Перевозка

Відповідно до ЗУ “Про транспорт” – перевезення пасажирів, вантажів, багажу, експлуатація та ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями пароплавствами, автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами, якщо це передбачено їх статутами. Підпр-ва транспорту здійснюють перевезення пасажирів і вантажів шляхом укладення державних контрактів і договорів на надання таких послуг. Надання перевізних послуг, залежно від видів транспорту, яким воно здійснюється, поділяються на: залізничні річкові, морські, повітряні, автомобільні, а також перевезення місцевого, прямого і прямого змішаного сполучення. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов‘язується сплатити за цю послугу встановлену плату. Отже ДП-ня конкретного вантажу є реальним (вважається укладеним з моменту здачі вантажу для перев-я транспортній організації), оплатний та двосторонній (обидві сторони мають права і обов‘язки). Але договори на організацію таких перев-нь є консенсуальними – вважаться укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Сторонами такого Д є перевізник (трнсп. організація) і відправник вантажу (який має право власності, право повного госп.відання, право оперативного управління (чи ін. підства) на вантаж). Крім них Існує таке поняття як вантажоодержувач учасник перевезення, який перебуває у договірних відносинах з відправником вантажу і в силу свого зобов‘язання повинен прийняти доставлений йому вантаж. Перевезення вантажу оформляється спец. документом - накладна – у якому зазначаються найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийому його для перевезення тощо. За договором перевезення пасажираперевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу. Договори перевезення пасажирів укладаються усно. Доказом укладення договору є пасажирський квиток. Проте квиток не можна вважати письмовою формою договору, оскільки на ньому не має підписів протилежних сторін. Дог. пер-ня укладається і шляхом вчинення конклюдентних дій без видачі квитка (опускання жетона в метро). Умови перевозки вантажів, пасажирів та багажу і відповідальність сторін по цих перевозках визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку.

116. Зобов’язання по страхуванню.

Правовідносини страхування являють собою зобов'язання, згідно з яким одна сторона - страхувальник - має право отримати грошову суму при настанні у визначений строк страхового випадку і несе зобов'язання щодо сплати страхових платежів, а інша сторона - страховик - зобов'язана сплатити вказану суму. В коментованих справах ідеться про добровільне майнове страхування відповідальності за неповернення кредиту. Для виникнення страхового зобов'язання необхідно укласти договір. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Ст. 16 Декрету встановлює можливість підтвердження факту укладання договору страхування страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити: назву документа, назву та адресу страховика, прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника, його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; зазначення страхового ризику; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін. У страховому зобов'язанні беруть участь дві сторони: страхувальник і страховик. Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених Декретом, а також такі, що одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Учасниками страхового зобов'язання можуть також бути треті особи: застрахований і вигодонабувач. Основними елементами страхового зобов'язання є: об'єкт страхування, страхова сума, страховий випадок, страхове відшкодування, страховий платіж. Страховим випадком є передбачувана договором страхування або законодавством подія, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити сплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхувальник зобов'язаний сповістити страховика про настання страхового випадку у термін, передбачений договором та правилами страхування. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - грошова сума, яка виплачується страховиком за умов майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розмірів прямих збитків, яких зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Страховий платіж (внесок, премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Слід зазначити, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування, оскільки невнесення платежу робить договір таким, що не відбувся. Несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни припиняє дію договору. В коментованих справах ми знаходимо два види договорів страхування: договір страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і договір страхування ризику непогашення кредиту.

117. Розрахункові й кредитні відносини.

Платежі за зобов'язаннями між державними організаціями, підприємствами, об‘єднаннями, установами та організаціями будь-якої форми власності провадяться в порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації відповідно до закону зберігають свої кошти. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються за: 1) платіжними дорученнями; 2) платіжними вимогами-дорученнями; 3) чеками; 4) акредитивами; 5) векселями. Юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності розпоряджаються коштами, що зберігаються на їх рахунках у банках, згідно з цільовим призначенням цих коштів. Без згоди юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання (стягнення) коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Кредитна система України – це мережа кредитних установ на чолі з НБУ та інші організації (кредитні спілки, ломбарди, комерц. банки тощо) Кредитування державних організацій, підприємств, об‘єднань, установ та організацій будь-якої форми власності провадиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок. Допускається, у випадках встановлених зак-вом, кредитування однієї організації іншою у натуральній або грошовій формі, в тому числі видача авансів. Позички громадянам видаються банками, кредитними спілками, ломбардами та ін. кредитними установами. Громадяни можуть зберігати кошти в державних ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника. Стягнення на вклади громадян може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволено цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, рішення суду чи постанови народного судді про стягнення аліментів (при відсутності заробітку або іншого майна, на яке можна звернути стягнення) або рішення суду про поділ вкладу, який є спільним майном подружжя. Конфіскація вкладів громадян у зазначених кредитних установах може бути проведена на підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до закону постанови про конфіскацію майна

118. Договір доручення.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені і за рахунок довірителя. Згідно з цим усі права та обов‘язки, що виникають внаслідок юридичних дій повіреного, - це права та обов‘язки довірителя, а не повіреного. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду лише в тому разі, коли вона передбачена договором або затвердженими в установленому порядку правилами. Повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя. Повірений вправі відступити від цих вказівок, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав своєчасно відповіді на свій запит. В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стало можливим. Повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення особисто. Він вправі передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у випадках, коли він уповноважений на те за договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя. В цьому разі повірений відповідає тільки за вибір заступника. Довіритель вправі у будь-який час відвести заступника, обраного повіреним. Повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення; 2) по виконанні доручення без зволікання подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається характером доручення;

3) без зволікання передати довірителеві все одержане в зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору. Довіритель зобов'язаний також, якщо інше не передбачено договором: 1) забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення; 3) по виконанні доручення сплатити повіреному винагороду, якщо вона належить. Договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок: 1) скасування його довірителем; 2) відмови повіреного; 3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі. Довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у всякий час. Угода про відмову від цього права недійсна.

119. Договір комісії.

Договір комісії – вид договору, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за певну винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Правове регулювання Д. к. здійснюється відповідно до гл. 35 Цивільного кодексу України. Д. к. належить до консенсуальних, сплатних договорів. Комісіонер, укладаючи угоди з третіми особами, діє від свого імені, а не від імені комітента, що істотно відрізняє цей договір від договору доручення, де повірений виступає від імені довірителя. Предметом Д. к. є укладення юридичних угод. Законом не встановлено вичерпного переліку угод, які можуть здійснюватися на комісійних засадах. Д. к. має бути укладений у письмовій формі. За угодою, укладеною комісіонером з третьою особою, комісіонер набуває права і стає зобов'язаним, навіть якщо комітент названий в угоді або вступив з третьою особою у безпосередні відносини по виконанню цієї угоди. Майно, яке надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату чи пошкодження цього майна, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Взяте на себе доручення комісіонер зобов'язаний виконати на умовах, найвигідніших для комітента. Комісіонер може відступити від вказівок комітента, якщо це необхідно в інтересах останнього і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав своєчасної відповіді на свій запит. Комісіонер, який продав майно за ціною, нижчою, аніж та, що призначалася комітентом, зобов'язаний відшкодувати останньому різницю, якщо він не доведе, що неможливо було продати майно за призначеною ціною і продаж за нижчою ціною запобіг би ще більшим збиткам. Комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане за дорученням, оглянути майно, придбане для нього комісіонером, сповістити останнього без зволікання про виявлені в цьому майні недоліки та виплатити винагороду, розмір якої обумовлюється за погодженням сторін.

120. Договір схову.

Договір схову – цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Д.с. може бути як сплатним, так і безоплатним. Він вважається укладеним з моменту передачі майна на зберігання, тобто реальним. У випадках, коли охоронець відповідно до умов договору зобов'язується прийняти на збереження майно, яке передасть йому поклажодавець, Д.с. вважатиметься укладеним з моменту досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору, тобто буде консенсуальних. Залежно від розподілу прав і обов'язків Д. (може бути двостороннім, а інколи – одностороннім. Цивільним зак-вом (зокрема, гл. 36 Цивільного кодексу України) передбачено особливі вимоги щодо форми Д.с., визначено права і обов'язки сторін, а також відповідальність охоронця за незбереження майна. Так, у разі втрати чи нестачі майна охоронець відповіді у розмірі вартості втраченого майна або чаї тини нестачі, а при пошкодженні – в розмірі суми, на яку знизилася вартість майна. Підвищену відповідальність передбачено для організацій, що здійснюють схов у силу своєї професійної статутної діяльності (ломбарди, камери схову тощо). Вони звільняються від відповідальності за незбереження майна лише у ви падку, коли це сталося внаслідок непереборно сили. Готелі, будинки відпочинку, санаторії гуртожитки і подібні юр. особи відповідають за збереження майна гр-н, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, навіть якщо майно, крім грошей і коштовностей, не було здано на збереження цим організаціям. Особа, яка здала на схов майно, зобов'язана після закінчення строку, зазначеного в договорі, або строку, встановленого охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно. При ухиленні від зворотного одержання цього майна охоронець, якщо таким є гр-нин, має право в судовому порядку вимагати продажу цього майна. Якщо охоронцем майна є організація, то продаж невитребуваного майна провадиться у порядку, передбаченому в її статуті (положенні). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за відрахуванням сум, належних охоронцеві.

121. Договір довічного утримання.

За договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін. Відчуження будинку набувачем за життя відчужувача не допускається. Випадкова загибель будинку, одержаного набувачем майна від відчужувача, не звільняє набувача майна від обов'язків, взятих ним на себе за договором. Договір довічного утримання може бути розірваний: за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов'язків, взятих ним на себе за договором; за вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення. При розірванні договору з зазначених вище підстав будинок повинен бути повернутий відчужувачеві. Витрати по утриманню відчужувача, зроблені набувачем майна до розірвання договору, не відшкодовуються. В разі смерті набувача майна обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить відчужений за договором довічного утримання будинок. При відсутності у набувача майна спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання будинок, що був відчужений з умовою довічного утримання, повертається відчужувачеві.

122. Спільна діяльність.

За договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Договори про сумісну діяльність між громадянами і соціалістичними організаціями не допускаються. Ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору. Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору, а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно.

123. Поняття та види позадоговірних зобов’язань.

1) Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).2) Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу. Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. За результатами конкурсу видається нагорода (премія). Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу.3) ВЧИНЕННЯ ДІЙ В МАЙНОВИХ ІНТЕРЕСАХ ІНШОЇ ОСОБИ БЕЗ ЇЇ ДОРУЧЕННЯ. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.4) Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особиШкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.5) Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

124. Зобов’язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу).

Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди – різновид односторонніх правочинів. Таке обіцяння повинно відповідати певним вимогам: воно мусить бути публічним, тобто зверненим до невизначеного кола осіб; винагорода встановлюється за дії, які повинні бути правомірними; в оголошенні має зазначатися особа, яка обіцяє винагороду. Винагорода може бути у вигляді як певної грошової суми, так і майнової цінності. Не може вважатися винагородою звичайна оплата виконання певної роботи або лише моральне заохочення. Зобов'язання для особи, яка публічно пообіцяла винагороду, виникає не з моменту оголошення такої обіцянки, а з моменту досягнення особою, що претендує на винагороду, бажаного результату. Особа, котра пообіцяла виплатити винагороду, стає зобов'язаною за умови, що виконана дія точно відповідає дії, за яку обіцяно винагороду, і здійснена в обумовлені строки, якщо такі строки були встановлені публічним оголошенням. На обов'язок виплатити винагороду не впливають обставини виконання обумовленої дії. Так, особа, що знайшла загублену річ, за яку власником обіцяна винагорода, має право на отримання винагороди незалежно від того, знала така особа про винагороду чи ні. Особа, яка публічно пообіцяла винагороду, має право публічно відмовитись від своєї обіцянки, за винятком випадків, коли: сам зміст заяви (обіцянки) свідчить про неможливість відмови; в оголошенні вказано строк для здійснення обумовленої дії; вказана дія вже кимось виконана. Різновидом зобов’язання, що виникає з публічного обіцяння винагороди, є оголошення про конкурс, тобто публічне обіцяння спеціальної винагороди (премії) за краще виконання якоїсь роботи, що має бути спрямована на досягнення суспільне корисних цілей. Як правило, конкурси оголошуються на створення творів науки, л-ри, мистецтва. Цивільний кодекс України докладно регламентує тільки відносини з оголошення конкурсу як різновид публічного обіцяння винагороди. Обіцяння винагороди в інших випадках, якщо ці відносини не суперечать загальним засадам і змістові цивільного законодавства, мають юридичну силу згідно зі ст. 4 ЦК і до них застосовуються загальне правила щодо угод.

125. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ЦК України є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, називають деліктними. Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних відносин. Відсутність між потерпілим і заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб’єктивний цивільний обов'язок. Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму. До абсолютних прав належать: право власності право на недоторканність життя і здоров'я, честі і гідності особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених законом інших підстав породжує деліктне зобов'язання. Деліктне зобов'язання – це зобов'язання, в якому особа що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов'язаннях, їх називають кредитором і боржником. Кредитор – це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 14 років, іноземець та особа без громадянства). Ним може бути також організація незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи, чи ні. Боржник – це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Відповідно до ЦК України воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат. Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Згідно зі ЦК України обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора – одержати таке відшкодування.

126. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. Шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. Шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода. Розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартостімайна, яке рятувалося.

127. Зобов’язання, що виникають внаслідок придбання або зберігання майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Зобов’язання із безпідставного придбання або збереження майна - це один з видів позадоговірних зобов’язань. На підставі цього зобов’язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом чи договором, зобов’язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання вправі вимагати від зобов’язаної особи виконання її обовв’язку. Існують такі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов’язань: А) збільшення або збереження майна однієї особи за рахунок іншої особи; Б) збільшення або збереження майна повинно бути безпідставним.Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце без достатньої підстави,встановленої законом або договором або за підставою, яка згодом відпала. Учасниками цих зобов’язань можуть бути: 1) громадяни; 2) організації. Предметом зазначених зобов’язань є дії зобов’язаних осіб. Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов’язана повернути його потерпілому. У випадку невиконання цього обов’язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації в примусовому порядку через суд або господарський суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до подібних осіб, є цивільно-правовою санкцією. Наявність вини в діях зобов’язаної особи не вимагається, бо безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов’язаної особи, а й результатом подій, поведінки самого потерпілого, третіх осіб. Коли неможливо повернути майно в натурі, проводиться грошова компенсація. При цьому приймаються до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи. Є випадки, коли безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. НЕ є безпідставно одержаним: 1) майно, передане на виконання зобов’язання до настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання зобов’язання після закінчення строку позовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ЦК України. Існує й така цивільно-правова санкція, як стягнення безпідставно придбаного майна в доход держави.Така санкція застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за чинним законодавством втратила право вимагати повернення належного їй майна

128. Поняття і джерела авторського права.

Зобов’язання із безпідставного придбання або збереження майна - це один з видів позадоговірних зобов’язань. На підставі цього зобов’язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом чи договором, зобов’язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання вправі вимагати від зобов’язаної особи виконання її обовв’язку. Існують такі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов’язань: А) збільшення або збереження майна однієї особи за рахунок іншої особи; Б) збільшення або збереження майна повинно бути безпідставним.Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце без достатньої підстави,встановленої законом або договором або за підставою, яка згодом відпала. Учасниками цих зобов’язань можуть бути: 1) громадяни; 2) організації. Предметом зазначених зобов’язань є дії зобов’язаних осіб. Особа, яка безпідставно одержала майно за рахунок іншої особи, зобов’язана повернути його потерпілому. У випадку невиконання цього обов’язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації в примусовому порядку через суд або господарський суд. Заходи державного примусу, що застосовуються до подібних осіб, є цивільно-правовою санкцією. Наявність вини в діях зобов’язаної особи не вимагається, бо безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов’язаної особи, а й результатом подій, поведінки самого потерпілого, третіх осіб. Коли неможливо повернути майно в натурі, проводиться грошова компенсація. При цьому приймаються до уваги ціни, що діяли на момент розгляду справи. Є випадки, коли безпідставно одержане майно не підлягає поверненню. НЕ є безпідставно одержаним: 1) майно, передане на виконання зобов’язання до настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання зобов’язання після закінчення строку позовної давності у випадках, якщо таке виконання допускається ЦК України. Існує й така цивільно-правова санкція, як стягнення безпідставно придбаного майна в доход держави.Така санкція застосовується до незаконних володільців, якщо особа, за рахунок якої придбано майно, або невідома, або за чинним законодавством втратила право вимагати повернення належного їй майна

129. Об’єкти і суб’єкти авторського права.

Об’єктом авторського права є твір науки, літератури, мистецтва, виражений у будь-якій об’єктивній формі. Ст.5 Закону України “Про авторське право” вміщує перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори, письмові, музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який: 1)має творчий характер; 2)виражений в об’єктивній формі; 3)є результатом творчої праці автора. Об’єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми;збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. До об’єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього, а також музично-драматичні твори. Отже, твір як об’єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Суб’єктом авторського права можуть бути:автор твору, інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників-похідним. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством(ст.12 Закону “Про авторські правові суміжні права”). Для визначення співавторства потрібні наступні умови: 1)твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле; 2)спільна праця співавторів твору має бути творчою; 3)має бути угода про спільну працю над твором; 4)винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках,якщо в угоді не передбачено інше. Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди,відповідно до Закону “Про авторське право”. Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

130. Суміжні права.

Назву”Суміжні права”має розділ3 Закону України”Про авторське право і суміжні права”.До прийняття цього закону,цивільне законодавство України не знало правової охорони суміжних прав. Особливістю суміжних прав є те,що вони базуються на використанні авторських прав.Суміжні права випливають із творчої діяльності по реалізації,повикористанню вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Суміжні права-це права на результати творчої діяльності виконавців,права виробників фонограм та права організацій мовлення.пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва,авторські права на які належать іншим особам. Об’єктами суміжних прав є: 1)виконання для фіксації,відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів; 2)записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів; 3)трансляція в ефір по кабелю. Суб”єкти суміжних прав: 1)виконавці; 2)виробники фонограм; 3)організації мовлення. Виконавцями можуть бути громадяни України,іноземні громадяни,особи без громадянства,незалежно від віку. Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи,а також юридичні особи,які вперше здійснили запис будь-якого виконання на фонограмі. Суб”єктами суміжних прав за Законом є також організації мовлення,тобто тільки юридичніособи,які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефірі,так і по проводах.Це можуть бути організації мовлення як державні,так і приватні чи інших форм власності.

131. Використання творів науки, літератури і мистецтва. Авторський договір.

Основною правовою формою використання творів науки,літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів. Використання твору автора іншими особами(користувачами)здійснюється відповідно до Закону ”Про авторське право” на підставі авторського договору. За авторським договором автор повинен створити відповідно до договору і передати замовлений твір для використання,а користувач зобов’язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому обсязі,у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду. Це самостійна група договірних зобов’язань,які відзначаються певними особливостями: 1)суб’єктами вказаних договорів завжди є автор(співавтори)або їхні правонаступники,та певна організація(з іншого боку),яка за родом своєї діяльноситі може використати твір обумовленим у договорі способом. Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб,то для укладення договору необхідна згода всіх цих суб2єктів.Без такої згоди твір не можна використовувати. При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з”ясувати характер співавторства-роздільний чи неподільний. Автор може передати право на використання свого твору як на території України. так і за її межами будь-яким громадянам і юридичним особам,у тому числі й іноземцям.Важливою особливістю авторських договорів є те,що що об’єктами їх виступають нематеріальні блага-твори науки,літератури чи мистецтва. Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі,якщо законодавством не передбачено інше(п2 ст.29Закону “Про авторське право і суміжні права”). 2 типи авторських договорів: 1)на передавання твору для використання; 2)авторський ліцензійний договір. Авторський договір-це консенсуальна угода,за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим в договорі способом.

Дата добавления: 2015-05-10