Класифікація господарських договорів

Різноманітність людських потреб породжує необхідність здійснення багатьох видів підприємницької діяльності, і як наслідок маємо велику кількість господарських договорів, які безпосередньо чи опосередковано сприяють досягненню бажаної мети. Тому для більш ефективного праворозуміння під час навчального процесу та й з практичних міркувань доцільно провести класифікацію господарських договорів і виділити основні їх види.

Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріям, а саме:

І. За суб'єктним складом розрізняються:

· двосторонні – це договори, що укладаються між двома сторонами. Наприклад, договір поставки продукції (сторони – постачальник і покупець – ст. 265 ГК);

· багатосторонні – це договори, що укладаються між трьома й більше сторонами. Прикладом таких договорів є договір перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач (ст. 307 ГК).

ІІ. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань виділяють:

· плановані (вертикальні) договори – договори, що укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів підприємництва (як правило, державних підприємств). До планових договорів належать: договори поставки продукції тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави й замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства), а також державні контракти.

Державні контракти – це досягнутий у процесі державних закупівель акт згоди між державними замовниками від імені держави та виконавцем державного замовлення. Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Їхньою особливою ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів;

● регульовані (горизонтальні) договори – укладаються на основі вільного волевиявлення сторін – учасників договірних правовідносин.

ІІІ. За строками дії є такі договори:

● довгострокові – укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, іпотечні кредитні договори тощо);

● середньострокові – строком дії від одного до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво);

● короткотермінові – строком дії до одного року (наприклад, договір оперативного лізингу, депозитні договори, договори поставки тощо);

● разові – укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи (наприклад, договір перевезення вантажів).

IV. За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють:

● договори на реалізацію майна (поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

● договори на передачу майна в користування ( оренда, лізинг);

● підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-розвідувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

● транспортні договори ( перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та збирання вагонів, експлуатації залізничної під’їзної колії та ін.);

● договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.);

● договори на надання інших послуг (щодо охорони об’єктів, зберігання майна тощо);

● договори про спільну діяльність – договори, згідно з якими сторони зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (договори про спільну інвестиційну діяльність);

● засновницькі договори – це договори, що фіксують відносини засновників юридичної особи, їх обов'язки щодо її створення, а також основи правового статусу майбутньої юридичної особи.

V. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків виділяють:

● генеральні договори – визначають основних учасників договірних відносин та фіксують взаємозв’язки між ними (генпідрядні договори на капітальне будівництво);

● субдоговори укладаються на підставі генеральних договорів для більш ефективного виконання генеральних договорів (договори субпідряду на капітальне будівництво).

VI. За регулятивними функціями розрізняють:

● попередній договір – це договір, що визначає умови, на яких сторони зобов’язуються укласти в майбутньому основний договір. При цьому основний договір повинен укладатися не пізніше ніж через один рік з моменту укладення попереднього договору, на умовах, передбачених попереднім договором;

● основний договір – це договір, що укладається на умовах та в термін, визначений попереднім договором.

VII. Залежно від моменту виникнення розрізняють такі договори:

● формальні. Для укладання формального господарського договору необхідне дотримання двох умов: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі в певній (визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами;

● реальні. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі – об'єкта договору;

● консенсуальні – це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

VIII. Залежно від можливості самостійного визначення контрагентами змісту договору розрізняють:

● договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору;

● типові договори – це договори, затверджені Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом – іншим органом державної влади. Під час укладання типового договору сторони не можуть відступати від його змісту, але мають право конкретизувати його умови. (Наприклад, типовий договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, типова форма договору про закупівлю зерна за бюджетні кошти, тощо);

● примірні договори – це договори,рекомендовані органом управління суб’єктам господарювання, які надають сторонам право під час їх укладення за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

6.3. Зміст господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства

У свою чергу згідно зі ст. 638 ЦК та ч. 2 ст. 180 ГК договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.

Істотними є такі умови:

● визнані такими за законом або за іншим нормативно-правовим актом;

● необхідні для договорів цього виду (наприклад, для договорів підряду істотною умовою є складання кошторису);

● щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно із ч. 3 ст. 180 ГК під час укладення господарського договору сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну (ст. 632 ЦК України) й строк дії (ст. 631 ЦК України) договору. Отже, ці умови і є істотними, без погодження яких договір вважається неукладеним.

Деякі вчені виділяють звичайні та випадкові умови господарських договорів^[117].

Звичайні умови – це умови, щопередбачені чинним законодавствомдля відповідного виду господарського договору та вступають у дію з моменту укладання цього договору.

Звичайні умови окремо не погоджуються сторонами, тобто вважається, якщо сторони домовилися підписати певний договір, то вони автоматично погодилися з тими умовами, які містяться в законодавстві про цей договір. Наприклад, під час укладаннґ договору застави ризик випадкового знищення майна несе власник заставленого майна (ст. 580 ЦК).

Випадкові умови – це умови, що не характерні для цього виду господарського договору, а лише доповнюютьі деталізують його зміст. Випадкові умови набувають юридичної сили лише після погодження їх сторонами та включення до тексту господарського договору (наприклад, під час укладання договору підряду на капітальне будівництво сторони домовилися про надання замовником приміщення для проживання робітників підрядника). У свою чергу, непогодження та не включення до господарського договору випадкових умов на юридичну силу останнього не впливає (наприклад, під час укладання договору поставки сторони не погодили вид транспорту, на якому товар буде доставлено до покупця, але це не завадило вважати договір поставки юридично значущим).

У цілому для ефективного захисту інтересів сторін договірного процесу необхідно погодити та включити у відповідний договір такі умови:

● щодо предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

● щодо строків дії договору та строків його виконання;

● щодо суми договору та ціни одиниці виміру (тонни, літра, метра, штуки тощо);

● щодо порядку виконання та порядку передачі/приймання виконання;

● щодо порядку та форм платежів;

● щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;

● щодо обставин, які виключають відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор, непереборна сила);

● щодо способів забезпечення належного виконання договірних зобов’язань (застава, гарантія тощо);

● щодо порядку розгляду спорів, які випливають з господарського договору, у тому числі визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів – країни, законодавство якої застосовуватиметься під час розгляду спору.

Дата добавления: 2015-05-10