З’ясувати історичне значення прийняття християнства на Русі

Найбільшим досягненням у діяльності Володимира Великого було прийняття християнства. У Володимира була альтернатива – християнство або іслам – дві високо розвинуті на той час релігійні системи. Він обрав християнство, за допомогою якого сподівався досягнути нових, більш значних результатів у політичному і соціально-економічному розвитку Київської Русі. Християнство було відоме на Русі задовго до Володимира (вважається, що одним з перших прийняв християнство у ІХ ст. князь Аскольд, християнкою була княгиня Ольга – з ХІІІ ст. вшановується православною церквою як свята), однак київські князі не поспішали з хрещенням держави, оскільки за законами Візантії прийняття хрещення в Константинополі означало перехід охрещеного народу під васальну залежність від Візантії. Однак Володимир зміг добитися своїх умов від Візантії – прийняття християнства без будь-якого васалітету.

Першою спробою Володимира провести релігійну реформу на Русі стало створення у 980 р. нового язичницького пантеону з шести ідолів, верховних божеств шести слов'янських племен: полян, древлян, сіверян, дреговичів, кривичів та ільменських словінів.

Руська держава була оточена сусідами-християнами – поляками, чехами, болгарами, візантійцями. Безпосереднім поштовхом до прийняття християнства на Русі стали політико-династичні причини: на прохання візантійського імператора Василя ІІ надати йому військову допомогу Володимир погодився за умови свого одруження з сестрою візантійського імператора Анною та зобов’язався охреститися разом з усім народом своєї країни.

У 988 р. відбулося хрещення киян, за наказом князя знищувалися старі язичницькі ідоли, швидко будувалися християнські храми. Однак християнізація просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів – поховальний – зберігав елементи язичництва аж до рубежу ХІІ-ХІІІ ст.

Церква, організаційні структури і служителі якої були запозичені і привезені з Константинополя, отримала широкі привілеї та автономію на її потреби надходила частина княжих прибутків (десятина).

Могутніми церковними організаціями стали монастирі. Деякі центральні монастирі, наприклад, Києво-Печерський (заснований у ХІ ст.) стали своєрідними духовними академіями, до них охоче вступали сини бояр і заможних міщан, які прагнули зробити кар’єру. У таких монастирях були прекрасні бібліотеки, ченці писали літописи і складали проповіді.

Запровадження на Русі християнства мало позитивне значення. Воно сприяло більш тісному об’єднанню навколо Києва окремих земель, створювало кращі умови для розвитку зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими країнами, для піднесення авторитету Київської Русі. Нова релігія та її структури сприяли зміцненню великокнязівської влади. Духовенство переконувало народ в тому, що «властителі бо от бога устроєні», що покорою і послуханням в цьому житті людина купує собі блаженство після смерті.

В Київській Русі християнство мало великий вплив на подальший розвиток культурного і економічного життя країни. Його впровадження сприяло збагаченню руської літератури, більш інтенсивному поширенню письменності і освіти, залученню народу до культурних багатств Візантії, інших країн Європи.

Дата добавления: 2015-05-08