Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Дати оцінку діяльності Західноукраїнської Народної Республіки, охарактеризувати її історичну долю




Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, активізували революційні події у Росії та Наддніпрянській Україні та закінчення Першої світової війни. 18 жовтня 1918 р. у Львові українські політичні та церковні діячі Східної Галичини та Буковини проголосили представницьке утворення, найвищий орган майбутньої держави – Українську Національну Раду. Рада заявила про свої претензії на Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття.

Однак на землі Східної Галичини претендувала і відроджена після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій Польща, яку підтримували країни Антанти. Для передачі влади в краї представникам польської адміністрації 28 жовтня у Кракові було утворено польську ліквідаційну комісію. Акт передачі був призначений на 1 листопада 1918 р. Українська сторона ухвалила рішення не допустити цієї передачі влади, а взяти її збройним шляхом (ініціатором виступу був сотник легіону Українських січових стрільців Дмитро Вітовський). У ніч на 1 листопада 1918 р. Національна Рада розпочала повстання: захопила Львів, а потім і всю територію Східної Галичини.

13 листопада 1918 р. у Львові було офіційно проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Головою уряду – Державного секретаріату – став Кость Левицький (Президентом було обрано 4 січня 1919 р. голову Національної Ради Євгена Петрушевича). Територія держави охоплювала 70 тис. км², а населення налічувало майже 6 млн. чол. Гербом ЗУНР став Золотий Лев на синьому тлі, а прапором – блакитно-жовтий стяг.

Внутрішня політика ЗУНР (листопад 1918 – червень 1919 рр.) була спрямована на вихід з економічної кризи. З цією метою було: монополізовано продаж продовольчих товарів; відновлено рух залізничного транспорту; введено власну валюту – гривні і карбованці (4 квітня 1919); затверджено аграрний закон (14 квітня 1919 р.) про ліквідацію поміщицького землеволодіння і розподіл землі між малоземельними і безземельними селянами, який не був реалізований. Уряд ЗУНР не зміг взяти під свій контроль видобування нафти (більшість родовищ належала іноземним власникам), припинити інфляцію та процвітання “чорного ринку”.

Процес державотворення на західноукраїнських землях відбувався на тлі жорстокої боротьби з польськими військами, які з початку листопада 1918 р. стали відвойовувати втрачені позиції. 21 листопада вони захопили Львів. Незабаром польські війська контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Уряд ЗУНР звернувся по допомогу до Наддніпрянської України, делегація ЗУНР почала переговори з представниками гетьмана П.Скоропадського. Переговори завершилися безрезультатними обіцянками гетьмана, а ЗУНР не подобалась німецька орієнтація і федеративні наміри союзу з Росією. Значно конструктивнішими виявилися відносини з Директорією УНР: 1 грудня 1918 р. у Фастові був укладений попередній договір між УНР і ЗУНР про наміри об’єднання двох держав. 3 січня 1919 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) Українська Національна Рада проголосила об’єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) у єдину державу. Підписання Акту злуки відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. ЗУНР було перейменовано у Західну Область УНР. Однак, цей акт мав декларативний характер і не справив реального впливу на політичну ситуацію. Обидві держави втрачали у цей час свої позиції.

Війна ЗУНР з польськими військами (для її ведення було створено Українську Галицьку армію – УГА) йшла з перемінним успіхом. Переломний момент настав влітку 1919 р., коли польські війська, озброєні Антантою, наприкінці червня – на початку липня окупували всю територію Східної Галичини. Були ліквідовані урядові структури та органи місцевого самоврядування. ЗУНР перестала існувати, залишки УГА 16-18 липня 1919 р. переправилися за Збруч і приєдналися до військ Директорії, а у листопаді 1919 р. – до білогвардійських військ. Деякі частини УГА у грудні 1919 р. підписали договір про об’єднання з військами УНР, а прорадянсько налаштований отаман Никифор Гірняк – договір з ревкомом Поділля про перехід УГА на бік більшовиків. Це розкололо і деморалізувало армію.

Спроби встановлення контактів з урядом УСРР та налагодження взаємодопомоги (утворити спільний фронт проти Польщі та Румунії), які декілька разів пропонувалися радянським урядом у 1919 р., галицькі політики відкинули.

Воєнна перемога поляків, які окупували майже всю Галичину, Західну Волинь, була підкріплена їхньою активною діяльністю на зовнішній арені. На Паризькій мирній конференції (18 січня 1919 – 21 січня 1920 рр.) польські дипломати переконували уряди Антанти, що діяльність ЗУНР має “германофільський”, “більшовицький” характер (прямо про Україну мова не йшла – говорилось про східні кордони Польщі). Формально учасники конференції справедливо вважали, що східні кордони Польщі мали включати безперечно польські землі, а Галичина, на думку голови англійського уряду Д.Ллойд Джорджа, мала український характер. Проте 25 червня 1919 р. Антанта дала дозвіл польському війську вести воєнні дії по р. Збруч (території на захід від р. Буг вважалися польськими). Холмщина, Надсання, Берестейщина перейшли до Польщі. З ініціативи прем’єр-міністра Франції Ж.Клемансо Польща отримала мандат на Східну Галичину на 25 років, після чого долю краю мав вирішити всенародний плебісцит. Ризький мирний договір між Польщею, РСФРР і УСРР, укладений 18 березня 1921 р., залишив ці землі за Польщею. Рішення приєднати Галичину до Польщі з умовою надання їй автономії ухвалила у березні 1923 р. Конференція послів Антанти. Міжнародна ситуація виявилась несприятливою для державотворчої діяльності ЗУНР.

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією, підписаний 10 вересня 1919 р., закріпив приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Буковину та Бессарабську губернію, яка належала Росії, включила до свого складу Румунія.

Таким чином, національно-визвольний рух західноукраїнського населення зазнав поразки, українські землі виявилися розділеними між різними державами.

 


38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.

Більшовики тричі завойовували владу в Україні: наприкінці 1917 – на початку 1918 р., на початку 1919 р. і на початку 1920 р.

У травні 1919 р. радянська влада була встановлена майже на всій території України в межах колишньої Російської імперії (крім Надзбруччя і західних земель). Одночасно з наступом більшовицьких військ повернувся та активізував свою діяльність Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Він був утворений наприкінці листопада 1918 р. З 29 січня 1919 р. уряд очолював Християн Раковський. Місцем перебуванням урядових установ став Харків.

З початку 1919 р. більшовики встановили в Україні радянську форму державності – за декретом від 6 січня 1919 р. Україна стала зватися “Українською Соціалістичною Радянською Республікою” (таким чином було відмінено попередню назву – “УНР”). 10 березня 1919 р. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив першу Конституцію УСРР. Вона закріпила радянський лад в Україні та перемогу “диктатури пролетаріату”, тобто перехід влади до рук робітничого класу та трудящого селянства. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Селяни-середняки, заможні селяни, ремісники, дрібні підприємці, промисловці та інтелігенція були оголошені експлуататорськими класами. Монополія на владу закріплялася за більшовицькою партією. Однак вирішальне значення у формуванні державних структур в Україні належало ЦК РКП(б), що перетворювало КП(б)У у філіал російської більшовицької партії.

В умовах громадянської війни посилюються об’єднавчі зв’язки між радянськими республіками, які прагнули спільними зусиллями відстояти радянську владу. 1 червня 1919 р. Україна, Латвія, Литва, Білорусія та Російська Федерація уклали угоду про об’єднання під керівництвом вищих органів РСФРР військової, державної і господарської діяльності (об’єднувалися республіканські збройні сили, промисловість, фінанси, залізниці, комісаріати праці). Таким чином утворився “воєнно-політичний союз” радянських республік.

Основу соціально-економічної політики радянської влади у 1919 – 1920 рр. склали заходи “воєнного комунізму”, запозичені з практики Радянської Росії. Його основними рисами були: прискорена націоналізація всіх підприємств, заборона свободи торгівлі і згортання товарно-грошових відносин (натомість вводилася карткова система розподілу продуктів), мілітаризація народного господарства, введення трудової повинності для всього населення (у першу чергу для нетрудових елементів), безоплатність комунальних послуг, транспорту і зв’язку. Відмова від ринкових законів, посилення адміністративного втручання прискорили розруху в промисловості та загалом економічний занепад в Україні.

Особливо неприйнятним, болючим для селянства заходом політики “воєнного комунізму” стало запровадження продовольчої розкладки: вводилася державна монополія на хліб, штучне утримання твердих цін і здача селянами “лишків” хліба за твердими цінами. Вилучення хліба набуло характеру примусової хлібозаготівлі. На початку липня 1919 р. в Україні діяло 46 продзагонів чисельністю 1500 осіб, які виконували продрозкладку. У 1920 р. продовольчий тиск на селян був посилений: крім зерна продрозкладка поширювалася на м’ясо, яйця та окремі продукти. Виконувалася продрозкладка з допомогою армії.

Аграрна політика більшовиків у 1919 – 1920 рр. була спрямована на перехід від одноосібного господарства до колективного і часом набувала характеру примусової колективізації.

Проти політики продрозкладки та колективізації в українському селі розпочалися селянські повстання: у квітні 1919 р. було зареєстровано 93 виступи, а найвищого розвитку повстанський рух досяг влітку 1919 р. (207 виступів). Повстання розпочалися на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині й дуже швидко поширилися на всю територію УСРР. Характерними гаслами повстанців були: “Геть комуну!”, “Геть надзвичайки!”, “За радянську владу без комуністів!”. У середині 1919 р. українські повстанці оволоділи майже всією Україною, за винятком Волині і Поділля, де перебувала армія УНР. Придушити селянський повстанський рух у 1919 р. більшовики не змогли.

Таким розвитком політичної ситуації в Україні скористалися білогвардійські війська, які захопили Лівобережну Україну. 25 червня денікінські війська увійшли до Харкова, а 28-го – до Катеринослава. 31 серпня вони зайняли Київ. Радянська влада на Україні впала. На початку осені 1919 р. більшість української території була окупована військами Добровольчої армії генерала А.Денікіна.

Утретє завоювання влади на Україні більшовики розпочали у листопаді 1919 р. – лютому 1920 р. Червона армія відтіснила Директорію, розгромила білогвардійські війська генерала А.Денікіна. Радянську владу було встановлено майже на всій території України, за винятком Волині і Західного Поділля, які були окуповані Польщею.

У лютому 1920 р. відновили свою діяльність вищі органи державної влади: Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який був вищим законодавчим та контролюючим органом, і Рада Народних Комісарів (РНК) – вищий виконавчий та розпорядчий орган. Замість ревкомів створювалися виконавчі комітети рад – губернські, повітові та волосні. Керівництво ними здійснювали відповідні комітети партії. Однак до кінця 1920 р. ревкоми переважали у структурі влади.

В Україні прискорено йшов процес формування однопартійної системи: у березні 1920 р. саморозпустилася партія боротьбистів (деякі її представники вступили до КП(б)У), а наприкінці року – партія борбистів. Лише незначний вплив зберігала новоутворена боротьбистами і незалежниками Українська комуністична партія (УКП).

У 1920 р. радянська влада деякою мірою врахувала допущені раніше помилки: нею було формально визнано самостійність України, селяни отримали частину радгоспних земель, було зменшено темпи націоналізації підприємств та обсяги продрозкладки. Однак збереження продрозкладки було однією з основних причин селянського невдоволення: віддаючи державі хліб за твердими цінами, вони не могли купити промислові товари, бо ті були дуже дорогими і знаходилися лише у спекулянтів. Продовольче питання мало політичний характер – українські селяни відповідали на політику “воєнного комунізму” активізацією повстанського руху. Навесні 1920 р. він набув загрозливих масштабів. У соціальному плані повстанський рух мав переважно селянську основу.

Найбільшим повстанським формуванням була селянська армія Н.Махна, яка діяла на Півдні України (епіцентром повстанського руху було с. Гуляйполе на Катеринославщині). Своєю метою махновський рух ставив розподіл поміщицьких земель, захист селян від експлуатації державою та містом (досить поширеними серед повстанців були грабунки міст). У політичному відношенні махновці категорично виступали проти союзу з білогвардійцями, однак уклали кілька тактичних угод з більшовиками.

Завершення бойових дій на фронтах громадянської війни не означало остаточну перемогу більшовиків в Україні. У 1921 р. в Україні та Криму діяли 464 партизанських загони (від 20 до 500 осіб.). Армія Махна контролювала цілі регіони у центрі та на півдні України. Найбільшими центрами селянського антибільшовицького руху у цей період стали Київщина і Катеринославщина. У Катеринославській губернії, за офіційними повідомленнями (станом на 7 липня 1921 р.), існувало сім діючих повстанських формувань загальною кількістю 650 осіб. Однак уже в середині серпня їх кількість зросла до дванадцяти збройних загонів чисельністю більше 900 осіб. Наприкінці року (у середині грудня) на Катеринославщині за даними чекістів діяло 5-6 повстанських загонів загальною чисельністю у 90-130 осіб.

Запровадження нової економічної політики примирило українських селян із владою. Зменшив селянську активність голод 1921-1923 рр. В Україні остаточно утвердилась радянська влада.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 771; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.018 сек.