову суму, яка передається однією стороною інщій в рахунок майбутніх платежів. Якщо зникають підстави платежу по договору, аванс підлягає поверненню. Для надання грошовим сумам якості завдатку сторонам необхідно спеціально обумовлювати цей факт. Слід зазначити, що на відміну від застави предметом завдатку не можуть бути речі, а лише гроші.

Недоліком чинного законодавства є те, що угода по завдаток не вимагає обов’язкової письмової форми.

94. Поняття цивільно-правової відповідальності.

ЦП – як система правових норм регулює майнові і особисті немайнові відносини. В св. нормах воно містить ряд засобів впливу на поведінку громадян і організацій через їхні інтереси і за допомог. цих інтересів. 1 з засобів впливу – застосування до правопорушників майнових санкцій (напр. ЦП відповідальності). ЦП відповід – покладення на порушн. основаних на ЗУ невигідних П наслідків, які виявляються в позбавленні його певн. П або в заміні невиконаного обов’язк. новим (чи приєднанні додаткового обов’язк) - напр. при пред’явл вимог про відшкод шкоди (збитків) або сплату неустойки (штрафу, пені). Міра ЦП відповід. – також є втрата завдатку 1 стороною або повернення його 2 стороні в подвійному розмірі. Від ЦП відповід. слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції – не відновлюють майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретн П-пор в майбутньому, мають застережний хар-р, можуть застосовув в оперативн порядку 1-сторонньо у П-моченою стороною). Значення ЦП відпов розкривається через функції: • встановл обов’язок П-пор відшкод збитки і відновити порушене П -) компенсаційна роль ЦП відпов; • загроза застосув засобів відповід -) попереджувальна функція; • як вид юр-відповідальності ЦП відпов -) негативна реакція Д на скоєне П-пор (кара для П-порушника); • застосування мір відповідальності до особи, що поруш зобов’яз) може негативно позначитись на її мат. становищі -) є сигналом про фін. Неблагополуччя організації; Ефективність ЦП відпов залежить від її застосування, реалізації до конкретних осіб, винних у скоєні П-пор. Застосування ЦП відповід за Ц ЗУ є П, а не обов’язок суб’єкта ЦП відносин.

95. Умови цивільно-правової відповідальності.

Юр підстава для застосування ЦП відпов є ЗУ, фактична підстава – склад ЦП- порушення. Умови: 1. ПротиП поведінка суб’єкта (яка порушує приписи ЗУ чи інш., та виявляється у невик. або неналежн вик зобов’яз – напр. прострочення вик Кт і Бр); 2. Шкідливий результат поведінки особи (шкода – зменш або втрата певн особистого чи майнового блага – є майнова (грн вираз є збитки) і немайнова шкода); 3. Причинний зв’язок між (1) і (2) (проти П дія чи поведінка є причина виникн збитків). 4. Вина особи П-порушника (психічне ставлення особи до св. протиП поведінки і її наслідків) – в ЦП діє презумпція вини особи, яка вчинила П-пор). 1, 2, 3 – є об’єктивні умови; 4 – суб’єктивна. Іноді невиконання зобов’яз є наслідок поведінки обох сторін – змішана вина (тоді суд може зменшити відповід Бр). Шкода може бути заподіяна з необережності. Вона буває – легка і груба (критеріїв розподілу немає). Відповідальність може настати і без вини – напр. Бр який прострочив вик зобов’з, відповідає перед Кт за завдані збитки і за неможливість його вик, навіть якщо вини Кт в невиконанні немає. Підстави звільнення від ЦП відпов: • випадок – коли псих стан особи порушн хар-ся відсутністю вини. • Неперборна сила (форс-мажор) надзвичайна і невідворотня за даних умов подія (стихійні явища).

96. Невиконання та неналежне виконання зобов'язань.

ЦК – зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, передбачений ЗУ, договором. див. Належне виконання зобов’язань, але навпаки. Належне виконання зобов’язання – виконання зобов’язання в строк, вказаний в зобов’язанні, належному суб’єкту, передача йому предметів, саме такої кількості і якості, вказаної в зобов’язанні, і т.п. Суб’єкт виконання – особи, які від св. імені здійсн. виконання зобов’язання або приймають таке виконання. Вони можуть не співпадати з суб’єктами зобов’язання – Бр і Кт. (вик може бути здійсн інш особою замість Бр, або прийняте не Кт, а за його вказівкою – 3-й особі, або шляхом внесення боргу в депозитарій нотаріальної контори). За суб’єктами вик. Виділяють види вик. Зобов’язань: • вик Кт-ові; • вик 3-й особі; • вик 3-ою особою; • вик внесенням боргу до депозитарію нотар. Контори; Вик Кт-ові – прямий обов’язок Бр. Здіснити вик. Інш особі можливе лише у відповідності із вказівкою Кт і у порядку, встановленому ЗУ. Вик 3-й особі за вказівкою Кт – переадресація виконання. Вик 3-й особі слід відрізняти від договору на користь 3-ї особи: - при вик на користь 3 особи – вик договору може вимагати і Кт і 3-я особа; при переадресації вик. Самостійн вимог до Бр у 3 особи немає; - договір на кор 3-ї особи може бути укл попередньо із внесенням у нього спец умов; переадресація здійсн і при відсутності такої спец умови; Вик зобов’язання 3-ми особами – має місце, коли вик здійсн особою, яка не є стороною зобов’язання. Такі відносини базуються на взаємовідн. Бр і 3-ї особи (особистими або офіційними). Вик зобов’язання внесенням боргу в депозитарій нотар. Контори (ЗУ “Про нотаріат”) – у випадку відсутності Кт, або ухиляння його від прийняття виконання, прострочках з боку Кт, відсутності представника недієзд Кт. Бр при існуванні грн. зобов’язання або зобов’язання передати цінні папери має П. Внести грн. Або цінні папери в депозитарій нотар. Контори. При отриманні цінностей нотаріус, що приймав їх, повідомляє Кт і за його вимогою видає вказані цінності. Нотаріус не зобов’язаний виясняти, чи є в дійсності причини у Бр вносити грн. Чи цінності в депозитарій (приймає внесення без перевірки). Якщо у майбутньому виявиться відсутність таких підстав -> виконання вважається неналежним. Вик зобов’язання подібним чином є П, а не обов’язком Бр. Предмет вик. Зобов’язання – мат або дух. Блага, у зв’язку з ств. Яких встановлюються зобов’язання. Вимоги до предмету визн ЗУ або договором (мають бути максимальні і конкретні). • якість – сукупність хар-к, яким відповідає предмет зобов’язання; • строк – встановл ЗУ або договором. Можуть бути визначені календарною датою, закінченням відповідного періоду часу або певною подією; Якщо строк не встановлено – Кт має П вимагати вик зобов’язання у будь-який час, а Бр виконати (протягом 7 днів, якщо інше не передб ЗУ або договором). Може бути виконане достроково, якщо це не протирічить ЗУ чи договору. Прострочка у вик -> неналежне виконання; • місце виконання – визн договором, ЗУ, актом планування чи витікає із змісту зобов’язання.

97. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.

В ЦП шкода – будь-яке зменшення особистого та майнового блага суб’єкта. Збитки – грн. вираження шкоди (витрати потерпілого в результаті П-пор, втрата чи пошкодж майна, неотримані прибутки, які Суб’єкт отримав би в інш. умовах).

98. Поняття та форми вини в цивільному праві.

Вина в ЦП – психічне ставлення (оцінку) особи до вчинюваних нею протиправних дій чи бездіяльності та її можливих наслідків. Вина тісно пов’яз з протиправністю. Форми вини: - умисел (усвідомлення особою можливих негативних наслідків св. діяльності, але свідоме її допущення). - необережність (особа, що вчинила П-пор, передбачала можливість настання негативних наслідків, але розраховувала на їх відвернення, або не передбачала, хоча повинна була передбачити. Буває проста (ПротиП-ність діяння полягає в порушенні складних правил поведінки – ступінь передбачення наслідків малий) і груба (особа порушує елементарні правила поведінки, а ступінь шкідливих наслідків дуже великий). В ЦП – презумпція вини.

99. Підстави звільнення боржника від відповідальності.

В ЦП Бр може бути звільнений від відповідальності за неналежне або невиконання зобов’язання, коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, якщо інше не встановлене ЗУ.

100. Склад цивільного правопорушення.

Склад цивільного правопорушення – сукупність типових умов, характерних для нього: 1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) наявність шкоди або збитків; 3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою правопорушника та наслідками, що наступили; 4) вина правопорушника. Перші три складові є об’єктивними, а четверта – суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності. Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акту, або виявилася у невиконанні або неналежному виконанні договірного зобов’язання. Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об’єкта правопорушення розрізняють майнову та немайнову (наприклад, моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди називають збитками. Наступною умовою є наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи і збитками потерпілої сторони, тобто протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи – наслідком протиправної поведінки заподіювача. Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення необхідна ще одна умова – вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів, або у випадках, зазначених у законі або договорі, - неповний, усічений склад – протиправність та вина (при стягненні неустойки тощо).За відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Але у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності всіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини, тоді відповідальність не настає, якщо тільки законом або договором не передбачено відповідальність без вини. Непереборна сила (форс-мажорні обставини) – надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, тому при дії непереборної сили теж нема вини боржника. Цивільне право виходить з презумпції вини правопорушника, це означає, що потерпілий не зобов’язаний доводити вину порушника, оскільки вона і так передбачається законом, а правопорушник повинен довести відсутність вини.

101. Види цивільно-правової відповідальності.

Цив.-правова відповідальність - один із видів юрид. відп-ті, якій властиві всі ознаки, що характеризують юр. відп-ть і має свої особливості. Ознаки юр.відп-ті: 1) це одна із форм державно-примусового впливу на правопорушника; 2)застосовується до осіб, що допустили правопор-ня; 3)застосовується уповноваженими на те компетентними органами; 4)полягає у застосування до правопор-ка передбачених законом санкцій. Особливості цив.-пр. відп-ті: 1) майновий характер; 2) відповідність розміру відп-ті розміру спричиненої шкоди; 3) рівна відп-ть за однотипні правопор-ня; 4) майнові санкції стягуються, як правило, на користь потерпілої сторони і у випадках, передбачених законодавством, допускається звернення в доход держави. У цив. праві існує 4 види санкцій: 1) конфіскаційні санкції - безоплатне вилучення державою майна як санкцію за правопор-ня; 2) стимулюючі (штрафні) - стягуються на користь потерпілої особи і можуть бути встановлені як законом, так і угодою сторін (неустойка, штраф, пеня); 3)компенсаційні санкції - виконують функцію відновлення майнового стану потерпілого, відшкодування йому витрат у вигляді збитків, шкоди і ущерба; 4)відмова в захисті - санкція особливого виду, яка застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи. В залежності від джерел цив.-правова відп-ть: договірна та позадоговірна. В залежності від кількості суб’єктів на стороні відповідача та особливостей взаємовідносин між ними: дольова, солідарна та субсидіарна (додаткова).

102. Договірна та позадоговірна відповідальність.

Договірна та позадоговірна відповідальність є видами цивільно-правової відп-ті. Договірною вважається відп-ть у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, які виявилися недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20% від вартості цих товарів, повертає суму - вартість товарів, якщо вона була сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, завдані покупцеві у звязку з проведенням експертизи, зберіганням товарів тощо. Відп-ть тут є договірною, бо вона настає за порушення обовязків, які основані на договорі поставки. Позадоговірною (або недоговірною) є відп-ть, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відп-ть настає за порушення обовязку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у відшкодуванні збитків.

103. Дольова, солідарна та субсидіарна відповідальність.

У цивільно-правовому зобовязанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обовязків між субєктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та субсидіарні (додаткові) зобовязання. Відп-ть за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною та субсидіарною. Часткове зобов’язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, і кожен з боржників повинен виконати зобов’язання в певній частці. При частковій відп-ті кожна із зобов’язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу. Солідарні зобов-ня виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами. Отже при порушенні солідарного обовязку настає солідарна відп-ть, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від всіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Так, за договором поруки в разі невиконання зобов-ня боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Субсидіарна відп-ть настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов’язання і одне, і друге порушено.

104. Розмір цивільно-правової відповідальності.

Цив. законодавство виходить з того, що особа, яка спричинила шкоду повинна відшкодувати її в повному обсязі, тобто виходить з принципу повної цив.-правової відп-і. В ряді випадків в законі або договорі може бути передбачено підвищення або зменшення розміру відп-ті. Межі цив.-правової відп-ті обєктивно визначаються розміром спричиненої шкоди. У ЦК встановлюється що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов-нь встановлена неустойка (штраф, пеня),то збитки відшкодовуються в частині, непокритій в неустойці. Виключення: 1) коли допускається стягнення тільки неустойки без збитків; 2) коли збитки стягують в повному обсязі поверх неустойки; 3) коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або збитки, або неустойка.

105. Випадки зменшення розміру цивільно-правової відповідальності.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір відп-ті боржника. Вони також вправі зменшити розмір відп-ті боржника, якщо кредитор з необережності або навмисно сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення. Правила ЦК застосовуються і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову відп-ть за невиконання або неналежне виконання зобов’язання незалежно від своєї вини.

106. Прострочка боржника та її наслідки.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір відп-ті боржника. Вони також вправі зменшити розмір відп-ті боржника, якщо кредитор з необережності або навмисно сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення. Правила ЦК застосовуються і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову відп-ть за невиконання або неналежне виконання зобов’язання незалежно від своєї вини.

107. Прострочка кредитора та її наслідки.

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання зобов’язання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах. По грошовому зобов’язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора

108. Способи припинення зобов’язання.

Під припиненням зобов’язання слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання. Зобов’язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов’язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв’язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу. Для припинення зобов’язання необхідна наявність певної підстави – юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язують припинення зобов’язання. У главі 19 ЦКУ містяться загальні способи припинення зобов’язань: виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦКУ, що регулюють окремі види зобов’язань (невиконання продавцем обов’язку передати річ, продаж речі неналежної якості, попередження про розірвання безстрокового договору тощо). Одні правоприпиняючі факти виникають з волі учасників зобов’язання, причому, як правило, задовольняючи майновий інтерес кредитора. До них належать: належне виконання, зарахування, угода сторін. Інші припиняють зобов’язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов’язання особистого характеру, ліквідація юридичної особи – учасника зобов’язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання. Крім наведеної класифікації, способи припинення зобов’язань розрізняють в залежності від підстав, які характерні для всіх зобов’язань, і підстави, характерні для окремих видів зобов’язань; підстави, що є угодами і підстави, що не є угодами; підстави, для яких необхідна згода обох сторін зобов’язання, і підстави, для яких досить бажання однієї сторони, та ін.

109. Купівля-продаж.

Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це оплатний двосторонній консенсуальний договір, спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця. Вартість відчужуваного майна сплачується лише у грошовому вигляді. Права та обов’язки сторін виникають у момент досягнення згоди щодо всіх істотних умов, хоча існують і певні види види договорів, щодо яких передбачені спеціальні вимоги до оформлення, без додержання яких договір є недійсним. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які и цивільних правовідносин – громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб’єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб’єкта, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин. Право продажу майна крім випадків примусового продажу належить власникові, який може діяти через представника. Для певних видів договорів законом може бути встановлено особливий правовий статус продавців і покупців. Істотними умовами договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на досягнення згоди щодо інших умов. Інші умови можуть набувати значення істотних якщо щодо них за заявою 1 із сторін має бути досягнуто згоди. Предметом договору є будї-яке майно, визнане законом об’єктом права власності і не вилучене з товарообігу. Це можуть бути як як окремі речі або їх сукупність (об’єкти природи або створені людиною матеріальні блага), так і певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). Змістом договору є права і обов’язки сторін. Так, одним з найважливіших обов’язків продавця є передача майна у власність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов’язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець має право відповідної вимоги. У сторін можуть виникнути й інші обов’язки, зумовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання та іншими обставинами, які визначені актами законодавства чи договором або випливають із змісту останнього.

110. Міна.

За договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності. За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і конценсуальним. Договір міни за змістом і формою має багато спільного із договором купівлі-продажу. Найістотнішою ознакою для їх розмежування є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак, за таких умов договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартсіна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням певних послуг. Відповідно до ЦКУ правове регулювання договору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов’язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, не властиві договору міни, або ті, що суперечать його змісту, до договору міни не застосовуються.

Дата добавления: 2015-05-10