Засіданні господарського суду щодо винесення ухвали про санацію боржника

Санація як процедура провадження в справі про банкрутство. Згідно ч. 1 ст. 17 ЗУгосподарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього ЗУ, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Згідно абз. 12 ст. 1 ЗУ санація боржника – це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника Вона може включати:

● кредитування;

● реорганізацію, у тому числі зміну організаційно-правової форми боржника;

● зміну форми власності, системи управління боржника та ін.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за умови наявності в нього ліцензії, крім випадків, передбачених цим ЗУ.

Згідно абз. 14 ст. 1 ЗУ керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника.

З дня винесення ухвали про санацію:

● керівник боржника відсторонюється від посади в порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого ст. 53 ЗУ;

● припиняються повноваження органів управління боржника (юридичної особи) й передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;

● арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Права та обов’язки керуючого санацією передбачені в ч. 5 та ч. 6 ст. 17 ЗУ. Керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження в справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково за наявності підстав передбачених в ч. 10 ст. 17 ЗУ.

Сторона договору щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в 30-денний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, у процедурі провадження в справі про банкрутство.

План санації та його правова регламентація. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, крім випадків, передбачених ЗУ.

План санації повинен містити:

● заходи щодо відновлення платоспроможності боржника;

● умови участі інвесторів (у разі їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

● строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань;

● строк відновлення платоспроможності боржника.

Платоспроможність вважається відновленою в разі відсутності ознак банкрутства, визначених законом. Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

● реструктуризація підприємства;

● перепрофілювання виробництва;

● закриття нерентабельних виробництв;

● відстрочка та (або) розстрочка платежів чи прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

● ліквідація дебіторської заборгованості;

● реструктуризація активів боржника відповідно до вимог ЗУ;

● продаж частини майна боржника;

● зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

● виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

● продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

● одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31 ЗУ за рахунок реалізації майна боржника;

● звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а в разі його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного з цією метою;

● інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено ЗУ. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату й місце проведення засідання комітету та за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації.

Збори кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

● схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

● відхилити план санації та звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

● відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до закону.

Згідно ст. 21 ЗУ за 15 днів до закінчення санації, а також у разі наявності підстав для дострокового припинення санації, керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час та місце проведення засідання комітету кредиторів. Відомості, які повинні міститися в звіті керуючого санацією, передбачені в ч. 2 ст. 21 ЗУ. До звіту керуючого санацією додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить до комітету кредиторів одну з пропозицій:

● про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

● про прийняття рішення щодо припинення процедури санації й укладення мирової угоди;

● про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;

● про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:

● припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації та відновленням платоспроможності боржника;

● продовження встановленого строку процедури санації;

● припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

● припинення процедури санації й укладення мирової угоди.

Звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів направляються в господарський суд не пізніше п'яти днів після дати проведення засідання комітету кредиторів. До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і, за наявності, скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні.

Розгляд господарським судом звіту керуючого санацією та скарги кредиторів. Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.

Після аналізу звіту господарський суд виносить одну із ухвал:

● затверджує звіт,якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації й відновленням платоспроможності боржника;

● відмовляє в затвердженні звітув разі встановлення обґрунтованості скарг кредиторів;

● про продовження санації;

● про затвердження мирової угоди;

● про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури якщо:

● комітетом кредиторів не прийнято жодного з рішень передбачених ч. 5 ст. 21 ЗУ або таке рішення не подано в господарський суд протягом 15 днів з дня закінчення санації;

● розрахунки з кредиторами не проведено в строки, передбачені планом санації.

Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства.

У разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією продовжує виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у порядку встановленому законом.

Мирова угода як судова процедура в справі про банкрутство. Згідно зі ст. 35 ЗУ під мировою угодою в справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження в справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди:

● від імені кредиторів – приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів;

● від імені боржника – керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника й підписують її.

Умови укладання мирової угоди передбачені ст. 36 ЗУ. Слід зазначити, що мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 ЗУ.

Мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження в справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута) та кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Зміст мирової угоди. Згідно із ч. 4 ст. 37 ЗУ мирова угода має містити:

1) обов'язкові положення про:

● розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

● відстрочку, розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

2) факультативні положення про:

● виконання зобов'язань боржника третіми особами;

● обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;

● задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Розгляд мирової угоди в господарському суді регламентується ст. 38 ЗУ. Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди. Перелік документів, які додаються до заяви, зазначені в абз. 2 ч. 1 ст. 38 ЗУ.

Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди в разі:

● порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого законом;

● якщо умови мирової угоди суперечать чинному законодавству.

Винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами. У свою чергу, затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження в справі про банкрутство.

Протягом п'яти днів з дня затвердження господарським судом мирової угоди керуючий санацією або ліквідатор повідомляє про це орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання відповідного органу та продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника.

Недійсність мирової угоди або її розірвання та наслідки невиконання передбачені в ст. 39 ЗУ.

Засідання господарського суду щодо прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Ліквідаційна процедура в справі про банкрутство – це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків за його боргами.

Згідно з абз. 15 ст. 1 ЗУ ліквідація – припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Відповідно до ЗУ господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, якщо:

● комітет кредиторів відхилив план санації й звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (абз. 2 ч. 5 ст. 18 ЗУ);

● протягом шести місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника до господарського суду не подано плану санації боржника (ч. 6 ст. 18 ЗУ);

● за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (абз. 3 ч. 5 ст. 21 ЗУ);

● за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийнято жодного рішення або таке рішення не подано до господарського суду протягом 15 днів із дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 ЗУ);

● розрахунки з кредиторами не проведено в строки, передбачені планом санації та в разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження строку, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації (ч. 11 ст. 21 ЗУ).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, але господарський суд може продовжити його на шість місяців, якщо інше не передбачено законом.

Наслідки визнання боржника банкрутом передбачені в ст. 23 ЗУ. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

Згідно з абз. 16 ст. 1 ЗУ ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у порядку встановленому законом.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи – банкрута – та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута в п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу в справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії передбачені в ст. 25 ЗУ. Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки й штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

До складу ліквідаційної маси включають:

● усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, у тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансування в установленому порядку;

● речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування;

● майно банкрута, що є предметом застави, але це майно використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Не можуть включатися до ліквідаційної маси:

● об'єкти житлового фонду, у тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади;

● об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку;

● індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності й повного господарського відання;

● активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій.

Згідно ст. 29 ЗУ майно, на яке звертається стягнення в ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає його продаж на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено іншого порядку продажу майна банкрута. Детально процедура продажу майна банкрута регламентується ст. 30 ЗУ.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі–продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України. Кошти, які надходять під час проведення ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому ст. 31 ЗУ.

Черговість задоволення вимог кредиторів передбачена ст. 31 ЗУ.

У першу чергу задовольняються:

1) вимоги, забезпечені заставою;

2) вимоги щодо виплати:

● заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи;

● грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин;

● інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії й компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого із цією метою;

3) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, – у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

4) вимоги кредиторів за договорами страхування;

5) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

● витрати на оплату державного мита;

● витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

● витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

● витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження в справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

● витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

● витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит здійснювався за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів.

У другу чергу задовольняються:

1) вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу. До цих зобов’язань належать:

● зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

● зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, з поверненням невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

● вимоги громадян (довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності), які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи (банкрута), майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Засідання господарського суду щодо винесення ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, вимоги до яких регламентовано ч. 1 ст. 32 ЗУ. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. У такому разі ліквідатор протягом п'яти днів з дня прийняття господарським судом відповідного рішення повідомляє про це орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання відповідного органу та продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення у встановленому порядку керівника (органів управління) боржника. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи-банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом регулюється ст. 39 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якої державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи-банкрута заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести до ЄДР запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів, соціального страхування про внесення до ЄДР такого запису.

Дата внесення до ЄДР запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Дата добавления: 2015-05-10