Перша кодифікація радянського законодавства в україні 1922-1929р

Перехід до нової економічної політики, яка допускала товарно-грошові відносини і вільну торгівлю, спричинив потребу в правово­му регулюванні нових суспільних відносин. Правовий нігілізм перших післяреволюційних років змінився бурхливим розвитком зако­нодавства. Раднарком УРСР у своїй постанові від 10 травня 1921 р. доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації діючих правових актів. Ко­дифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права. У нечувано стислі терміни протягом 1921-1927 pp. було створено кодекси й інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше - і законодавства со­юзного. Прийняття у 1924 р. Конституції СРСР, Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік призвели до ще більшої централізації влади, управління й правового регулювання. Постано­вою РНК УСРР від 15 липня 1924 р. було створено Комісію з розгля­ду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання щодо попе­реднього розгляду й відповідності з чинним законодавством СРСР і УСРР усіх законодавчих актів. Цивільний кодекс (1922 р.) був прийнятий на основі аналогічного Кодексу РСФРР. Кодекс складався з чотирьох частин і містив 435 статей. Він мав урегульовувати майнові взаємини між громадянами, між ними й державними організаціями та цими організаціями поміж собою. Проте забезпечувався пріоритет загальнодержавних інтересів. Так, ст. 1 передбачала захист цивільних прав - за винятком того, “коли вони здійснюються всупереч їхньому соціально-господарському призначенню”, а ст. 30 визнавала недійсною будь-яку угоду, “спрямовану на явну шкоду державі”.Земельний кодекс 1922 р. складався з основних засад і чотирьох частин: І. Про трудове землекористування; II. Про міські землі; III. Про державне земельне майно; IV. Про переселення. Базуючись на аналогічному кодексі РСФРР, він містив і ряд відмінностей, пов’язаних з існуванням в Україні комнезамів, умовами класової бо­ротьби на селі, специфікою місцевого землевпорядного процесу. Ко­декс проголошував скасування “назавжди” приватної власності на землю, надра, води, на ліси й перехід їх у власність робітничо-селянської держави. Купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі заборонялися, а особи, винні у порушенні цієї заборони, “окрім по­карання кримінальним порядком” позбавлялися землі. Кодекс законів про працю 1922 р. був створений відповідно до Ко­дексу законів про працю РСФРР. Він складався з 17 розділів, у яких детально регулювалися трудові відносини, організація праці, її оплата й охорона в умовах нової економічної політики. У загальній частині наголошувалося, що норми кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом. Вони є обов’язковими для усіх підприємств, установ і господарств (державних, громадських та приватних), а також усіх осіб, які застосовують найману працю за винаго­роду. Договори й угоди про працю, які погіршували умови праці по­рівняно з нормами кодексу, вважалися недійсними. Кодекс законів про народну освіту 1922 р. не мав аналогів в інших радянських республіках, хоча його джерелами окрім декретів і відомчих актів УСРР із питань народної освіти були акти РСФРР про єдину трудову школу. Метою освіти і виховання проголошувалось “звільнення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їхньої самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, із твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом”.Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926р. мав п’ять відділів: І. Про сім’ю. II. Про опіку та піклування. III. Про шлюб. IV. Про зміну громадянами прізвищ та імен. V. Визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Уперше зако­нодавчо встановлювався інститут усиновлення (удочеріння). Порів­няно з аналогічним російським кодексом, який легалізував фактичний шлюб, Кодекс УСРР визнавав тільки державну реєстрацію шлюбу. Не спричиняло правових наслідків також і “вчинення релігійно­го обряду” укладення шлюбу. Передбачаючи можливість визнання шлюбу недійсним, кодекс захищав майнові та аліментні права осіб, які перебували у фактичних шлюбних стосунках. Кримінальний кодекс 1922 р. був розроблений на основі Кримінального кодексу РСФРР. КК УСРР 1922 р. складався з двох частин - Загальної (5 глав) і Особливої (8 глав), що містили 227 статей. У Загальній частині встановлювалося завдання Кримінального кодексу: правовий захист держави від злочинів і від суспільно небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання або інших заходів соціального захисту (ст. 5). Кримінально-процесуальний кодекс 1927р. порівняно з КПК 1922 р. доповнювався новими положеннями, які відображали тенденцію по­силення впливу держави на суспільство. Органам слідства, дізнання, прокуратури й суду заборонялося відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальної справи або припиняти кримінальну справу про суспільно небезпечне діяння на тій підставі, що в Кримінальному кодексі був відсутній цей склад злочину. Таким чином, кримінально-процесуальне законодавство підкріплювало застосування принципу аналогії закону в кримінальному праві.Цивільний процесуальний кодекс 1924 р. проголошував такі демо­кратичні принципи судочинства, як незалежність і гласність суду, змагальність і рівноправність сторін тощо. Допускалося втручання держави та її органів у справи громадянина. У судових засіданнях із цивільних справ брав участь прокурор. Виправно-трудовий кодекс 1925 р. встановлював систему заходів “соціального захисту” з метою запобігання злочинам, позбавлення суспільно небезпечних елементів можливості вчиняти нові злочини, виправно-трудового впливу на засуджених. Кодекс складався із “Загальних положень”, 21 глави і 197 статей. Положення кодексу регулювали виконання вироків суду, порядок відбуття засудженими покарання, регламентували організацію діяльності й режим виправно-трудових установ. Заходи соціального захисту поділялися на 3 групи: судово-виправні, медико-педагогічні та медичні. Кодекс визначав, що заходи соціального захисту не мають на меті помсту й кару, вони не повинні завдавати фізичних страждань чи принижувати людську гідність. априкінці непу було прийнято ще кілька кодифікаційних актів: Статут цивільного будівництва (1928 p.), Гірничий кодекс УСРР (1928 р.), нова редакція Положення про судоустрій (1929 p.). Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929-1930 pp. семитомного Систематичного зібрання чинних законів УСРР.

Дата добавления: 2015-05-10