Проаналізувати основні етапи Визвольної війни середини ХVІІ ст., їх підсумки

У розвитку Визвольної війни сер. 17 ст. можна виділити кілька етапів:

1) лютий 1648 – серпень 1649 рр. – підготовка і початок повстання, найбільший розмах національно-визвольної і соціальної боротьби.

4 лютого 1648 р. Хмельницький захопив Січ, розташовану на мисі Микитин Ріг. На бік повсталих перейшли реєстрові козаки. Через кілька днів на козацькій раді Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького. До кінця квітня велась підготовка до повстання (до сер. березня завершив переговори з Кримським ханством: воно обіцяло надати військову допомогу і не шкодити українцям, а українці обіцяли платити упоминки і не ходити у морські походи). До середини березня Хмельницький вів переговори з послами коронного гетьмана Миколая Потоцького, вимагаючи скасувати Ординацію 1638 р., вивести з України коронне військо і дозволити морські походи.

Наприкінці квітня 1648 р., дочекавшись 3-4 тис. татарського загону Тугай-бея, козацьке військо чисельністю близько 8 тис. чол. вийшло з Січі. Польське військо становило 15 тис. жовнірів (разом з реєстровими козаками). Військо Хмельницького оточило противника біля р. Жовті Води – у вирішальному бою 16 травня польське військо було повністю розгромлене. Щоб не допустити відступу у центральні райони України й об’єднання з військом Я.Вишневецького (обидва гетьмани стояли табором на лівому березі р. Росі поблизу Корсуня), Б.Хмельницький виступив проти головних сил противника. 26 травня полки М.Потоцького потрапили неподалік Корсуня у пастку й зазнали нищівної поразки. Обидва польські гетьмани потрапили до татарського полону.

Влітку 1648 р. до повсталих козаків приєдналися селяни й міщани. У червні на Лівобережній Україні швидко розгорілося народне повстання і до початку серпня вся тер-я Лівобережжя була звільнена від польського панування. На Правобережній Україні і західноукраїнських землях боротьба розгорталася значно складніше (багато міст-фортець). Народна боротьба у липні 1648 р. переросла у Селянську війну, яка тривала до 1652 р.

Польське військо з кінця червня концентрувалося на Волині. У вересні 1648 р. польське й козацьке війська зустрілися у битві біля с. Пилявців (нині Пилява Хмельницької обл.). Гетьман заманив сюди польське військо, яке 21 – 23 вересня було розгромлене. Після цієї перемоги Б.Хмельницький вирушив на захід, узявши в облогу Львів, а згодом Замостя. До середини листопада 1648 р. було звільнено увесь західноукраїнський регіон. Тут розпочалось формування державних інституцій – полково-сотенного територіально-адміністративного устрою. Вперше з часів Київської Русі виникла реальна можливість об’єднання українських земель. Однак 21 листопада 1648 р. Хмельницький укладає перемир’я з польським королем, за яким передбачалося повернення армії “на Україну”. На другий день нового 1649 р. (н. ст.) Хмельницький тріумфально в’їхав до Києва.

На початку 1649 р. гетьман переходить до розробки ідеї незалежності України: війна перетворюється на національно-визвольну. Головну мету своєї діяльності Б.Хмельницький виклав у розмові з польськими комісарами, які прибули у лютому 1649 р. до Переяслава для укладення мирної угоди: “виб’ю з лядської неволі весь народ руський. Якщо раніше за шкоду і кривду свою воював, то тепер воювати буду за віру православну нашу”. 25 лютого 1649 р. гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України.

Влітку 1649 р. тривала Збаразько-Зборівська кампанія (10 липня – 17 серпня). Вона завершилася укладенням 18 серпня 1649 р. Зборівського договору, за умовами якого козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації.

2) осінь 1649 - червень 1652 рр. – невдачі та перемоги козацького війська, завершення Селянської війни.

Новий похід польського війська в Україну почався у лютому 1651 р. наступом на Поділля. Вирішальним моментом нового протистояння стала битва під Берестечком у червні 1651 р. (Б.Хмельницький потрапив у татарський полон, а козацький табір захопили поляки). Козацька держава втрачає автономію: згідно з умовами укладеного 28 вересня 1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися зовнішні відносини, шляхта поверталася до своїх маєтків. Реваншем за цю поразку стала перемога у червні 1652 р. у битві під Батогом, у якій загинуло 8 тис. жовнірів, у тому числі половина всіх гусарів Речі Посполитої. Наслідками Селянської війни стало визнання Хмельницьким ліквідації великого землеволодіння і кріпацтва, зникнення стану великих і середніх світських землевласників, отримання привілеїв православною церквою та перетворення козацтва у провідний стан суспільства.

3) червень 1652 – серпень 1657 рр. – погіршення геополітичного становища України та активні пошуки союзників на міжнародній арені.

У 1652-1653 рр. Козацька армія була знесилена військовими походами, а економіка краю підірвана війною. Для продовження боротьби з Польщею Б.Хмельницький у 1654 р.уклав союз з Росією(8 січня 1654 р. Переяславська рада). Умови союзу з Росією закріпили т. зв. “Березневі статті”. Вони гарантували Україні широкі автономні права: укр. землі (Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства) перейшли під протекторат Російської держави; влада в автономії належала гетьману, який обирається військом і затверджується царем (Б.Хмельницький – пожиттєва влада); самоуправління, місцеву адміністрацію та суд; права і привілеї окремих станів; власну армію (60 тис. козаків); самостійну зовнішню політику (за винятком Польщі і Туреччини); автокефальність церкви; збір податків в Україні здійснювався лише місцевою адміністрацією, але від імені царя та під контролем його представників. Загалом договір був складений так, що кожна з сторін трактувала його по-своєму. Однак з весни 1654 р. Московська держава вступила у війну проти Польщі.

Осінньо-зимова кампанія 1654 – 1655 рр. мала трагічні наслідки для України: у той час, коли козацьке військо вело бойові дії на території Білорусі, на Брацлавщину у листопаді 1654 р. вторглася 30-тисячна польська армія. На початку 1655 р. вона об’єдналася з татарами. До кінця березня завойовники спустошили Брацлавщину, взяли в неволю близько 200 тис. осіб. На початку листопада 1655 р. Швеція і Кримське ханство змусили Хмельницького відмовитися від ідеї возз’єднання Західної України і залишити Львів. У 1656 р. Росія та Річ Посполита без участі української делегації укладають Віленське перемир’я. Б.Хмельницький, надзвичайно цим обурений, з листопада 1656 р. розгорнув активну дипломатичну діяльність, спрямовану на пошуки нових союзників для боротьби з Польщею, та поновив переговори з Туреччиною, Швецією. Важливим кроком на шляху встановлення спадкового гетьманату стало обрання Корсунською радою у квітні 1657 р. гетьманом його сина Юрія. Однак реалізації планів Б.Хмельницького завадила смерть гетьмана 6 серпня (27 липня за ст. ст.) 1657 р.

Таким чином, основними підсумками Визвольної війни стали створення Української Козацької держави на чолі з Б.Хмельницьким, формування нової соціальної структури суспільства, поява національної ідеї та відродження православ’я.

16. Дати оцінку договору 1654 р. з Росією, охарактеризувати його зміст та наслідки для Козацької держави.

Спроби укласти союз з Росією Б.Хмельницький робив з 1648 р. – перший лист до царя був написаний відразу після перемог під Жовтими Водами й Корсунем у червні 1648 р., щоб відвернути виступ російського війська проти козаків і об’єднання з польською армією. Розпочати війну проти Польщі Росія на той час не мала достатніх сил. З січня 1649 р. дипломатичні зносини з Москвою були інтенсивними, однак без позитивних наслідків. У 1651 р. Хмельницький висловлює прохання прийняти козацькі землі під царську державу на договірних умовах (державний протекторат). У березні 1652 р. розпочалися переговори про умови можливого союзу. Наприкінці травня 1653 р. свій протекторат Україні запропонувала Туреччина. У червні 1653 р. російський цар Олексій Михайлович повідомив Хмельницького про свою згоду взяти Україну під свій протекторат. 1 жовтня 1653 р. Земський собор Московської держави ухвалив прийняти до її складу Військо Запорозьке.

З укр. сторони згоду на союз двох держав дала 8 січня 1654 р. Переяславська рада. Присутніми на радібули, за підрахунками М.Грушевського, 200 представників старшини та козацтва, у т. ч. 12 полковників (за іншими даними – 284 чол.). Протягом січня – лютого 1654 р. присягло 17 полків, понад 127 тис. чол., у тому числі 64 тис. козаків. Від присяги відмовилося вище духовенство, частина міщан Переяслава, Києва та Чорнобиля склала присягу лише під тиском козаків; не присягали Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив’янський полки. За деякими даними, до травня зволікала з присягою і Запорозька Січ. Проте має підстав говорити і про серйозний опір присяганню.

Умови союзу з Росією закріпили т. зв. “Березневі статті”. Вони гарантували Україні широкі автономні права: укр. землі (Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства) перейшли під протекторат Російської держави; влада в автономії належала гетьману, який обирається військом і затверджується царем (Б.Хмельницький – пожиттєва влада); самоуправління, місцеву адміністрацію та суд; права і привілеї окремих станів; власну армію (60 тис. козаків); самостійну зовнішню політику (за винятком Польщі і Туреччини); автокефальність церкви; збір податків в Україні здійснювався лише місцевою адміністрацією, але від імені царя та під контролем його представників. Загалом договір був складений так, що кожна з сторін трактувала його по-своєму.

Оригіналів договірних статей істориками не знайдено, тому й оцінка союзу з Росією суперечлива:

- деякі українські історики, історики Російської імперії ХІХ ст., а потім і радянські історики оцінювали даний договір як возз’єднання України з Росією;

- історики права – як з’єднання на основі унії: реальної – тісний союз, ряд спільних установ центрального управління (російський історик Микола Дьяконов); персональної – обидві сторони мали спільного монарха, проте свої уряди (російський історик Василь Сєргєєвич);

- встановлення васальної залежності від Москві – М.Грушевський;

- договір Війська Запорозького з Росією – А.Яковлів;

- тимчасовий військовий союз – В.Липинський;

- конфедерація – сучасні українські історики О.Апанович, В.Горобець, О.Гуржій, Ю.Мицик, А.Рогожин, В.Смолій, В.Степанков. Проте Н.Яковенко вважає, що така оцінка договору необґрунтована, адже конфедерація передбачає рівноправне партнерство.

З весни 1654 р. Московська держава вступила у війну проти Польщі. Однак воєнні дії йшли на території Білорусі, а Брацлавщина наприкінці 1654 – на початку 1655 рр. зазнала нападу кримських татар та польської армії, які спустошили край та взяли у полон близько 200 тис. чол. У 1656 р. Росія та Річ Посполита без участі української делегації укладають Віленське перемир’я. Б.Хмельницький, надзвичайно цим обурений, поновив переговори з Туреччиною, Швецією. Однак реалізації планів Б.Хмельницького завадила смерть гетьмана у серпні 1657 р.

Дата добавления: 2015-05-08